Ухвала

від 23.11.2016 по справі 813/5587/15

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2016 р. Справа № 876/5242/16

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Іщук Л.П.,

суддів Онишкевича Т.В., Сеника Р.П.,

за участю секретаря судового засідання Джули В.М.,

представника позивача Висоцької К.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Львові Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби України на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2015 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Львівобленерго» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Львові Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби України про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Публічне акціонерне товариство «Львівобленерго» (далі - ПАТ «Львівобленерго») звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Львові Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби України, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення рішення № 0000534101/309 від 17.07.2015 року та № 0000544101/308 від 07.07.2015 року.

Вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є неправомірними і підлягають скасуванню, оскільки висновки податкового органу, викладені в акті перевірки, про відсутність реального характеру господарських операцій між позивачем і його контрагентами є безпідставними і спростовуються наявними у позивача документами первинного бухгалтерського обліку.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2015 року позов задоволений.

Відповідач - Спеціалізована державна податкова інспекція з обслуговування великих платників у м.Львові Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби України оскаржила постанову суду першої інстанції. Вважає, що вона винесена без належного з'ясування обставин справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати і прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову.

В апеляційній скарзі зазначає про нереальність господарських відносин позивача з контрагентами у зв'язку з відсутністю у контрагентів позивача - ТОВ "Променергозбут", ТзОВ "ВАІК", ТзОВ "ІТУНО", ТзОВ «Компанія СІТ» та ТзОВ "Західавтотрек" технічних можливостей на здійснення господарських операцій, а також у зв'язку з тим, що у діяльності контрагентів згідно інформації із податкових систем вбачаються ознаки проведення фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди з метою штучного формування витрат та податкового кредиту. Крім того, зазначає про недоліки у документах, наданих ПАТ «Львівобленерго» до перевірки, а саме, про відсутність у товарно-транспортних накладних відомостей щодо виду, часу, змісту та обсягу господарських операцій, що не підтверджує доставку товарно-матеріальних цінностей від ТзОВ «Променергозбут», ТзОВ «Західавтотрек». Щодо взаємовідносин з контрагентом - ТзОВ «Променергозбут» вказує, що наданий до перевірки сертифікат відповідності не відповідає придбаним товарам, які зазначені у накладних. Також апелянт звертає увагу на те, що реальність здійснення господарських відносин позивача з ТзОВ «Компанія СІТ» документально не підтверджено, оскільки до перевірки не надано сертифікат відповідності, що унеможливлює встановлення походження товару, а представлені експрес-накладні від ТзОВ «Нова пошта» оформлені з порушенням, а саме, відсутні підписи та печатка відправника та одержувача. Крім того, зазначає, що контрагент позивача - ТзОВ «Ітуно» не міг здійснювати постачання послуг ПАТ «Львівобленерго» у зв'язку з відсутністю у підприємства майна, управлінського та технічного персоналу, складських приміщень, транспортних засобів. Вважає, що господарські відносини позивача з контрагентами є нереальними, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення є правомірними.

В судовому засіданні представник позивача заперечила проти задоволення апеляційної скарги. Представник апелянта, належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду апеляційної скарги, в судове засідання апеляційної інстанції не прибув.

Заслухавши доповідь судді Львівського апеляційного адміністративного суду, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

Судом першої інстанції встановлено, що Спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників у м.Львові Міжрегіонального головного управління ДФС проведена документальна позапланова перевірка ПАТ «Львівобленерго» з питань проведення взаєморозрахунків з ТзОВ «Променергозбут» за жовтень, грудень 2014 року; ТзОВ «ВАІК» за жовтень 2014 року; ТзОВ «ІТУНО» за жовтень, листопад 2014 року; ТзОВ «Теплокомінвест» за листопад, грудень 2014 року; ТзОВ «Компанія СІТ» за жовтень 2014 року; ТзОВ «Західавтотрек» за грудень 2014 року. За результатами перевірки контролюючим органом складений акт № 195/28-06-41-01/00131587 від 02.07.2015 року, яким встановлено порушення пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2 ст.138; пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України від 02.12.10 № 2755-VI (із змінами та доповненнями), а саме, заниження податку на прибуток та порушення п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1, п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 № 2755VІ (із змінами та доповненнями), а саме, заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість.

На підставі акта перевірки Спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників у м.Львові Міжрегіонального головного управління ДФС прийнято податкові повідомлення-рішення №0000534101/309 від 17.07.2015 року про збільшення ПАТ «Львівобленерго» грошового зобов'язання з податку на додану вартість та №0000544101/308 від 17.07.2015 року - про збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток (дохід) підприємств.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладений обов'язок доведення правомірності свого рішення, не довів правомірності прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, оскільки не надав доказів, що спростовують реальність здійснення господарських операцій позивача з ТОВ "Променергозбут", ТзОВ "ВАІК", ТзОВ "ІТУНО", ТзОВ «Компанія СІТ» та ТзОВ "Західавтотрек", що відображені позивачем в податковому та бухгалтерському обліку та не довів, що отримана платником податку податкова вигода є необґрунтованою.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується апеляційний суд, виходячи з наступного.

Пунктом. 138.2. Податкового кодексу України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Відповідно до пп. 139.9 ст. 139 Податкового кодексу України не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Виходячи із наведених норм закону, до складу валових витрат платника податку належать витрати, які: 1) підтверджені первинними документами; 2) пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Відповідно до вимог п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Відповідно до пункту 185.1 ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Згідно зі ст. 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком: товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню; газу, який постачається для потреб населення.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.1 ст. 198 ПК України).

