Рішення

від 29.11.2016 по справі 356/253/16-ц

БЕРЕЗАНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

БЕРЕЗАНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Шевченків шлях, 32, м. Березань, Київська область, 07541

№ провадження 2/356/85/16

Справа № 356/253/16-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.11.2016 року Березанський міський суд Київської області у складі:

головуючого судді Дудар Т.В.,

за участю секретарів Волошин Є.В.,Харченко Ж.В..

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

третьої особи ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Березанського міського суду Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Березанське» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2016 року до суду із позовом про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди звернувся ОСОБА_1 Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що він працював директором у Публічному акціонерному товаристві «Березанське» (далі - ПАТ «Березанське») з 2013 року, а вцілому - з 1984 року на різних посадах. З 25 грудня 2015 року по 09 січня 2016 року позивач перебував на лікарняному. Відповідно до виданого та підписаного 25 грудня 2015 року позивачем наказу, головний бухгалтер ОСОБА_5 на час відсутності позивача тимчасово повинен був виконувати обов'язки директора товариства. 05 січня 2016 року позивач поштою, рекомендованим листом, отримав повідомлення про розірвання з ним трудового договору за п. 4 ст. 40 КЗпП України, підписане ОСОБА_5 Крім того в повідомленні містилася пропозиція щодо отримання трудової книжки, копії розрахункового листа та копії наказу про звільнення. Копії наказу про звільнення за п. 4 ст. 40 КЗпП України позивачу надіслано не було, в подальшому вручено також не було. 11 січня 2016 року в день, коли позивач вперше після лікарняного вийшов на роботу та намагався здати бухгалтеру лист непрацездатності, ОСОБА_5 його офіційно повідомив, що ОСОБА_1 звільнений за п. 4 ст. 40 КЗпП України, розрахункові кошти нараховані, але трудова книжка ще не оформлена та наказу на звільнення немає. У зв'язку із цим трудову книжку та наказ про звільнення позивачу мали надати пізніше. В другій половині того ж дня ОСОБА_1 особисто зустрівся із членом наглядової ради товариства ОСОБА_6 Мокхтаром, однак останній повідомив, що наглядова рада буде звільняти ОСОБА_1, можливо, з інших підстав та за іншою статтею КЗпП України. 12 січня 2016 року позивач разом зі своїм представником ОСОБА_2 прибули до ПАТ «Березанське» до головного бухгалтера з метою отримати грошовий розрахунок, трудову книжку, копію наказу. Зі слів ОСОБА_5, текстового наказу про звільнення на той час ще не було, трудова книжка ще не оформлена. Того ж дня у присутності ОСОБА_2 позивач написав скаргу щодо вищевикладених обставин, та у зв'язку з відмовою у її реєстрації в ПАТ «Березанське», відправив її на адресу товариства поштою, рекомендованим листом. Під кінець робочого дня ОСОБА_1 12 січня 2016 року отримав грошовий розрахунок, трудову книжку, копію наказу про звільнення. З наданого наказу про звільнення ОСОБА_1 з'ясував, що його звільнили не за п. 4 ст. 40 КЗпП України, а з підстав, передбачених п. 1 ст. 36 КЗпП України (за угодою сторін). При ознайомленні з наказом про звільнення на його оригіналі позивач поставив підпис та зробив запис про незгоду з наказом, вказавши причини незгоди. Офіційними документами, які служили підставою звільнення позивача та видачі наказу № 10-К від 25 грудня 2015 року є протокол наглядової ради товариства № 6 від 21 грудня 2015 року та заява без дати написання та узгодженої дати звільнення, яку позивач примушений був написати без дат, а лише з текстом та особистим підписом при укладенні трудового договору 27 квітня 2015 року. Зі своїм звільненням позивач не згоден, вважає його незаконним, наказ № 10-К від 25 грудня 2015 року вважає протиправним, таким, що підлягає скасуванню. Тому ОСОБА_1 просив суд поновити його на роботі, визнати наказ № 10-К від 25 грудня 2015 року по ПАТ «Березанське» про розірвання трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП України щодо ОСОБА_1 протиправним та скасувати його, стягнути на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу по день винесення рішення суду про поновлення на роботі з розрахунку середньоденної зарплати та кількості днів вимушеного прогулу, відшкодувати моральну шкоду в розмірі 5000 гривень 00 копійок.

