Постанова

від 09.02.2017 по справі 918/1090/16

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" лютого 2017 р. Справа № 918/1090/16

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючої судді Олексюк Г.Є.

суддів Мельник О.В.

суддів Гулова А.Г.

при секретарі судового засідання Вох В.С.

розглянувши апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 освіти Острозької районної державної адміністрації на рішення господарського суду Рівненської області від 28.11.16 р.

у справі № 918/1090/16 (суддя Андрійчук О.В. )

позивач ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю фірма "Нострадамус"

відповідач ОСОБА_1 освіти Острозької районної державної адміністрації

третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Управління державної казначейської служби України в Острозькому районі Рівненської області

про стягнення вартості поставленої продукції в сумі 110 121,67 грн.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_3,-директор; ОСОБА_4Я - представник дов. у справі)

відповідача - ОСОБА_5 -керівник; ОСОБА_6 - представник, дов. у справі)

третя особа - не з"явилась

Судом роз'яснено представникам сторін права та обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Рівненської області від 28.11.2016 р.у справі № 918/1090/16 (суддя Андрійчук О.В.) позовні вимоги ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю фірма "Нострадамус" до ОСОБА_1 освіти Острозької районної державної адміністрації про стягнення вартості поставленої продукції в сумі 110 121,67 грн. задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 освіти Острозької районної державної адміністрації (вул. Татарська, 92, м. Острог, Рівненська область, 35800, код ЄДРПОУ 40245847) на користь ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю фірма "Нострадамус" (вул. Віли Перші, 46 А, м. Здолбунів, Рівненська область, 35703, код ЄДРПОУ 22565033) 110 121,67 грн. основного боргу та 1 651,82 грн. судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд керувався положеннями ч.1,2 ст. 193 ч.1 , ч.6 ст. 265 Господарського кодексу України, ч.1, ч.5 ст. 261, ч.1 ст. 530, ст. 536, ст.610, ч.1,2 ст. 692 ,ч.1,2 ст. 712 Цивільного кодексу України, ч.ч.1,2 ст.4,5,10 , ч.1 ст. 14, ч.ч.1,2,6 ст.61 Закону України " Про освіту", ч.1,2 Закону України "Про дошкільну освіту" та прийшов до висновку, що відповідач розрахунки за поставлений товар не здійснив.Оскільки судом встановлено факт поставки товару, останній підлягає оплаті.

Враховуючи специфіку господарського процесу, який вимагає документального оформлення господарських операцій, у даному випадку видаткових накладних,саме з моменту їх оформлення у позивача з явилася фактично-правова підстава звернення до суду за захистом порушеного права. Накладні є єдиним доказом, який надає можливість чітко визначитися із строком виконання зобов"язань з оплати товару, а отже з початком позовної даності. Отже позивач звернувся з позовом (18.10.2016р.) в межах строку позовної давності.

Не погодившись з постановленим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій вказує, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим рішення господарського суду Рівненської області від 28 листопада 2016 року підлягає скасуванню.

Вважає, що суд першої інстанції помилково не застосував положення ч. 4 ст. 267 ЦК України. Так, наголошує, що відповідач у заяві про застосування строку позовної давності вказує, що фактична поставка товару відбулася у 2011-2012 роках, а зазначені обставини були підтверджені також поясненнями керівників навчальних закладів, яким поставлявся товар, які «зазначили, що поставка товару мала місце орієнтовно у липні-серпні 2012 року» . Разом з тим, на думку апелянта , суд помилково не взяв до уваги такі пояснення директорів шкіл, оскільки останні «допустимих та належних доказів у підтвердження вказаних обставин не надали» .

Вказує, що пояснення директорів шкіл, як посадових осіб навчальних закладів є самостійним видом доказів, на підставі яких суд встановлює фактичні обставини справи. Проте суд без жодних обґрунтувань не взяв їх до уваги, безпідставно зазначивши про. необхідність надання інших допустимих та належних доказів у підтвердження-вказаних обставин.

Крім того, на думку апелянта, жоден закон не передбачає, що дата поставки товару повинна підтверджуватися лише первинними документами, а видаткові накладні не засвідчують дату поставки товару, а лише дату складення видаткової накладної.

Вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності, оскільки звернувшись із претензією у березні 2016 року, а з позовною заявою у жовтні 2016 року, він пропустив трьохрічний строк позовної давності з часу прийняття товару Відповідачем. На думку апелянта, суд повинен був застосувати наслідки спливу строку позовної давності та відмовити у задоволенні позову повністю.

Крім того, скаржник у апеляційній скарзі наголошує, що ОСОБА_7, приймаючи бюджетні зобов'язання шляхом підписання видаткових накладних, діяв з перевищенням бюджетних повноважень.

Просить задовольнити вимоги апеляційної скарги та скасувати рішення господарського суду Рівненської області від 28.11.2016р.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач вказує, що судом першої інстанції винесено законне, обґрунтоване рішення у відповідності до норм матеріального та процесуального права.

Вказує, що приписами ст.692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товарознавчих документів на нього.

На думку позивача, суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що у матеріалах справи містяться видаткові накладні, які містять дату їх складання. Тобто, вони є єдиним доказом, які надають можливість чітко визначитись із строком виконання зобов'язання. Вважає, що позов поданий у межах строку позовної давності, а відтак суд першої інстанції законно стягнув із Відповідача суму боргу.

Ухвалою суду від 25 січня 2017 року до участі в справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача було залучено Управління державної казначейської служби України в Острозькому районі Рівненської області.

На виконання вимог ухвали від 25.01.2017 р. від третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Управління державної казначейської служби України в Острозькому районі Рівненської області надійшли письмові пояснення, відповідно до яких відділ освіти Острозької районної державної адміністрації обслуговується в Управлінні, відповідно до договору про здійснення розрахунково - касового обслуговування № 41/2016 від 11.02.2016р.

Наголошує, що Управлінням освіти, молоді та спорту Острозької районної адміністрації з жовтня 2015 року і по теперішній час реєстри та підтвердні документи щодо обліку та реєстрації бюджетних зобов'язань по ТзОВ «Ностардамус» (код ЄДРПОУ 22565033) на суму 110 121, 67 грн. до Управління не надавались, тому не було підстав для відображення в обліку та звітності про виконання місцевих бюджетів. Дана заборгованість в Управлінні не обліковувалася.

Просить розглядати апеляційну скаргу у відсутності представника Управління Державної казначейської служби України в Острозькому районі Рівненської області.

В судовому засідання представники апелянта підтримали вимоги апеляційної скарги у повному обсязі з підстав, викладених у ній. Просять задовольнити апеляційну скаргу , скасувати рішення суду та прийняти нове про відмову у позові.

Представники позивача в судовому засіданні заперечили вимоги апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві. Вважають рішення законним і обґрунтованим.

Третя особа в судове засідання не з»явилась, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином та заздалегідь ( а.с.17,19,20, т.2)

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

За змістом правової позиції Вищого господарського суду України, викладеної в п.3.9.2 постанови № 18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. При цьому неявка у судове засідання однієї з сторін, належним чином повідомленої про час і місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені частиною першою статті 77 ГПК України (п.3.12 постанови).

Оскільки у матеріалах справи достатньо доказів, які мають значення для правильного вирішення спору, справа розглядається відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України без явки третьої особи за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. У процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при винесенні оскарженого рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 освіти Острозької районної державної адміністрації не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Як вбачається з видаткових накладних , позивачем у період з 09.10.2015 року по 29.12.2015 року поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 110 121,67 грн, зокрема,відповідно до видаткових накладних:

№ 64 від 09.10.2015 року на суму 37 513,00 грн;

№ 65 від 09.10.2015 року на суму 27 671,47 грн;

№ 66 від 09.10.2015 року на суму 18 683,60 грн;

№ 89 від 29.12.2015 року на суму 9 300,00 грн;

№ 90 від 29.12.2015 року на суму 16 953,60 грн.

У зазначених документах міститься ідентифікація сторін - продавця (позивач) та покупця (відповідач) в особі НВК Тесівської ЗОШ 1-2 ст. (дитячий садок), НВК Вілійської ЗОШ 1-3 ст. (дитячий садок), НВК Краївської ЗОШ 1-2 ст., дошкільний навчальний заклад (ясла, дитячий садок).

В свою чергу, як вірно встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами в судовому засіданні, відповідач розрахунки за поставлений товар не здійснив.

Так, позивач направив відповідачу претензію № 10 від 23.03.2016 року на суму 110 121,67 грн, на яку від відповідача надійшла відповідь № 282-05/01-20/16 від 29.03.2016 року про те, що між сторонами договори купівлі - продажу не укладалися, а отже кредиторська заборгованість відсутня.

З огляду на такі обставини, ТзОВ фірма "Нострадамус" звернулась з позов до суду про стягнення 110 121,67 грн. боргу за поставлений товар

Аналізуючи зазначені обставини справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Колегія суддів констатує, що взаємовідносини сторін щодо не оплати отриманого товару за своєю правовою природою є позадоговірними.

Так, недоговірні відносини врегульовані підрозділом 2 розділу ІІІ Цивільного кодексу України, а також враховуючи суб"єктивний склад сторін, судова колегія вважає за необхідне застосувати положення Закону України "Про освіту" та "Про дошкільну освіту" (з відповідними змінами та доповненнями).

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

В свою чергу,відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

За приписами ч. ч. 1, 2 ст. 4 Закону України "Про освіту" Україна визнає освіту пріоритетною сферою соціально-економічного, духовного і культурного розвитку суспільства. Державна політика в галузі освіти визначається Верховною Радою України відповідно до Конституції України і здійснюється органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про освіту" державний нагляд (контроль) у сфері освіти здійснюється з метою реалізації єдиної державної політики в галузі освіти. Державний нагляд (контроль) здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері освіти, та місцевими органами управління освітою.

Частинами 1, 2 ст. 10 Закону України "Про освіту" передбачено, що в Україні для управління освітою створюються система державних органів управління і органи громадського самоврядування. Органи управління освітою і громадського самоврядування діють у межах повноважень, визначених законодавством.

В свою чергу, до органів управління освітою в Україні належать, зокрема місцеві державні адміністрації і органи місцевого самоврядування, а також утворені місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування структурні підрозділи з питань освіти (місцеві органи управління освітою) (ст. 11 Закону України "Про освіту" ).

Згідно з ч. 1 ст. 14 Закону України "Про освіту" місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування здійснюють державну політику в галузі освіти і в межах їх компетенції встановлюють, не нижче визначених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері освіти, мінімальних нормативів, обсяги бюджетного фінансування навчальних закладів, установ, організацій системи освіти, що є комунальною власністю, та забезпечують фінансування витрат на їх утримання.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 18 Закону України "Про освіту" навчальні заклади, що засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 6 ст. 61 Закону України "Про освіту" фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування. Держава забезпечує бюджетні асигнування на освіту в розмірі не меншому десяти відсотків національного доходу, а також валютні асигнування на основну діяльність. Потреби державних навчальних закладів та установ, організацій системи освіти для розвитку їх матеріально-технічної бази задовольняються державою першочергово відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України нормативів.

Крім того, статтею 2 Закону України "Про дошкільну освіту" встановлено, що основними завданнями законодавства України про дошкільну освіту є: забезпечення права дитини на доступність і безоплатність здобуття дошкільної освіти; забезпечення необхідних умов функціонування і розвитку системи дошкільної освіти.

Держава визнає пріоритетну роль дошкільної освіти та створює належні умови для її здобуття (ч. 1 ст. 3 Закону України "Про дошкільну освіту").

