Рішення

від 29.11.2016 по справі 922/3635/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" листопада 2016 р.Справа № 922/3635/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Присяжнюка О.О.

при секретарі судового засідання Косма К.І.

розглянувши справу

за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "СКАЙ"с. Колядівка, Луганська область до Приватного підприємства "Агросхід груп", смт. Сахновщина, Харківська область про стягнення коштів за участю представників:

позивача - ОСОБА_1 (адвокатський договір від 31.07.16);

відповідача - не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "СКАЙ", с. Колядівка, Луганська область звернулось господарського суду Харківської області з позовною заявою до Приватного підприємства "Агросхід груп", смт. Сахновщина, в якій просить суд стягнути з останнього 503144,0грн. основного боргу, пеню в сумі 73486,61грн., інфляційні витрати в сумі 16568,01 грн.3% річних в сумі 6244,0грн. Заявлену вимогу обґрунтував неналежним виконанням Відповідачем умов договору купівлі-продажу №290301, укладеного між сторонами 29.03.2016 року. Крім того, Позивач просив суд стягнути з Відповідача 8991,64 гривень судового збору.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 28.10.2016 року було прийнято вищевказану позовну заяву до розгляду. Провадження у справі було порушено та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 15.11. 2016 року.

Ухвалою господарського суду від 15.11.2016 року, розгляд справи відкладено до 29.11.2016 року.

В судовому засіданні представник позивача підтримує заявлені вимоги, просить задовольнити позов, через канцелярію господарського суду електронною поштою (вх.№2309 від 21.11.2016 року), а також через канцелярію господарського суду Харківської області (вх.№40293 від 25.11. 2016р.) надав письмові пояснення щодо нарахування неустойки, в якому зокрема, вказував на те, що нарахування позивачем неустойки в розмірі 73486,61грн. нараховується на підставі п.5.1. договору, зазначає, що нарахування неустойки ( пеня штраф) в позовній заяві було розраховано відповідно до законодавства, оскільки, пункт.5.3. Договору, та будь який інший пункт договору не передбачає розміру сплати неустойки саме Покупцем (відповідачем по справі).

Відповідач в судове засідання свого повноважного представника не направив, відзив на позов та докази, витребувані ухвалою суду від 28.10.2016р. не надав, про час та місце розгляду даної справи повідомлений належним чином: ухвала про порушення провадження у справі від 28.10.2016р.,що направлялася на адресу відповідача, вказану у позовній заяві:пр.Шевченка,2, смт. Сахновщина, Харківська область повернулася до суду без доказів вручення відповідачу з поштовою відміткою "за закінченням терміну зберігання".

Відповідно до абзацу 3 пункту 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

В судовому засіданні 29 листопада 2016 року представник позивача не виявив наміру подавати додаткові докази чи пояснення по справі в обґрунтування своїх позовних вимог, а матеріали справи свідчать про достатність наявних в ній доказів для встановлення в повному обсязі фактичних обставин справи.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що в межах наданих йому повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

29 березня 2016 року, між приватним підприємством «АГРОСХІД ГРУП» (Покупцем) та сільськогосподарським підприємством з обмеженою відповідальністю «СКАЙ», (Продавцем) був укладений договір купівлі - продажу№290301.

Відповідно до п.1.1. зазначеного договору, продавець зобов'язувався передати і відпустити) у власність Покупця, а покупець зобов'язувався прийняти та оплатити товар, а саме соняшник (ДСТУ 7011: 2009).

Відповідно до п.2.1. вказаного договору (кількість та ціна товару) одиниця виміру товару, загальна кількість товару, ціна за одиницю товару та загальна вартість товару, що поставляється на умовах зазначеного договору, визначається в Специфікаціях, на кожну окрему партію товару.

Одночасно з цим, Сторони домовились, що загальна вартість товару, що буде поставлятися на умовах даного договору не повинна перевищувати 566800 гривень 00коп. і визначається на підставі Специфікацій.

Відповідно до п.4.1.,4.2., договору, Продавець зобов'язується передати товар Покупцеві в термін зазначений в Специфікації, а Покупець зобов'язався провести оплату в термін зазначений Специфікації, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Продавця.

29.03.2016року, відповідно до вимог договору купівлі - продажу № 290301, Сторонами, було складено Специфікацію № 1, підписано та скріплено печатками, відповідно до якої, продавець продає а Покупець купує соняшник (ДСТУ 7011:2009) в кількості 52,0 тон, на загальну суму 566800 гривень.

-Відповідно до п. 1. Специфікації, до сплати 566800гривень;

-Відповідно до п.2. Специфікації, Покупець зобов'язався провести оплату товару шляхом перерахування зазначених коштів на поточний рахунок Продавця на протязі 3-х (трьох) банківських днів, з дати отримання товару.

29 березня 2016року Приватним підприємством « АГРОСХІД ГРУП» було видано довіреність №5 керівнику підприємства, ОСОБА_2, на отримання від СТОВ «СКАЙ» соняшнику в кількості 60тон. за зазначеним договором від 29.03.20Іброку, яку було підписано керівником підприємства, бухгалтером, та скріплено печаткою ПП «АГРОСХІД ГРУП».

01.04.2016року, відповідно до товарно - транспортної накладної № 5 та договору купівлі - продажу, та Специфікації, СТОВ «СКАЙ» відвантажив соняшник, на суму 31 1086 гривень, а Покупець, ПП «АГРОСХІД ГРУП». прийняв зазначений товар, що підтверджується вищевказаною товарно-транспортною накладною.

04.04.2016року відповідно до товарно - транспортної накладної № 6 та договору купівлі - продажу, та Специфікації, СТОВ «СКАЙ» відвантажив соняшник, на суму 192058 гривень, а Покупець, ПП «АГРОСХІД ГРУП» прийняв зазначений товар, що підтверджується вищевказаною товарно - транспортною накладною.

Як вбачається з вищевикладеного, позивач повністю виконав свої зобов'язання та передав відповідачу обумовлений договором товар.

Проте за твердженням позивача, відповідач своїх зобов`язань за договором належним чином не виконав, а саме не здійснив оплату товару в сумі 503144грн., що й стало підставою для звернення останнього до суду.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить із наступного.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Наведені норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, враховуючи те, що відповідач, в порушення умов договору не здійснив повної оплати за поставлений товар, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов'язання зі своєчасної оплати поставленого позивачем товару.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основної заборгованості у розмірі 503144,0 грн. є обґрунтованими, доведеними матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Окрім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача на користь позивача пеню у розмірі 73486,61 грн. грн., яку нараховано на підставі пункту 5.1 договору.

Згідно зі ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Отже, невиконання зобов'язання або виконання його з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), визнається згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання, в результаті чого настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Стаття 549 Цивільного кодексу України визначає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Разом з тим відповідно до частини 1 статті 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За статтею 230, пунктом 4 статті 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону).

Таким чином, в силу наведених положень законодавства штрафні санкції за прострочення сплати грошових коштів можуть бути стягнуті саме в разі, якщо таке передбачено договором (встановлено за згодою сторін).

Відповідно до п.5.1. договору , у разі порушення зобов'язань, що виникають із цього договору, сторони несуть відповідальність , визначену цим договором і чинним законодавством.

Виходячи з вимог ст. 231 ГК України, штрафні санкції застосовуються у випадках, передбачених законом або договором.

Судом з умов договору встановлено, що останні не містять відповідальності у вигляді пені за прострочення оплати поставленого позивачем товару.

Якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

У той же час закону, який би визначав розмір пені за прострочення оплати поставленого товару, немає.

Стосовно посилання позивача ст.1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання», за якою розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, то подвійна облікова ставка НБУ, застосована позивачем на підставі вказаних норм, не може вважатися обґрунтованою, оскільки вказані норми не визначають розмір пені, який слід застосовувати у випадку порушення зобов'язання за договором, а встановлюють граничний розмір, понад який нарахування пені за порушення грошового зобов'язання не допускається.

Таким чином, підстави для стягнення пені відсутні.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних в сумі 6244,0 грн. та інфляційних нарахувань в сумі 16568,01 грн.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов’язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов’язання.

Як свідчать матеріали справи, період нарахування інфляційних з квітня 2016р. по серпень 2016 року й розрахунок 3% річних позивачем визначений вірно згідно вимог діючого законодавства, що дає підстави суду задовольнити позовні вимоги в частині стягнення 3% річних у сумі 6244,0 грн. та інфляційних втрат у сумі 16568,01 грн.

Витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно сумі задоволених вимог за правилами ст.49 ГПК України.

Керуючись ст.ст.22,33,34,43,44,49,82-85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства "Агросхід груп"(64501,Харківська область, Сахнощинський район, селище міського типу Сахновщина, Шевченко, буд.2, код 39899518) на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "СКАЙ" (93520,Луганська область, Новоайдарський район, село Колядівка, вул. Лугова, буд.3Г, код 30846709)- 503144,0грн. основного боргу, 3% річних у сумі 6244,0 грн. та інфляційних втрат у сумі 16568,01 грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 7889,34грн.

В частині заявлених позовних вимог по пені в сумі 73 486,61грн. відмовити .

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 01.12.2016 р.

Суддя ОСОБА_3