Ухвала

від 22.11.2016 по справі 813/7273/13-а

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2016 р. Справа № 876/15443/13

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Довгополова О.М.,

суддів Гудима Л.Я., Святецького В.В.,

з участю секретаря судового засідання Кудєрової О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі міста Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2013 року у справі за позовом Закритого акціонерного товариства «Науково-виробниче об'єднання «Термоприлад імені ОСОБА_1» до Державної податкової інспекції у Франківському районі міста Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

ЗАТ «НВО «Термоприлад імені ОСОБА_1» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Франківському районі міста Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області, яким просило скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 05.09.2013 року № НОМЕР_1 і № НОМЕР_2.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2013 року позов задоволено.

Постанова мотивована тим, що на підставі встановлених обставин справи суд дійшов висновку, що надані позивачем докази в повній мірі підтверджують факт здійснення ним господарських операцій з контрагентами ОСОБА_2 «ІК «Будинок металу», ОСОБА_2 «Конді 50» і ОСОБА_2 «Викуп», а відповідні первинні документи містять всі обов'язкові реквізити та відображають в повній мірі зміст господарських операцій між позивачем та контрагентом та є тими документами, на підставі яких ведеться податковий та бухгалтерський облік згідно з ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні».

Постанову в апеляційному порядку оскаржив відповідач, вважає її незаконною та необґрунтованою, оскільки суд неповно з'ясував обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, а також суд порушив норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Просить постанову скасувати та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити повністю.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що при проведенні перевірки ЗАТ «НВО «Термоприлад імені ОСОБА_1» було встановлено відсутність факту реального здійснення ним в періоді, який перевірявся, господарських операцій з ОСОБА_2 «ІК «Будинок металу», ОСОБА_2 «Конді 50» і ОСОБА_2 «Викуп», оскільки такі не підтверджені необхідними первинними документами. Зокрема, відповідач посилається на те, що в ході проведення перевірки ОСОБА_2 «ІК «Будинок металу» встановлено відсутність об'єктів оподаткування по операціях з придбання та продажу товарів (робіт, послуг), а відомості, що містяться в податкових, видаткових накладних, рахунках-фактурах є недостовірними. Щодо взаємовідносин позивача з ОСОБА_2 «Конді 50», то у податкових і видаткових накладних вказано, що товар реалізований на підставі договорів поставки, однак позивачем цих договорів до перевірки не представлено. Також під час перевірки цього контрагента встановлено фіктивність здійснення господарських операцій згаданим контрагентом. Щодо ОСОБА_2 «Викуп», то його зустрічна звірка не була проведена, а в акті про неможливість проведення зустрічної звірки встановлено, що діяльність цього підприємства відбувалась поза межами правового поля та без мети досягнення економічних результатів. Крім того, ОСОБА_3, який згідно з установчими документами є директором цього підприємства, будучи допитаним в якості свідка співробітником податкової міліції, пояснив, що зареєстрував дане підприємство на пропозицію невідомої особи за грошову винагороду, однак не здійснював жодної господарської діяльності, в тому числі не підписував будь-яких документів від імені підприємства.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановив суд, 05-09.08.2013 року працівники Державної податкової інспекції у Франківському районі міста Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області провели позапланову виїзну документальну перевірку ЗАТ «НВО «Термоприлад імені ОСОБА_1» з питань господарських відносин з ОСОБА_2 «ІК «Будинок металу» за квітень 2012 року, ОСОБА_2 «Конді 50» за серпень-листопад 2012 року і ОСОБА_2 «Викуп» за період з 01.04.2010 року до 31.03.2013 року, за результатами якої складено акт від 19.08.2013 року № 142/22-40/04850451.

В акті перевірки зазначено про порушення позивачем вимог п. п. 138.1, 138.2, 138.4 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 7092,43 грн., та п. п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 8251,43 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки Державна податкова інспекція у Франківському районі міста Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області прийняла податкові повідомлення-рішення від 05.09.2013 року № НОМЕР_1, яким ЗАТ «НВО «Термоприлад імені ОСОБА_1» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 12377,15 грн., в тому числі 8251,43 грн. за основним платежем і 4125,72 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), та № НОМЕР_2, яким ЗАТ «НВО «Термоприлад імені ОСОБА_1» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток 7276,77 грн., в тому числі 7092,43 грн. за основним платежем і 184,34 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, виходячи з наступного.

В розумінні пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 цього Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Згідно з пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 цього Кодексу не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 даного Кодексу об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 цього Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України.

Відповідно до п. п. 198.2, 198.3 ст. 198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, в тому числі, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 даного Кодексу податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

А відповідно до п. 198.6 ст. 198 цього Кодексу не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

На підставі аналізу зазначених норм колегія суддів дійшла висновку, що формування суб'єктом господарювання податкового кредиту та валових витрат не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов'язане з призначенням придбаних товарів (робіт, послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних).

При цьому, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо включення сум податку, сплачених ним в ціні придбаних товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту та валових витрат.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що необхідно встановити факт реальності господарських операцій, тобто фактичне поставлення товарів (робіт, послуг). Отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт реальності придбання товарів, вартість яких відноситься до податкового кредиту з податку на додану вартість. Для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару (робіт, послуг) мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Крім того, наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до вимог Податкового кодексу України є необхідними для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема, виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною і достатньою підставою для включення цих витрат до податкового кредиту.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена, зокрема, ст. ст. 2, 3, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п. 1.2 ст. 1, п. 2.1 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704.

Відповідно до змісту вказаних норм для надання первинним документам юридичної сили і доказовості вони повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства. Понесені витрати на придбання товарно-матеріальних цінностей повинні оформлятися відповідними документами, які б підтверджували фактичне отримання товарів (робіт, послуг).

В цьому контексті колегія суддів зазначає наступне.

У квітні 2012 року ЗАТ «НВО «Термоприлад імені ОСОБА_1» уклало з ОСОБА_2 «ІК «Будинок металу» усну угоду поставки товару, а саме виробів з металу в асортименті згідно з виставленими рахунками-фактурами.

Фактичне виконання ОСОБА_2 «ІК «Будинок металу» своїх зобов'язань за цим договором, а саме поставка товару, підтверджується наданими позивачем копіями: податкових накладних від 09.04.2012 року № 10 і № 11, видаткових накладних від 12.04.2012 року № РН-0000080 і № РН-0000081, рахунків-фактур від 06.04.2012 року № СФ-0000103 і від 09.04.2012 року № СФ-0000104, товарно-транспортних накладних від 12.04.2012 року № КИ0140624 і № ДП0131036. А факт оплати позивачем вартості отриманих товарів підтверджується копією платіжного доручення від 09.04.2012 року № 752.

28.08.2012 року ЗАТ «НВО «Термоприлад імені ОСОБА_1» (покупець) уклало з ОСОБА_2 «Конді 50» (постачальник) договір поставки, на підставі якого позивач придбав компресор Aircast ВКП100.LB340-10, повітропровід в асортименті, редуктор d/200/150.

Фактичне виконання ОСОБА_2 «Конді 50» своїх зобов'язань за цим договором, а саме поставка зазначених товарів, підтверджується наданими позивачем копіями: рахунків-фактур від 08.08.2012 року № 080812/1, від 10.09.2012 року № 10/09, від 03.10.2012 року № 10-0300001 і від 29.11.2012 року № 7, податкових накладних від 28.08.2012 року № 359, від 12.09.2012 року № 151, від 16.10.2012 року № 332 і від 29.11.2012 року № 661, видаткових накладних від 05.09.2012 року № РН-9-05007, від 12.09.2012 року № РН-9-1201, від 16.10.2012 року № РН-10-1602 і від 29.11.2012 року № РН-11-2901, прихідних ордерів за вересень 2012 року № 642 і за грудень 2012 року № 847.

18.07.2012 року ЗАТ «НВО «Термоприлад імені ОСОБА_1» (замовник) уклало з ОСОБА_2 «Викуп» (виконавець) договір № 07/18-1, відповідно до умов якого виконавець зобов'язується виконати ремонт автонавантажувача мод. 4045, а замовник зобов'язується прийняти виконану роботу та оплатити за неї грошову суму, в порядку та строки, передбачені умовами договору. Також 18.07.2012 року сторони уклали додаток № 1 до цього договору, згідно з яким під час проведення дефектовки було виявлено придатні для використання запасні частини і замінено на аналогічні.

Також 30.08.2011 року ЗАТ «НВО «Термоприлад імені ОСОБА_1» (покупець) уклало з ОСОБА_2 «Викуп» (продавець) договір №ДГ-00101, відповідно до умов якого продавець зобов'язується продати, а покупець належним чином прийняти та оплатити товар в асортименті. Датою поставки вважається одержання покупцем обумовленого цим договором товару, згідно товарних накладних, підписаних та завірених сторонами.

Фактичне виконання ОСОБА_2 « Викуп» своїх зобов'язань за цими договорами, а саме поставка товарів та виконання робіт, підтверджується наданими позивачем копіями: податкових накладних від 22.07.2011 року № 445, від 26.08.2011 року № 603 і від 30.08.2011 року № 662, видаткової накладної від 26.08.2011 року № РН-8-260031201, рахунку-фактури від 29.08.2011 року № 29/75, акту здачі-приймання робіт № РН-8-26003, прибуткової накладної від 30.08.2011 року № ТП-320/684, розхідного ордера № 684 за серпень 2011 року.

Також про факт реального отримання ЗАТ «НВО «Термоприлад імені ОСОБА_1» зазначених товарів свідчить їх використанням у власній господарській діяльності, що підтверджується копіями документів внутрішнього переміщення товарів - вимог зі складу матеріальних цінностей за серпень 2011 року № 619, за квітень 2012 року № 63, № 91, № 93, № 96, № 99, № 102, № 103, за травень 2012 року № 123, за вересень 2012 року № 879 і № 890, за жовтень 2012 року № 977 і за грудень 2012 року № 1188.

Щодо доводів відповідача про те, що позивач не надав доказів транспортування зазначених вище товарів колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 1 «Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні», затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за № 128/2568, товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи. Згідно з пунктом 8.26 Правил вантаження і розвантаження вважаються закінченими після вручення водієві належним чином оформлених товарно-транспортних накладних на навантажений або вивантажений вантаж.

Згідно з пп. пп. 11.1, 11.4 цих Правил товарно-транспортна накладна є основним документом на перевезення вантажів. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).

Відповідно до змісту наведених норм оформлення товарно-транспортних накладних у відповідній кількості примірників здійснюється саме замовником (вантажовідправником).

Однак у спірному випадку замовником перевезення та вантажовідправником товару виступали постачальники позивача, в зв'язку з чим ЗАТ «НВО «Термоприлад імені ОСОБА_1» не може нести відповідальність за недоліки чи не заповнення відповідних товарно-транспортних накладних.

Крім того, на думку колегії суддів, товарно-транспортні накладні не є документами первинного бухгалтерського обліку, на підставі яких проводиться оприбуткування поставленого товару, та не є єдиним та безумовним документом, що підтверджує факт придбання або продажу товарно-матеріальних цінностей.

Також колегія суддів зазначає, що висновки відповідача щодо безтоварності господарських операцій позивача із зазначеними контрагентами базуються виключно на відомостях, наданих Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління Міндоходів в місті Києві, а саме актах від 17.05.2013 року № 1695/22-3/38149196 та від 13.05.2013 року № 1623/22.8/35917680 про неможливість проведення зустрічних звірок ОСОБА_2 «Конді 50» і ОСОБА_2 «Викуп», а також акті від 02.04.2013 року № 270/222-35381031 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ОСОБА_2 «ІК «Будинок металу», складеному Верхньодніпровською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів в Днірпопетровській області, в яких встановлено фіктивність господарських операцій цих підприємств.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість посилань відповідача на ці акти з таких підстав.

Відповідно до п. 73.5 ст. 73 Податкового кодексу України з метою отримання податкової інформації контролюючі органи мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків. Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється контролюючими органами з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.

Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За результатами зустрічних звірок складається довідка, яка надається суб'єкту господарювання у десятиденний термін.

Відповідний порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 року № 1232.

Також наказом Державної податкової адміністрації України від 22.04.2011 року № 236 було затверджено «Методичні рекомендації щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок».

Згідно з п. 4.4 цих Методичних рекомендацій в разі встановлення фактів, що не дають змогу провести зустрічну звірку суб'єкта господарювання, зокрема у зв'язку із зняттям з обліку, встановленням відсутності суб'єкта господарювання та/або його посадових осіб за місцезнаходженням (податковою адресою), відповідальний підрозділ не пізніше двох робочих днів від дати надходження запиту складає акт про неможливість проведення зустрічної звірки.

Форма акту про неможливість проведення зустрічної звірки затверджена Додатком № 3 до Методичних рекомендацій і, передбачає, зокрема, внесення до цього акту окремих відомостей, що стосуються суб'єкта проведення звірки.

При цьому, слід зауважити, що п. 15 Додатку № 3 Методичних рекомендацій передбачає зазначення встановлених даних про проведений аналіз наявної в органі державної податкової служби інформації та її документального підтвердження, з приміткою, що у разі наявності зазначається й інша інформація (в тому числі отримана від підрозділів податкової міліції), що має відношення до питань запиту і може бути використана органом-ініціатором при перевірці. Одночасно надаються належним чином завірені копії таких документів, що не підтверджують дані платника податків, наведені у запиті.