У травні 2016 року позивач уточнив свої позовні вимоги і просив суд визнати протизаконними дії ПАТ "Березанське" щодо його звільнення та поновити його на посаді директора ПАТ "Березанське", допустивши негайне виконання рішення суду в цій частині, а також стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду в розмірі 5000 гривень. У судовому засіданні позивач уточнену позовну заяву підтримав у повному обсязі, обґрунтовуючи її доводами, викладеними у позовній заяві, з посиланням на докази, які містяться у матеріалах справи та зібрані і досліджені у ході судового розгляду.

Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Зазначив, що заява про звільнення ОСОБА_1 не відповідає його внутрішньому переконанню, оскільки була написана під тиском. Представник наголосив, що позивач не писав заяви про звільнення 25 грудня 2015 року, заява була без дати, дату на ній поставили пізніше. ОСОБА_2 додав, що в односторонньому порядку за п. 1 ст. 36 КЗпП України звільнити неможливо. Крім того, представник позивача зазначив, що ОСОБА_1 не було запрошено на засідання наглядової ради, що суперечить вимогам Статуту ПАТ «Березанське».

Представник відповідача проти задоволення позову заперечив, вказавши, що позивачем не надано обґрунтування моральної шкоди, суду надано копію заяви ОСОБА_1 про розірвання трудового договору за згодою сторін. Головним бухгалтером ОСОБА_5 було помилково зазначено як підставу звільнення п. 4 ст. 40 КЗпП України, проте в трудовій книжці ОСОБА_1 правильно зазначено як підставу звільнення п. 1 ст. 36 КЗпП України. Поновлення на роботі ОСОБА_1 неможливе, так як закінчився строк дії трудового договору з 27 квітня 2016 року, на даний час дія контракту закінчилася. На думку представника відповідача, час вимушеного прогулу у позивача відсутній, адже йому нічого не перешкоджало працювати. Стягнути кошти можна лише за час перебування позивача на лікарняному, але не більше, ніж до 27 квітня 2016 року.

Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, допитавши свідків, дослідивши письмові докази, суд приходить до наступного висновку.

З показань свідків, допитаних в ході судового розгляду, судом встановлені наступні обставини.

Так, допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_1 суду показав, що в господарстві він працював з 1994 по 21 грудня 2015 року на різних посадах від інженера до директора. 25 грудня 2015 року він був у суді у Баришівці щодо несвоєчасної сплати податків, після повернення з Баришівки до Березані декілька днів у свідка був тиск, він звернувся до лікарні. ОСОБА_1 був на лікарняному до 05 січня 2016 року. 05 січня 2016 року свідок отримав звістку, що він звільнений за ст. 40 КЗпПУ за прогул. 09 січня 2016 року він вийшов з лікарняного, прийшов до бухгалтерії, здав лікарняний листок, але йому нічого не нарахували, бо, як виявилося, з 25 грудня 2015 року він був звільнений по заяві. Про будь-яке засідання наглядової ради свідку взагалі нічого не було відомо, ніхто його не викликав. З 2007 року жодного трудового договору ОСОБА_1 не укладав, його на посаду призначили збори в квітні 2015 року, з ним уклали трудовий договір і запропонували написати заяву про звільнення за власним бажанням, хоча на ній немає дати написання і дати звільнення. Коли ОСОБА_1 з'явився 09 січня 2016 року на роботу, йому відмовили в ознайомленні із наказом, відмовилися видати трудову книжку, і лише 12 січня 2016 року все виконали, про що свідок зробив відмітки на наказі. За угодою сторін ОСОБА_1 не просив його звільняти. 25 грудня 2015 року ОСОБА_1 написав наказ і поклав свої обов'язки на головного бухгалтера. Підстав для звільнення, на думку свідка, не було, конфліктів на роботі він не мав, про те, що його мають звільнити він не знав, його бажання на звільнення не було.

Свідок ОСОБА_5 показав суду, що писав ОСОБА_1 листа, в якому помилково вказав як підставу звільнення ст. 40 КЗпП України, адже ОСОБА_1 звільнявся за ст. 36 КЗпП України. Свідок особисто запропонував 2-3 рази ОСОБА_1 прийти і отримати розрахунок, гроші та трудову книжку, яку він отримав. Хто видавав наказ про звільнення ОСОБА_1 з посади свідок не пам'ятає, так само як не пам'ятає, коли була заповнена трудова книжка та чи взагалі існував наказ про звільнення ОСОБА_1 з посади за п. 1 ст. 40 КЗпП. Свідок зазначив, що на підставі наказу про звільнення зробив фінансовий розрахунок. Також зазначив, що питання про звільнення між ним та ОСОБА_1 25 грудня 2015 року не піднімалося. Заяву про звільнення позивача за згодою сторін бачив особисто.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_7 суду показала, що вона особисто робила запис у трудовій книжці ОСОБА_1 згідно з наказом про звільнення. Заява про звільнення позивача до неї не надходила. Чи така заява взагалі була, свідку не відомо, так само свідку не відомо, хто виготовляв сповіщення про звільнення ОСОБА_1 Чи збереглися такі сповіщення в кадрових документах, ОСОБА_7 не знає. Позивач їй особисто про бажання звільнитися не говорив. На момент заповнення трудової книжки був наказ про звільнення, коли саме заповнювалася трудова книжка, свідок не пам'ятає. Трудову книжку свідок ОСОБА_1 не видавала, хто саме це робив, вона не знає. Після заповнення трудової книжки її забрав бухгалтер. До свідка лікарняний ОСОБА_1 не надходив, чи він хворів, свідку не відомо.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 Мокхтар показав суду, що вони працювали з ОСОБА_1 разом. У 2015 році, точної дати не пам'ятає, проводилось засідання наглядової ради підприємства, на якому було вирішено звільнити ОСОБА_1, оскільки останній купив собі земельну ділянку, відкрив фермерське господарство, на якому використовує техніку ПАТ «Березанське». Свідок пояснив, що виникла необхідність розірвати трудовий договір з ОСОБА_1, оскільки з ним більше ніхто не хотів працювати. Свідок зазначив, що заяву про звільнення ОСОБА_1 він знайшов у позивача на столі, оскільки кабінет був відкритий. Про те, що заява про звільнення писалася наперед свідку нічого не відомо. У квітні заяви про звільнення ОСОБА_6 не отримував, ніколи її не вимагав, у нього такої заяви ніколи не було. Технічно протоколи зборів членів наглядової ради виготовлялися іншою організацією, бо члени наглядової ради не мають юридичної освіти. Наказ про звільнення підписували члени наглядової ради, резолюцію про звільнення на заяві ставили всі.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_4 суду показав, що ОСОБА_1 працював у ПАТ «Березанське», звільнили його у зв'язку з тим, що він відкрив свою фірму і не працював так як треба, не виконував свої обов'язки. Свідок як голова наглядової ради запропонував її членам зібратися. Член наглядової ради ОСОБА_8 на зборах присутня не була, був присутній її представник ОСОБА_6 Документи про звільнення позивача оформляв бухгалтер, решту документів оформляла київська фірма, яка обслуговує ПАТ «Березанське». Крім того свідок показав, що ОСОБА_1 був повідомлений про засідання наглядової ради, але, яким саме чином, він не знає. Заяву про звільнення позивача ОСОБА_4 бачив особисто, її свідку дав ОСОБА_6 Однак, свідок показав, що не пам'ятає, що саме було на заяві. За ОСОБА_8 у протоколі засідання наглядової ради ставив підпис ОСОБА_6 за її довіреністю. Чому ОСОБА_1 звільнили 25 грудня 2015 року, а не 21 грудня 2015 року, коли було складено протокол, свідку ОСОБА_4 не відомо, свідок контролював звільнення директора лише шляхом проставлення резолюції «звільнити».

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист цивільних прав та інтересів у разі їх порушення.

Частиною 2 ст. 16 ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; відшкодування моральної шкоди, тощо.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є угода сторін.

Статтею 38 КЗпП України визначено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Аналізуючи зазначені правові норми суд приходить до висновку, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за п. 1 ст. 36 КЗпП, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (ст. 38 КЗпП).

Так, за ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Пунктом 4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 р. № 58 (із змінами і доповненнями) зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за N 110 «Про затвердження Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників», передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.

Якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України поновленню на роботі піддягає працівник, який був звільнений без законної підстави або незаконно переведений на іншу роботу.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Судом встановлено, що 27 квітня 2015 року між ПАТ «Березанське» в особі Наглядової ради товариства та ОСОБА_1 було укладено трудовий договір, відповідно до якого працівник ОСОБА_1 приймався на посаду директора ПАТ «Березанське» на підставі рішення Наглядової ради товариства - Протокол № 2 від 27 квітня 2015 року через перепризначення у зв'язку із закінченням терміну перебування на посаді (а.с. 19).

Відповідно до первинного листка непрацездатності серії АГЮ № 564588 від 25 грудня 2015 року ОСОБА_1 був звільнений від роботи з 25 грудня 2015 року по 29 грудня 2015 року, з 30 грудня 2015 по 03 січня 2016 року, з 04 січня 2016 року по 07 січня 2016 року і мав стати до роботи з 08 січня 2016 року (а.с. 14). Згідно з повідомленням ПАТ «Березанське» від 30 грудня 2015 року № 1 ОСОБА_1 був повідомлений про розірвання з ним 25 грудня 2015 року трудового договору відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України, про необхідність прибути до ПАТ «Березанське» за трудовою книжкою, копією наказу та розрахункового листа (а.с. 15). Як вбачається з копії Наказу № 10-К від 25 грудня 2015 року ОСОБА_1, директора підприємства, звільнено з роботи згідно з ч. 1 ст. 36 КЗпП України (за угодою сторін) з 25 грудня 2015 року, підстава - протокол Наглядової ради № 6 від 21 грудня 2015 року, заява ОСОБА_1 (а.с. 20).

Суд не бере до уваги надані позивачем копії додаткових угод до договору безпроцентної позики (а.с. 133-147), так як вони не відповідають вимогам ч. 1 ст. 58 ЦПК України, а саме не містять відомостей, які містять інформацію щодо предмета доказування по даній справі.

Відповідно до п.п. 9.3.1 Статуту ПАТ «Березанське», затвердженого Загальними зборами ПАТ «Березанське» (протокол від 04 жовтня 2013 року), Наглядова рада товариства є органом, що здійснює захист прав акціонерів товариства, і в межах компетенції, визначеної законом і цим Статутом, контролює та регулює діяльність виконавчого органу товариства. Абзацом 3 вказаного вище підпункту встановлено, що член Наглядової ради повинен виконувати свої обов'язки особисто і не може передавати власні повноваження іншій особі, крім члена наглядової ради юридичної особи-акціонера. Як вбачається з п. 8 п.п. 9.3.2 Статуту до компетенції Наглядової ради товариства входить вирішення питань, зокрема, щодо обрання та відкликання повноважень Директора товариства (а.с. 176). Доказів того, що ОСОБА_8 станом на 21 грудня 2015 року була акціонером ПАТ "Березанське" суду надано не було. Тому, із наведених вище положень Статуту вбачається, що ОСОБА_8 не могла делегувати свої повноваження ОСОБА_6 за довіреністю, це є порушенням чинного установчого документа товариства.

Згідно із п.п. 9.3.11 Статуту рішення Наглядової ради оформлюються у виді протоколу засідання, що підписуються Головою та візуються Секретарем Наглядової ради, а також Директором товариства. У разі відсутності Голови Наглядової ради протокол підписують Секретар та всі присутні на засіданні члени Наглядової ради. У разі відсутності Директора протокол підписує особа, яка його заміщує (а.с. 178).

Як вбачається із відповіді на запит від 19 квітня 2016 року, наданої директором ПАТ «Березанське» ОСОБА_9, Наглядова рада ПАТ «Березанське» на засідання про звільнення ОСОБА_1 згідно із п. 4 ст. 40 КЗпП України не збиралася та рішення не ухвалювалося (а.с. 185).

Суд критично оцінює протокол засідання Наглядової ради ПАТ «Березанське» № 6 від 21 грудня 2015 року, з якого вбачається, що присутніми на засіданні були Голова наглядової ради ОСОБА_4, члени Наглядової ради ОСОБА_8 та ОСОБА_6, оскільки з показів свідка ОСОБА_4 (який був присутній на вказаному засіданні, був ініціатором його скликання та підписував протокол) та ОСОБА_6 встановлено, що ОСОБА_8 на зборах присутня не була, був присутній її представник ОСОБА_6 Враховуючи наведене, суд звертає увагу на те, що в протоколі ОСОБА_8 зазначена як присутній член наглядової ради, який проголосував «підтримую» за звільнення ОСОБА_1 з посади директора, на вказаному протоколі стоїть її підпис і підпис ОСОБА_6 (а.с. 186).

За результатами засідання Наглядової ради ПАТ «Березанське» від 21 грудня 2015 року було вирішено відкликати (звільнити), розірвати трудові відносини та трудовий договір з директором ПАТ «Березанське» ОСОБА_1 з 25 грудня 2016 року.

Як зазначалося вище, обов'язковою умовою при звільненні працівника на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України є узгодження сторонами дати звільнення. Однак, як вбачається з копії заяви ОСОБА_1 про звільнення, дата звільнення не була погоджена між сторонами, також відсутня дата написання самої заяви про звільнення (а.с. 184). Вказане підтверджує пояснення позивача, що заява про звільнення була написана значно раніше, під час укладання трудового договору. Окрім цього, сторони визнали, що наказ про звільнення ОСОБА_1 вчасно не видавався, трудова книжка в день звільнення також не видавалась. Відповідач жодних спростувань викладеним обставинам не навів.

Таким чином, суд констатує порушення процедури звільнення за угодою сторін, оскільки перед судом не було доведено ні вільного волевиявлення сторін на розірвання трудового договору, ні погодженої дати, з якої між сторонами припиняються трудові правовідносини. Окрім цього, була порушена процедура прийняття рішення про звільнення ОСОБА_1 з посади директора товариства, яка передбачена Статутом ПАТ "Березанське".

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання дій відповідача незаконними, поновлення на роботі та виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають до задоволення.

Частиною 3 ст. 10, ч. 1 ст. 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом та ст. 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати», зі змінами, порядок визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу регулюється вказаною постановою. Середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передували настанню певної події.

Судом встановлено, що за жовтень 2015 року ОСОБА_1 була нарахована заробітна плата у розмірі 3320 гривень, за листопад 2015 року - 3320 гривень (а.с. 200-205). Відповідно до додатку до листа Міністерства соціальної політики № 10196/0/14-14/13 вiд 09 вересня 2014 року Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2015 рік кількість робочих днів у жовтні 2015 року склала 22 дні, у листопаді 2015 року - 21 день. Отже, виходячи з викладеного, суд приходить до висновку, що середньоденний заробіток ОСОБА_1 складав 154 гривні 41 коп. Враховуючи додатки до листів Міністерства соціальної політики № 10196/0/14-14/13 вiд 09 вересня 2014 року Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2015 рік та № 10846/0/14-15/13 від 20 липня 2015 року Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік, суд приходить до висновку, що час вимушеного прогулу ОСОБА_1 з 25 грудня 2015 року по 29 листопада 2016 року складає 233 робочі дні. Отже, відповідачу слід сплатити позивачеві 35 977 гривень 53 коп. як виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Суд враховує, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Суд констатує, що порушення прав ОСОБА_1 у сфері трудових відносин з боку відповідача змусило позивача звертатися за захистом своїх прав до суду, що розцінюється судом як потреба докласти додаткові зусилля для організації свого життя, однак, позивачем не було надано достатніх доказів для обгрунтування розміру моральної шкоди у 5 000 гривень. Тому суд вважає за доцільне у цій частині позовні вимоги задовольнити частково і стягнути з відповідача на користь позивача 1 000 гривень на відшкодування заподіяної моральної шкоди.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

Отже, суд вважає за необхідне допустити до негайного виконання рішення в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 на посаді директора ПАТ "Березанське".

Згідно ч. 3 ст. 88 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

При зверненні до суду позивач сплатив у сумі 1102 гривні 40 коп. судового збору (Т. 1 а.с. 39, 160).

Отже, відповідачеві належить сплатити на користь позивача 1102 гривні 40 коп. на відшкодування понесених ним судових витрат, та сплатити на користь держави 551 гривню 20 коп. судових витрат.

Клопотання позивача про винесення окремої ухвали суду в порядку ст. 211 ЦПК України задоволенню не підлягає, оскільки суд не вбачає правових підстав для її задоволення.

Аналізуючи у сукупності усі зібрані по справі докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають до часткового задоволення.

На підставі ст. 36, 47, 235 КЗпП України, ст. 15, 16 ЦК України, керуючись ст. 10, 11, 60, 209, 212-215 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати дії Публічного акціонерного товариства "Березанське" щодо звільнення ОСОБА_1 з посади директора - незаконними.

Поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді директора Публічного акціонерного товариства «Березанське».

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Березанське», ЄДРПОУ 00849994, на користь ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 35 977 (тридцять п'ять тисяч дев'ятсот сімдесят сім) гривень 53 коп.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Березанське», ЄДРПОУ 00849994, на користь ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, 1000 (одну тисячу) гривень у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Стягнути із Публічного акціонерного товариства «Березанське», ЄДРПОУ 00849994, судовий збір у розмірі 551 (п'ятсот п'ятдесят одна) гривня 20 коп. на користь держави (реквізити для сплати: отримувач коштів - УДКСУ в м. Березань; код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 36999805; банк отримувача - ГУ ДКСУ у Київській області м. Київ; код банку отримувача (МФО) - 821018; рахунок отримувача - 31217206700003; код класифікації доходів бюджету - 22030001).

Стягунти з Публічного акціонерного товариства «Березанське», ЄДРПОУ 00849994, на користь ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, в рахунок відшкодування судових витрат 1102 (одну тисячу сто дві) гривні 40 копійок.

У задоволенні решти вимог відмовити.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді директора Публічного акціонерного товариства "Березанське".

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Київської області через Березанський міський суд Київської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення.

Суддя Т.В. Дудар