Ухвала

від 29.11.2016 по справі 822/3599/15

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" листопада 2016 р. м. Київ К/800/23669/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Борисенко І.В.

Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укренергомонтаж» на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16.08.2016 року по справі № 822/3599/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укренергомонтаж» до Славутської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Укренергомонтаж» звернулось до суду з позовом до Славутської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 24 червня 2015 року №0000112201 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 997100,00 грн. та №0000102201 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 935970,00 грн.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 вересня 2015 року у даній справі позов задоволено.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16.08.2016 року скасовано постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 вересня 2015 року та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову з мотивів безпідставності заявлених вимог.

Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16.08.2016 року як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, та залишити без змін постанову суду першої інстанції, оскільки скаржник вважає її такою, що прийнята з правильним застосуванням норм чинного законодавства.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що на підставі постанови слідчого ОВС СУФР ГУ Міндоходів у Хмельницькій області від 28.04.2014 року наказом начальника Славутської ОДПІ №476 «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки TOB «Укренергомонтаж» від 05 червня 2014 року призначена документальна позапланова виїзна перевірка позивача за період з 01.04.2011 року по 30.09.2011 року з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаєморозрахунках із ТОВ «Буд-Перспектива» та за період з 01.07.2011 року по 31.12.2012 року з TOB «Оллерус-Буд», TOB «Детальсервіс».

Результати перевірки оформлені актом № 611/22/35642925 від 23.06.2014 року «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Укренергомонтаж» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2011 року по 30.09.2011 року по взаєморозрахунках із ТОВ «Буд-Перспектива» та за період з 01.07.2011 року по 31.12.2012 року з TOB «Оллерус-Буд», TOB «Детальсервіс».

На підставі зазначеного акту перевірки відповідач прийняв спірні податкові повідомлення-рішення від 24.06.2015 року №0000112201 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 997100,00 грн. та №0000102201 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 935970,00 грн.

Спірні податкові повідомлення-рішення базуються на викладених в акті перевірки від 23.06.2014 року № 611/22/35642925 висновках відповідача щодо порушення позивачем вимог пп.14.1.27, пп.14.1.28 п.14.1 ст.14, п.44.1 ст.44, пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2, п.138.4, п.138.8 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 912948,00 грн., та пп. 14.1.181, пп.14.1.231 п. 14.1 ст. 14, п. 187.1 ст. 187, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.7 ст. 201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього у сумі 797680,00 грн., у зв'язку з безпідставним віднесенням до витрат, що враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, та до податкового кредиту вартості субпідрядних будівельних робіт, придбаних у ТОВ «Буд-Перспектива» і TOB «Оллерус-Буд», та послуг автокрана, придбаних у ТОВ «Детальсервіс», а також ПДВ, сплаченого в їх ціні.

За даними перевірки, зазначені операції фактично не здійснювались в межах господарської діяльності, а відтак, документи, якими оформлено виконання цих робіт (послуг), не можуть слугувати підставою для відображення позивачем в бухгалтерському та податковому обліку.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що податковим органом доведено недобросовісність позивача як платника податків.

Однак, з такими висновками апеляційного суду колегія суддів не погоджується з огляду на таке.

Згідно з пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пункту 138.11 цієї статі, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5; підпунктів 138.10.5; 138.10.6 пункту 138.10, пункт 138.11, 138.12 цієї статті, пункт 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, згідно з положеннями підпунктів 139.1.1 та 139.1 9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України, витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності та не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно зі статтею 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності) тощо.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні товару (послуги) та зменшення суми оподаткованого доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дотримався правових позицій, що висловлені Верховним Судом України в постановах від 21 січня 2011 року (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 14367304) та від 27 березня 2012 року (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 24068062) та надав вірну оцінку обставинам реального здійснення господарських операцій.

Так, на підставі доказів, що містяться у справі: договори, акти виконаних робіт, акти прийому-передачі, довідки про вартість договірних робіт, податкові накладні, банківські виписки, акти приймання послуг, талони замовника та ін., оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, судом першої інстанції зроблено юридично правильний висновок про підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Також, правомірність формування позивачем податкового кредиту по операціях з придбання робіт (послуг) від ТОВ «Оллерус-Буд» та ТОВ «Дельтасервіс»та їх зв'язок з господарською діяльність позивача, встановлені постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 09 грудня 2013 року по справі № 822/4366/13-а за позовом ТОВ «Укренергомонтаж» до Славутської ОДПІ про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0001102201 від 02.09.2013 року і №0001102201 від 29.10.2013 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2014 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04.11.2014 року №К/800/15786/14.

