Ухвала

від 01.12.2016 по справі 334/4952/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

судова палата з розгляду цивільних справ

Україна, 69005,м.Запоріжжя, пр.Леніна,162

Суддя 1-ї інстанції Лисенко Л.І. Суддя доповідач Бондар М.С

Є.у.№ 334/4952/14

01 грудня 2016 року Справа № 22ц/778/3879/16

У Х В А Л А

Іменем України

Коллегія судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючий - суддя : Бондар М.С., судді: Бєлка В.Ю., Онищенко Е.А.

секретар - Книш С.В.

при участі: прокурора - адвоката -

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за

за апеляційною скаргою Головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управляння державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області на ухвалу Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 15.06.2016 року про відмову у тимчасовому обмеженні у праві виїзду за межі України у справі за поданням Головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управляння державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1, -

в с т а н о в и л а :

У червні 2016 року Головний державний виконавець Відділу примусового виконання рішень управляння державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області (далі-Державний виконавець) звернувся до суду з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1, посилаючись на те, що останній - керівник Товариства з обмеженою відповідальністю "Зеніт" ухиляється від виконання сплати заборгованості за кредитним договором на користь АТ "ОТП Банк" у сумі 9 928 469 грн. 97 коп. та судового збору у розмірі 3654 грн..

15 червня 2016 року Ленінський районний суд м.Запоріжжя подання відхилив.

З цим судовим рішенням не згоден Державний виконавець. Твердив, що питання про відмову у обмеженні виїзду боржника за кордон прийнято з порушенням процесуального закону, тому просив ухвалу суду скасувати.

Заслухавши представника боржника, вивчивши матеріали справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.312 ЦПК суд апеляційної інстанції відхиляє скаргу, якщо встановлює, що суд першої інстанції постановив ухвалу з додержанням вимог матеріального й процесуального права.

Примусове виконання рішень судів в Україні покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені у Законі "Про виконавче провадження" (далі - Закон).

Питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України вирішується судом за правилами цивільного судочинства в порядку, передбаченому ст.377-1 ЦПК.

Із матеріалів справи видно, що на час заявленого клопотання у Відділі примусового виконання рішень управляння державної виконавчої служби Головного управління юстиції відкрите виконавче провадження щодо ОСОБА_2, ОСОБА_3 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Зеніт" про солідарне стягнення на користь АТ "ОТП Банк" заборгованості за невиконаними кредитними зобов'язаннями у сумі 9 928 469 грн. 97 коп. та судового збору у розмірі 3654 грн. (а.с.5-8).

Статтею 78 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено надання боржнику можливості самостійно виконати рішення суду.

Боржникам було запропоновано добровільно виконати рішення суду (а.с.7).

За змістом п.18 ч.3 ст.11 Закону державний виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника-фізичної особи або керівника боржника-юридичної особи за межі України - до виконання зобов'язань за рішенням.

Статтею 90 зазначеного Закону передбачена відповідальність за невиконання законних вимог державного виконавця та порушення вимог цього Закону.

У сучасній українській мові слово "ухилення" тлумачиться так:

1) відступати, відхилятися, вивертатися; 2) намагатися не робити чого-небудь, не брати участі в чомусь; уникати; 3) навмисно не давати відповіді на запитання або говорити про щось інше.

Отже, з погляду значення словосполучення "ухилення від виконання зобов'язань, покладених судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи)", позначає з об'єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов'язків. У зв'язку з цим і здійснюється примусове виконання.

Як підсумок, ухилення може мати коли боржник свідомо ухиляється від виконання - має змогу виконати зобов'язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин.

Суд зауважує, що, особа, яка має невиконані зобов'язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне.

Відповідно до положення ч.2 ст.10 ЦПК наявність умислу та обставини, які є предметом посилання суб'єкта подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України як на підставу його вимог, підлягають доведенню. Зокрема, задоволення такого подання можливе лише за умови "доведення факту ухилення боржника від виконання зобов'язання".

Оскільки, відповідно до ч.2 ст. 377-1 зазначеного вище Кодексу, згадане подання розглядається судом негайно, без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб, за участю державного виконавця, то саме на останнього покладається тягар доказування.

У поданні державний виконавець, обстоював своє клопотання лише двома складовими: наявністю статусу боржника у виконавчому провадженні та непогашенням боргу в добровільному порядку, що зумовлюють "необхідність у тимчасовому обмеженні права на виїзд за межі України з метою забезпечення повного та своєчасного виконання виконавчих документів".

Втім, суд наголошує, що саме невиконання боржником самостійно зобов'язань протягом строку, про що вказує державний виконавець в постанові про відкриття виконавчого провадження, не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов'язків.

Момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, повинен вже відбутися і бути об'єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження.

У зв'язку із цим, про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов'язків у виконавчому провадженні може свідчити невиконання ним своїх обов'язків, передбачених ч. 6 ст.12 Закону, зокрема, утримання від вчинення дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; надання у строк, встановлений державним виконавцем, достовірних відомостей про свої доходи та майно, у тому числі про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах; своєчасна явка за викликом державного виконавця; письмове повідомлення державному виконавцю про майно, що перебуває в заставі або в інших осіб, а також про кошти та майно, належні боржникові від інших осіб.

Суд не вбачає із актів державного виконавця факту ухилення керівника ТОВ "Зеніт" від явки до Відділу.

Наявні у матеріалах справи рішення державного виконавця про розшук, опис та арешт майна свідчать про те, що виконавчою службою здійснювались заходи для реалізації виконання рішення суду.

Свою позицію Державний виконавець, зокрема, обстоював тим, що 28.10.2015 року ОСОБА_1, як керівник ТОВ "Зеніт", отримав письмову вимогу державної виконавчої служби про вчинення виконавчих дій за місцем знаходження Товариства по вул.Базова,11 у м.Запоріжжі, втім, 29.10.2015 року Державний виконавець не був допущений на територію Товариства й про що складено акти (а.с.24).

Із письмової вимоги, на яку посилався Державний виконавець слідує, що керівник Товариства "Зеніт" ОСОБА_1 був зобов'язаний бути присутнім при проведенні виконавчих дій по вул.Базовій,11 у м.Запоріжжі з одночасним забезпеченням вільного доступу Державного виконавця до приміщень, які знаходяться за зазначеною адресою (а.с.25).

При цьому, із згаданого документу убачається, що виконавчі дії мали бути проведені 04.11.2015 року (а.с.24).

Проте, що саме в цей день здійснювались виконавчі заходи, а керівник Товариства відмовився виконувати приписи Державного виконавця не підтверджені відповідними доказами (а.с.26).

За наявності викладеного, не доведено ухилення саме ОСОБА_1 від виконання рішення суду.

З огляду на викладене, подання є необґрунтованим і задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.307,312,313,314,315,317 ЦПК України, судова колегія, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу відхилити.

Ухвалу Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 15.06.2016 року про відмову у тимчасовому обмеженні у праві виїзду за межі України у цій справі залишити без змін.

Ухвала судової колегії не оскаржується.

Головуючий: Судді: