Рішення

від 24.11.2016 по справі 910/17567/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.11.2016Справа №910/17567/16

За позовом Публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Паламарчука Віталія Віталійовича

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВМ 2014»

про визнання нікчемного правочину недійсним

Суддя Демидов В.О.

Представники сторін:

від позивача - Недотопа М.М. (дов. №57 від 30.08.2016);

від відповідача - Коновалов О.С. (дов. від 14.01.2016);

ВСТАНОВИВ:

23.09.2016 Публічне акціонерне товариство «Банк національний кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Паламарчука Віталія Віталійовича звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВМ 2014» про визнання нікчемного правочину недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір про внесення змін №1 від 27.06.2014 та договір про знесення змін від 30.04.2015 до депозитного договору № DU 1243/2014-1 від 26.06.2014, укладений між банком та відповідачем, є нікчемними з підстав, визначених п.1 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (надалі - Закон), оскільки відповідно до даних правочинів банком не застосовано занижену відсоткову ставку при нарахуванні процентів, у зв'язку із чим банк відмовився від власних майнових вимог, що потягло за собою необґрунтовану виплату відповідачу грошових коштів у розмірі 299 293,15 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.09.2016 порушено провадження у справі №910/17567/16, розгляд справи призначено на 18.10.2016.

17.10.2016 позивачем через загальний відділ діловодства суду подано додаткові докази для долучення до матеріалів справи.

18.10.2016 відповідач через загальний відділ діловодства суду подав відзив на позовну заяву, за змістом якого проти задоволення позову заперечив, посилаючись на те, що 27.06.2014, уклавши договір про внесення змін, сторони змінили п. 3.7 договору, яким було встановлено перерахунок процентної у разі дострокового розірвання з ініціативи вкладника депозитного договору, та встановили, що у разі припинення дії договору застави майнових прав, вкладник має право ініціювати дострокове розірвання депозитного договору, при цьому банк не здійснює перерахунок процентної ставки і повертає вкладнику всю суму депозиту та нарахованих процентів. Крім того 30.04.2015 між сторонами було укладено договір про розірвання договору застави майнових прав №4-1284/1-1 від 27.06.2014. Також відповідач посилався на те, що правовідносини між сторонами вже досліджувалися господарським судом міста Києва Київським апеляційним господарським судом та в задоволені вимог банку про зобов'язання вчинити дії було відмовлено.

31.10.2016 позивач через загальний відділ діловодства суду подав пояснення на відзив відповідача.

22.11.2016 відповідач через загальний відділ діловодства суду подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

В судовому засіданні 22.11.2016 на підставі положень ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 24.11.2016.

У судове засідання 24.11.2016 з'явилися представники сторін, надали пояснення по суті справи.

З урахуванням фактичних обставин справи, суд вважає за можливим розглянути справу за наявними матеріалами у даному судовому засіданні з урахуванням положення ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 24.11.2016 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, надані докази, суд встановив такі фактичні обставини .

Частина 1 статті 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

26 червня 2014 між Публічним акціонерним товариством «Банк національний кредит» (далі - позивач, банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВВМ 2014» (далі - відповідач, вкладник) було укладено договір про депозитний вклад «Стандартний» строком на 12 місяців + 1 день (367 днів) в національній валюті (без капіталізації процентів) №DU1243/2014-1 (далі - договір), відповідно до п. 2.1 якого вкладник передає, а банк приймає на депозитний рахунок №26152099509002 в ПАТ «Банк національний кредит», Код банку 320702, грошові кошти в сумі 1 700 000,00 грн. в національній валюті, на умовах цього договору.

Пунктом 2.2 договору визначено, що депозит розміщується на строк з 26.06.2014 по 27.06.2015 включно; банк сплачує вкладнику процентну ставку за користування депозитом у розмірі 22.00% річних (п. 2.3).

За змістом п. 3.7 договору вкладник має право звернутися з проханням про дострокове розірвання договору і повернення суми депозиту в робочий день протягом операційного часу, письмово попередивши про це банк за 10 робочих днів до бажаної дати повернення суми депозиту та нарахованих процентів, шляхом подання заяви про дострокове розірвання договору. Датою розірвання договору вважається дата повернення суми депозиту та нарахованих процентів вкладнику. Банк повертає суму депозиту та нарахованих процентів протягом 10 днів з дня подання вкладником заяви про дострокове розірвання дії договору шляхом перерахування відповідної суми коштів на рахунок вкладнику №26001099509001 в Банку. У випадку розірвання цього договору з ініціативи вкладника, проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 2,0% процента річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку.