В свою чергу, правомірність формування позивачем податкового кредиту по операціях з придбання робіт від ТОВ «Буд-Перспектива» та їх зв'язок з господарською діяльність позивача, встановлені постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2012 року по справі № 2270/5671/12 за позовом ТОВ «Укренергомонтаж» до Славутської ОДПІ про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000142300 від 02.04.2012 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2013 року. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07.02.2013 року №К/800/6197/13 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Нетішинського відділення Славутської об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області Державної податкової служби на ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15.01.2013 року та постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 31.10.2012 року з підстав, передбачених п. 5 ч. 5 ст. 214 Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім того, чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини.

Також, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою Хмельницького окружного адміністративного суду 14 серпня 2014 року по справі № 822/3318/14, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2014 року, визнаний протиправним та скасований наказ Славутської ОДПІ від 05 червня 2014 року №476 «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Укренергомонтаж», а також визнані протиправними дії Славутської об'єднаної державної податкової інспекції щодо проведення на підставі наказу №476 від 05.06.2014 року документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Укренергомонтаж». Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23.10.2014 року №К/800/53609/14 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Славутської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 14.08.2014 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 01.10.2014 року з підстав, передбачених п. 5 ч. 5 ст. 214 Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Нетішинського міського суду від 10.11.2014 року по справі №1-кп/679/89/2014 визнана протиправною та скасована постанова слідчого з ОВС СУ фінансових розслідувань ГУ Міндоходів у Хмельницькій області про призначення документальної позапланової перевірки позивача. У вказаних вище рішеннях суди встановили, що документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Укренергомонтаж», результати якої оформлені актом перевірки від 23.06.2014 року №611/22/35642925, призначена та проведена з порушенням Закону.

За наведених встановлених фактичних обставин необхідно виходити з того, що юридичним наслідком прийняття таких судових рішень має бути визнання відсутнім податкової перевірки як юридичного факту. Відповідно, необхідно автоматично визнавати протиправними будь-які податкові повідомлення-рішення, що прийняті з урахуванням результатів відповідної невиїзної перевірки.

Зазначене слідує з того, що здійснення перевірки є необхідною передумовою для прийняття податкових повідомлень-рішень у разі встановлення контролюючим органом порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється податковими органами, тому за відсутності проведеної перевірки як юридичного факту у контролюючого органу відсутня компетенція на прийняття податкового повідомлення-рішення.

Така компетенція не виникає в силу самого лише факту вчинення платником податків податкового правопорушення. Для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платникові податків шляхом прийняття податкового повідомлення-рішення в зв'язку допущеними таким платником порушеннями необхідно дотриматися певних умов, а саме - спочатку провести податкову перевірку.

Водночас, у разі визнання перевірки протиправною з процедурних підстав, така перевірка відсутня як юридичний факт, а отже, контролюючий орган не позбавлений повноважень провести нову перевірку будь-якого виду, але вже за належною процедурою.

Такий підхід узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладений у постанові від 27.01.2015 року у справі №21-425а14, у якому, серед іншого, вказано, що невиконання вимог пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 та п. 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України щодо порядку призначення та власне процедури проведення перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої. При цьому право платника оскаржувати рішення контролюючого органу про проведення перевірки стосовно нього не залежить від виду такої перевірки.

Також, згідно положень частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Вказане узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, податковим органом під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин, місцевий адміністративний суд дійшов обґрунтованого висновку щодо необхідності задоволення позовних вимог, правильно застосувавши норми матеріального та процесуального права до спірних правовідносин.

Відповідно до ст. 226 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

З огляду на вказані обставини колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку про скасування постанови апеляційного суду з підстав невідповідності її нормам матеріального та процесуального права, та залишенні в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 220, 223, 226, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд , -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укренергомонтаж» задовольнити.

Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16.08.2016 року скасувати та залишити в силі постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 вересня 2015 року по справі № 822/3599/15.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку передбаченому ст. ст. 235 - 239, ч. 5 ст. 254 КАС України.

Головуючий підписГолубєва Г.К. Судді підпис Борисенко І.В. підпис Юрченко В.П.