Рішення

від 28.11.2016 по справі 918/1090/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"28" листопада 2016 р. Справа № 918/1090/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Нострадамус"

до відповідача ОСОБА_1 освіти Острозької районної державної адміністрації

про стягнення вартості поставленої продукції в сумі 110 121,67 грн

Суддя Андрійчук О.В.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_2, дов. № 24 від 01.08.2016 року, ОСОБА_3, НОМЕР_1 вид. 06.05.1996 року

від відповідача: ОСОБА_4, дов. від 04.11.2016 року, ОСОБА_5, НОМЕР_2 вид. 16.02.2002 року

Статті 20, 22, 91, 93 ГПК України сторонам роз'яснені.

Відводи з підстав, передбачених ст. 20 ГПК України, відсутні.

Протокол судового засідання складено відповідно до ст. 81 1 ГПК України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У жовтні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Нострадамус" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до ОСОБА_1 освіти Острозької районної державної адміністрації (далі-відповідач) про стягнення вартості поставленої продукції в сумі 110 121,67 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що:

З 09.10.2015 року по 29.12.2015 року відповідачем було придбано у позивача товар (далі -товар) в асортименті на загальну суму 110 121,67 грн, що стверджується видатковими накладними.

Відповідач, у свою чергу, прийняв товар, але оплату не здійснив, отже сума боргу становить 110 121,67 грн, яку позивач просить стягнути у судовому порядку.

У матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на ст.ст. 526, 530, 610, 612, 625, 655, 712 ЦК України, ст.ст. 193, 265 ГК України.

Ухвалою суду від 19.10.2016 року порушено провадження, справу призначено до судового розгляду на 07.11.2016 року.

У судовому засіданні відповідачем подано відзив, в якому проти задоволення позовних вимог заперечує з огляду на таке. Між сторонами договору купівлі-продажу не укладалося, а з видаткових накладних встановити строк поставки товару неможливо, відтак договір поставки є неукладеним. Крім того, з 21.07.2015 року керівником відповідача є ОСОБА_5, а не ОСОБА_6, який станом на дату підписання видаткових накладних обіймав посаду заступника начальника управління - начальника відділу дошкільної та загальної середньої освіти, молоді та спорту. Отже, вказані видаткові накладні підписані ОСОБА_6 з перевищенням повноважень. Також, поставка товару відбулася без бюджетних асигнувань, а відтак є недійсною.

Ухвалою суду від 07.11.2016 року розгляд справи відкладено на 21.11.2016 року, у порядку ст. 30 ГПК України викликано в судове засідання для дачі пояснень, що виникли під час розгляду справи: ОСОБА_7, ОСОБА_8 Павлівну- виконуючу обов’язки директора та вчителя відповідно Навчально-виховного комплексу «Краївська ЗОШ І-ІІ ступенів - дошкільний навчальний заклад» Острозької районної ради Рівненської області; ОСОБА_9 - директора Навчально-виховного комплексу «Тесівська ЗОШ І-ІІ ступенів - дитячий садок» Острозької районної ради Рівненської області; ОСОБА_10 - директора Навчально-виховного комплексу «Вілійська ОСОБА_11 ступенів - дитячий садок» Острозької районної ради Рівненської області; ОСОБА_6.

22.11.2016 року через службу діловодства господарського суду від відповідача надійшла заява про застосування позовної давності.

У судовому засіданні 21.11.2016 року оголошено перерву на 28.11.2016 року.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши копії документів на їх відповідність оригіналам, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Судом з матеріалів справи встановлено, що позивачем у період з 09.10.2015 року по 29.12.2015 року поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 110 121,67 грн, про що свідчать видаткові накладні № 64 від 09.10.2015 року на суму 37 513,00 грн, № 65 від 09.10.2015 року на суму 27 671,47 грн, № 66 від 09.10.2015 року на суму 18 683,60 грн, № 89 від 29.12.2015 року на суму 9 300,00 грн, № 90 від 29.12.2015 року на суму 16 953,60 грн.

У зазначених документах міститься ідентифікація сторін - продавця (позивач) та покупця (відповідач) в особі НВК Тесівської ЗОШ 1-2 ст. (дитячий садок), НВК Вілійської ЗОШ 1-3 ст. (дитячий садок), НВК Краївської ЗОШ 1-2 ст., дошкільний навчальний заклад (ясла, дитячий садок).

Керівник відповідача надав пояснення, за якими у випадку укладення договору поставки - останній підписується уповноваженою особою відповідача, а видаткові накладні - уповноваженими особами закладів освіти, яким цей товар безпосередньо поставляється, та погоджуються уповноваженими особами відповідача.

У судовому засіданні керівники навчальних закладів, викликані у судове засідання у порядку ст. 30 ГПК України для дачі пояснень з питань, що виникли під час розгляду справи, підтвердили факт поставки товару за вказаними видатковими накладними у період липня-серпня 2012 року. Вони також пояснили, що за рахунок товару, поставленого позивачем, відбулася заміна дверей, підлоги у спортивній залі тощо. Тобто товар, що поставлявся, фактично використаний для відновлення матеріально-технічної бази навчальних закладів.

Судом також встановлено, що погодження операцій з поставки товару відбувалося ОСОБА_6, який до 21.07.2015 року виконував обов'язки керівника відповідача (станом на дату фактичного виникнення правовідносин щодо поставки товару).

За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 4 Закону України "Про освіту" Україна визнає освіту пріоритетною сферою соціально-економічного, духовного і культурного розвитку суспільства. Державна політика в галузі освіти визначається Верховною Радою України відповідно до Конституції України і здійснюється органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про освіту" державний нагляд (контроль) у сфері освіти здійснюється з метою реалізації єдиної державної політики в галузі освіти. Державний нагляд (контроль) здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері освіти, та місцевими органами управління освітою.

Частинами 1, 2 ст. 10 Закону України "Про освіту" передбачено, що в Україні для управління освітою створюються система державних органів управління і органи громадського самоврядування. Органи управління освітою і громадського самоврядування діють у межах повноважень, визначених законодавством.

До органів управління освітою в Україні належать, зокрема місцеві державні адміністрації і органи місцевого самоврядування, а також утворені місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування структурні підрозділи з питань освіти (місцеві органи управління освітою) (ст. 11 Закону України "Про освіту" ).

Згідно з ч. 1 ст. 14 Закону України "Про освіту" місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування здійснюють державну політику в галузі освіти і в межах їх компетенції встановлюють, не нижче визначених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері освіти, мінімальних нормативів, обсяги бюджетного фінансування навчальних закладів, установ, організацій системи освіти, що є комунальною власністю, та забезпечують фінансування витрат на їх утримання.

У ч. 2 ст. 18 Закону України "Про освіту" унормовано, що навчальні заклади, що засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 6 ст. 61 Закону України "Про освіту" фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування. Держава забезпечує бюджетні асигнування на освіту в розмірі не меншому десяти відсотків національного доходу, а також валютні асигнування на основну діяльність. Потреби державних навчальних закладів та установ, організацій системи освіти для розвитку їх матеріально-технічної бази задовольняються державою першочергово відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України нормативів.

Статтею 2 Закону України "Про дошкільну освіту" встановлено, що основними завданнями законодавства України про дошкільну освіту є: забезпечення права дитини на доступність і безоплатність здобуття дошкільної освіти; забезпечення необхідних умов функціонування і розвитку системи дошкільної освіти.

Держава визнає пріоритетну роль дошкільної освіти та створює належні умови для її здобуття (ч. 1 ст. 3 Закону України "Про дошкільну освіту").

За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 37 Закону України "Про дошкільну освіту" фінансово-господарська діяльність дошкільних навчальних закладів здійснюється відповідно до Закону України "Про освіту", законів про бюджет, власність, місцеве самоврядування та інших нормативно-правових актів. Утримання та розвиток матеріально-технічної бази дошкільних навчальних закладів у межах Типового переліку обов'язкового обладнання дошкільних навчальних закладів фінансуються за рахунок коштів засновників (власників) цих закладів.

Відповідно до п.п. 2.1., 2.2. Положення відповідача (у редакції, чинній станом на дату оформлення видаткових накладних) до основних завдань відповідача відносилося: управління навчальними закладами, що є комунальною власністю і перебувають у безпосередньому підпорядкуванні; вжиття заходів із забезпечення навчальними закладами належного рівня дошкільної, позашкільної, загальної середньої освіти; розроблення пропозицій щодо встановлення нормативних бюджетних асигнувань на утримання навчальних закладів комунальної форми власності та соціальний захист учасників навчально-виховного процесу; розробка і подання на розгляд районної державної адміністрації пропозицій до проектів фінансування та матеріально-технічного забезпечення виконання програм і здійснення заходів, спрямованих на поліпшення становища освіти, розвиток фізичної культури та спорту; внесення пропозицій до проекту районного бюджету; забезпечення ефективного та цільового використання відповідних бюджетних коштів; сприяння навчально-методичному, фінансовому та матеріально-технічному забезпеченню загальноосвітніх навчальних закладів; організація підготовки навчальних закладів до нового навчального року, зокрема до роботи в осінньо-зимовий період, проведення поточного та капітального ремонту приміщень.

Для виконання покладених на відповідача завдань останній, у свою чергу, має право вносити пропозиції щодо фінансування освітніх закладів та структур, підпорядкованих відповідачу (п. 3 Статуту).

З системного аналізу вимог чинного законодавства вбачається, що відповідач, як орган управління освітою, сприяє матеріально-технічному забезпеченню загальноосвітніх навчальних закладів, організовує проведення поточного та капітального ремонту приміщень, зокрема шляхом розроблення пропозицій щодо встановлення нормативних бюджетних асигнувань на утримання навчальних закладів та ефективного використання відповідних бюджетних коштів.

З наданих позивачем первинних документів, складених на підтвердження вчинення господарської операції з поставки товару суд дійшов висновку про те, що поставка між сторонами мала позадоговірний характер.

Документи, надані позивачем, є самостійними первинними документами, на підставі яких суд може встановити факт здійснення господарської операції.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Видаткові накладні, товарно - транспортні накладні, надані позивачем в підтвердження факту поставки товару, відповідають вимогам ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку. Вказані накладні є первинними документами, які фіксують факт здійснення господарської операції та факт встановлення договірних відносин, а тому є всі підстави для покладення на відповідача обов'язку по проведенню розрахунків за отриманий товар.

Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

У силу вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що відповідач розрахунки за поставлений товар не здійснив.

Позивач направив відповідачу претензію № 10 від 23.03.2016 року на суму 110 121,67 грн, на яку від відповідача надійшла відповідь № 282-05/01-20/16 від 29.03.2016 року про те, що між сторонами договори купівлі - продажу не укладалися, а отже кредиторська заборгованість відсутня.

Частиною 1, 2 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 536 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, ч. 6 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У силу вимог ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З урахуванням закріплених у п. 6 ст. 3 ЦК України засад справедливості, добросовісності та розумності, що спонукають до врахування при вирішенні спору інтересів обох сторін при розгляді справи, судом встановлено, що відсутність оплати за фактично поставлений товар призведе до істотного дисбалансу прав та обов'язків сторін, а також завдасть значної шкоди позивачеві.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню борг в розмірі 110 121,67 грн.

Щодо заперечень відповідача, то суд вважає за необхідне зазначити таке. Відповідач, стверджуючи про підписання видаткових накладних зі сторони відповідача неуповноваженою особою, не посилається при цьому на звернення до правоохоронних органів стосовно вказаних обставин та не підтверджує це відповідними доказами, як і не посилається на незаконне використання печатки відповідача. Відомостей щодо наявності службового розслідування за фактом незаконного використання печатки, звернення відповідача до правоохоронних органів стосовно втрати або викрадення печатки матеріали справи не містять.

При цьому сторонами підтверджено, що фактично товар поставлявся у період, коли ОСОБА_6 був уповноваженою особою відповідача для вчинення вказаних господарських операцій.

Крім того, суд зазначає, що за приписами вимог чинного законодавства, яке регулює зобов'язання з поставки, оплаті підлягають не підписані видаткові накладні, а поставлений товар.

Зважаючи, що судом встановлено факт поставки товару, відтак останній підлягає оплаті.

Щодо заяви відповідача про застосування позовної давності, то суд вважає за необхідне зазначити таке.

Як вбачається з поданої заяви, остання обґрунтована тим, що фактична поставка товару відбулася у 2011-2012 роках. У судовому засіданні керівники навчальних закладів, яким поставлявся товар, зазначили, що поставка товару мала місце орієнтовно у липні-серпні 2012 року, однак допустимих та належних доказів у підтвердження вказаних обставин не надали.

У свою чергу, відповідач, стверджуючи про поставку товару влітку 2011 року та 2012 року, надає суду трудові угоди № 61, № 62, № 63, № 64 від 04.10.2011 року, укладені з фізичними особами, предметом яких є поточний ремонт Вілійської ЗОШ І-ІІ ступенів, № 57, № 58, № 59, № 60 від 04.10.2011 року укладені з фізичними особами, предметом яких є поточний ремонт Краївської ЗОШ І-ІІ ступенів, № 13, № 14, № 15 за 2012 рік, укладені з фізичними особами, предметом яких є поточний ремонт Тесівської ЗОШ І-ІІ ступенів, а також акти приймання виконаних будівельних робіт.

Суд не визнає вказані документи належними та допустимими доказами з огляду на те, що ні з трудових договір, ні з актів приймання виконаних будівельних робіт достеменно встановити, що при їх виконанні був використаний товар, який поставлявся саме позивачем, неможливо. Крім того, період виконання робіт (жовтень 2011 року, липень 2012 року) та період поставки товару, у тому числі фактичної (липень-серпень 2012 року), не узгоджуються між собою. Також відповідачем долучено накладну № 14 від 17.11.2011 року, договір № 141 купівлі-продажу від 17.11.2011 року, видаткову накладну № 160 від 19.12.2011 року, на підставі яких, за твердженням самого відповідача, відбулася закупівля товару для проведення ремонтних робіт у Вілійській та Краївській ЗОШ, щодо первинних документів, які закуповувалися для виконання ремонтних робіт у Тесівській ЗОШ, то керівник відповідача зазначив, що у зв'язку із закінченням строку їх зберігання, останні знищенні. Отже, надаючи первинні документи із закупівлі товару у третіх осіб (не у позивача) для проведення ремонтних робіт у 2011 року, відповідач самостійно спростував твердження про те, що матеріали, придбанні у позивача, були використанні під час ремонту навчальних закладів за наданими ним трудовими договорами. Слід також зазначити, що проведення робіт за трудовими договорами у жовтні 2011 року та липні 2012 року не виключає можливості проведення ремонтів із товару позивача в інші періоди часу та в інших приміщеннях навчальних закладів.

Не визнаються також обґрунтованими посилання відповідача на надані ним накладні та договір купівлі-продажу як на спростування самого факту поставки товару позивачем, оскільки, як зазначалося, такий факт підтверджено керівниками навчальних закладів, як безпосередніх отримувачів товару, у судовому засіданні.

За ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ч. 1 ст. 257 ЦК України).

Частиною 1 ст. 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

З наведеного вбачається, що момент, з яким пов'язується початок перебігу позовної давності, розпочинається з наступного дня після настання строку виконання зобов'язання та є єдиним для будь-якого виду зобов'язань: як основного, так і додаткових.

Тобто для застосування позовної давності необхідно визначитися із початковим моментом, від якого розпочався її перебіг. У свою чергу, з пояснень керівників навчальних закладів встановити такий момент (конкретне число, місяць та рік) неможливо, а отже неможливо встановити день, коли позовна давність спливла. Рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що за приписами ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

У матеріалах справи містяться видаткові накладні, тобто товаророзпорядчі документи на товар, як одна з підстав платежу (альтернативна), які містять дати їх складання.

При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що, враховуючи специфіку господарського процесу, який вимагає документального оформлення господарських операцій, у даному випадку - видаткових накладних, саме з моменту їх оформлення у позивача з'явилася фактично-правова підстава звернення до суду за захистом порушеного майнового права.

Тобто саме вказані накладні є єдиними доказами, які надають можливість чітко визначитися із строком виконання зобов'язань з оплати товару, а відтак із початком перебігу позовної давності.

Як зазначалося, вказані накладні датовані 09.10.2015 року та 29.12.2015 року, а отже перебіг позовної давності розпочався з 10.10.2015 року та 30.12.2015 року і, відповідно, закінчується 10.10.2018 року та 30.12.2018 року.

Позивач звернувся до суду з позовною заявою 18.10.2016 року, що стверджується штемпелем підприємства зв'язку на конверті, тобто в межах позовної давності, а тому підстав для її застосування і відмови у задоволенні позовних вимог немає.

Стосовно посилання відповідача на порушення вимог ч. 4 ст. 48 Бюджетного кодексу України та застосування у зв'язку з цим п. 1 ч. 1 ст. 83 ГПК України, то суд вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Тобто, якщо вирішуючи господарський спір, суд встановить, що зміст договору, пов'язаного з предметом спору, суперечить законодавству, чинному на момент укладення договору, він, керуючись п. 1 ч. 1 ст. 83 ГПК України, вправі за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині із застосуванням за необхідності й наслідків визнання недійсним нікчемного правочину (абз. 2 ч. 5 ст. 216 ЦК України).

Визнання недійсним договору, пов'язаного з предметом спору, повністю або у певній його частині є саме правом господарського суду, а не обов'язком.

Обов'язковою умовою застосування п. 1 ст. 83 ГПК України є переконлива мотивація суду необхідності виходу за межі позовних вимог та відходу від принципу змагальності сторін.

На думку суду, реалізація вказаного права залежить від конкретних обставин справи.

Порушення бюджетного законодавства під час поставки, стягнення заборгованості за якою є предметом цього спору, повинні доводитися з врахуванням відповідних фактичних обставин справи (підстави поставки, наявність бюджетних асигнувань станом на дату виникнення спірних правовідносин, вчинення відповідачем дій, спрямованих на отримання бюджетного фінансування навчальних закладів, яким поставлявся позивачем товар для проведення ремонту, тощо) та з наданням доказів, які це стверджують.

Саме лише посилання відповідачем на норму матеріального права, всупереч якій відбулася поставка, не є достатнім для визнання зобов'язань з поставку товару, оформлених видатковими накладними, недійсними. Тобто недійсність поставки не є очевидною, а отже потребує доведенню на загальних підставах. У свою чергу, суд у справі, предметом позовних вимог у якій є стягнення заборгованості за поставлений товар, самостійно збирати докази для підтвердження позиції відповідача не може, оскільки це суперечитиме вимогам процесуального законодавства.

При цьому відповідач своїм правом на подання зустрічної позовної заяви у порядку, передбаченому ст. 60 ГПК України, не скористався.

За таких обставин суд не вбачає підстав для реалізації ним свого права, встановленого п. 1 ч. ст. 83 ГПК України. Суд також зазначає, що відповідач не позбавлений можливості окремо звернутися до суду з відповідним позовом і, залежно від результатів його розгляду, вирішити питання про перегляд судового рішення у цій справі у порядку, передбаченому ГПК України.

Згідно з вимогами ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 34 ГПК України).

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зважаючи, що позивач довів, а відповідач не спростував наявності заборгованості за поставлений товар, відтак позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 освіти Острозької районної державної адміністрації (вул. Татарська, 92, м. Острог, Рівненська область, 35800, код ЄДРПОУ 40245847) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Нострадамус" (вул. Віли Перші, 46 А, м. Здолбунів, Рівненська область, 35703, код ЄДРПОУ 22565033) 110 121,67 грн основного боргу та 1 651,82 грн судового збору.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 ГПК України . Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 ГПК України .

Повне рішення складено 29.11.2016 року.

Суддя Андрійчук О.В.