ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
22 листопада 2016 року м. Київ К/800/22939/16
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.
Суддів Веденяпіна О.А.
Юрченко В.П.
при секретарі судового засідання: Ігнатенко О.В. ,
розглянувши касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Міжрегіонального головного управління ДФС
на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2015 року
та постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12 січня 2012 року
по справі № 2а-8526/11/2070
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Східноукраїнська компанія «Малтюроп»
до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Міжрегіонального головного управління ДФС
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Східноукраїнська компанія «Малтюроп» звернулось до суду з позовною заявою до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Міжрегіонального головного управління ДФС про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 20.04.2011 року № 0000070842 про зменшення від'ємного значення суми податку на додану вартість за грудень 2010 року на 15090146,39 грн.
Справа переглядалася судами неодноразово.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 12 січня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2015 року у даній справі позов задоволено з огляду на правомірність заявлених вимог.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що працівниками Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові з 21.02.2011 року по 22.03.2011 року проведено позапланову документальну виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Східноукраїнська компанія «Малтюроп» з питань достовірності декларування від'ємного значення податку на додану вартість за грудень 2010 року.
В ході перевірки було встановлено, що позивачем порушено ч. 1, 5 ст. 203 ЦК України, пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (далі - Закон № 168/97-ВР), а саме - завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за грудень 2010 року на 15090146,39 грн.
За результатами перевірки було складено акт № 864/42-013/32031362 від 29.03.2011 року.
На підставі висновків акта перевірки Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у місті Харкові було прийнято спірне податкове повідомлення-рішення № 0000070842 від 20.04.2011 року, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 15090146,39 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуване податкове повідомлення-рішення ґрунтується на висновках податкового органу про неправомірне віднесення позивачем до складу податкового кредиту податку на додану вартість в загальній сумі 15093146,39 грн., нарахованого за операціями з придбання зерна (ячмінь, пшениця) у ТОВ «Деснагрейн», ТОВ «ІСТ Грейнс», ТОВ «ЛОГІСТІК-ЦЕНТР», оскільки вказані господарські операції не мали реального характеру.
Задовольняючи позов, суди виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.
Податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (пункт 1.7 статті 1 Закону №168/97-ВР).
Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Як вбачається з пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону №168/97-В, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що в матеріалах справи наявні всі необхідні первинні документи, які складені у відповідності до вимог підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР, що підтверджують право позивача на податковий кредит у відповідний період, а саме - договори поставки, видаткові накладні, податкові накладні, акти приймання-передачі, договори складського зберігання, складські квитанції, платіжні доручення, прибуткові ордери, залізничні накладні, договір оренди, договори на транспортно-експедиційне обслуговування, вантажно-митні декларації, якісні посвідчення та ін.
Жодних доказів, які б підтверджували порушення з боку позивача при укладанні договорів публічного порядку, відповідачем не надано. На час укладання договорів із позивачем, його контрагенти були платниками ПДВ згідно чинного законодавства та належним чином зареєстрованими у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, тобто мали достатній об'єм правоздатності для укладення спірних угод.
Доводи відповідача про відсутність реального характеру угод, укладених між позивачем та його контрагентами, судами попередніх інстанцій правомірно не прийняті до уваги, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження такого факту.
Крім того, реальність спірних господарських операцій підтверджується довідкою ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 05.04.2011 року № 745/23-11/34003340 про результати зустрічної звірки ТОВ «Деснагрейн» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала відносини з платником податків ТОВ «Східноукраїнська компанія «Малтюроп» за період липень-жовтень, грудень 2010 року та довідкою ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова від 15.03.2011 року №67/23-02/35585925 про результати зустрічної звірки ПП «Логістик-Центр» щодо документального підтвердження господарських відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків з платником податків та зборів ТОВ «Східноукраїнська компанія «Малтюроп» за період з 01.12.2010 року по 31.12.2010 року.
Згідно положень частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».
В той же час, податковим органом під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення суду першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційні скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.
За таких обставин, суди дійшли вірного висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.
Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Міжрегіонального головного управління ДФС залишити без задоволення.
Ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2015 року та постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12 січня 2012 року по справі № 2а-8526/11/2070 залишити без змін.
Справу повернути до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий підписГолубєва Г.К. Судді підписВеденяпін О.А. підписЮрченко В.П.
Ухвала складена у повному обсязі 25.11.2016 р.
Суд | Вищий адміністративний суд України |
Дата ухвалення рішення | 22.11.2016 |
Оприлюднено | 02.12.2016 |
Номер документу | 63058623 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Вищий адміністративний суд України
Голубєва Г.К.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні