Рішення

від 22.11.2016 по справі 916/2668/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" листопада 2016 р.Справа № 916/2668/16

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі Г.С. Граматик

за участю представників:

від позивача - ОСОБА_1,

від відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Еко-ІнтехмаркетВ» до Приватного підприємства Агрофірми „Золотий колосВ» про спонукання виконати умови мирової угоди, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Еко-ІнтехмаркетВ» звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою про спонукання Приватного підприємства Агрофірми „Золотий колосВ» до виконання умов мирової угоди, затвердженої ухвалою господарського суду Одеської області від 26.05.2016 р. по справі № 916/571/16, укладеної між позивачем та відповідачем, про що видати відповідний наказ, посилаючись на наступне.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 26 травня 2016 року по справі № 916/571/16 за позовом TOB „Еко-ІнтехмаркетВ» до ПП Агрофірми „Золотий колосВ» про стягнення суми основного боргу в розмірі 245000,00 грн., суми інфляційних витрат в розмірі 197610,00 грн. та пені в сумі 5041,00 грн., затверджена мирова угода, укладена між ТОВ „Еко-ІнтехмаркетВ» та ПП Агрофірмою „Золотий колосВ» . Умовами затвердженої судом мирової угоди передбачено, що ПП Агрофірма „Золотий колосВ» визнає в повному обсязі суму основної заборгованості у розмірі 245000,00 грн.

Як зазначає позивач, задоволення грошових вимог ТОВ „Еко-ІнтехмаркетВ» щодо стягнення з ПП Агрофірми „Золотий КолосВ» на його користь основної суми боргу в розмірі 245000,00 грн. здійснюється шляхом перерахування суми боргу відповідачем на рахунок позивача в строк не пізніше 05 серпня 2016 року. Також відповідно до умов мирової угоди, відповідач визнає суму інфляційних втрат у розмірі 10428,00 грн. При цьому задоволення грошових вимог ТОВ „Еко-ІнтехмаркетВ» щодо стягнення з ПП Агрофірма „Золотий колосВ» на його користь суми інфляційних витрат в розмірі 10428,00 грн. здійснюється шляхом перерахування суми боргу ПП Агрофірмою „Золотий КолосВ» на рахунок ТОВ „Еко-ІнтехмаркетВ» в строк не пізніше 05 серпня 2016 року. В свою чергу ТОВ „Еко-ІнтехмаркетВ» відмовляється від вимог про стягнення з ПП Агрофірми „Золотий колосВ» суми інфляційних витрат в розмірі 187182,00 грн., пені в розмірі 5041,10грн., судового збору в розмірі 7010,30 грн. оплаченого при подачі позову до суду.

Так, позивач зазначає, що відповідно до ст. ГПК України одним із видів вирішення господарського спору є затвердження мирової угоди, укладеної між сторонами по справі, яка стосується прав і обов'язків сторін в межах предмету спору. Проте, вказана ухвала господарського суду Одеської області про затвердження мирової угоди між сторонами по справі не може вважатися виконавчим документом, що підлягає виконанню в державній виконавчій службі, в розумінні вимог Закону України „Про виконавче провадженняВ» .

Також позивач вказує, що Верховний Суд України при розгляді справи № 6-274цс15 висловив правову позицію, де зазначив, що у разі укладення сторонами мирової угоди, суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. Закриваючи провадження у справі, суд за клопотанням сторін може постановити ухвалу про визнання мирової угоди.

Позивач зазначає, що відповідно до п. 5 ст. 3 Закону України „Про виконавче провадженняВ» (в редакції від 21 квітня 1999 року) було передбачено, що мирові угоди, які затверджені судом, відносяться до рішень, що підлягають виконанню державною виконавчою службою.

Однак, Законом України від 18 листопада 2003 року № 1255 „Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяженьВ» положення п. 5 ст. 3 Закону України „Про виконавче провадженняВ» виключено.

Отже, як зазначає позивач, на момент постановления ухвали суду про визнання мирової угоди вона не відносилась до рішень, що підлягають виконанню державною виконавчою службою.

У зв'язку з тим, що ПП Агрофірма „Золотий колосВ» ухиляється від виконання своїх зобов'язань за ухвалою господарського суду Одеської області від 26 травня 2016 року по справі № 916/571/16 про затвердження мирової угоди, а врегулювати спір в досудовому порядку не представляється можливим, ТОВ „Еко-ІнтехмаркетВ» звернулось до суду за захистом своїх законних прав та інтересів.Крім того, разом з позовною заявою позивачем було подано до господарського суду заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на розрахунковий рахунок відповідача в межах суми боргу. В обґрунтування вказаної заяви позивач послався на те, що відповідач ухилявся від виконання взятих на себе зобов'язань за договорами, відмовився виконувати умови мирової угоди, затвердженої судом та врегулювати спір у досудовому порядку, тому у позивача є підстави стверджувати, що відповідач може ухилятися і в подальшому від своїх зобов'язань, зняти кошти з рахунків. З огляду на вказане позивач вважає, що це зробить або ускладнить виконання судового рішення по даному спору.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 30.09.2016 р. позовну заяву ТОВ „Еко-ІнтехмаркетВ» прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 916/2668/16, при цьому справу призначено до розгляду в засіданні суду.

Подану разом з позовом вищевказану заяву про забезпечення позову судом залишено без задоволення з огляду на її безпідставність та необґрунтованість, враховуючи відсутність доказів на підтвердження доводів щодо існування загрози невиконання або утруднення виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Так, відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

За статтею 67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Не допускається накладення арешту на майно, на яке накладено арешт відповідно до Кримінального процесуального кодексу України. Види забезпечення позову повинні бути співвідносними із заявленими позивачем вимогами. Види забезпечення позову можуть використовуватися господарським судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав інших акціонерів (учасників) господарського товариства. Зокрема, заборона вчиняти дії має стосуватися лише пакета акцій, безпосередньо пов'язаного з предметом спору. Не допускається забезпечення позову заходами, не передбаченими цим Кодексом.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Отже, найдоцільніше вирішувати питання забезпечення позову на стадії попередньої підготовки справи до розгляду (стаття 65 ГПК).

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Викладене знайшло своє відображення у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 16 „Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позовуВ» (із змін. та доповн.).

Разом з тим, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову у даній справі, оцінюючи ймовірність реальної загрози невиконання чи утруднення виконання рішення суду в разі задоволення позову, господарський суд дійшов висновку про необґрунтованість поданої позивачем заяви про забезпечення позову, оскільки посилання позивача на ухилення відповідача від виконання взятих на себе зобов'язань та ігнорування відповідачем вимог щодо досудового врегулювання спору, не свідчить про імовірність утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду з даного спору в разі невжиття таких заходів. Більш того, заявником не надано жодних доказів на підтвердження існування імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів. Отже, позивач не довів існування обставин для вжиття відповідних заходів. Відтак, суд вважає, що незастосування вказаних у заяві про забезпечення позову заходів не утруднить виконання та не призведене до невиконання рішення господарського суду з даного спору.

Відповідач відзив на позов не надав, також відповідач у судові засідання не з'явився, хоча про дату, час і місце розгляду справи відповідач був повідомлений судом належним чином за юридичною адресою, вказаною в позовній заяві, яка значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб фізичних осіб-підприємців, про що свідчить наявне в матеріалах справи рекомендоване поштове повідомлення про вручення ухвали суду (а.с. 76).

У зв'язку з вказаним справу розглянуто за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

Господарським судом Одеської області розглядалась справа № 916/571/16 за позовом TOB „Еко-ІнтехмаркетВ» до ПП Агрофірми „Золотий колосВ» про стягнення суми основного боргу в розмірі 245000,00 грн., суми інфляційних втрат в розмірі 197610,00 грн. та пені в сумі 5041,00 грн.

