Ухвала

від 25.11.2016 по справі 538/390/15-ц

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

25 листопада 2016 року м. Київ Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

Романюка Я.М., Гуменюка В.І.,Лященко Н.П., розглянувши заяву ОСОБА_4 про перегляд рішення апеляційного суду Полтавської області від 14 липня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 вересня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4 до фермерського господарства «Крокус» про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки,

встановила:

Рішенням Лохвицького районного суду Полтавської області від 8 червня 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено.

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 10 березня 2012 року, який укладено між ОСОБА_4 та фермерським господарством «Крокус» площею 3, 840 га, що знаходиться на території Їсківецької сільської ради Лохвицького району, Полтавської області.

Зобов'язано фермерське господарство «Крокус» повернути ОСОБА_4 належну їй земельну ділянку площею 3, 840 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Їсківецької сільської ради Лохвицького району, Полтавської області.

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 14 липня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 вересня 2016 року ОСОБА_4 відмовлено у відкритті касаційного провадження.

У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_4 просить скасувати рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статті 15 Закону України «Про оренду землі».

Перевіривши доводи заяви, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що у допуску справи до провадження необхідно відмовити.

Ухвалюючи рішення про відмову у позові суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, виходив з того, що згідно акту приймання-передачі об'єкта оренди до договору від 10 березня 2012 року зазначена земельна ділянка передана орендареві. Акт приймання передачі підписаний сторонами, жодних заперечень на той час та протягом наступних років користування відповідачем земельною ділянкою у позивача з цього приводу не виникало, орендна плата позивачем отримувалася, а тому передача земельної ділянки орендареві згідно акту від 10 березня 2012 року до державної реєстрації, зі згоди сторін, не є в даному випадку підставою для визнання договору оренди недійсним.

У наданій для порівняння постанові Верховного Суду України

від 25 травня 2016 року суд виходив з того, що донька, підписуючи додаткову угоду до договору оренди землі від імені матері, не мала на те жодних повноважень, така додаткова угода є недійсною, а земельна ділянка на підставі положень статті 216 ЦК України підлягає поверненню позивачу.

У наданій для порівняння постанові Верховного Суду України

від 11 травня 2016 року суд виходив з того, що дотримання належного економічного регулювання земельних правовідносин, забезпечення надходжень платежів з орендної плати до місцевих бюджетів у законодавчо визначених межах шляхом їх вірного правового врегулювання безпосередньо належить до інтересів держави, помилково вважати факт непроведення нормативної грошової оцінки, у порядку встановленим законодавством, суто формальною підставою для визнання спірного договору недійсним.

У наданій для порівняння постанові Верховного Суду України

від 9 грудня 2015 року суд виходив з того, що у справі про визнання недійсним договору оренди землі з підстав відсутності в ньому істотної умови, передбаченої пунктом першим частини першої статті 15 Закону України «Про оренду землі», - об'єкта оренди суд повинен установити: чи дійсно порушуються права орендодавця у зв'язку з відсутністю в договорі таких умов, передбачених статтею 15 указаного Закону, визначити істотність цих умов, а також з'ясувати, у чому саме полягає порушення його законних прав.

Надані для порівняння постанови Верховного Суду України не слугують прикладами невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеним у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Керуючись статтею 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а:

У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_4 до фермерського господарства «Крокус» про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки за заявою ОСОБА_4 про перегляд рішення апеляційного суду Полтавської області від 14 липня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 вересня 2016 року відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: Я.М. Романюк

В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко