Ухвала

від 23.11.2016 по справі 805/897/16-а

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий у 1 інстанції - Христофоров А.Б.

Суддя-доповідач - Арабей Т. Г.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2016 року справа №805/897/16-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Арабей Т.Г., Геращенка І.В., Міронової Г.М., за участю секретаря судового засідання - Челахової О.О., представника позивача - Криворучко В.Ж., представника відповідача - Гришакової Н.Є., діючих за довіреностями, розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 29 червня 2016 року у справі № 805/897/16-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Азовбудвентиляція» до Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

01 квітня2016 року Товариства з обмеженою відповідальністю «Азовбудвентиляція» звернулось до суду з позовом до Жовтневої об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області провизнання недійсними та скасування:

- податкового повідомлення-рішення відповідача № 0000152203 від 15 березня 2016 року про завищення від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду за січень 2015 року в сумі 21 883,00 грн.;

- податкового повідомлення-рішення № 0000162203 від 15 березня 2016 року про збільшення грошового зобов'язання за платежем - податок на додану вартість на 60 003,00 грн. та накладення штрафних санкцій у розмірі 30 001,5 грн. (а.с. 4-7 т. 1).

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 06 червня 2016 року замінено неналежного відповідача у справі - Жовтневу об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Донецькій області на належного - Маріупольську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Донецькій області (а.с. 227 т. 5).

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 29 червня 2016 року у справі № 805/897/16-а адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Жовтневої об'єднаної державної податкової інспекції м. Маріуполя Головного управління ДФС у Донецькій області № 0000152203 від 15 березня 2016 року про завищення від'ємного значення, що зараховується до складу кредиту наступного звітного періоду за січень 2015 року в сумі 21 833,00 грн. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Жовтневої об'єднаної державної податкової інспекції м. Маріуполя Головного управління ДФС у Донецькій області № 0000162203 від 15 березня 2016 року про збільшення грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 60 003,00 грн. та штрафні санкції на суму 30 001,50 грн. (а.с. 241-246 т. 5).

Не погодившись з судовим рішенням, Маріупольська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Донецькій області подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 29 червня 2016 року у справі № 805/897/16-а та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невірного застосування норм Податкового кодексу України.

Апелянтом зазначено, що Товариством порушено вимоги Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинні документи оформлені не у відповідності до вимог чинного законодавства, що не дає можливості відображати їх в бухгалтерському обліку.

При цьому, відповідачем зазначено, що документи мають силу первинних лише у разі фактичного здійснення господарських операцій.

Крім того, апелянтом зазначено, що Товариством не надано до контролюючого органу належним чином оформлені перевізні документи.

Апелянтом зазначено, що у випадку якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом не відповідають дійсності та свідчать про відсутність у сторін фактів реального здійснення господарської операції. Факт оплати не є безумовним доказом реального характеру господарської операції.

Крім того,апелянтом зазначено, що судом першої інстанції, не взято до уваги інформація від інших податкових органів, щодо здійснення господарських операцій з контрагентом позивача.

Апелянт зазначає, що судом першої інстанції порушені вимоги п.п.14.1.181 п.14.1ст.14, п.185.1ст.185,п.198ч.1,п.198.2,п.198.3 чт.198, п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України (а.с. 29-35 т.6).

22 листопада 2016 року від представника Товариства до канцелярії суду надійшли заперечення на апеляційну скаргу, в яких він зазначає, що постанова суду першої інстанції прийнята з дотриманням норма матеріального та процесуального права, а, відтак, є такою, що підлягає залишенню без змін.

Представник відповідача у судовому засіданні надав пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, просив суд її задовольнити, постанову суду першої інстанції - скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.

Представник позивача просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача,заслухавши пояснення представників сторін,перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції залишити без змін, з наступних підстав.

В суді першої та апеляційної інстанції встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Азовбудвентиляція" (код ЄДРПОУ 33244305), місцезнаходження: пр. Адмірала Нахімова, б.130, кв.48, м. Маріуполь, Донецька область, 87534, зареєстровано в якості юридичної особи 22 грудня 2004 року(а.с. 26 т. 1).Є платником податку на додану вартість.