З метою мирного врегулювання спору по вказаній справі № 916/571/16 за позовом ТОВ „Еко-ІнтехмаркетВ» до ПП Агрофірми "Золотий колос" про стягнення суми основного боргу в розмірі 245000 грн., суми інфляційних витрат в розмірі 197610 грн. та пені у розмірі 5041,10 грн., на підставі статей 22 та 78 ГПК України сторонами була укладена мирова угода.

Так, ухвалою господарського суду Одеської області від 26 травня 2016 року по справі № 916/571/16 за позовом TOB „Еко-ІнтехмаркетВ» до ПП Агрофірми „Золотий колосВ» про стягнення суми основного боргу в розмірі 245000,00 грн., суми інфляційних втрат в розмірі 197610,00 грн. та пені в сумі 5041,00 грн., затверджена мирова угода, укладена між ТОВ „Еко-ІнтехмаркетВ» та ПП Агрофірмою „Золотий колосВ» .

Відповідно до п. 1 мирової угоди сторони домовились, що ПП Агрофірма „Золотий колосВ» визнає в повному обсязі суму основної заборгованості у розмірі 245000,00 грн.

Пунктом 2 мирової угоди встановлено, що задоволення грошових вимог ТОВ „Еко-ІнтехмаркетВ» щодо стягнення з ПП Агрофірми „Золотий КолосВ» на користь позивача основної суми боргу в розмірі 245000,00 грн. здійснюється шляхом перерахування суми боргу відповідачем на рахунок позивача в строк не пізніше 05 серпня 2016 року.

Згідно п. 3 мирової угоди відповідач визнає суму інфляційних витрат у розмірі 10428,00 грн.

Відповідно до п. 4 мирової угоди, задоволення грошових вимог ТОВ „Еко-ІнтехмаркетВ» щодо стягнення з ПП Агрофірми „Золотий колосВ» на користь позивача суми інфляційних витрат в розмірі 10428,00 грн. здійснюється шляхом перерахування суми боргу ПП Агрофірмою „Золотий КолосВ» на рахунок ТОВ „Еко-ІнтехмаркетВ» в строк не пізніше 05 серпня 2016 року.

Також у п. 5 мирової угоди зазначено, що ТОВ „Еко-ІнтехмаркетВ» відмовляється від вимог про стягнення з ПП Агрофірм „Золотий колосВ» суми інфляційних витрат в розмірі 187182,00 грн., пені в розмірі 5041,10 грн., судового збору в розмірі 7010,30 грн. оплаченого при подачі позову до суду.

Проте, як зазначає позивач, ПП Агрофірма „Золотий колосВ» ухиляється від виконання своїх зобов'язань за ухвалою господарського суду Одеської області від 26 травня 2016 року по справі № 916/571/16 про затвердження мирової угоди, що стало підставою для звернення позивача до суду із заявленим позовом про спонукання відповідача виконати умови вказаної мирової угоди.

При цьому з матеріалів справи вбачається, що ТОВ „Еко-ІнтехмаркетВ» направлялась відповідачу претензія № 1 про сплату заборгованості за мировою угодою за вих. № 09/08-16 від 09.08.2016 року, про що свідчить наявна в матеріалах справи квитанція про відправлення відповідачу претензії з описом вкладення у лист відправлення.

Як встановлено судом та не спростовано відповідачем, останній не виконав прийняті на себе зобов'язання відповідно до умов мирової угоди, оскільки доказів сплати заборгованості відповідачем до суду не надано. Адже, частиною другою статті 22 ГПК України передбачено, що сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання тощо; обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ч. 2 ст. 43 ГПК України), якими в силу ст. 32 ГПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Разом з тим, згідно положень ч.ч.1, 2, 3, 4 ст.78 ГПК України відмова позивача від позову, визнання позову відповідачем і умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи. Ці заяви підписуються відповідно позивачем, відповідачем чи обома сторонами. До прийняття відмови позивача від позову або до затвердження мирової угоди сторін господарський суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи є повноваження на вчинення цих дій у представників сторін. Мирова угода може стосуватися лише прав і обов'язків сторін щодо предмету позову. Про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі.

