Ухвала

від 22.11.2016 по справі 820/1916/15

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 листопада 2016 року м. Київ К/800/23613/16

адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Веденяпіна О.А.

Юрченко В.П.

при секретарі судового засідання: Ігнатенко О.В. ,

розглянувши касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління ДФС

на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 08 вересня 2015 року

та постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14 травня 2015 року

по справі № 820/1916/15

за позовом Державного підприємства «Південна залізниця»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Харкові Міжрегіонального головного управління ДФС

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Південна залізниця» звернулось до суду з позовною заявою до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Харкові Міжрегіонального головного управління ДФС про скасування податкових повідомлень-рішень від 19 лютого 2015 року № 0000054900 про збільшення податкового зобов'язання з ПДВ в загальному розмірі 2263177,50 грн., та № 0000044900 про збільшення податкового зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі 1094755,50 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 14 травня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 08 вересня 2015 року у даній справі позов задоволено з огляду на правомірність заявлених вимог.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у період з 27.10.2014 року по 16.11.2014 року та з 05.01.2015 року по 26.01.2015 року податковим органом була проведена позапланова виїзна перевірка з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинам Державного підприємства "Південна залізниця" з контрагентами - постачальниками.

За результатами перевірки складено акт № 13/28-09-49-15/01072609 від 06.02.2015 року «Про результати позапланової виїзної перевірки з питання дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинам Державного підприємства «Південна залізниця» з контрагентами - постачальниками», згідно висновків якого встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства, а саме: пп.134.1.1 п.134.1 ст.134, пп. 138.1.1 п. 138.1, п.138.2, п.138.8 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139, п.152.1 ст.152 Податкового кодексу України, чим занижено податок на прибуток у розмірі 3124157,00 грн., та п.198.1, п.198.3, абз.3 п.198.6 ст.198, п.200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, чим занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет, у розмірі 5090052,00 грн. (з урахуванням частки використання товарів/послуг в оподатковуваних операціях 81,42% у 2013 році та 85,52% у 2014 році).

На підставі акта перевірки відповідачем прийняті спірні податкові повідомлення-рішення.

Судами встановлено, що фактичною підставою для прийняття спірних повідомлень-рішень слугувало судження суб'єкта владних повноважень про непідтвердження реальності руху товарів, робіт і послуг від контрагентів до ДП «Південна залізниця».

Задовольняючи позов, суди виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пункту 138.11 цієї статі, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5; підпунктів 138.10.5; 138.10.6 пункту 138.10, пункт 138.11, 138.12 цієї статті, пункт 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, згідно з положеннями підпунктів 139.1.1 та 139.1 9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України, витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності та не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно зі статтею 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності) тощо.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні товару (послуги) та зменшення суми оподаткованого доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, дотримались правових позицій, що висловлені Верховним Судом України в постановах від 21 січня 2011 року (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 14367304) та від 27 березня 2012 року (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 24068062) та надали вірну оцінку обставинам реального здійснення господарських операцій.

Так, на підставі доказів, що містяться у справі: договори, видаткові накладні, податкові накладні, акти прийому-передачі товару, декларація про відповідність, довідка про відсутність підстав обов'язкової сертифікації, сертифікати, платіжні доручення, товарно-транспортні накладні, накладні вимоги, акт вводу основних засобів, журнали-ордери, копії балансу, оборотно-сальдові відомості, відомості наявності основних засобів, довідка про розшифровку балансу, експрес-накладні, паспорта якості, лімітно-забірні картки, накладні вимоги, картки складського обліку, акти використання матеріалів, квитанції, подорожні листи, копії актів вводу в експлуатацію, актів виконаних робіт та наданих послуг, докази наявності транспортних засобів, наявності об'єкту харчування, дефектних актів, актів огляду, інвентарних карток обліку основних засобів, документів з якості отриманих ТМЦ, техніко-економічні обґрунтування, технічна документація та ін., оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій зробили юридично правильний висновок про підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини.

Крім того, документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, зміст послуг, що надають тощо. При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податку у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Згідно положень частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, податковим органом під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення суду першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційні скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

За таких обставин, суди дійшли вірного висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління ДФС залишити без задоволення.

Ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 08 вересня 2015 року та постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14 травня 2015 року по справі № 820/1916/15 залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий підписГолубєва Г.К. Судді підписВеденяпін О.А. підписЮрченко В.П.

Ухвала складена у повному обсязі 25.11.2016 р.