Позивачем. до податкового органу, за допомогою системи електронного документообігу надіслані податкові декларації з податку на додану вартість за січень 2015 року, червень 2015 року, липень 2015 року з самостійно задекларованими сумами податку на додану вартість (а.с.75-92 т.1).

З 08 лютого 2016 року по 19 лютого 2016 року посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Азовбудвентиляція» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати до бюджету податку на додану вартість по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю «Фрахттранссервіс» за період з 01 січня 2015 року по 31 січня 2015 року та з 01 червня 2015 року по 31 липня 2015 року, за результатами якої складено Акт № 294/05-81-14-02/33244305 від 26 лютого 2016 року(а.с. 10-25 т. 1).

Вказаною перевіркою встановлено порушення позивачем п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, 198.2, 198.3 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України в результаті чого встановлено:

- Завищення задекларованого від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду( рядок 17- рядок 9) у сумі 21 883,00 грн., у т.ч. за січень 2015 року - 21 883,00 грн.;

- Заниження задекларованої суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню за підсумками поточного звітного (податкового) періоду з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного(податкового) періоду та сплачується до державного бюджету на суму 84 917,00 грн., в т.ч. за липень 2015 року - 84 917,00 грн.(зворотній бік а.с. 25 т. 1).

На підставі акту перевірки 15 березня 2016 року сформовані податкові повідомлення-рішення: № 0000152203 про завищення від'ємного значення, що зараховується до складу кредиту наступного звітного періоду за січень 2015 року в сумі 21 833,00 грн. та № 0000162203 про збільшення грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 60 003,00 грн. та штрафні санкції на суму 30 001,50 грн. (а.с. 8-9 т. 1).

Спірним питанням у справі є правомірність прийняття податковим органом податкових повідомлень-рішень.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позивач мав всі правові підстави для формування податкового кредиту, з огляду на те, що надана позивачем документація у повній мірі відображає реальні наслідки, що наступили після укладення договору та мають силу первинної документації в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України", що свідчить про необґрунтованість висновку податкового органу щодо завищення задекларованого від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного(податкового) періоду у сумі 21 883,00 грн. та заниження задекларованої суми податку на додану вартість яка підлягає нарахуванню за підсумками поточного звітного періоду з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного періоду та сплачується до державного бюджету на суму 84 917,00 грн., відтак, податкові повідомлення-рішення винесені податковим органом є протиправними.

Суд апеляційної інстанції погоджується з рішенням суду першої інстанції з наступних підстав.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України).

Відповідно до п.198.3. ст.198 Податкового Кодексу (в редакції на час спірних правовідносин)податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем товарів/послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами

Відповідно до положень п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 187.1 ст. 187 ПК України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Дата збільшення податкових зобов'язань та податкового кредиту платників податку, що здійснюють постачання/отримання товарів/послуг у межах договорів комісії (консигнації), поруки, доручення, довірчого управління, інших цивільно-правових договорів та без права власності на такі товари/послуги, визначається за правилами, встановленими статтями 187 і 198цього Кодексу.

Відповідно до положень п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Пунктом 198.2 ст. 198 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

При цьому,право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

В п. 201.1 ст. 201 ПК України( діючого на час виникнення спірних правовідносин), платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів:а) у паперовому вигляді;б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно п. 201.8 статті 201 ПК України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 статті 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Щодо доводів апелянта щодо нереальності господарських операцій,суд апеляційної інстанції не погоджується з ними та вважає доведеним позивачем факт проведення господарських операцій в межах господарської діяльності, виходячи з наступного.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фрахттранссервіс" 01 вересня 2011 року укладено договір на транспортно-експедиційне обслуговування по організації перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжміському сполученні № 0109, предметом якого є організація та виконання експедитором за винагороду від свого ім'я та за рахунок замовника посередницьких товарно-експедиційних послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом в міжміському сполученні. Експедитор організовує перевезення та експедирування вантажів замовника у відповідності з вимогами останнього, а також правами та обов'язками сторін, передбачених даним договором. Експедитор має право залучати для виконання даного договору третіх осіб, залишаючись при цьому відповідальним за їх дії,як за власні.

Фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ "Фрахттранссервіс", підтверджується наступним.