Відповідно до абз.1, 5, 6 п.3.19. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18В«Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанціїВ» від 26.12.2011р. №18 одним із способів вирішення господарського спору є мирова угода сторін, яка може стосуватися лише прав і обов'язків сторін щодо предмета позову (частини перша і третя статті 78 ГПК України). Мирова угода підписується особами, уповноваженими представляти сторони в господарському суді (стаття 28 ГПК України). Суддя має роз'яснити сторонам процесуальні наслідки припинення провадження зі справи, зазначивши про це в ухвалі. В ухвалі про затвердження мирової угоди у резолютивній частині докладно й чітко викладаються її умови і зазначається про припинення провадження у справі (пункт 7 частини першої статті 80 ГПК), а також вирішується питання про розподіл між сторонами судових витрат. Затвердження судом мирової угоди з одночасним припиненням провадження у справі є одноактною (нерозривною) процесуальною дією і не може розглядатися як два самостійних акти - окремо щодо затвердження мирової угоди і щодо припинення провадження.

Згідно абз.8 п.3.19 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 В«Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанціїВ» умови мирової угоди повинні безпосередньо стосуватися предмета позову, що виключає зазначення в ній дій, коштів чи майна, які не відносяться до цього предмета. У зв'язку з цим, зокрема, не можуть включатися до мирової угоди умови щодо застосування неустойки (штрафу, пені) за невиконання її умов.

За положеннями абз.9 п.3.19 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 В«Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанціїВ» , наказ господарського суду про примусове виконання мирової угоди не може бути видано, оскільки провадження зі справи припинено. У разі ж ухилення однієї зі сторін від виконання мирової угоди: якщо ухвала господарського суду про затвердження мирової угоди відповідає вимогам статті 18 Закону України "Про виконавче провадження", то вона є виконавчим документом у розумінні пункту 2 частини другої статті 17 названого Закону і підлягає виконанню державною виконавчою службою; тому за наявності зазначеної умови позовна заява про спонукання до виконання мирової угоди не підлягає розгляду в господарських судах; якщо ж ухвала суду про затвердження мирової угоди не містить усіх даних, зазначених у статті 18 названого Закону, то така ухвала не має статусу виконавчого документа, і інша сторона у справі не позбавлена права звернутися з позовом про зобов'язання виконати мирову угоду, у випадку задоволення якого господарський суд видає наказ. Відповідний позов може мати як майновий, так і немайновий характер у залежності від змісту умов мирової угоди.

Так, наведені вище положення Постанови Пленуму ВГСУ В«Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанціїВ» від 26.12.2011р. №18 стосуються укладення мирової угоди в процесі вирішення спору по суті та прийняття рішення у справі щодо предмета спору (ст.78 ГПК України), тому з огляду на те, що спірну мирову угоду, затверджену ухвалою господарського суду Одеської області від 26.05.2016 р. по справі № 916/571/16, укладено до вирішення спору по суті, до спірних правовідносин підлягають застосуванню вказані положення Постанови Пленуму ВГСУ.

Таким чином, мирова угода - це договір, який укладається сторонами з метою припинення спору, виконання судових рішень, на умовах, погоджених сторонами. Мирова угода не призводить до вирішення спору по суті. Сторони не вирішують спору, не здійснюють правосуддя, що є прерогативою судової влади, а, досягнувши угоди між собою, провадять виконання судового рішення. Тобто, відмовившись від судового захисту, сторони ліквідують наявний правовий конфлікт через самостійне (без державного втручання) врегулювання розбіжностей на погоджених умовах. Спір може бути врегульований укладенням мирової угоди на будь-якій стадії процесу, в тому числі в процесі виконання виконавчого документа.

Згідно ст. 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Згідно ст. 1 Закон України В«Про виконавче провадженняВ» (в редакції, чинній на момент набрання ухвалою суду про затвердження мирової угоди законної чинності) виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюють на підставах, у спосіб та межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Положення ч.ч. 1, 2 ст.17 Закону України В«Про виконавче провадженняВ» (в редакції, чинній на момент набрання ухвалою суду про затвердження мирової угоди законної чинності) визначали, що примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою, зокрема, такі виконавчі документи: 1) виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті; 2) ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних справах та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; 3) судові накази.

Приписи ч.ч. 1, 2, 3 ст.18 Закону України В«Про виконавче провадженняВ» (в редакції, чинній на момент набрання ухвалою суду законної чинності) передбачають вимоги до виконавчого документа, зокрема, у виконавчому документі зазначаються: назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище та ініціали посадової особи, що його видали; дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб - платників податків) або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України, а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо; резолютивна частина рішення; дата набрання законної (юридичної) сили рішенням; строк пред'явлення виконавчого документа до виконання. У разі якщо рішення ухвалено на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, а також якщо належить передати майно, що перебуває в кількох місцях, у виконавчому документі зазначаються один боржник та один стягувач, а також визначається, в якій частині необхідно виконати таке рішення, або зазначається, що обов'язок чи право стягнення є солідарним. Виконавчий документ повинен бути підписаний уповноваженою посадовою особою із зазначенням її прізвища та ініціалів і скріплений печаткою. Скріплення виконавчого документа гербовою печаткою є обов'язковим у разі, якщо орган (посадова особа), який видав виконавчий документ, за законом зобов'язаний мати печатку із зображенням Державного Герба України.

Так, судом встановлено, що ухвала господарського суду Одеської області від 26.05.2016 р. по справі № 916/571/16 про затвердження мирової угоди, укладеної між ТОВ „Еко-ІнтехмаркетВ» та ПП Агрофірмою „Золотий колосВ» , не містить строку пред'явлення виконавчого документа до виконання, не містить дати набрання нею законної сили. Однак, з врахуванням того, що мирова угода за своєю правовою природою покликана на мирне врегулювання відносин сторін за взаємною згодою, ухвала господарського суду про затвердження мирової угоди не може містити положень щодо заходів примусу, оскільки на стадії затвердження мирової угоди не можна заздалегідь встановити, в якій саме частині боржник відмовиться чи зволікатиме з її виконанням, у передбачені нею строки.

Отже, у разі якщо ухвала суду про затвердження мирової угоди не містить усіх даних, зазначених у ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження", то така ухвала не має статусу виконавчого документу і інша сторона у справі не позбавлена права звернутися до суду з позовом про зобов'язання виконати мирову угоду.

В свою чергу за відсутності в ухвалі суду від 26.05.2016 р. у справі № 916/571/16 всієї сукупності реквізитів, передбачених ст. 18 Закону України В«Про виконавче провадженняВ» , суд доходить висновку щодо відсутності у позивача підстав для пред'явлення вказаної ухвали суду до примусового виконання у рамках виконавчого провадження.

Таким чином, положення Закону України В«Про виконавче провадженняВ» передбачали порядок виконання судових рішень у порядку примусу, тоді як мирова угода, затверджена судом, у першу чергу спрямована на добровільне її виконання, отже ухвала про її затвердження, як було зазначено вище, може не відповідати ст. 18 Закону України В«Про виконавче провадженняВ» , але у випадку невиконання стороною умов такої мирової угоди, заінтересована сторона не позбавлена права звернутись до господарського суду із відповідною позовною заявою про спонукання відповідача до її виконання.