Зі змісту викладеного випливає, що дії з оформлення результатів зустрічної звірки актом про неможливість проведення зустрічної звірки не створюють будь-яких правових наслідків, а дії з проведення зустрічної звірки та зі складання акту за їх результатами, з відображенням в ньому відповідної інформації, не відповідають критерію юридичної значимості, не створюють для платника жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни або припинення його прав та не породжують для нього будь-яких обов'язків.

Також колегія суддів зазначає, що органи державної податкової служби дійшли вказаних висновків без дослідження первинних документів фінансового і бухгалтерського обліку цих підприємств, в зв'язку з чим такі відомості не можна вважати повністю достовірними та обґрунтованими.

Крім того, норми Податкового кодексу України не містять такої підстави для відмови у формуванні витрат і податкового кредиту платника податків, як неотримання в ході перевірки відомостей щодо його контрагентів, та наявність або відсутність у них технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів, або відсутність суб'єктів господарювання за їх місцезнаходженням.

Щодо посилання відповідача на пояснення ОСОБА_3, який згідно з установчими документами є директором ОСОБА_2 «Викуп» та, будучи допитаним в якості свідка співробітником податкової міліції, пояснив, що зареєстрував дане підприємство на пропозицію невідомої особи за грошову винагороду, однак не здійснював жодної господарської діяльності, в тому числі не підписував будь-яких документів від імені підприємства, колегія суддів зазначає наступне.

Належними доказами у справі щодо податкового правопорушення можуть бути визнані лише ті матеріали податкової перевірки, які отримані та досліджені податковим органом в рамках здійснення заходів податкового контролю відносно спірного податкового періоду.

А у випадку наявності ознак кримінального правопорушення, на думку колегії суддів, доказом вини може бути лише вирок суду, постановлений у кримінальній справі, що набрав законної сили, яким встановлено факт здійснення посадовими особами підприємств - контрагентів позивача фіктивного підприємництва, тобто відсутність реальних господарських операцій. Однак таких доказів податковий орган суду не надав.

Також, на думку колегії суддів, сам по собі факт здійснення невідомими особами діяльності від імені підприємства-контрагента ОСОБА_2 «Викуп», в тому числі підписання фінансово-господарських та інших документів, не може бути достатньою підставою для донарахування податкових зобов'язань ЗАТ «НВО «Термоприлад імені ОСОБА_1» за результатами взаємовідносин з цим підприємством, а зазначеними поясненнями не спростовується реальність укладення, фактичне виконання та настання правових наслідків за господарським договором між вказаними вище суб'єктами господарювання.

Також, як вбачається з наведених вище документів, всі вони відповідають вимогам до первинних документів, встановленим Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», надавались при проведенні перевірки, а відповідач у встановленому порядку не довів факту підробки цих документів.

А зазначені вище податкові накладні, виписані контрагентами позивача, містили всі необхідні реквізити, передбачені чинним на момент їх виписки законодавством, тому з дня отримання цих податкових накладних у ЗАТ «НВО «Термоприлад імені ОСОБА_1» виникло право формувати податковий кредит по взаєморозрахунках з даними контрагентами.

Крім того, колегія суддів враховує, що на момент здійснення господарських операцій з позивачем ОСОБА_2 «ІК «Будинок металу», ОСОБА_2 «Конді 50» і ОСОБА_2 «Викуп» були зареєстровані у встановленому порядку, не були виключені з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, перебували на обліку в органах державної податкової служби та були зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Враховуючи наведені вище обставини, колегія суддів дійшла висновку, що на підставі належних, допустимих та достатніх доказів встановлено факти реального придбання ЗАТ «НВО «Термоприлад імені ОСОБА_1» товарів та послуг у ОСОБА_2 «ІК «Будинок металу», ОСОБА_2 «Конді 50» і ОСОБА_2 «Викуп», які використовувались ним у власній господарській діяльності, підтвердження здійснення господарських операцій первинними документами, які відповідають вимогам законодавства, тому у податкового органу не було законних підстав для висновків про неправомірність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з цими контрагентами в періоді, що перевірявся.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану постанову слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі міста Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2013 року у справі № 813/7273/13-а за позовом Закритого акціонерного товариства «Науково-виробниче об'єднання «Термоприлад імені ОСОБА_1» до Державної податкової інспекції у Франківському районі міста Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий О.М. Довгополов

Судді Л.Я. Гудим

ОСОБА_4

Ухвала складена в повному обсязі 28.11.2016 року