За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 37 Закону України "Про дошкільну освіту" фінансово-господарська діяльність дошкільних навчальних закладів здійснюється відповідно до Закону України "Про освіту", законів про бюджет, власність, місцеве самоврядування та інших нормативно-правових актів. Утримання та розвиток матеріально-технічної бази дошкільних навчальних закладів у межах Типового переліку обов'язкового обладнання дошкільних навчальних закладів фінансуються за рахунок коштів засновників (власників) цих закладів.

Згідно п.п. 2.1., 2.2. Положення (у редакції, чинній станом на дату оформлення видаткових накладних) до основних завдань відповідача відносилося:

- управління навчальними закладами, що є комунальною власністю і перебувають у безпосередньому підпорядкуванні; вжиття заходів із забезпечення навчальними закладами належного рівня дошкільної, позашкільної, загальної середньої освіти; розроблення пропозицій щодо встановлення нормативних бюджетних асигнувань на утримання навчальних закладів комунальної форми власності та соціальний захист учасників навчально-виховного процесу; розробка і подання на розгляд районної державної адміністрації пропозицій до проектів фінансування та матеріально-технічного забезпечення виконання програм і здійснення заходів, спрямованих на поліпшення становища освіти, розвиток фізичної культури та спорту; внесення пропозицій до проекту районного бюджету; забезпечення ефективного та цільового використання відповідних бюджетних коштів; сприяння навчально-методичному, фінансовому та матеріально-технічному забезпеченню загальноосвітніх навчальних закладів; організація підготовки навчальних закладів до нового навчального року, зокрема до роботи в осінньо-зимовий період, проведення поточного та капітального ремонту приміщень

Для виконання покладених на відповідача завдань останній, у свою чергу, має право вносити пропозиції щодо фінансування освітніх закладів та структур, підпорядкованих відповідачу (п. 3 Статуту).

З огляду на зазначені положення чинного законодавства, колегія суддів вважає за необхідне вказати таке.

Відповідач, як орган управління освітою, сприяє матеріально-технічному забезпеченню загальноосвітніх навчальних закладів, організовує проведення поточного та капітального ремонту приміщень, зокрема шляхом розроблення пропозицій щодо встановлення нормативних бюджетних асигнувань на утримання навчальних закладів та ефективного використання відповідних бюджетних коштів.

Оцінюючи надані позивачем первинні документи, які складені на підтвердження вчинення господарської операції з поставки товару, колегія суддів як зазначає, що поставка між сторонами мала позадоговірний характер.

Документи, надані позивачем, є самостійними первинними документами, на підставі яких суд може встановити факт здійснення господарської операції.

Так, ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Видаткові накладні, товарно - транспортні накладні, надані позивачем в підтвердження факту поставки товару, відповідають вимогам ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку.

Отже, зазначені вище накладні є первинними документами, які фіксують факт здійснення господарської операції та факт встановлення позадоговірних відносин, а тому є всі підстави для покладення на відповідача обов'язку по проведенню розрахунків за отриманий товар.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та не спростовано відповідачем , погодження операцій з поставки товару відбувалося за підписом ОСОБА_7, який до 21.07.2015 року виконував обов'язки керівника відповідача (станом на дату фактичного виникнення правовідносин щодо поставки товару).

Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Колегія суддів зауважує, що згідно заявлених вимог, фактична поставка товару відбулася у 2011-2012 роках. Разом з тим, під час розгляду справи в суді першої інстанції керівники навчальних закладів, яким поставлявся товар, зазначили , що поставка товару мала місце орієнтовно у липні-серпні 2012 року.

Крім того, під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, апелянт залучив до матеріалів справи нотаріально посвідчені заяви , в порядку ст. 30 ГПК України - ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 , які вказують , що поставка товару мала місце у липні -серпні 2012 року.

В свою чергу, апелянт покликається на зазначені вище заяви та вважає, що позивач пропустив строк позовної давності для звернення до суду з позовом про стягнення боргу.

