Ухвала

від 23.11.2016 по справі 818/3522/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" листопада 2016 р. м. Київ К/800/19475/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі :

Пасічник С.С.,

Стародуба О.П.,

Швеця В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Суми на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2015 року в справі за позовом Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Суми до Сумської регіональної державної лабораторії ветеринарної медицини про стягнення капіталізованих платежів,

В С Т А Н О В И Л А :

В грудні 2014 року Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Суми звернулось до суду з позовом до Сумської регіональної державної лабораторії ветеринарної медицини про стягнення з останньої заборгованості зі сплати капіталізованих платежів в сумі 207303,18грн.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 13.01.2015р. позов задоволено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.04.2015р. рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення цим судом норм матеріального і процесуального права, просив рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч.2 ст.220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що 02.10.2014р. на адресу відділення ВД ФСНВ у м.Суми надійшло повідомлення від УПФУ у м.Сумах про припинення діяльності Сумської регіональної державної лабораторії ветеринарної медицини за рішенням власника.

На обліку у Фонді знаходиться 2 особових справи працівників Сумської регіональної державної лабораторії ветеринарної медицини - ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які на підставі Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" продовжують отримувати страхові виплати.

Згідно розрахунку позивача, обрахованого з врахуванням наданих Держкомстатом України даних середньої очікуваної тривалості життя осіб, сума платежів, які підлягають капіталізації для розрахунку з потерпілими на виробництві ОСОБА_4 та ОСОБА_5, становить 207303,18 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги ст.46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23.09.1999р. №1105-XIV (далі - Закон №1105) та положення Порядку капіталізації платежів для задоволення вимог, що виникли із зобов'язань суб'єкта підприємницької діяльності - банкрута перед громадянами внаслідок заподіяння шкоди їх життю і здоров'ю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2000р. №765 (далі - Порядок №765), поширюються на всі випадки ліквідації юридичних осіб, що узгоджується з позицією Верховного суду України, викладеною в постанові від 26.06.2012р. у справі №21-156а12.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції й відмовляючи в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд прийшов до висновку, що, виходячи зі змісту ст.46 Закону №1105 та положень Порядку №765, капіталізація платежів здійснюється з юридичних осіб, які є суб'єктами підприємницької діяльності, а тому оскільки Сумська регіональна державна лабораторія ветеринарної медицини, що є неприбутковою організацією, не є таким суб'єктом, вимоги зазначених нормативно-правових актів на неї не розповсюджуються й відповідно стягнення з неї суми капіталізованих платежів не видається можливим.

Колегія ж суддів Вищого адміністративного суду України вказує на наступне.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.112 Цивільного кодексу України (далі ? ЦК) у разі ліквідації платоспроможної юридичної особи у першу чергу задовольняються вимоги її кредиторів щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом.

За змістом статті 110 цього Кодексу юридична особа ліквідується, зокрема, за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами; якщо вартість майна юридичної особи є недостатньою для задоволення вимог кредиторів, юридична особа здійснює всі необхідні дії, встановлені законом про відновлення платоспроможності або визнання банкрутом.

Частиною 2 статті 1205 ЦК встановлено, що у разі ліквідації юридичної особи платежі, належні потерпілому або особам, визначеним статтею 1200 цього Кодексу, мають бути капіталізовані для виплати їх потерпілому або цим особам у порядку, встановленому законом або іншим нормативно-правовим актом.

Правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві, визначено Законом №1105, за змістом ст.5 якого основними принципами страхування від нещасного випадку є: паритетність держави, представників застрахованих осіб та роботодавців в управлінні страхуванням від нещасного випадку; своєчасне та повне відшкодування шкоди страховиком; обов'язковість страхування від нещасного випадку осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю, а також добровільність такого страхування для осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності; надання державних гарантій реалізації застрахованими громадянами своїх прав; обов'язковість сплати страхувальником страхових внесків; формування та витрачання страхових коштів на солідарній основі; диференціювання страхового тарифу з урахуванням умов і стану безпеки праці, виробничого травматизму та професійної захворюваності на кожному підприємстві; економічна заінтересованість суб'єктів страхування в поліпшенні умов і безпеки праці; цільове використання коштів страхування від нещасного випадку.