27 червня 2014 між ПАТ «Банк Національний кредит» та ТОВ «ВВМ 2014» було укладено договір про внесення змін №1 (далі - договір про внесення змін) до депозитного договору, яким було змінено п.3.7. депозитного договору та викладено в наступній редакції:

« 3.7. Вкладник має право після припинення дії Договору застави майнових прав №04-1284/1-1 від 27.06.2014 звернутися з проханням про дострокове розірвання договору і повернення суми депозиту в робочий день протягом операційного часу, письмово попередивши про це банк за 10 (десять) робочих днів до бажаної дати повернення суми депозиту та нарахованих процентів, шляхом подання відповідної заяви про дострокове розірвання дії договору. Датою розірвання договору вважається дата повернення суми депозиту та нарахованих процентів вкладнику.

Після припинення дії договору застави майнових прав №04-1284/1-1 (вимоги отримання грошових коштів, що розміщені на вкладному (депозитному) рахунку) від 27.06.2014 банк повертає суму депозиту та нарахованих процентів протягом 10 (десяти) днів з дня подання вкладником заяви про дострокове розірвання договору шляхом перерахування відповідної суми коштів на рахунок вкладника №26001099509001/980, відкритий у ПАТ «Банк Національний кредит»».

Крім того, пункт 4.4.1 депозитного договору було викладено в наступній редакції: вкладник має право звернутись з проханням про дострокове розірвання договору і повернення суми депозиту в робочий день протягом банківського операційного часу письмово попередивши про це банк за 10 робочих днів, але тільки після припинення дії договору застави майнових прав № 04-1284/1-1 (вимоги отримання грошових коштів, що розміщені на вкладному (депозитному) рахунку) від 27.06.2014.

Депозитний договір було доповнено п.2.1 наступного змісту: майнові права на вклад є забезпеченням виконання зобов'язань ТОВ «Факторинг Фінанс» (позичальник) за договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 49Ю/2010/05-81/2-1 від 30.08.2010, який укладено між банком та ТОВ «Факторинг Фінанс».

30.04.2015 сторони уклали договір про внесення змін до договору банківського вкладу № /2014-1 від 26.06.2014, відповідно до умов якого виклали п.3.7 договору в наступній редакції: «у випадку розірвання цього договору з ініціативи вкладників, проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 23,00% річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку».

30.04.2015 між банком та вкладником було укладено договір про розірвання договору застави майнових прав №04-1284/1-1 від 27.06.2014, відповідно до п. 1 якого сторони погодили розірвати договір застави майнових прав №04-1284/1-1 від 27.06.2014.

Судом встановлено, що 28.08.2015 відповідач звернувся до банку із заявою про дострокове розірвання депозитного договору, в зв'язку з чим 28.08.15 банком були перераховані вкладнику грошові кошти в сумі 2 027 797,26 грн., з яких 1 700 000,00 грн. депозиту та 327 797,26 грн. нарахованих відсотків, що підтверджується наявною в матеріалах справи випискою банку.

На підставі постанови Правління Національного банку України № 358 від 05.06.2015 року «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Банк Національний кредит» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 114 від 05.06.2015 року «Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічного акціонерного товариства «Банк Національний кредит», згідно з яким з 08.06.2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Банк Національний кредит».

Постановою Правління Національного Банку України від 28.08.2015 №563 розпочата процедура ліквідації Публічного акціонерного товариства «Банк Національний кредит».

Відповідно до Рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 159 від 28.08.2015 та на виконання Постанови Правління Національного Банку України від 28.08.2015 року № 563, розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства «Банк Національний кредит» та призначено уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Паламарчука Віталія Віталійовича.

З моменту запровадження тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи, тобто з початком процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку і його ліквідації, до правовідносин з банком слід застосовувати положення Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним, всі інші закони України можуть застосовуватись лише в тій частині, що не суперечать положенням цього Закону.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було направлено лист вих. №09/15-64 від 28.09.2015 щодо встановлення факту нікчемності правочину, в якому повідомлено відповідача, що уповноваженою особою фонду гарантування вкладів фізичних осіб було здійснено перевірку договору про внесення змін до депозитного договору №DU1243/2014-1, укладеного відповідачем та ПАТ «Банк національний кредит» та виявлено, що вказаний договір є нікчемним, з підстав, визначених п.1. ч.3 ст. 38 Закону, у зв'язку із незастосуванням перерахунку нарахованих процентів за зниженою відсотковою ставкою, у зв'язку з чим банк відмовився від власних майнових прав, що потягло за собою виплату відповідачеві грошових коштів в розмірі 299 293,15 грн.

Спір у справі виник у зв'язку і тим, що відповідач кошти добровільно не повернув та користується ними без достатніх підстав до цього часу, чим спричиняє збитки вкладникам та іншим кредиторам банку.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що у зв'язку із не застосуванням банком заниженої відсоткової ставки при нарахуванні процентів, банк відмовився від власних майнових вимог , що потягло за собою необґрунтовану виплату відповідачу грошових коштів у розмірі 299 293,15 грн.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та необхідність відмови у задоволенні позову з таких підстав .

