Рішення

від 14.11.2016 по справі 910/15207/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.11.2016№910/15207/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СІНІЛЬГА»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «МЕЛ КОМ»

про стягнення 91 328,56 грн.

та

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ

«МЕЛ КОМ»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «СІНІЛЬГА»

про стягнення 136 456,14 грн.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники сторін (за первісним позовом):

від позивача: Кидалов І.М. за довіреністю № 2/16 від 20.09.2016 р.;

від відповідача: Крилов А.В. за довіреністю від 30.08.2016 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «СІНІЛЬГА» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «МЕЛ КОМ» (далі - відповідач) про стягнення 91 328,56 грн., з яких 61 299,53 грн. основного боргу, 23 899,08 грн. пені, 6 129,95 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами договору він поставив відповідачу товар, який останнім в порушення взятих на себе зобов'язань не був оплачений у повному обсязі, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.08.2016 порушено провадження у справі № 910/15207/16, її розгляд призначено на 14.09.2016.

13.09.2016 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.09.2016, на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 10.10.2016.

10.10.2016 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

В судовому засіданні 10.10.2016, на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 19.10.2016.

10.10.2016 через відділ діловодства господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "МЕЛ КОМ" надійшла зустрічна позовна заява про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "СІНІЛЬГА" попередньої оплати в сумі 136 456,14 грн.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач товар за видатковими накладними № РН-0000176 від 28.05.2015 р., № РН-0000177 від 28.05.2015 р., № РН-0000192 від 08.06.2015 р., № РН-0000195 від 22.06.2015 р., № РН-0000196 від 22.06.2015 р., № РН-0000197 від 22.06.2015 р., № РН-0000244 від 20.07.2015 р. від позивача не отримував, проте згідно з виставленими позивачем рахунками здійснив його попередню оплату у розмірі 136 456,14 грн. Враховуючи те, що позивачем в обумовлені строки оплачений відповідачем товар поставлений не був, відповідач просить суд стягнути з позивача суму попередньої оплати у розмірі 136 456,14 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.10.2016 зустрічну позовну заяву ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «МЕЛ КОМ» прийнято для спільного розгляду з первісним позовом у справі № 910/15207/16, судове засідання призначено на 19.10.2016.

13.10.2016 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач проти задоволення позову заперечує, оскільки товар за видатковими накладними № РН-0000176 від 28.05.2015р., № РН-0000177 від 28.05.2015р., № РН-0000192 від 08.06.2015р., № РН-0000195 від 22.06.2015 р., № РН-0000196 від 22.06.2015 р., № РН-0000197 від 22.06.2015 р., № РН-0000244 від 20.07.2015 р. від позивача він не отримував, проте здійснив його попередню оплату у розмірі 136 456,14 грн., у зв'язку з чим вважає заявлені позовні вимоги необґрунтованими.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.10.2016, в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України, продовжено строк розгляду спору у справі № 910/15207/16, на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 02.11.2016 р., згідно зі статтею 38 Господарського процесуального кодексу України витребувані додаткові докази у справі.

31.10.2016 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

В судовому засіданні 02.11.2016, на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 09.11.2016 р.

В судовому засіданні 09.11.2016, на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 14.11.2016.

В судовому засіданні 14.11.2016 представник позивача первісні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, проти задоволенні зустрічного позову заперечив.

Представник відповідача в судовому засіданні 14.11.2016 зустрічні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, проти задоволення первісного позову заперечив.

У судовому засіданні 14.11.2016 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

04.06.2016 між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено Договір №19 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується передати, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити в порядку, передбаченому Договором, гофропродукцію, далі - товар, асортимент, кількість якого визначена в специфікаціях або видаткових накладних.

Згідно з п. 3.1. Договору фактичний асортимент та кількість товару визначається в специфікаціях або накладних. Якість товару, що постачається, повинна відповідати стандартам, технічним умовам та іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до якості.

Пунктом 4.1. Договору передбачено, що поставка товару здійснюється за попередньою заявкою покупця. Всі заявки на наступний календарний місяць повинні бути оформлені (на офіційному бланку, або відправлені електронною поштою) та надані покупцем.

Поставка товару відбувається протягом 14 банківських днів з моменту затвердження заявки покупця (п. 4.2. Договору).

Відповідно до п. 4.3. Договору доставка товару відбувається силами та за рахунок постачальника, за адресою складу Покупця (м. Київ, вул. Шахтарська, буд. 5).

За умовами п. 4.4. Договору датою поставки товару вважається дата, вказана у видатковій накладній.

У п. 6.1. Договору зазначено, що ціна товару зазначається у рахунках-фактурах, видаткових накладних постачальника та в специфікаціях, що видаються на підставі асортименту замовленого покупцем, сума яких складає загальну суму договору.

Відповідно до п. 6.3. Договору покупець зобов'язується провести розрахунок за отриманий товар протягом 30 календарних дні з моменту поставки товару.

На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар за видатковими накладними № РН-0000067 від 31.05.2014 р. на суму 39 398,03 грн., № РН-0000074 від 11.06.2014 р. на суму 37 562,23 грн., № РН-0000081 від 17.06.2014 р. на суму 6 420,48 грн., № РН-0000087 від 25.006.2014 р. на суму 38 588,18 грн., № РН-0000093 від 28.06.2014 р. на суму 54 502,76 грн., № РН-0000105 від 15.07.2014 р. на суму 34 765,00 грн., № РН-0000115 від 23.07.2014 р. на суму 15 528,00 грн., № РН-0000114 від 23.07.2014 р. на суму 6 815,95 грн., № РН-0000116 від 29.07.2014 р. на суму 48 932,11 грн., № РН-0000125 від 13.08.2014 р. на суму 33 612,84 грн., № РН-0000132 від 22.08.2014 р. на суму 14 049,50 грн., № РН-0000140 від 28.08.2014 р. на суму 69 626,35 грн., № РН-0000124 від 23.04.2015 р. на суму 52 491,80 грн., № РН-0000177 від 28.05.2015 р. на суму 37 087,14 грн., № РН-0000176 від 28.05.2015 р. на суму 32 369,00 грн., № РН-0000192 від 08.06.2015 р. на суму 27 050,61 грн., № РН-0000195 від 22.06.2015 р. на суму 19 606,32 грн., № РН-0000196 від 22.06.2015 р. на суму 18 876,00 грн., № 0000197 від 22.06.2015 р. на суму 15 859,20 грн., № РН-0000244 від 20.07.2015 р. на суму 46 907,40 грн.

Також, в підтвердження доказів поставки товару відповідачу позивачем надано Довіреності № 49 від 28.05.2014 р., № 55 від 11.06.2014 р., № 60 від 17.06.2014 р., № 65 від 26.06.2014 р., № 72 від 14.07.2014 р., № 86 від 13.08.2014 р., № 90 від 22.08.2014 р., № 93 від 28.08.2014 р., № 115 від 29.04.2015 р.

Проте, отриманий відповідачем за вищевказаними видатковими накладними товар в повному обсязі оплачений не був, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в сумі 61 299,53 грн.

Відповідач, у свою чергу, зазначає, що товар за видатковими накладними № РН-0000176 від 28.05.2015 р. на суму 32 369,00 грн., № РН-0000177 від 28.05.2015 р. на суму 37 087,14 грн., № РН-0000192 від 08.06.2015 р. на суму 27 050, 61 грн., № РН-0000195 від 22.06.2015 р. на суму 19 606,32 грн., № РН-0000196 від 22.06.2015 р. на суму 18 876,00 грн., № РН-0000197 від 22.06.2015 р. на суму 15 859,20 грн., № РН-0000244 від 20.07.2015 р. на суму 46 907,40 грн. від позивача він не отримував, проте здійснив його попередню оплату у розмірі 136 456,14 грн.

Враховуючи те, що позивачем в обумовлені строки оплачений відповідачем товар поставлений не був, відповідач просить суд стягнути з позивача суму попередньої оплати у розмірі 136 456,14 грн.

Досліджуючи зміст наданий на виконання спірного Договору видаткових накладних, судом встановлено, що спірні видаткові накладні з боку відповідача не підписані.

При цьому, суд зазначає, що наявність чи відсутність окремих документів та помилки у їх оформленні не є підставою для висновку про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

З метою вирішення питання щодо реальності відповідних господарських операцій з поставки товару за спірними видатковими накладними та його прийняття відповідачем, судом було досліджено в тому числі податкову звітність сторін і при цьому встановлено, що як позивачем, так і відповідачем у податковій звітності відображено господарські операції за спірними видатковими накладними.

Так, судом встановлено, що відносно кожної операції з поставки товару позивачем було виписано на ім'я відповідача податкові накладні, отримання яких відповідачем не заперечується.

У свою чергу, відповідачем в Додатку 5 до Податкової декларації з податку на додану вартість за травень 2015 року, відображено в Розділі 2 сформований податковий кредит за господарською операцією з позивачем на суму 69 456,12 грн. (обсяг постачання без ПДВ - 57 880,09 грн., ПДВ - 11 576,03 грн.); в Додатку 5 до Податкової декларації з податку на додану вартість за червень 2015 року, відображено в Розділі 2 сформований податковий кредит за господарською операцією з позивачем на суму 107 775,50 грн. (обсяг постачання без ПДВ - 89 812,91 грн., ПДВ - 17 962,59 грн.); в Додатку 5 до Податкової декларації з податку на додану вартість за липень 2015 року, відображено в Розділі 2 сформований податковий кредит за господарською операцією з позивачем на суму 20 524,02 грн. (обсяг постачання без ПДВ - 17 103,35 грн., ПДВ - 3 420,67 грн.).

Відповідні податкові накладні та додатки до податкових декларацій з ПДВ сторін залучені до матеріалів справи.

Згідно зі ст. 201 Податкового кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних. Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. У разі порушення продавцем/покупцем товарів/послуг порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування покупець/продавець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого продавця/покупця. Таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або порушено порядок її заповнення та/або порядок реєстрації в Єдиному реєстрі. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Таким чином, на суму нарахованого податку на додану вартість позивач надав відповідачу відповідні податкові накладні, у зв'язку з цим у відповідача виникло право на формування податкового кредиту.

Доказів не включення податку на додану вартість до податкового кредиту за спірними поставками відповідачем суду не надано. Також, доказів того, що ним не заявлялася до відшкодування відповідна сума податку, не подано.

З вказаних дій сторін щодо формування податкового кредиту та податкових зобов'язань, вбачається як підтвердження відповідачем отримання від позивача товару за спірними видатковими накладними.

Таким чином, викладені у запереченнях на позовну заяву доводи відповідача не знайшли свого підтвердження під час розгляду спору та спростовані наявними в матеріалах справи доказами.

Надаючи правову оцінку наявним в матеріалам справи видатковим накладним за правилами, визначеними положеннями ст. 43 ГПК України, у сукупності з іншими зібраними у справі доказами, суд дійшов висновку, що вищевказані обставини свідчать про те, що відповідач отримав товар за спірними видатковими накладними.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги за первісним позовом підлягають задоволенню частково, проте як в задоволенні зустрічного позову слід відмовити, з урахуванням наступного.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як зазначалось вище, за умовами п. 6.3. Договору покупець зобов'язується провести розрахунок за отриманий товар протягом 30 календарних днів з моменту поставки товару.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач прийняв замовлені ним товари, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві повністю їх вартості, відповідний борг, який існує на момент розгляду справи в суді в розмірі 61 299, 53 грн., має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Що стосується заявлених позивачем вимог в частині стягнення пені в сумі 23 899,08 грн. та штрафу в сумі 6 129,95 грн., суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (стаття 230 Господарського кодексу України).

Поняттям «штраф» та «пеня» дано визначення частинах 2, 3 статті 549 Цивільного кодексу України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

За умовами пункту 7.1. Договору у випадку порушення строків оплати покупцем або строків відвантаження постачальником винна сторона сплачує на користь потерпілої пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого чи не відвантаженого товару за кожен день прострочення.

Пунктом 7.2. Договору передбачено, що у випадку порушення покупцем строків оплати понад 30 календарних днів, покупець оплачує на користь постачальника неустойку у вигляді штрафу в розмірі 10% від суми неналежного виконання зобов'язань.

Згідно з п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

При цьому, суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права подати суду контррозрахунок, однак своїм правом при розгляді даної справи він не скористався, відповідний контррозрахунок до матеріалів справи не надав.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як на тому наголошено у п. 2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

За таких обставин, виходячи зі змісту п. 7.1. Договору, суд дійшов висновку, що наданий позивачем розрахунок пені в сумі 23 899,08 грн. суперечить приписам ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, оскільки умовами Договору сторонам не було визначено іншого, ніж передбачений вказаною правовою нормою, строку, за який нараховується пеня.

За розрахунком суду, розмір пені складає 14 523,43 грн.

Водночас, перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу в сумі 6 129,95 грн., суд вважає його арифметично вірним та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства.

При цьому, суд зазначає, що чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Заборона на застосування пені та штрафу прямо не випливає з закону чи із суті відносин сторін, що дозволяє здійснити відповідне врегулювання у договорі.

В даному випадку, суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Так, як неодноразово наголошував Верховний Суд України, можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України, а одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Зокрема, такий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 27.04.2012 р. № 3-24гс12, від 09.04.2012 р. № 3-88гс11.

Водночас, суд вважає за необхідне не застосовувати правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 21.10.2015 р. у справі № 6-2003цс15, за змістом якої зазначається, що одночасне застосування пені та штрафу за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Так, частиною 1 статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Як вбачається з вищевказаної постанови, вона була прийнята Верховним Судом України за результатами розгляду цивільної справи за позовом Публічного акціонерного товариства «Апекс-Банк» про стягнення з фізичної особи заборгованості за кредитним договором та штрафних санкцій, нарахованих за порушення зобов'язань за кредитним договором, а тому, враховуючи суб'єктний склад сторін, правову природу спірного правочину та умови відповідних пунктів кредитного договору, якими передбачено стягнення штрафу та пені за порушення зобов'язань за кредитним договором, висновок щодо неможливості одночасного стягнення штрафу та пені за порушення зобов'язання було зроблено Верховним Судом України лише виходячи з положень статті 549 Цивільного кодексу України, яка і підлягала застосуванню у спірних правовідносинах.

Проте, в даному випадку, обидві сторони спірного правочину є суб'єктами господарювання, відповідачем було порушено саме господарське зобов'язання, а тому згідно з приписів статті 9 Цивільного кодексу України та статті 4 Господарського кодексу України до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Господарського кодексу України, як спеціального закону в частині відповідальності за порушення у сфері господарювання.

Конституція України у ст. 61 передбачає, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Вказана норма міститься у розділі II «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина», а тому положення ст. 61 Конституції України стосуються в першу чергу фізичних осіб.

Конституційний Суд України у справі про відповідальність юридичних осіб (рішення № 7-рп/2001 від 30 травня 2001 року у справі № 1-22/2001) дійшов висновку що загальновизнаним є поділ юридичної відповідальності за галузевою структурою права на такі основні види: цивільно-правову, кримінальну, адміністративну та дисциплінарну. Виходячи зі смислу цього тлумачення не можуть бути ототожнені поняття санкцій та вид відповідальності. Пеня та штраф не є окремими видами відповідальності, а є різновидом штрафних санкцій. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Таким чином, згідно зі ст. 61 Конституції не обмежується розмір санкцій чи їх набір при притягненні до одного виду юридичної відповідальності.

Крім того, можливість одночасного застосування штрафу та пені прямо вбачається із Господарського кодексу України (стаття 231 ГК України), який передбачає можливість одночасного застосування пені та штрафу.

Аналогічну правову позицію щодо можливості одночасного стягнення штрафу та пені у господарських зобов'язаннях викладено також у постановах Вищого господарського суду України від 11.11.2015 р. у справі № 911/2418/15, від 27.10.2015р. у справі № 924/303/15, від 12.05.2015р. у справі № 910/9209/13, від 05.02.2015р. у справі № 910/7041/14, від 30.03.2015р. у справі № 911/3222/14, від 07.10.2015р. у справі № 924/218/15, від 11.11.2015р. у справі № 911/2418/15 та багатьох інших.

При цьому, на переконання суду, зазначені вище постанови Верховного Суду України, які приймались у господарських справах, та постанова Верховного Суду України від 21.10.2015 р. у цивільній справі № 6-2003цс15, не є суперечливими між собою щодо тлумачення норм матеріального права, оскільки вони не є тотожними або подібними, приймались відносно різного суб'єктного складу сторін, а також правовідносин (господарських чи цивільних).

Що стосується заявлених зустрічних позовних вимог про стягнення з позивача попередньої оплати в сумі 136 456,14 грн., суд зазначає наступне.

Пунктом 4.1. Договору передбачено, що поставка товару здійснюється за попередньою заявкою покупця. Всі заявки на наступний календарний місяць повинні бути оформлені (на офіційному бланку, або відправлені електронною поштою) та надані покупцем.

Поставка товару відбувається протягом 14 банківських днів з моменту затвердження заявки покупця (п. 4.2. Договору).

Під час розгляду справи судом встановлено, що позивачем було поставлено, а відповідачем отримано товар за видатковими накладними № РН-0000176 від 28.05.2015 р. на суму 32 369,00 грн., № РН-0000177 від 28.05.2015 р. на суму 37 087,14 грн., № РН-0000192 від 08.06.2015р. на суму 27 050,61 грн., № РН-0000195 від 22.06.2015р. на суму 19 606,32 грн., № РН-0000196 від 22.06.2015р. на суму 18 876,00 грн., № РН-0000197 від 22.06.2015 р. на суму 15 859,20 грн., № РН-0000244 від 20.07.2015 р. на суму 46 907,40 грн.

Проте, відповідачем вказаний товар в повному обсязі оплачений не був, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в сумі 61 299,53 грн.

Доказів в підтвердження того, що позивачем не був поставлений товар, за який відповідачем здійснено попередню оплату, матеріали справи не містять.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову про стягнення попередньої оплати в сумі 136 456,14 грн.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності заборгованості за спірним Договором, у зв'язку з чим первісні позовні вимоги підлягають задоволенню частково, проте як в задоволенні зустрічних вимог слід відмовити.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за первісним позовом покладаються на сторони пропорційно задоволеній частині позову, а витрати по сплаті судового збору за зустрічним позовом покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги за первісним позовом задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «МЕЛ КОМ» (04074, місто Київ, вулиця Шахтарська, будинок 5; код ЄДРПОУ 38323370) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СІНІЛЬГА» (01010, місто Київ, вулиця Івана Мазепи, будинок 26; код ЄДРПОУ 35691286) 61 299 (шістдесят одну тисячу двісті дев'яносто дев'ять) грн. 53 коп. основного боргу, 14 523 (чотирнадцять тисяч п'ятсот двадцять три) грн. 43 коп. пені, 6 129 (шість тисяч сто двадцять дев'ять) грн. 95 коп. штрафу та 1 236 (одну тисячу двісті тридцять шість) грн. 54 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині первісного позову відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. В задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата складання

повного тексту рішення 21.11.2016

Суддя М.Є. Літвінова