Згідно зі ст.15 Закону №1105 страхування від нещасного випадку здійснює Фонд соціального страхування від нещасних випадків - некомерційна самоврядна організація, що діє на підставі статуту, який затверджується її правлінням.

Відповідно ж до ч.2 ст.46 Закону №1105 фінансування Фонду соціального страхування від нещасних випадків здійснюється за рахунок, зокрема, внесків роботодавців, капіталізованих платежів, що надійшли у випадках ліквідації страхувальників у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Абзацом другого пункту 1 Порядку №765 передбачено, що капіталізація платежів здійснюється щодо кожної особи з урахуванням заборгованості за попередні роки та необхідності виплати майбутніх платежів. Під час розрахунку сум цих платежів повинні враховуватися заробітна плата потерпілого, відсоток втрати професійної працездатності, витрати по догляду за потерпілим, на реабілітацію, протезування, придбання транспортних засобів та види соціальної допомоги відповідно до медичного висновку, необхідність сплати одноразової допомоги у зв'язку з травмою або професійним захворюванням, які можуть призвести до смерті потерпілого, а також інших виплат, передбачених законодавством.

За змістом п.3 Порядку №765 капіталізація платежів розраховується на період, що визначається як різниця між середньою тривалістю життя для чоловіків і жінок у країні та їх віком на момент здійснення капіталізації.

При цьому, вимоги ст.46 Закону №1105 та положення Порядку №765 поширюються на випадок ліквідації платоспроможної юридичної особи.

Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду України від 26.06.2012р. у справі №21-156а12, що була взята до уваги при прийнятті рішення у даній справі судом першої інстанції.

Враховуючи викладене, судова колегія по суті погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Суми як такого права на стягнення з Сумської регіональної державної лабораторії ветеринарної медицини, що ліквідується, заборгованості зі сплати капіталізованих платежів.

Посилання ж відповідача та суду апеляційної інстанції в постанові від 07.04.2015р. на неможливість стягнення з Сумської регіональної державної лабораторії ветеринарної медицини капіталізованих платежів з огляду на те, що вона є бюджетною установою, яка фінансується за рахунок Державного бюджету та не є суб'єктом підприємницької діяльності, є помилковими, оскільки чинним законодавством України передбачено звільнення ліквідуємих юридичних осіб, що фінансуються з Державного бюджету, від фінансування Фонду соціального страхування від нещасних випадків шляхом внесення капіталізованих платежів.

Разом з тим, суд першої інстанції залишив поза увагою положення ч.5 ст.112 ЦК України, за змістом якої вимоги кредиторів, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо кредитор у місячний строк після одержання повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні його вимог не звертався до суду з позовом, вимоги, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено, а також вимоги, які не задоволені через відсутність майна юридичної особи, що ліквідується, вважаються погашеними, й, як наслідок, не досліджував цих питань в контексті спірних відносин. Вказаний недолік судом апеляційної інстанції також усунутий не був.

За наведеного, судова колегія Вищого адміністративного суду України вважає, що суди попередніх інстанцій, не дослідивши всіх обставин даної справи, дійшли передчасних висновків по суті спору.

Відповідно до ст.159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За правилами ч.2 ст.227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Зважаючи на те, що допущені судами порушення норм процесуального права не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, який процесуальним законом позбавлений можливості досліджувати докази і встановлювати обставини, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, якому слід дослідити усі обставини і прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст.210,220,222, 223, 227, 230, 231 КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Суми задовольнити частково.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 13 січня 2015 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2015 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили в порядку статті 254 КАС України і оскарженню не підлягає.

Судді: Пасічник С.С.

Стародуб О.П.

Швець В.В.