У відповідності з приписами ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до частини 2 ст. 38 Закону протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

У відповідності до ч. 3 ст.38 вказаного вище Закону правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:

1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;

3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;

4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;

5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність";

6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

Уповноважена особа Фонду:

1) протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів;

2) вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами;

3) має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням.

У разі отримання повідомлення уповноваженої особи Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.

На думку позивача, договір про внесення змін № 1 від 27.06.2014 та договір про внесення змін від 30.04.2015 до депозитного договору № DU 1243/2014-1 від 26.06.2014 є нікчемними на підставі пункту 1 частини третьої статті 38 Закону, в якому вказано, що правочин є нікчемним якщо банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог.

Пунктом 2.5.2 пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" за №11 від 29.05.2013 визначено, що за змістом частини другої статті 215 Цивільного кодексу України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним.

Спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами у загальному порядку. З'ясувавши, що оспорюваний правочин є нікчемним, господарський суд зазначає в резолютивній частині рішення про його недійсність або, за відсутності підстав для такого визнання, відмовляє в задоволенні позову.

За приписами ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За змістом ч. 1 п. 4 постанови пленуму Верховного Суду України №11 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України необхідно розмежувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (ч. 1 ст. 219, ч. 1 ст. 220, ч. 1 ст. 224 ЦК тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інші заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (ч. 2 ст. 222, ч. 2 ст. 223, ч. 1 ст. 225 ЦК тощо).

Тобто, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Частинами першою та третьою статті 1058 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) визначено, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Згідно ч. 2 ст. 1060 ЦК України за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника.

Згідно ч. 1 ст. 1075 ЦК України договір банківського рахунку розривається за заявою клієнта у будь-який час.

До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Отже, укладений сторонами договір за своєю правовою природою є договором банківського вкладу, а саме: депозитного.

Таким чином договір депозиту є правочином (договором), на підставі якого банк приймає від вкладника або для нього грошову суму (вклад) та зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї на умовах та в порядку, встановлених договором і може бути визнаний нікчемним, у порядку, встановленому законом.

Суд відзначає, що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є свобода договору.

Частинами 2, 3 статті 6 ЦК України встановлено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Із наведених норм ЦК України щодо закріплення принципу свободи договору вбачається, що при укладанні, зміні умов або розірванні договорів волевиявлення сторін є вільним та на власний розсуд.

Укладаючи депозитний договір банк мав на меті здійснення самостійного управління, залученими від вкладника в рахунок депозиту, грошовими коштами для отримання свого власного прибутку.

Отже, відповідно з моменту отримання коштів та їх повернення вкладнику банк мав змогу управляти грошовими коштами у розмірі 1 700 000,00 грн.

При цьому, сторонами на власний розсуд було змінено пункт 3.7 договору про депозитний вклад, в тому числі, в частині застосування зниженої відсоткової ставки у випадку його розірвання за ініціативою вкладника.

Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі судового рішення (відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.07.2015р. №6-301цс15).

Проаналізувавши положення депозитного договору та договір про внесення змін № 1 від 27.06.2014, господарський суд відзначає, що положення п. 3.7 у зміненій сторонами редакції не суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки право сторін договору банківського вкладу встановлювати в договорі розмір процентів на банківський вклад, в т.ч. і більш високий розмір процентів, які виплачуються на вклади на вимогу, передбачено ч. 3 ст. 1060 ЦК України (в редакції, чинній станом на дату укладення договору) та ч.ч. 1, 2 ст. 1061 ЦК України.

Отже, внесення змін до депозитного договору, здійснено сторонами, з дотриманням вимог законодавства та на умовах, визначених на розсуд сторін та відповідно укладення договору про внесення змін № 1 від 27.06.2014 не може розцінюватися як відмова позивача від власних майнових вимог, оскільки спірний договір укладено на умовах, визначених на розсуд сторін, він спрямований на настання реальних для сторін договору наслідків і був прийнятий сторонами до виконання.

При цьому, відповідач скористався своїм правом на розірвання договору в односторонньому порядку у зв'язку із припиненням договору застави майнових прав.

Разом з тим, із повідомлення позивача №09/15-64 від 28.09.2015 вбачається, що уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк національний кредит" було встановлено факт нікчемності договору про внесення змін до договору від 30.04.2015 , що потягло за собою необґрунтовану виплату грошових коштів у розмірі 299 293,15 грн., в той же час, умова про нарахування процентів за ставкою у розмірі 2,0 % процента річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку, у випадку розірвання договору з ініціативи вкладника (абз. 3 п. 3.7 депозитного договору) була виключена з тексту договору шляхом укладання між сторонами 27.06.2014 договору про внесення змін № 1 до договору про депозитний вклад "Стандартний" №DU1243/2014-1.