Крім того, в якості доказу подав трудові угоди № 61, № 62, № 63, № 64 від 04.10.2011 року, укладені з фізичними особами, предметом яких є поточний ремонт Вілійської ЗОШ І-ІІ ступенів, № 57, № 58, № 59, № 60 від 04.10.2011 року, укладені з фізичними особами, предметом яких є поточний ремонт Краївської ЗОШ І-ІІ ступенів, № 13, № 14, № 15 за 2012 рік, укладені з фізичними особами, предметом яких є поточний ремонт Тесівської ЗОШ І-ІІ ступенів, а також акти приймання виконаних будівельних робіт.

На думку суду апеляційної інстанції, місцевий господарський суд правомірно не визнав вказані документи належними та допустимими доказами з огляду на те, що ні з трудових договір, ні з актів приймання виконаних будівельних робіт достеменно встановити, що при їх виконанні був використаний товар, який поставлявся саме позивачем, неможливо. Крім того, період виконання робіт (жовтень 2011 року, липень 2012 року) та період поставки товару, у тому числі фактичної (липень-серпень 2012 року), не узгоджуються між собою, а проведення робіт за трудовими договорами у жовтні 2011 року та липні 2012 року не виключає можливості проведення ремонтів із товару позивача в інші періоди часу та в інших приміщеннях навчальних закладів.

Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ч. 1 ст. 257 ЦК України).

Частиною 1 ст. 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Отже за змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

З огляду, на наведені норми чинного законодавства, колегія судді констатує, що для застосування позовної давності необхідно визначитися із початковим моментом, від якого розпочався її перебіг.

Разом з тим, з пояснень керівників навчальних закладів встановити такий момент (конкретне число, місяць та рік) неможливо, а отже неможливо встановити день, коли позовна давність сплинула.

Крім того, слід врахувати, що факт поставки товару відповідач визнав .

Суд також враховує , що оскільки не можливо встановити дату поставки товару, місцевий суд правомірно керувався ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України.

Так, відповідно до ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

В матеріалах справи містяться видаткові накладні ,тобто товаророзпорядчі документи на товар,як одна з підстав платежу ,в яких міститься дата їх складання. При цьому,вказані накладні є доказами, які надають можливість чітко визначитись із строком виконання зобов язань оплати товару , а відтак з початком перебігу строку позовної давності. При цьому, по накладній, датованій 09 жовтня 2015 року перебіг позовної давності розпочався 10 жовтня 2015 року і закінчується 10 жовтня 2018 року ; по накладній від 29 грудня 2015 року перебіг позовної давності розпочався 30 грудня 2015 року і закінчується 30 грудня 2018 року.

Як вбачається з штемпеля на поштовому конверті,позивач звернувся з даним позовом до суду 18 жовтня 2016 року,тоб-то в межах строків позовної давності ,передбачених ст. 257 ЦК України.

Як свідчать матеріали справи та встановлено судом першої інстанції, відповідач розрахунки за поставлений товар не здійснив.

Так. позивач направив відповідачу претензію № 10 від 23.03.2016 року на суму 110 121,67 грн, на яку від відповідача надійшла відповідь № 282-05/01-20/16 від 29.03.2016 року про те, що між сторонами договори купівлі - продажу не укладалися, а отже кредиторська заборгованість відсутня.

В свою чергу, ч. 1, 2 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 536 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, ч. 6 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У силу вимог ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Колегія суддів констатує, що враховуючи положення п. 6 ст. 3 ЦК України, а саме засад справедливості, добросовісності та розумності, що спонукають до врахування при вирішенні спору інтересів обох сторін при розгляді справи, судом першої інстанції правомірно встановлено, що відсутність оплати за фактично поставлений товар призведе до істотного дисбалансу прав та обов'язків сторін, а також завдасть значної шкоди позивачеві.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції щодо задоволення заявлених позовних вимог та стягнення боргу за поставлений товар в розмірі 110 121,67 грн.

Щодо доводів апелянта про те, що видаткові накладні підписані не уповноваженою особою, колегія суддів відзначає таке.

Так, за приписами ст.92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Таким чином, всі обмеження цивільної дієздатності представництва юридичної особи є чинними за умови, якщо юридична особа доведе, що її контрагент за спірним договором знав або повинен був знати про встановлені обмеження, але, не зважаючи на це, вчинив оспорюваний правочин, який, при цьому, не отримав наступного схвалення особою, яку представляють, шляхом вчинення конклюдентних дій (ст.241 ЦК України).

З огляду на зазначене, колегія суддів констатує, що відповідачем не доведена наявність обмеження повноважень особи, яка підписувала спірні накладні зі сторони відповідача (юридичної особи), адже попередньо товар був отриманий останнім , що ним і не заперечується і не доведено ,що позивач знав про ці обмеження .

Крім того, колегія судді констатує, що матеріали справи не містять доказів того, що відповідачем проводилось службове розслідування щодо підписання видаткових накладних саме ОСОБА_7, також відсутні докази звернення до правоохоронних органів стосовно вказаних обставин, зокрема щодо незаконного використання печатки відповідача.

Отже, доводи апелянта засобами доказування не підтверджені, а тому суд не може приймати їх до уваги .

Щодо доводів апелянта про порушення бюджетного законодавства, колегія судді відзначає таке.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Отже, якщо вирішуючи господарський спір, суд встановить, що зміст договору, пов'язаного з предметом спору, суперечить законодавству, чинному на момент укладення договору, він, керуючись п. 1 ч. 1 ст. 83 ГПК України, вправі за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині із застосуванням за необхідності й наслідків визнання недійсним нікчемного правочину (абз. 2 ч. 5 ст. 216 ЦК України).

Визнання недійсним договору, пов'язаного з предметом спору, повністю або у певній його частині є саме правом господарського суду, а не обов'язком.

Обов'язковою умовою застосування п. 1 ст. 83 ГПК України є переконлива мотивація суду необхідності виходу за межі позовних вимог та відходу від принципу змагальності сторін.

Отже, доводи апелянта щодо порушення бюджетного законодавства під час поставки, повинні доводитися з врахуванням відповідних фактичних обставин справи (підстави поставки, наявність бюджетних асигнувань станом на дату виникнення спірних правовідносин, вчинення відповідачем дій, спрямованих на отримання бюджетного фінансування навчальних закладів, яким поставлявся позивачем товар для проведення ремонту, тощо) та з наданням доказів, які це стверджують.

Разом з тим з тим, як вірно зауважив суд першої інстанції, відповідач лише покликається на нібито порушені норми бюджетного законодавства що, не є достатнім для визнання зобов'язань з поставки товару, оформлених видатковими накладними, недійсними.

Отже, недійсність поставки потребує доведенню на загальних підставах і не є предметом даних позовних вимог .

З огляду на наведене, колегія суддів констатує, що доводи апелянта не спростовують вірного висновку суду першої інстанції, викладеного в оскаржуваному рішенні.

За правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у пункті 9 мотивувальної частини Рішення від 30.01.2003р. № 3-рп/2003, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Статтею 4-3 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Наведена норма зобов'язує суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, які необхідні для правильного вирішення спору, на основі вичерпних та достеменно підтверджених висновків, визначитись чи потребуються спеціальні знання для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору.

Пунктом 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012р. "Про судове рішення" наголошено, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на усе вищевисвітлене у даній судовій постанові, Рівненський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення господарського суду Рівненської області слід залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 освіти Острозької районної державної адміністрації - без задоволення.

Судові витрати за подачу апеляційної скарги, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, у зв»язку з відмовою в її задоволенні суд залишає за апелянтом.

Керуючись ст.ст. 49,99,101,103,105 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Рівненської області від 28 листопада 2016 року у справі № 918/1090/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 освіти Острозької районної державної адміністрації залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуюча суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Мельник О.В.

Суддя Гулова А.Г.