Мирова угода за своєю правовою природою у відповідності з нормами Цивільного кодексу України є правочином у розумінні змісту ст.ст. 202, 203 Цивільного кодексу України, є підставою виникнення прав та обов'язків сторін, що її уклали, і згідно зі ст.629 даного Кодексу підлягає обов'язковому виконанню.

З врахуванням наведених положень чинного законодавства, суд дійшов висновку, що згідно укладеної між сторонами спору мирової угоди, затвердженої ухвалою господарського суду Одеської області від 26.05.2016 р. по справі № 916/571/16, у сторін по справі виникли певні зобов'язання, зокрема, у відповідача - щодо погашення заборгованості в порядку та у строк, визначені такою угодою.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, а саме: цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Порушенням зобов'язання, відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Положеннями Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. (ст. 15 ЦК України).

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Приписи ст. 12 ГПК України, зокрема п. 1, встановлюють, що господарським судам підвідомчі: 1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів.

Частина 1 ст. 55 Конституції України містить імперативний припис, згідно якої кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Зазначена норма зобов'язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист. Вказана правова позиція викладена в рішенні Конституційного Суду України від 25.12.1997 року N 9-зп у справі за конституційним зверненням громадян щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124.

Таким чином, суд вважає, що право позивача на примусове виконання ухвали суду від 26.05.2016 р. по справі № 916/571/16 про затвердження мирової угоди, укладеної між ТОВ «Еко-Інтехмаркет» та ПП Агрофірмою «Золотий колос» до вирішення спору по суті, може бути реалізовано в межах окремого позовного провадження, саме за рахунок зобов'язання відповідача виконати умови мирової угоди в частині про зобов'язання відповідача сплатити кошти в сумі 255428,00 грн., з огляду на відсутність можливості у позивача захистити порушене право у спосіб, встановлений для виконання ухвали про затвердження мирової угоди у примусовому порядку за невідповідності цієї ухвали вимогам, що пред'являються до виконавчого документа згідно із положеннями Закону України „Про виконавче провадженняВ» .

Враховуючи обставини щодо порушення відповідачем умов мирової угоди, ненадання ним належних і допустимих доказів, які б спростовували таке порушення, а також щодо невідповідності ухвали господарського суду Одеської області від 26.05.2016 р. по справі № 916/571/16 вимогам ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження", суд доходить до висновку про наявність підстав для задоволення заявлених позивачем вимог про спонукання відповідача виконати умови мирової угоди, затвердженої ухвалою господарського суду Одеської області від 26.05.2016 р. по справі № 916/571/16.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Еко-ІнтехмаркетВ» обґрунтовані та відповідають вимогам чинного законодавства, тому підлягають задоволенню.

У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось на користь позивача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,

суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Еко-ІнтехмаркетВ» до Приватного підприємства Агрофірми „Золотий колосВ» про спонукання виконати умови мирової угоди задовольнити.

2. Спонукати Приватне підприємство Агрофірму „Золотий колосВ» (65086, АДРЕСА_1; код ЄДРПОУ 04529134) виконати умови мирової угоди, укладеної 26.05.2016 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „Еко-ІнтехмаркетВ» та Приватним підприємством Агрофірмою „Золотий колосВ» , що затверджена ухвалою господарського суду Одеської області від 26.05.2016 р. у справі № 916/571/16.

3. СТЯГНУТИ з Приватного підприємства Агрофірми „Золотий колосВ» (65086, АДРЕСА_1; код ЄДРПОУ 04529134; р/р 2600402077001 у філії ПАТ „ІмексбанкВ» м. Одеса, МФО 388584) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Еко-ІнтехмаркетВ» (65125, АДРЕСА_2; код ЄДРПОУ 35357826) витрати по сплаті судового збору в сумі 1378/одна тисяча триста сімдесят вісім/грн. 00 коп.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 25 листопада 2016 р.

Суддя В.С. Петров