Ухвала

від 17.11.2016 по справі 814/2409/15

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" листопада 2016 р. м. Київ К/800/16053/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Кравцова О.В.,

суддів Горбатюка С.А.,

Єрьоміна А.В.,

секретар судового засідання: Оврамець Ю.О.,

за участю:

представника позивача Западнюк М.А.,

представників ПП «Виробничо-комерційне підприємство «Каро» Гурова В.Г.,Іванюк М.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства «Виробничо-комерційного підприємства «Каро» на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2015 року у справі за позовом Фермерського господарства «Оазис» до Реєстраційної служби Врадіївського районного управління юстиції Миколаївської області, треті особи: ОСОБА_5, Приватне підприємство «Виробничо-комерційне підприємство «Каро», відділ Держземагенства України у Врадіївському районі Миколаївської області, про скасування рішень, -

ВСТАНОВИВ:

В липні 2015 року Фермерське господарство «Оазис» (надалі - позивач, ФГ «Оазис») звернулось до суду із позовом до Реєстраційної служби Врадіївського районного управління юстиції Миколаївської області (надалі - відповідач, Реєстраційна служба), треті особи: ОСОБА_5, Приватне підприємство «Виробничо-комерційне підприємство «Каро» (надалі - ПП «ВКП «Каро»), відділ Держземагенства України у Врадіївському районі Миколаївської області, в якому просило скасувати рішення відповідача № 11381463 від 4 березня 2014 року, № 15830863 від 16 вересня 2014 року, № 11380674 від 4 березня 2014 року, 15829976 від 26 вересня 2014 року, № 11382289 від 4 березня 2014 року, № 15831487 від 16 вересня 2014 року.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2015 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2016 року рішення першої інстанції скасовано, прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, ПП «ВКП «Каро» звернулось до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просило рішення апеляційної інстанції скасувати, а справу направити на новий розгляд до Миколаївського окружного адміністративного суду.

Позивачем були надіслані заперечення на дану касаційну скаргу, в яких ФГ «Оазис» просило скаргу залишити без задоволення, а рішення апеляційної інстанції - без змін.

Враховуючи положення частини другої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), колегія суддів здійснює перегляд судових рішень в межах касаційної скарги.

Заслухавши доповідь судді, представників позивача та ПП «Виробничо-комерційне підприємство «Каро», перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач уклав з ОСОБА_5 договори оренди земельних ділянок від 1 липня 2011 року, які були 31 серпня 2012 року зареєстровані у відділі Держкомзему у Врадіївському районі.

4 березня 2014 року Реєстраційна служба зареєструвала договори оренди, які укладені між ОСОБА_5 та ПП «Виробничо комерційне підприємство «Каро» від 30 листопада 2009 року строком на п'ять років, на ті земельні ділянки, на оренду яких позивачем укладено договори з ОСОБА_5

Не погоджуючись із даними діями Реєстраційної служби, позивач звернувся до суду.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, зазначив що позивач не надав суду доказів того, що договір, укладений між ОСОБА_5 та ПП ВКП «Каро» визнаний судом недійсним або є розірваним між сторонами.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2015 року, прийшов до висновку, що реєстрація права оренди земельної ділянки відносно ФГ «Оазис» проведена в порушення пункту 6 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на наступне.

Частиною третьою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З матеріалів справи вбачається, що предметом позову є оскарження рішень державного реєстратора № 11381463 від 4 березня 2014 року, № 15830863 від 16 вересня 2014 року, № 11380674 від 4 березня 2014 року, 15829976 від 26 вересня 2014 року, № 11382289 від 4 березня 2014 року, № 15831487 від 16 вересня 2014 року про державну реєстрацію договорів оренди земельних ділянок.

Відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулює Закон України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (надалі - в редакції від 1 січня 2014 року, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин; Закон № 1952-IV).

Статтею 2 Закону № 1952-IV передбачено, що нерухоме майно - земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення.

Статтею 9 Закону № 1952-IV передбачені обов'язки державного реєстратора.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону № 1952-IV державний реєстратор, зокрема:

встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема:

відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом);

відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень;

відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах;

наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону;

наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав;

приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав;

У свою чергу частиною першою статті 15 Закону № 1952-IV передбачено, що державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку:

1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви;

2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень;

3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації;

4) внесення записів до Державного реєстру прав;

5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону;

6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Згідно з частинами другою, четвертою статті 15 Закону № 1952-IV перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Державній реєстрації підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Отже, чинним законодавством передбачені обов'язки державного реєстратора, його повноваження, процедура проведення державної реєстрації та перелік документів, які заявник повинен надати державному реєстратору.

Однак, ні суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, ні суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, не встановили чи виконав державний реєстратор усі свої обов'язки, передбачені чинним законодавством на момент прийняття оскаржуваних рішень, чи дотримався процедури здійснення державної реєстрації. Також судами не було встановлено перелік документів, які надані були для державної реєстрації договорів оренди та прийняття рішень № 11381463 від 4 березня 2014 року, № 15830863 від 16 вересня 2014 року, № 11380674 від 4 березня 2014 року, 15829976 від 26 вересня 2014 року, № 11382289 від 4 березня 2014 року, № 15831487 від 16 вересня 2014 року.

Відповідно до частин другої та третьої статті 159 КАС України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, судами неповно встановлені обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, порушені норми процесуального права щодо строків звернення до суду.

Частинами першою, другою статті 220 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Згідно з частиною другою статті 227 КАС України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, повно і всебічно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають значення для справи, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства «Виробничо-комерційного підприємства «Каро» задовольнити.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2015 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду - скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді