Ухвала

від 24.11.2016 по справі 534/1372/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 534/1372/16-ц Номер провадження 22-ц/786/3091/16Головуючий у 1-й інстанції Куц Т. О. Доповідач ап. інст. Пилипчук Л. І.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2016 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області у складі:

головуючого-судді Пилипчук Л.І.,

суддів Кривчун Т.О., Чумак О.В.,

секретар Філоненко О.В.,

за участю представника відповідача адвоката Заїки О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 28 вересня 2016 року

по справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Леомі-Оригінал» про поновлення на роботі і стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,-

в с т а н о в и л а:

У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ТОВ «Фірма «Леомі-Оригінал» про поновлення на роботі і стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, уточнивши позов у процесі розгляду справи. Зазначав, що 24.04.2015 року відповідач звільнив його з роботи за п.3 ст. 36 КЗпП України у зв`язку з призовом на строкову військову службу. Вважає звільнення незаконним, оскільки воно проведено з порушенням норми ч.2ст.39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», згідно якої за ним повинно бути збережено місце роботи. Тому просив поновити на посаді помічника друкаря флексографічного друкування ТОВ «Фірма «Леомі-Оригінал» та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 116763,48 грн.

Рішенням Комсомольського міського суду Полтавської області від 28 вересня 2016 року відмовлено у задоволенні позову.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення районного суду скасувати та постановити нове, яким його позовні вимоги задовольнити в повному обсзяі.

Заперечує висновок районного суду про відсутність поважних причин для поновлення строку звернення до суду з позовом. Зазначає, що пропуск місячного строку обґрунтовується військовою службою в період особливого періоду в Україні у військовій частині, яка перейшла на штат воєнного часу. Після звільнення із строкової служби в межах місячного строку був зарахований до особового складу військової частини, а тому вважає, що пропустив строк звернення до суду з позовом з поважних причин.

Зазначає, що звільнення на строкову військову службу здійснювалося під час дії Указу Президента України №15/2015 від 14 січня 2015 року «Про часткову мобілізацію», яким оголошено часткову мобілізацію, що проводилася у три черги протягом 210 діб 2015 року. Під час його призову на строкову військову службу діяв особливий період на всій території України, тому на нього поширювалися гарантії щодо збереження за ним місця роботи (посади) та середнього заробітку на підприємстві, встановлені ч.2 ст.39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про її відхилення з наступних підстав.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 12.09.2013 року ОСОБА_1 прийнятий на посаду помічника друкаря флексографічного друкування та підстави його заяви про звільнення 24.04.2015 року звільнений відповідно до п. 3 ст. 36 КЗпП України у зв`язку з призовом на військову службу. В цей же день він був ознайомлений з наказом про звільнення та йому видана трудова книжка ./а.с. 11, 17, 67-69/

Відповідно до довідки Комсомольського районного військового комісаріату від 04.04.2016 р. ОСОБА_1 призваний на військову строкову службу на підставі наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 від 20.05.2015 р. №114 та направлений для проходження до військової частини НОМЕР_1 (м. Київ). /а.с. 14/

Відмовляючи у задоволенні позову, міський суд виходив з того, що позивача призвано на строкову військову службу 20 травня 2015 року, а тому гарантії, передбачені ч.3 ст.119 КЗпП України в редакції Закону України №911-VIII від 24.12.2015р., на нього не поширюються, оскільки закон зворотної сили не має. Крім того, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачем пропущено передбачений ч.1 ст.233 КЗпП України місячний строк звернення до суду з позовом про поновлення на роботі, не надавши доказів поважності причини такого пропуску.

Колегія суддів погоджується з такими висновками місцевого суду, оскільки вони узгоджуються з матеріалами справи та відповідають вимогам закону.

Доводи апеляційної скарги правильність висновків місцевого суду не спростовують, зводяться до незгоди з рішенням суду, переоцінки доказів та хибного тлумачення норм права.

Згідно п.3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України ( в редакції, що діяла на час звільнення) підставами припинення трудового договору є: призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім призову працівника на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року.

Відповідно до ч.3 ст.119 КЗпП України ( в редакції, що діяла на час звільнення) за працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Зі змісту норми ч.6 ст.2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» вбачається, що строкова військова служба та військова служба за призовом під час мобілізації є різними видами військової служби.

Враховуючи викладене, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що на час звільнення позивача у зв`язку з призовом на військову строкову службу на нього не поширювалися гарантії, передбачені ч.3 ст.119 КЗпП України в редакції, що діяла на час звільнення. Внесені до вказаної норми зміни Законом України №911-VIII від 24.12.2015 року, якими гарантується збереження місця роботи, посади і середнього заробітку працівникам, які призвані також і на строкову військову службу,- на спірні правовідносини не поширюються, оскільки даний закон зворотної сили не має.

Отже, місцевий суд дійшов правомірного висновку про відсутність порушень норм чинного законодавства на час звільнення позивача, а тому його позовні вимоги є безпідставними.

Як роз`яснено у п.4 Постанови Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1991 року №9, якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав. Оскільки при пропуску місячного і тримісячного строку у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимоги, суд з`ясовує не лише причини пропуску строку, а всі обставини справи , права і обов`язки сторін.

Судом першої інстанції вірно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 був обізнаний про своє звільнення 24.04.2015 року, що підтверджується його підписом у наказі про звільнення, отриманням вихідної допомоги та трудової книжки на руки 24.04.2015 року./а.с. 67-69/

Колегія суддів погоджується з висновком міського суду про те, що позивач пропустив передбачений ч.1 ст.233 КЗпП України місячний строк звернення до суду з позовом про поновлення на роботі без поважних причин. Перебування ОСОБА_1 на військовій службі у військовій частині у м.Києві не може бути визнано поважною причиною пропуску строку звернення до суду з позовом лише у липні 2016 року, тобто більше ніж через рік від дня звільнення. В той же час, враховуючи безпідставність позовних вимог, у задоволенні позову необхідно відмовити саме за безпідставністю.

Обгрунтування місцевим судом висновків щодо пропуску строку позовної давності норами ст.ст.256, 267 ЦК України є помилковим, однак не впливає на правильність ухваленого рішення щодо відмови в позові за безпідставністю.

Колегія судді не приймає до уваги доводи апеляційної скарги про застосування п.4 ч.1 ст.263 ЦК України щодо зупинення строків позовної давності у зв`язку з перебуванням позивача у складі Збройних Сил України з посиланням на неврегульованість цього питання нормами КЗпП України.Такі доводи є хибними та ґрунтуються на довільному тлумаченні норм права, які не підлягають застосуванню у трудових правовідносинах.

Не спростовують висновків суду першої інстанції також доводи апеляційної скарги щодо необхідності застосування ч.2 ст.39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», якою передбачено збереження місця роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації протягом одного року у разі призову, в тому числі, на строкову військову службу у разі оголошення рішення про проведення мобілізації.

Як убачається з наказу військового комісара Комсомольсько-Козельщинського об`єднаного міського військового комісаріату від 23 лютого 2015 року №44 «Про черговий призов громадян на строкову службу», на підставі якого був призваний на військову службу ОСОБА_1 , призов проводився на підставі Закону «Про військовий обов`язок і військову службу» та Указу Президента України №88/2015 «Про призов на строкову військову службу до Збройних Сил України та інших військових формувань України придатних за станом здоров`я до військової служби в мирний час громадян України чоловічої статі, яким до дня відправлення у військові частини виповнилося 20 років, та старших осіб, які не досягли 27-річного віку і не мають права на звільнення або відстрочку від призову на строкову військову службу». /а.с.15/

Таким чином, призов ОСОБА_2 на військову службу обумовлений з інших підстав, ніж передбачено Указом Президента України №15/2015 від 14 січня 2015 року «Про часткову мобілізацію», яким оголошена часткова мобілізація, а не призов на строкову військову службу.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції дана належна оцінка доводам сторін у сукупності з наданими ними доказами, висновки суду відповідають обставинам справи, доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують їх, а тому відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Керуючись ст.ст.303, 304, 307, 308, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Комсомольського міського суду Полтавської від 28 вересня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена протягом 20 днів шляхом подання касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий суддя Л.І. Пилипчук

Судді /ПІДПИСИ/ Т.О. Кривчун

О.В. Чумак

З ОРИГІНАЛОМ ЗГІДНО:

Суддя апеляційного суду

Полтавської області Л.І. Пилипчук