Рішення

від 24.11.2016 по справі 233/2737/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер 233/2737/16-ц Номер провадження 22-ц/775/1903/2016

Єдиний унікальний номер 233/2737/16-ц

Номер провадження 22-ц/775/1903/2016

Категорія 53

Головуючий в I інстанції Малінов О.С.

Суддя доповідач Корчиста О.І.

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

23 листопада 2016 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Корчистої О.І.

суддів: Дундар І.О., Тимченко О.О.

за участю секретаря Чуряєва В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бахмуті апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 29 липня 2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунальної медичної установи «Центр первинної медико-санітарної допомоги №5 м. Макіївки Донецької області» про стягнення компенсації заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди,

встановив:

В червні 2016 року позивач звернулась до суду з даним позовом, в якому вказала, що з 09 липня 2012 року по 13 жовтня 2014 року працювала у відповідача. В порушення вимог закону відповідачем не була виплачена заробітна плата з липня 2014 року в сумі 6 414,28 гривень, що дає їй право на нарахування компенсації за затримку виплати заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Просила стягнути компенсацію в сумі 3670,94 гривень та середній заробіток з 13 жовтня 2014 року по день ухвалення рішення суду, а також моральну шкоду в розмірі 10000 гривень.

Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 29 липня 2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просила скасувати рішення, ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги.

В судове засідання апеляційного суду сторони не з'явились, про день та час розгляду справи повідомлялись належним чином. ОСОБА_1 подала заяву з проханням розглянути справу без її участі. Наполягала на задоволенні апеляційної скарги.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню за таких підстав.

Відповідно до частини 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

На підставі п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення компенсації заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції, виходив с того, що відсутня вина відповідача в затримці виплати належних сум при звільненні у зв'язку з обставинами непереборної сили, що об'єктивно унеможливлює виконання зобов'язань, передбачених умовами договору та є обов'язкові згідно із законодавчими та іншими нормативно-правовим актами, оскільки підприємство знаходиться в зоні антитерористичної операції, на території, тимчасово непідконтрольній владі.

Такий висновок суду першої інстанції не відповідає вимогам закону та обставинам справи.

Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, за положеннями статті 117 КЗпП України обов'язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.

Згідно зі статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається із цього Кодексу та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Оскільки трудовим законодавством не врегульовані відносини з приводу відшкодування майнової та моральної шкоди, положення цивільного законодавства можуть поширюватися на такі відносини.

Ураховуючи позовні вимоги у цій справі, зокрема вимоги щодо виплати компенсації у зв'язку з несвоєчасною виплатою належних працівникові сум, тобто свого роду відшкодування завданої майнової шкоди, застосуванню підлягають положення цивільного законодавства.

Дійсно, статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили як надзвичайної або невідворотної за даних умов події. Отже, непереборною силою є надзвичайна або невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, і ця подія завдала збитків.

В той же час відповідно до статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», на Торгово-промислову палату України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати покладено функцію засвідчення форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили) та видачі сертифікату про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо.

Отже, лише настання обставин непереборної сили, що встановлені висновком Торгово-промислової палати, може свідчити про відсутність вини підприємства у затримці виплат належних при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

Саме до цього зводиться правова позиція, висловлена Верховним Судом України 23 березня 2016 року при розгляді цивільної справи №6-364цс16.

На підставі ч.3 ст.10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Виходячи з положень ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як виходить з матеріалів справи, відповідач - Комунальна медична установа «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 5 м. Макіївки Донецької області» не приймав участь у справі, доказів в обґрунтування заперечень проти позову не подавав.

Виходячи з викладеного, висновки суду першої інстанції щодо відсутності вини відповідача в затримці виплати належних сум при звільненні у зв'язку з обставинами непереборної сили не відповідають обставинам справи, а є лише припущенням суду, на якому не може ґрунтуватися доказування.

Відповідно до ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

При розгляді даної справи суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, обставини, які суд вважав встановленими, не доведені, висновки суду не відповідають обставинам справи.

Отже рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позовних вимог.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

За правилами ст. 3 цього Закону сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно з п. 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. №159 (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 9 серпня 2001 року №958, від 31 березня 2003 року №430, від 25 січня 2012 року №35), сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

В межах позовних вимог ОСОБА_1 компенсація втрати частини заробітної плати становить 3670,94 гривень.

Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, колегія суддів зазначає наступне.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

З урахуванням цих норм, зокрема абзацу 3 пункту 2 Порядку середньомісячна заробітна плата за час затримки розрахунку при звільненні обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 пункту 8 Порядку).

Крім того, положеннями розділу III Порядку передбачені виплати, які підлягають і не підлягають урахуванню (зокрема, одноразові виплати, соціальні виплати, окремі види премій тощо) при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплати за час затримки розрахунку.