Рахунками-фактурою №: ФР-0000025 від 06.01.15; ФР-0000023 від 06.01.15; ФР-0000026 від 12.01.15; ФР-0000038 від 12.01.15; ФР-0000068 від 27.01. 15; ФР-0000067 від 23.01.15; ФР-0000066 від 23.01.15; ФР-0000065 від 23.01.15; ФР-0000064 від 22.01.15; ФР-0000056 від 21.01.15; ФР-0000063 від 21.01.15; ФР-0000055 від 21.01.15; ФР- 0000054 від 20.01.15; ФР -0000053 від 19.01.15; ФР-0000039 від 20.01.15; СФ-0000137 від 02.06.15; СФ-0000138 від 02.06.15; СФ-0000139 від 03.06.15; СФ-0000140 від 05.06.15; СФ-0000141 від 05.06.15; СФ-0000146 від 05.06.15; СФ-0000147 від 06.06.15; СФ-0000148 від 08.06.15; СФ-0000149 від 08.06.15;СФ-0000150 від 08.06.15; СФ-0000153 від 11.06.15; СФ-0000154 від 12.06.15; СФ-0000155 від 15.06.15; СФ-0000156 від 15.06.15; СФ-0000157 від 15.06.15; СФ-0000158 від 15.06.15; СФ-0000170 від 18.06.15; СФ-0000171 від 19.06.15; СФ-0000172 від 19.06.15; СФ-000017.3 від 19.06.15; СФ-0000167 від 22.06.15; СФ-0000168 від 22.06.15; СФ-0000176 від 22.06.15; СФ- 0000175 від 22.06.15; СФ-0000174 від 22.06.15; СФ-0000177 від 22.06.15;СФ-0000178 від 23.06.15; СФ-0000179 від 23.06.15; СФ- 0000180 від 24.06.15; і СФ- 0000181 від 25.06.15; СФ-0000182 від 25.06.15; СФ-0000183 від 25.06.15; СФ-0000193 від 01.07.15; СФ-0000194 від 01.07.15;СФ- 0000196 від 03.07.15; СФ-0000195 від 03.07.15; СФ-0000197 від 03.07.15; СФ-0000198 від 06.07.15; СФ-0000209 від 06.07.15; СФ-0000210 від 06.07.15;СФ-0000211 від 07.07.15; СФ-0000212 від 15.07.15; СФ-0000213 від 15.07.15; СФ-0000214 від 16.07.15; СФ-0000215 від 16.07.15; СФ-0000229 від 20.07.15; СФ-0000230 від 20.07.15; СФ-0000232 від 20.07.15;СФ-0000231 від 20.07.15; СФ-0000233 від 21.07.15; СФ-0000234 від 22.07.15; СФ- 0000236 від 23.07.15; СФ-0000235 від 23.07.15; СФ- 0000237 від 23.07.15; СФ-0000238 від 24.07.15;СФ-0000239 від 24.07.15; СФ- 0000240 від 24.07.15; СФ-0000243 від 24.07.15; СФ- 0000244 від 24.07.15; СФ- 0000245 від 24.07.15;СФ-0000259 від 24.07.15; СФ-0000246 від 27.07.15; СФ-0000247 від 27.07.15; СФ-0000249 від 27.07.15; СФ-0000248 від 27.07.15; СФ-0000250 від 27.07.15; СФ-0000262 від 27.07.15; СФ-0000263 від 28.07.15; СФ- 0000264 від 28.07.15; СФ-0000266 від 29.07.15; СФ-0000265 від 29.07.15; СФ-0000267 від 30.07.15; СФ- 0000268 від 30.07.15; СФ- 0000269 від 31.07.15;СФ-0000270 від 31.07.15. (а.с.140, 146, 152, 158, 164, 170, 176, 182, 187, 192, 198, 203, 209, 221, 226, 231, 236, 241, 246 т. 3; а.с.5, 11, 20, 23, 25, 37, 39, 49, 58, 65, 71, 79, 86, 93, 101, 124, 130, 137, 144, 150, 157, 163, 171, 178, 184, 191, 197, 203, 209, 245, 222, 228, 233, 239, 245 т. 4; а.с. 1, 7, 13, 19, 25, 31, 37, 43, 49, 55, 61, 68, 89, 94, 99, 104, 109, 114, 119, 123, 128, 133, 139, 144, 149, 154, 149, 154, 159, 164, 169, 174, 179, 184, 189 т. 5).