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до етапі 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п. 198.3 ст. 198 ПК України). Якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника (п. 198.4. ст. 198 ПК України). Якщо у подальшому такі товари/послуги фактично використовуються в операціях, які не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування відповідно до цього розділу (за винятком випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу), чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів або встановлено факти недостачі (крадіжки), то з метою оподаткування такі товари/послуги, основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає таке використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження), у тому випадку, якщо платник податку скористався правом на податковий кредит за цими товарами/послугами, (п. 198.5 ст. 198 ПК України). Датою використання товарів/послуг вважається дата визнання витрат відповідно до розділу III цього Кодексу.

Беручи до уваги наведені вище норми, необхідною умовою для віднесення платником ПДВ до податкового кредиту звітного періоду сум ПДВ, включених в ціну придбаних товарів (послуг), є факт придбання таких товарів (послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника. Закон не ставить у залежність необхідність попередньої сплати - ПДВ до бюджету кінцевим споживачем чи первісним постачальником як умову для формування податкового кредиту платника податку. Аналіз господарської діяльності платника податку повинен здійснюватися на підставі даних його податкового, бухгалтерського обліку та відповідності їх дійсному економічному змісту операцій.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, позивачем - ПАТ «Львівобленерго» були здійснені господарські операції з контрагентами - ТОВ "Променергозбут", ТзОВ "ВАІК", ТзОВ "ІТУНО", ТзОВ «Компанія СІТ» та ТзОВ "Західавтотрек".

На підтвердження реального характеру операцій з вказаними контрагентами позивачем надані наступні документи: договори, податкові накладні, видаткові накладні, прибуткові ордери по операціях з контрагентами, відомості про використання придбаних ТМЦ, повідомлення про акцепт пропозицій конкурсних торгів, оголошення про проведення відкритих торгів, витяги з документації конкурсних торгів, витяги з ЄДР про наявність проваджень про банкрутство, довідка ДПІ про відсутність заборгованості контрагентів з податків, зборів, платежів, банківські довідки по контрагентах.

При укладенні договорів сторонами було досягнуто усіх істотних умов, вони спрямовані на реальне настання правових наслідків, відповідають економічному змісту та чинному законодавству, у судовому порядку недійсними не визнавались.

Придбані ПАТ «Львівобленерго» у вищезазначених контрагентів товарно-матеріальні ціності та послуги повністю використані у господарській діяльності, що підтверджується матеріалами справи і не заперечується відповідачем.

Документи, що були підставою для формування податкового кредиту та валових витрат, є належним чином оформлені і містять всі необхідні реквізити.

Таким чином, покликання апелянта на безтоварність господарських операцій між позивачем та його контрагентами спростовуються зібраними у справі доказами, видатковими та податковими накладними, іншими документами первинного бухгалтерського обліку, до яких податковий орган не мав жодних зауважень.

Покликання апелянта на відсутність у товарно-транспортних накладних відомостей щодо виду, часу, змісту та обсягу господарських операцій, що не підтверджує доставку товарно-матеріальних цінностей до ПАТ «Львівобленерго» від контрагентів, апеляційний суд не бере до уваги, оскільки відповідно до умов укладених договорів продукція, яка є предметом поставки, відвантажується постачальником, тобто контрагентом позивача. Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини, яка відповідно до вимог ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується національними судами як джерело права. Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 22 січня 2009 року у справі «БУЛВЕС АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) дійшов такого висновку, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило би справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.

Апеляційний суд вважає також за необхідне зазначити, що платник податку самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків продавцем та/або порушення ним правил здійснення господарської діяльності.

Доводи, якими контролюючий орган мотивує висновок про порушення позивачем вимог податкового законодавства (відсутність у контрагента об'єктивних умов для провадження господарської діяльності, несплата ним податків до бюджету) фактично є свідченням порушень, допущених цим контрагентом, а не доказом недобросовісності ПАТ «Львівобленерго» як платника податків.

Чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит із повнотою відображення контрагентом у своїй податковій звітності відповідних господарських операцій, з фактичною сплатою контрагентом податків до бюджету, з дотриманням ним законодавчо встановлених умов провадження господарської діяльності.

Апеляційний суд зазначає, що у разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, то для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних.

Контролюючий орган в акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, вказаних в первинних документах, а також не зазначав про їх невідповідність вимогам чинного податкового законодавства. В обґрунтування прийняття спірних податкових повідомлень-рішень відповідачем не наведено обставин, які б вказували на непідтвердження здійснення господарських операцій.

Крім того, суд звертає увагу на те, що чинним податковим законодавством передбачена презумпція правомірності рішень платника податків, яка передбачає, що в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом вказаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Встановлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі, якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Водночас податковий орган не позбавлений права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це встановлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, встановлені під час розгляду справи судом першої інстанції обставини, які підтверджені належними доказами, спростовують висновки Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Львові Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби України, констатовані в акті перевірки № 195/28-06-41-01/00131587 від 02.07.2015 року; відповідач, як суб'єкт владних повноважень, який заперечував проти позову, не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень.

Суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому оскаржувану постанову слід залишити без змін.

Керуючись ч.3 ст. 160, ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Львові Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби України залишити без задоволення, постанову Львівського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2015 року у справі № 813/5587/15 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення її в повному обсязі.

Головуючий Л.П. Іщук

Судді Т.В. Онишкевич

Р.П. Сеник

Ухвала складена в повному обсязі 28.11.2016 року