Відтак, вказане повідомлення позивача в будь-якому випадку не впливає на чинність п. 3.7 в редакції договору про внесення змін №1 до договору про депозитний вклад "Стандартний" №DU1243/2014-1 від 27.06.2014, оскільки станом на момент внесення сторонами змін до договору про депозитний вклад на підставі договору від 30.04.2015, положення про можливість застосування зниженої відсоткової ставки за погодженням сторін було вже виключено із умов договору про депозитний вклад.

При цьому, на підставі ч. 3 ст. 35 ГПК України судом також взято до уваги обставини, що питання нікчемності договору про внесення змін від 30.04.2015 на підставі пункту 1 частини третьої статті 38 Закону, вже було предметом розгляду у справі №910/1576/16 за позовом ПАТ «Банк національний кредит» до ТОВ «ВВМ 2014» про зобов'язання вчинити дії. Рішенням господарського суду м. Києва від 28.03.2016, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.06.2016, встановлено відсутність підстав для встановлення недійсності нікчемного правочину.

При розгляді справи №910/1576/16 судами встановлено, що уклавши договір про внесення змін №1 від 27.06.2014 сторони погодили між собою перерахунок процентної ставки у разі дострокового розірвання з ініціативи вкладника депозитного договору та встановили право вкладника, у разі припинення дії договору застави майнових прав, на ініціювання дострокового розірвання депозитного договору, без здійснення банком перерахунку процентної ставки.

Судами також встановлено, що 30.04.2015 сторонами було укладено договір про розірвання договору застави майнових прав №04-1284/1-1 (вимог отримання грошових коштів, що розміщені на вкладному (депозитному) рахунку) від 26=7.06.2014, яким погодили розірвати зазначений договір застави.

Враховуючи викладене, доводи позивача щодо нікчемності договору про внесення змін №1 від 27.06.2014 та договору про внесення змін від 30.04.2015 до депозитного договору №DU 1243/2014-1 від 26.06.2014, укладених між ПАТ «Банк національний кредит» та ТОВ «ВВМ 2014» у зв'язку з наявністю підстав, визначених п.1 с. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", є такими, що не відповідають дійсним обставинам справи.

Господарський суд також звертає увагу, що позивачем не було обґрунтовано в чому саме полягає майновий інтерес банку від якого останній відмовився.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що згідно офіційної позиції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб викладеній у "Роз'ясненні щодо визначення договорів банківського вкладу або банківського рахунку нікчемними" від 27.01.2015, правом щодо визнання договорів банківського вкладу або банківського рахунку нікчемними уповноважена особа Фонду користується лише у разі, якщо вкладники "розбивають" вклади у сумі понад 200 тис. грн. на кілька вкладів, або якщо рахунки відкриваються з порушенням законодавства (наприклад, наявність постанови Національного банку України, якою запроваджена заборона банку на відкриття нових рахунків фізичним особам. Таке обмеження, як правило, встановлюється при наданні банку статусу проблемного).

Таким чином, здійснивши оцінку наявних у справі доказів, з урахуванням пояснень представників сторін, враховуючи заявлені позивачем вимоги та наведені ним обґрунтування, приймаючи до уваги заперечення відповідача та надані докази, суд дійшов висновку про відсутність у даному випадку обставин з якими закон пов'язує нікчемність (недійсність) правочинів.

Відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Судовий збір, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на позивача.

При цьому, звертаючись до суду із позовом, Публічним акціонерним товариством «Банк національний кредит» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Банк національний кредит» Паламарчука В.В. сплачено судовий збір у розмірі 1378,00 грн., як за одну немайнову вимогу. Як вбачається із матеріалів справи, остаточними вимогами Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Банк національний кредит» Паламарчука В.В. є визнання недійсним нікчемного договору про внесення змін № 1 від 27.06.2014 та договору про внесення змін від 30.04.2015 до депозитного договору №DU 1243/2014-1 від 26.06.2014, а тому у відповідності до п. 2.8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» від 21.02.2013 за №7, з позивача підлягає стягненню в доход Державного бюджету України - 1378,00 грн.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Паламарчука Віталія Віталійовича (04053, м. Київ, вул. Тургенєвська, б. 52/58, код 20057663) в доход Державного бюджету України (р/р 31215206783001, Одержувач: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, Банк одержувача: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, МФО 820019, ідентифікаційний код 37993783, код платежу: 22030001) судовий збір у розмірі 1 378,00 грн. Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання повного тексту рішення - 29.11.2016.

Суддя В.О. Демидов