Факт виконання робіт підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) №: ФР-0000025 від 06.01.15; ФР-0000024 від 06.01.15; ФР-0000026 від 12.01.15; ФР- 00000142 від 12.01.15; ФР-0000070 від 27.01.15; ФР-0000069 від 23.01.15; ФР-0000068 від 23.01.15; ФР-0000067 від 23.01.15; ФР-0000066 від 22.01.15; ФР- 0000059 від 21.01.15; ФР-0000065 від 21.01.15; ФР-0000058 від 21.01.15; ФР-0000057 від 21.01.15; ФР-0000056 від 19.01.15; ФР-0000043 від 20.01.15; ОУ-0000137 від 02.06.15; ОУ-0000138 від 02.06.15;ОУ- 0000139 від 03.01.15; ОУ-0000140 від 05.06.15; ОУ-0000141 від 05.06.15; ОУ-0000144 від 05.06.15; ОУ-0000145 від 06.06.15; ОУ- 0000146 від08.06.15; ОУ-0000147 від 08.06.15; ОУ-0000148 від 08.06.15; ОУ-0000149 від 11.06.15; ОУ-0000150 від 12.06.15; ОУ-0000151 від 15.06.15; ОУ-0000152 від 15.06.15; ОУ -0000153 від 15.16.15;ОУ-0000154 від 15.06.15; ОУ -0000166 від18.06.15; ОУ-0000167 від 19.06.15; ОУ-0000168 від 19.06.15; ОУ -0000169 від 19.06.15;ОУ-0000160 від 22.06.15; ОУ -0000161 від 22.06.15; ОУ- 0000173 від 22.06.15; ОУ -0000172 від 22.06.15; ОУ-0000171 від 22.06.15;ОУ-0000174 від 22.06.15; ОУ- 0000175 від 23.06.15; ОУ-0000176 від 23.06.15; ОУ-0000177 від 24.06.15; ОУ- 0000178 від 25.06.15; ОУ-0000179 від 25.06.15; ОУ-0000180 від 25.06.15; ОУ-0000195 від 01.07.15; ОУ-0000196 від 01.07.15; ОУ-0000198 від 03.07.15; ОУ- 0000197 від 03.07.15; ОУ-0000199 від 03.07.15; ОУ-0000200 від 06.07.15; ОУ-0000207 від 06.07.15; ОУ-0000208 від 06.07.15; ОУ-0000209 від 07.07.15; ОУ-0000210 від 15.07.15; ОУ-0000211 від 15.07.15; ОУ-0000212 від 16.07.15; ОУ-0000213 від 16.07.15; ОУ-0000213 від 16.07.15; ОУ-0000229 від 20.07.15; ОУ-0000230 від 20.07.15; ОУ-0000232 від 20.07.15; ОУ-0000231 від 20.07.15; ОУ-0000233 від 21.07.15; ОУ-0000234 від 22.07.15; ОУ-0000236 від 23.07.15; ОУ-0000235 від 23.07.15; ОУ-0000237 від 23.07.15; ОУ-0000238 від 24.07.15; ОУ-0000239 від 24.07.15; ОУ-0000240 від 24.07.15; ОУ-0000244 від 24.07.15; ОУ-0000245 від 24.07.15; ОУ-0000246 від 24.07.15; ОУ-0000260 від 24.07.15; ОУ-0000247 від 27.07.15; ОУ-0000248 від 27.07.15; ОУ-0000250 від 27.07.15; ОУ-0000249 від 27.07.15; ОУ-0000251 від 27.07.15; ОУ-0000261 від 27.07.15; ОУ-0000262 від 28.07.15; ОУ-00002463 від 28.07.15; ОУ-0000265 від 29.07.15; ОУ-0000264 від 29.07.15; ОУ-0000266 від 30.07.15; ОУ-0000267 від 30.07.15; ОУ-0000268 від 31.07.15; ОУ-0000269 від 31.07.15. (т.3 а.с.141, 147, 153, 159, 171, 177, 183, 188, 193, 199, 204, 210, 216, 222, 227, 232, 237, 242, 247; т.4 а.с.4, 10, 19, 26, 36, 38, 44, 51, 55, 57, 64, 70, 78, 83, 85, 92, 100,105, 125, 131, 138, 145, 151, 158, 164, 172, 179, 185, 192, 198, 204, 210, 216, 223, 229, 234, 240, 246; т.5 а.с.2, 8, 14, 20, 26, 37, 38, 44, 50, 56, 62, 69, 90, 95, 100, 105, 110, 115, 120, 124, 129, 134, 140, 145, 150, 155, 165, 170, 175, 180, 185, 190)

Постачання товару підтверджується товарно-транспортними накладними №: Р6 від 06.01.15; Р2 від 06.01.15; Р5 від 12.01.15; Р12 від 12.01.15; Р37 від 27.01.15; Р36 від 23.01.15; Р32 від 23.01.15; Р30 від 23.01.15; Р35 від 22.01.15; Р22 від 21.01.15; Р25 від 21.01.15; Р21 від 21.01.15; Р26 від 21.01.15; Р23 від 19.02.15; Р1З від 20.01.15; Р255 від 02.06.15; Р262 від 02.06.15; Р275 від 03.06.15; Р269 від 05.06.15; Р276 від 05.06.15; Р260 від 05.06.15; Р284 від 06.06.15; Р261 від 04.06.15; Р273 від 08.06.15; Р266 від 08.06.15; Р287 від 11.06.15; Р278 від 12.06.15; Р281 від 15.06.15; Р282 від 15.06.15; Р286 від 15.06.15; Р288 від 15.06.15; Р314 від18.06.15; Р299 від 19.06.15; Р 315 від19.06.15; Р316 від 19.06.15; Р 317 від 20.06.15; Р309 від 22.06.15; Р302 від 22.06.15; Р301 від 22.06.15; Р300 від 22.06.15; Р318 від 22.06.15; Р319 від 23.06.15; Р320 від 23.06.15; Р331 від 24.06.15; Р310 від 25.06.15; Р311 від 25.06.15; Р312 від 25.06.15; Р334 від 01.07.15; Р332 від01.07.15; Р341 від 03.07.15; Р339 від 03.07.15; Р348 від 03.07.15; Р338 від 06.07.15; Р391/1 від 06.07.15;Р350 від 06.07.15;Р356 від 07.07.15;Р346 від 15.07.15;Р349 від 15.07.15;Р347 від 16.07.15;Р345 від 16.07.15; Р355 від 20.07.15;Р358 від 20.07.15;Р393 від 20.07.15;Р392 від 20.07.15;Р397 від 21.07.15;Р359 від 22.07.15;Р378 від 23.07.15;Р367 від 23.07.15;Р370 від 23.07.15; Р368 від 24.07.15;Р369 від 24.07.15;Р380 від 24.07.15;Р379 від 24.07.15;Р384 від 24.07.15;Р398 від 24.07.15;Р412 від 24.07.15;Р410 від 27.07.15;Р382 від 27.07.15;Р383 від 27.07.15;Р381 від 27.07.15;Р400 від 27.07.15;Р394 від 27.07.15;Р375 від 28.07.15;Р430 від 28.07.15;Р432 від 29.07.15;Р431 від 29.07.15;Р436 від 29.07.15;Р417 від 30.07.15;Р401 від 31.07.15;Р437 від 31.07.15.(т.3 а.с.145, 151, 157, 163, 169, 175, 181, 186, 189, 191, 197, 202, 208, 214, 220, 225, 230, 235, 240, 245, 250; т.4 а.с.8, 15, 29, 34, 42, 62, 69, 75, 90, 97, 128, 134, 141, 148, 155, 161, 167, 175, 182, 188, 201; т.5 а.с.5, 11, 17, 23, 29, 35, 41, 47, 53, 59, 65, 67, 72, 93, 98, 103, 108, 113, 118, 122, 127, 132, 138, 143, 148, 153, 158, 163, 168, 173, 178, 183, 188, 193).

Для формування податкового кредиту за вищевказаними операціями ТОВ "Фрахттранссервіс" виписано позивачу податкові накладні №:25 від 06.01.15; 24 від 06.01.15; 26 від 12.01.15; 40 від 12.01.15; 63 від 27.01.15; 62 від 23.01.15; 61 від 23.01.15; 60 від 23.01.15; 59 від 22.01.15; 57 від 21.01.15; 58 від 21.01.15; 56 від 21.01.15; 55 від 20.01.15; 54 від 19.01.15; 41 від 20.01.15; 3 від 02.06.15; 4 від 02.06.15; 5 від 03.06.15; 6 від 05.06.15; 7 від 05.06.15; 8 від 05.06.15; 9 від 06.06.15; 10 від 08.06.15; 11 від 08.06.15; 12 від 08.06.15; 13 від 11.06.15; 14 від 12.06.15; 15 від 15.06.15; 16 від 15.06.15; 17 від 15.06.15; 18 від 15.06.15; 29 від 18.06.15; 30 від 19.06.15; 31 від 19.06.15; 32 від 19.06.15; 26 від 02.06.15; 27 від 22.06.15; 33 від 22.06.15; 34 від 22.06.15; 35 від 22.06.15; 42 від 22.06.15; 36 від 23.06.15; 37 від 23.06.15; 38 від 24.06.15; 39 від 25.06.15; 40 від 25.06.15; 41 від 25.06.15; 14 від 01.07.15; 15 від 01.07.15; 16 від 03.07.15; 17 від 03.07.15; 18 від 03.07.15; 19 від 06.07.15; 26 від 06.07.15;27 від 06.07.15; 28 від 07.07.15; 29 від 15.07.15; 30 від 15.07.15; 31 від 16.07.15; 32 від 16.07.15; 44 від 20.07.15; 45 від 20.07.15; 46 від 20.07.15; 47 від 20.07.15; 48 від 21.07.15; 49 від 22.07.15; 50 від 23.07.15; 51 від 23.07.15; 52 від 23.07.15; 53 від 24.07.15; 54 від 24.07.15; 55 від 24.07.15; 60 від 24.07.15; 61 від 24.07.15; 62 від 24.07.15; 70 від 24.07.15;63 від 27.07.15; 64 від 27.07.15; 65 від 27.07.15; 66 від 27.07.15; 67 від 27.07.15; 71 від 27.07.15; 72 від 28.07.15; 73 від 28.07.15; 74 від 29.07.15; 75 від 29.07.15; 76 від 30.07.15; 79 від 30.07.15; 77 від 31.07.15; 78 від 31.07.15. (т.3 а.с. 142, 148, 154, 160, 166, 172, 178, 184, 194, 200, 205, 211, 217, 223, 233, 238, 243, 248; т.4 а.с.6, 12, 21, 27, 31, 40, 46, 59, 72, 80, 87, 94, 102, 126, 132, 152, 159, 162, 165, 280, 193, 199, 205, 207, 211, 217, 224, 235, 247), які, окрім того, зареєстровані в єдиному реєстрі податкових накладних, про що зазначено податковим органом в акті перевірки т.1 а.с.17 зворот).

Рух матеріальних цінностей підприємства підтверджується звітом про дебетові та кредитові операції та картками рахунку (т.2 а.с. 84-94; т.3 а.с.127-139; т.4 а.с.1-3,107-123; т.5 а.с. 73-88, 194-213)

З матеріалів справи вбачається, що наявні договори та складені на їх виконання первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, в тому числі і податкові накладні, які є належними доказами правомірності формування позивачем податкового кредиту по господарським операціям з його контрагентом, якого крім того, було зареєстровано(на час здійснення господарських операцій) як юридичну особу та на момент проведення фінансово-господарських операцій був платником податків, а тому мав право здійснювати господарську діяльність шляхом укладення договорів.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до п. 1.2, 2.1, 2.2, 2.15 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24 травня 1995 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи). Первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству, логічна ув'язка окремих показників.

Таким чином, позивачем надані усі необхідні документи бухгалтерського та податкового обліку, які підтверджують його право на формування податкового кредиту.

Крім того, факт надання всіх необхідних первинних документів по здійсненню господарчих операцій з контрагентами позивача відображений в самому акті перевірки.

Крім того, суд зазначає, що транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, посилання на це увагу суду апеляційної інстанції не заслуговують.

Припущення апелянта щодо нереальності здійснення господарських операцій позивача з контрагентами позивача тільки з підстав неможливості проведення зустрічних перевірок інших контрагентів по ланцюгу їх постачання, судом апеляційної інстанції не приймаються з огляду на зазначене.

Діючий Податковий кодекс України не ставить в залежність право віднесення сплачених сум ПДВ до податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Відповідно до матеріалів справи, відповідачем під час перевірки фактично не були дослідженні первинні документи контрагентів. Включення до складу податкового кредиту сум ПДВ є правом окремо взятого платника податків і не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету або встановлено порушення податкового законодавства з боку контрагенту, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Відповідно до акту перевірки, відповідачем під час перевірки були дослідженні, первинні документи позивача та податковим органом не було встановлено порушень в їх складені, які б впливали на формування податкової звітності.

Суд зазначає, що в діях позивача як платника податку не вбачається порушень діючого законодавства, а господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, що підтверджується наявністю належним чином оформлених документів.

Посилання податкового органу в акті перевірки на акти перевірок інших Державних податкових інспекцій, складені відносно контрагента позивача які, на думку податкового органу, підтверджують неможливість проведення фінансово-господарських операцій ними, є безпідставними, обставини здійснення господарської діяльності вищевказаних контрагентів позивача із іншими контрагентами не є предметом розгляду у даній адміністративній справі, оскільки спір, що виник між сторонами стосується договорів між позивачем та ТОВ «Фрахттранссервис» та надання останнім послуг позивачу. Вказані у акті перевірки обставини не можуть вважатися доказами нікчемності укладених договорів, оскільки документально ці обставини у судовому засіданні представник відповідача не підтвердив.

Крім того, суд зазначає, що вищезазначена податкова інформація не є перевіркою господарської діяльності контрагента позивача по взаємовідносинам, в тому числі й з позивачем. Сама по собі неможливість реалізації контролюючими органами визначеної законодавством компетенції щодо проведення зустрічних звірок чи перевірок не може вважатись доказом вчинення порушень податкового законодавства платником податків.

Чинним законодавством України не встановлено обов'язку суб'єкта господарювання при укладенні договорів здійснювати перевірку справжності наданих контрагентами документів шляхом направлення запитів до державних органів, а також: не передбачений обов'язок здійснювати перевірку документів щодо всіх контрагентів по ланцюгу здійснення операції стосовно державної реєстрації платника податків, здійснення господарської діяльності, сплати ним податків тощо.

Також, належно допустимих доказів того, що угоди носять ознаки нікчемності, апелянт не зазначив.

Суд вважає, що укладений між позивачем та контрагентом договір на момент розгляду справи є чинним, оскільки в судовому порядку недійсним не визнавався.

Видані позивачу належно оформлені податкові накладні зареєстрованим платником податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій, факт здійснення яких ніхто не спростував, не давали відповідачу підстав для висновку про завищення позивачем сум податкового кредиту з податку на додану вартість.

Таким чином, з урахуванням наданих позивачем доказів суд вважає, що обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій, на які платник податку посилається як на підставу формування податкового кредиту, у судовому засіданні доведені повністю, у зв'язку з чим колегія не приймає до уваги доводи відповідача про нікчемність правочинів .

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно зі ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до п. 18 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Апелянтом не було доведено, що сторони, укладаючи господарські зобов'язання, мали умисел на укладення угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Аналіз вищевикладених положень законодавства свідчить, що на момент формування позивачем податкового кредиту до складу податкового кредиту мали відноситись суми податку на додану вартість, сплачені в ціні товару (робіт, послуг) при їх придбанні, якщо платник податку мав підстави включити витрати на придбання товару до складу валових витрат. Документом, що посвідчував право на отримання податкового кредиту, вважалась податкова накладна, яка підтверджувала сплату податку на додану вартість.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сплачених сум податку на додану вартість до податкового кредиту та відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо формування податкового кредиту, має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту та виконав законодавчі умови отримання такого відшкодування.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що органом державної податкової служби, як суб'єктом владних повноважень не доведено, що зазначений вище правочини є таким, що не відповідають моральним засадам суспільства, порушують публічний порядок, спрямовані на не реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, договір постачання товару та надання послуг в судовому порядку не визнавалися незаконними, недійсними або не чинними.

Крім того, чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів, транспортних засобів та іншого устаткування, або спеціальних дозволів у останніх.

Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

У випадку, коли платник податку виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту, оскільки податкове законодавство не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу,тощо.

У разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи. Чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що в діях позивача як платника податку не вбачається порушень діючого законодавства, а господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, що підтверджується наявністю належним чином оформлених документів.

Аналогічної позиції дотримується Верховний суд України в своїй постанові від 31 січня 2011 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "ВІК" до Державної податкової інспекції у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень .

Верховний Суд України дійшов висновку, що у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, рішення касаційного суду узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії"" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Апелянт посилається на відсутність в видаткових накладних необхідних реквізитів, а саме на те, що в наданих на перевірку товарно-транспортних накладних не заповнені поля,де вказується вантажно-розвантажувальні операції товарно-матеріальних цінностей.

Суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку що надані позивачем первинні документи складені відповідно до вимог законодавства.

Крім того, згідно Реєстру виданих та отриманих податкових накладних, за січень 2015 року, червень 2015 року, липень 2015 року зареєстровані податкові накладні, зокрема отримані від ТОВ "Фрахттранссервіс". (а.с.93-137 т. 1).

Щодо посилань податкового органу на неналежне оформлення товарно-транспортних накладних по господарським операціям платника податків з контрагентом-постачальником за спірний період, суд зазначає, що обов'язковість заповнення товарно-транспортної накладної та/або подорожнього листа обумовлена не положеннями Податкового кодексу України, а нормами ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" від 05 квітня 2001 року №2344-ІІІ.

Відповідальність за складання товарно-транспортних накладних та правильність їх оформлення, покладається на перевізника, оскільки саме контрагент позивача організовував транспорт для перевезення вантажу власним транспортом або ними найнятим за власні кошти. Крім того, допущення помилок у товарно-транспортних накладних, не може бути підставою для висновку про відсутність факту надання контрагентом послуги з перевезення товару та відсутності факту переходу права власності на товари, дані документи ніяким чином не впливають на формування платником податку податкового кредиту відповідно до норм Податкового кодексу України, та не свідчать про відсутність реального характеру господарських операцій. Жодні норми законодавства не пов'язують настання таких наслідків із відсутністю умов для здійснення господарської діяльності

Суд апеляційної інстанції не бере до уваги посилання податкового органу на те, що податкова інформація, якою скористався податкових орган при формуванні висновків проведеної перевірки, ґрунтуються на даних інформаційних податкових баз (довідок зустрічних перевірок), з огляду на наступне.

Інформаційні бази даних податкового органу не мають статусу офіційних і можуть містити помилки, які впливають на правовий статус платника податку. Бази даних ДПІ не є належними доказами у справі, чинним законодавством також не передбачена належність таких баз до засобів доказування.

Дана правова позиція підтверджується доводами, що викладені в Постановах ВАСУ від 20 вересня 2012 року № К9991/574/12; № К 9991/5991/11 та № 9991/24891/11: "Програмне забезпечення (інформаційні бази ДПІ) до первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків не відноситься.

Суд апеляційної інстанції не приймає до уваги посилання апелянта на порушення судом першої інстанції вимог податкового кодексу, оскільки суд першої інстанції при розгляді справи не є учасником податкових правовідносин, а тому не може порушувати вимоги податкового кодексу.

Крім того, абсолютно справедливо підкреслюється, що такі дані не є також належним доказом відсутності фактів здійснення господарських операцій безпосередньо платника податків - позивача, та доказом несплати ним податку, якщо спірний період податковим органом перевірено з урахуванням всіх первинних документів та документів податкової звітності".

Відтак, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо неправомірність прийняття спірних повідомлень-рішень, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до положень ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Приймаючи викладене до уваги суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та ухвалено постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Приймаючи викладене до уваги суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та ухвалено постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, керуючись статтями 184, 195, 196, п.1 ч. 1ст. 198, 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 29 червня 2016 року у справі № 805/897/16-а - залишити без змін.

Вступну та резолютивну частини ухвали прийнято в нарадчій кімнаті та проголошено в судовому засіданні 23 листопада 2016 року.

Повний текст ухвали виготовлено 25 листопада 2016 року.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвала може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Судді Т.Г.Арабей

І.В.Геращенко

Г.М. Міронова