З трудової книжки позивача вбачається, що вона була звільнена 13 жовтня 2014 року. (а.с. 5-6)

Отже розрахунок середньоденної заробітної плати належить проводити виходячи з заробітної плати, нарахованої ОСОБА_1 за серпень та вересень 2014 року.

На підтвердження розміру заробітної плати позивачем надано розрахункові листки на ім'я ОСОБА_1 за вказаний період (а.с. 8), розмір нарахованої заробітної плати в яких узгоджується з розміром заробітної плати, вказаному в довідці про доходи від 30 вересня 2014 року. (а.с.7)

Так, з листка за серпень 2014 року вбачається, що ОСОБА_1 відпрацювала 21 робочий день, за які було нараховано в загальній сумі 3051,18 гривень.

У вересні 2014 року позивач відпрацювала 18 робочих днів, за які їй було нараховано 2386,28 гривень, при цьому не враховується розмір відпускних на підставі п. 4 р. 3 Порядку.

Отже, розмір середньоденної заробітної плати складе 138,93 гривень - (3051,18 : 21) + (2386,28 : 18) : 2.

Листом Міністерства соціальної політики № 10196/0/14-14/13 вiд 09 вересня 2014 року «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2015 рік» та Листом Міністерства соціальної політики від 20 липня 2015 року N 10846/0/14-15/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік» затверджені норми тривалості робочого часу на 2015 та 2016 роки відповідно.

Розрахований на підставі даних листів час затримки розрахунку з дня звільнення - 13 жовтня 2014 року по 23 листопада 2016 року (день ухвалення рішення - в межах позовних вимог - а.с.1-3), складе 549 днів, тобто розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку буде складати 76 272,57 гривень (138,93 х 549).

Отже, з відповідача на користь позивача належить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 76 272,57 гривень.

Крім цього, відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Таким чином, саме на власника підприємства покладено обов'язок відшкодовувати працівнику моральну шкоду за наявності факту заподіяння йому цієї шкоди. Зазначені норми не містять яких-небудь інших додаткових умов щодо відшкодування моральної шкоди.

Згідно до роз'яснень, які містяться в п.13 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди») відповідно до ст. 237 - 1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, моральна шкода відшкодовується працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов: наявності факту порушення роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника моральних страждань або втрати нормальних життєвих зв'язків, або виникнення необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя; за наявності причинного зв'язку між попередніми умовами, які найшли підтвердження в судовому засіданні.

Сам факт не проведення повного розрахунку з робітником в день його звільнення свідчить про заподіяння позивачу моральної шкоди.

Визначаючи розмір суми, що підлягає стягненню на відшкодування моральної шкоди, суд враховує, що не проведення розрахунку з позивачем, спричиняє останньої незручності у вигляді не можливості вести звичайний спосіб життя, що призвело до порушення її нормальних життєвих зв'язків, вимагає від неї додаткових зусиль для організації свого життя й з дотриманням вимог ст.237-1 КЗпП України та врахувавши конкретні обставини справи, виходячи із засад розумності, справедливості, співмірності, визначає таке відшкодування в розмірі 300 гривень.

Відповідно до частини 5 ст. 88 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

При зверненні до суду 08 червня 2016 року позивач судовий збір з позовної заяви не сплачував, від його сплати звільнений на підставі п. 1 ч. 1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст.4 Закону за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою встановлюється судовий збір в розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру мінімальної заробітної плати; за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою встановлюється судовий збір в розмірі 0,4 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду.

Згідно ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» від 25 грудня 2015 року № 928-VIІІ мінімальна заробітна плата з 01 січня 2016 року встановлена в розмірі 1378 гривень.

Загальна сума позовних вимог майнового характеру, які були задоволені апеляційним судом складе 3670,94 гривень + 76272,57 гривень, тобто розмір судового збору, який підлягає стягненню з відповідача в дохід держави складе 799,44 гривень.

Загальна сума позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, які були задоволені апеляційним судом складає 300 гривень, тобто розмір судового збору, який підлягає стягненню з відповідача в дохід держави складе 551,20 гривень.

Керуючись ст. 307, 309, 316 ЦПК України, апеляційний суд,

вирішив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 29 липня 2016 року скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Комунальної медичної установи «Центр первинної медико-санітарної допомоги №5 м. Макіївки Донецької області» про стягнення компенсації заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди, задовольнити частково.

Стягнути з Комунальної медичної установи «Центр первинної медико-санітарної допомоги №5 м. Макіївки Донецької області» на користь ОСОБА_1 компенсацію заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати в розмірі 3670,94 гривень, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 76272,57 гривень та моральну шкоду в розмірі 300 гривень.

Стягнути з Комунальної медичної установи «Центр первинної медико-санітарної допомоги №5 м. Макіївки Донецької області» в дохід держави судовий збір в розмірі 1350,64 гривень.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення. Касаційна скарга на нього може бути подана безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий

Судді: