Рішення

від 30.11.2016 по справі 756/13834/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Апеляційне провадження Головуючий у 1 інстанції: Тітов М.Ю.

№ 22-ц/796/14542/2016 Доповідач: Шебуєва В.А.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2016 року Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва

в складі: головуючого-судді Шебуєвої В.А.,

суддів Оніщука М.І., Українець Л.Д.,

секретар Майданець К.В.,

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 30 вересня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Комітет з питань гігієнічного регламентування державної санітарно-епідеміологічної служби України», третя особа: ОСОБА_2, про визнання незаконними наказів, зміну формулювання причини звільнення, стягнення заробітної плати, вихідної допомоги, матеріальної допомоги на оздоровлення, премії, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди,-

в с т а н о в и л а:

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 30 вересня 2016 року позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Комітет з питань гігієнічного регламентування державної санітарно-епідеміологічної служби України» (далі - ДП «Комітет з питань гігієнічного регламентування державної санітарно-епідеміологічної служби України»), третя особа: ОСОБА_2, про визнання незаконними наказів, зміну формулювання причини звільнення, стягнення заробітної плати, вихідної допомоги, матеріальної допомоги на оздоровлення, премії, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди задоволено частково.

Змінено формулювання причини звільнення 30 вересня 2015 року ОСОБА_3 з посади директора державного реєстру з небезпечних факторів з «за власним бажанням у зв'язку з реорганізацією та скороченням штатів» на «за власним бажанням у зв'язку невиконанням законодавства про працю, умов колективного договору за ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

Стягнуто з ДП «Комітет з питань гігієнічного регламентування державної санітарно-епідеміологічної служби України» на користь ОСОБА_3 вихідну допомогу у розмірі двохмісячного середнього заробітку 11567,68 грн. та моральну шкоду в розмірі 1000 грн.

Стягнуто з ДП «Комітет з питань гігієнічного регламентування державної санітарно-епідеміологічної служби України» в дохід держави судові витрати в розмірі 974,40 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати вказане рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким визнати протиправними та такими, що вчинені з порушенням чинного законодавства про працю, умов трудового та колективного договору накази керівника Державного підприємства «Комітет з питань гігієнічного регламентування Державної санітарно-епідеміологічної служби України»: наказ № 6-к від 02 лютого 2015 року; наказ № 7-к від 02 лютого 2015 року; наказ №35-к від 02 червня 2015 року. Визнати протиправними та такими, що вчинені з порушенням чинного законодавства про працю, умов трудового і колективного договору наступні дії: повідомлення про зміну істотних умов праці; не розроблення та не затвердження посадової інструкції для посади Директор Державного реєстру небезпечних факторів керівником ДП «Комітет»; не доведення функціональних обов'язків нової посади до відома працівника; зміну тривалості робочого дня (тижня) без попереднього погодження з представниками трудового колективу; здійснення виплати заробітної плати за серпень-вересень 2015 року один раз на місяць; ненадання протягом поточного календарного року матеріальної допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки; невиплату протягом 2015 року передбачених Положенням про порядок преміювання працівників премій, окрім премії за професійне свято в лютому, місячної премії в червні та місячної премії в вересні; неправильне та незаконне формулювання причин звільнення у наказі № 88-к від 25 вересня 2015 року та трудовій книжці; непроведення повних розрахунків при звільненні; визнати недійсним запис у трудовій книжці №24 від 02 лютого 2015 року про переведення на посаду Директора Державного реєстру небезпечних факторів. Просить зобов'язати ДП «Комітет з питань гігієнічного регламентування державної санітарно-епідеміологічної служби України» здійснити виправлення даного запису в трудовій книжці, стягнути з відповідача частину неврахованої та невиплаченої заробітної плати за лютий, червень, липень, серпень та вересень 2015 року, що з урахуванням надбавки за стаж наукової роботи, доплати за науковий ступінь та з утриманням єдиного соціального внеску, податку з доходів фізичних осіб та військового збору складає 20366,01 грн., матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі 8000,00 грн.; заборгованість з виплати премій за лютий, червень, липень, серпень та вересень 2015 року у розмірі 32291,74 грн.; компенсацію моральної шкоди у розмірі 19000,00 грн. та середній заробіток за весь час затримки виплати належних сум по день фактичного розрахунку. На думку апелянта, суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку про відмову у задоволенні її вимог про визнання протиправними та такими, що вчинені з порушенням чинного законодавства про працю, умов трудового та колективного договору дій відповідача та скасування зазначених наказів, пославшись на те, що такий спосіб захисту не передбачений чинним законодавством. Суд не надав оцінки її доводам, що введення режиму неповного робочого тижня відбулось з порушенням чинного трудового законодавства, безпідставно відмовив у задоволенні її вимог про стягнення з відповідача матеріальної допомоги на оздоровлення та премій, оскільки такі виплати передбачені колективним договором та Положенням про порядок преміювання працівників. Суд неправильно здійснив розрахунок вихідної допомоги. Стягнувши на її користь належні суми, безпідставно відмовив у стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку.

В апеляційній інстанції представник ОСОБА_3 підтримав апеляційну скаргу та просить її задовольнити.

Представник ДП «Комітет з питань гігієнічного регламентування державної санітарно-епідеміологічної служби України» просить відхилити подану апеляційну скаргу, а рішення суду залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

В судове засідання тертя особа ОСОБА_2. не з'явився, повідомлений про місце і час розгляду справи, а тому судова колегія дійшла висновку про можливість слухання справи у його відсутність.

Вислухавши пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 була прийнята на роботу до «Комітету з питань гігієнічного регламентування Міністерства охорони здоров'я Українии» на посаду заступника голови Комітету по науці згідно контракту на підставі наказу № 18-к від 18 травня 2009 року. В подальшому Комітет з питань гігієнічного регламентування МОЗ України було реорганізовано у Державне підприємство Комітет з питань гігієнічного регламентування державної санітарно-епідеміологічної служби України».

Наказом ДП «Комітет з питань гігієнічного регламентування державної санітарно-епідеміологічної служби України» №8-БП від 01 березня 2012 року ОСОБА_3 була переведена на посаду заступника директора по науці (а. с. 17, т. 1).

Наказом ДП «Комітет з питань гігієнічного регламентування державної санітарно-епідеміологічної служби України» №6-к від 02 лютого 2015 року у зв'язку з вдосконаленням структури Комітету посаду «заступник директора по науці» з 02 лютого 2015 року замінено на посаду «директора Державного реєстру небезпечних факторів», про що внесено відповідні зміни до штатного розпису (а. с. 35, т. 1).

Наказом ДП «Комітет з питань гігієнічного регламентування державної санітарно-епідеміологічної служби України» №7-к від 02 лютого 2015 року, виходячи з інфляційних процесів в економіці України, зменшення обсягів надання послуг, скорочення грошових надходжень на рахунки Комітету та особливостей статутної діяльності Комітету, з 02 лютого 2015 року введено режим неповного робочого тижня для працівників Комітету згідно з переліком в тому числі для директора Державного реєстру небезпечних факторів ОСОБА_3 (а. с. 36, т. 1).

Наказом ДП «Комітет з питань гігієнічного регламентування державної санітарно-епідеміологічної служби України» №11-к від 02 березня 2015 року у зв'язку з виробничою необхідністю припинено дію наказу від 02 лютого 2015 року №7-К та поновлено режим роботи повного робочого тижня для працівників згідно з переліком в тому числі для директора Державного реєстру небезпечних факторів ОСОБА_3

Наказом ДП «Комітет з питань гігієнічного регламентування державної санітарно-епідеміологічної служби України» №35-к від 02 червня 2015 року, виходячи з інфляційних процесів в економіці України, зменшення обсягів надання послуг, скорочення грошових надходжень на рахунки Комітету та особливостей статутної діяльності Комітету введено з 02 червня 2015 року режим неповного робочого тижня для працівників Комітету згідно з переліком в тому числі для директора Державного реєстру небезпечних факторів ОСОБА_3 (а. с. 38, т. 1).

16 вересня 2015 року позивачем подано заяву про звільнення за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України у зв'язку з порушенням уповноваженим органом власника законодавства про працю, умов колективного та трудового договору з 30 вересня 2015 року.

Наказом ДП «Комітет з питань гігієнічного регламентування державної санітарно-епідеміологічної служби України» від 30 вересня 2015 року ОСОБА_3 було звільнено з посади директора Державного реєстру з небезпечних факторів за власним бажанням у зв'язку з реорганізацією та скороченням штатів (а. с. 44, т. 1).

21 жовтня 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ДП «Комітет з питань гігієнічного регламентування державної санітарно-епідеміологічної служби України», третя особа: ОСОБА_2, про визнання незаконними наказів, зміну формулювання причини звільнення, стягнення заробітної плати, вихідної допомоги, матеріальної допомоги на оздоровлення, премії, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди. Просила визнати протиправними та такими, що вчинені з порушенням чинного законодавства про працю, умов трудового та колективного договору, наступні дії, а також скасувати відповідні накази керівника ДП «Комітет з питань гігієнічного регламентування Державної санітарно-епідеміологічної служби України»: наказ № 6-к від 02 лютого 2015 року; наказ № 7-к від 02 лютого 2015 року; наказ № 35-к від 02 червня 2015 року; повідомлення її про зміну істотних умов праці після введення таких змін, всупереч вимогам ч. 3. ст. 32 КЗпП, яка передбачає обов'язкове повідомлення працівника про зміну істотних умов праці не пізніше ніж за два місяці; не розроблення та не затвердження посадової інструкції для посади директора Державного реєстру небезпечних факторів керівником ДП «Комітет», не доведення функціональних обов'язків нової посади до відома працівника; зміна тривалості робочого дня (тижня) без попереднього погодження з представниками трудового колективу, всупереч положенням п. 4.4. Колективного договору; здійснення виплати заробітної плати за серпень-вересень 2015 року один раз на місяць, всупереч положенням ст.ст. 22, 24 Закону України «Про оплату праці», п. 5.5. Колективного договору; ненадання їй протягом поточного календарного року матеріальної допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки; невиплата протягом 2015 року премій, передбачених Положенням про порядок преміювання працівників, окрім премії за професійне свято в лютому, місячної премії в червні та місячної премії в вересні, не зважаючи на наявність коштів на рахунках підприємства; неправильне та незаконне формулювання причин звільнення мене у наказі № 88-к від 25 вересня 2015 року та трудовій книжці; непроведення з нею повних розрахунків при звільненні; визнати недійсним запис у трудовій книжці №24 від 02 лютого 2015 року про переведення її на посаду директора Державного реєстру небезпечних факторів, зобов'язати Відповідача здійснити виправлення даного запису, зобов'язати відповідача змінити у трудовій книжці формулювання причини звільнення зі «звільнена за власним бажанням в зв'язку з реорганізацією та скороченням штатів» на «звільнений за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України у зв'язку з порушенням уповноваженим органом власника законодавства про працю, умов колективного та трудового договору», стягнути з відповідача частину неврахованої та невиплаченої заробітної плати за лютий, червень, липень, серпень та вересень 2015 року, що з урахуванням надбавки за стаж наукової роботи, доплати за науковий ступінь та з утриманням єдиного соціального внеску, податку з доходів фізичних осіб та військового збору складає 20366,01 грн., стягнути з відповідача вихідну допомогу у розмірі 32199,09 грн., матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі 8000,00 грн., заборгованість з виплати премій за лютий, червень, липень, серпень та вересень 2015 року у розмірі: 32291,74 грн., компенсацію моральної шкоди у розмірі 20000,00 грн. та середній заробіток за весь час затримки виплати належних сум по день фактичного розрахунку.

Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги ОСОБА_3 в частині зміни формулювання причини звільнення 30 вересня 2015 року з посади директора державного реєстру з небезпечних факторів з «за власним бажанням у зв'язку з реорганізацією та скороченням штатів» на «за власним бажанням у зв'язку невиконанням законодавства про працю, умов колективного договору за ч. 3 ст. 38 КЗпП України. Також суд стягнув з відповідача на користь ОСОБА_3 вихідної допомогу у розмірі двохмісячного середнього заробітку 11567,68 грн. та моральної шкоду в розмірі 1000 грн. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_3 суд відмовив.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив не недоведеності відповідачем погодження з представником трудового колективу зміни тривалості робочого дня (тижня), порушень вимог діючого законодавства щодо виплати заробітної плати позивачу двічі на місяць. Відповідач не надав суду доказів попередження ОСОБА_3 про наступне вивільнення та пропозицію іншої роботи.

Суд також дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача премій у зв'язку з тим, що таке питання відноситься до компетенції керівника підприємства, а матеріальна допомога на оздоровлення може бути виплачена працівнику за наявності фінансової можливості підприємства. В частині визнання протиправними дій відповідача, скасування наказів керівника підприємства, визнання недійсним запису у трудовій книжці суд відмовив з підстав обраного ОСОБА_3 неналежного способу захисту за правилами законодавства про працю.

В повному обсязі з висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитися не може.

Підстави для розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника визначено ст. 38 КЗпП України.

Частиною 3 вказаної статті визначено, що працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

За змістом ст. 38 КЗпП України працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно.

В разі, якщо вказані працівником причини звільнення - порушення працедавцем трудового законодавства (ч. 3 ст. 38 КЗпП України), не підтверджуються, або працедавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору на ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

Як вбачається з матеріалів справи, та встановлено судом, в порушення положень ст. 115 КЗпП України, п. 5.5. Колективного договору виплата заробітної плати ОСОБА_3 в 2015 році проводилась шляхом перерахування грошових коштів на картковий рахунок відкритий у ПАТ КБ «ПриватБанк», виплата заробітної плати у квітні-вересні 2015 року проводилась один раз на місяць в кінці місяця, аванс не виплачувався. ОСОБА_3 не було повідомлено у встановлені КЗпП України строки про наказ ДП «Комітет з питань гігієнічного регламентування державної санітарно-епідеміологічної служби України» №6-к від 02 лютого 2015 року про заміну посади «заступник директора по науці» з 02 лютого 2015 року на посаду «директора Державного реєстру небезпечних факторів», а також про внесення змін до істотних умов праці згідно з наказом ДП «Комітет з питань гігієнічного регламентування державної санітарно-епідеміологічної служби України» №7-к від 02 лютого 2015 року та наказом ДП «Комітет з питань гігієнічного регламентування державної санітарно-епідеміологічної служби України» №35-к від 02 червня 2015 року, при зміні посади не роз'яснило ОСОБА_3 її права та функціональні обов'язки відповідно до вимог ст. ст. 29, 56 КЗпП України (а. с. 35, т. 1). У зв'язку з цим, ОСОБА_3 подала на підприємство заяву про її звільнення на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

Виходячи з положень ст. ст. 44, 235 КЗпП України, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення вимог ОСОБА_3 про зміну формулювання причини звільнення 30 вересня 2015 року ОСОБА_3 з посади директора державного реєстру з небезпечних факторів з «за власним бажанням у зв'язку з реорганізацією та скороченням штатів» на «за власним бажанням у зв'язку невиконанням законодавства про працю, умов колективного договору за ч. 3 ст. 38 КЗпП України та стягнення з відповідача на користь ОСОБА_3 вихідної допомоги у розмірі двохмісячного середнього заробітку.

Установивши факт порушення ДП «Комітет з питань гігієнічного регламентування державної санітарно-епідеміологічної служби України» прав ОСОБА_3, суд дійшов правильного висновку про стягнення моральної шкоди. При цьому, колегія суддів погоджується з висновками суду щодо розміру стягнутої моральної шкоди 1000 грн.

Колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції і в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення невиплаченої заробітної плати за лютий червень, липень, серпень та вересень 2015 року та премій. Як було встановлено, у зазначені періоди було введено в тому числі для ОСОБА_3 режим неповного робочого тижня з виплатою 0,5 посадового окладу та виходячи з цього і виплачено відповідну заробітну плату. Відповідно до п. п. 1.3, 3.1, 3.2, 3.8 Положення про порядок преміювання, преміювання здійснюється за рахунок доходу, який залишається у розпорядженні ДП «Комітет». Преміювання працівників підприємства здійснюється щомісяця з урахуванням виконання показників, зазначених у п. 2.2 (фонд преміювання є складовою частиною фонду оплати праці і визначається на кожний місяць з урахуванням виконання основних показників діяльності, рентабельності та прибутковості підприємства). Розмір премій за підсумками роботи за місяць (квартал, рік) встановлюється наказом директора ДП «Комітет». Щомісячне преміювання ДП «Комітет» при наявності коштів на рахунку проводиться не пізніше 7 числа наступного місяця, а при їх недостатньому обсязі - по мірі надходження. Заявляючи вимоги про стягнення з ДП «Комітет з питань гігієнічного регламентування державної санітарно-епідеміологічної служби України» на її користь сум премій, ОСОБА_3 не надала доказів її преміювання за відповідним наказом у визначених нею розмірах. Як вбачається з матеріалів справи, ДП «Комітет з питань гігієнічного регламентування державної санітарно-епідеміологічної служби України» була виплачена позивачу у лютому 2015 року премія разова у розмірі 300 грн., у квітні 2015 року - премія із ФЗП - 4000 грн., премія за підсумками року - 8000 грн., у червні 2015 року - премія разова - 630 грн., у вересні 2015 року - премія із ФЗП - 2000 грн. (а. с. 126-129, т. 1).

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення з ДП «Комітет з питань гігієнічного регламентування Державної санітарно-епідеміологічної служби України» матеріальної допомоги на оздоровлення.

Відповідно до п. 8.1 Колективного договору роботодавець бере на себе зобов'язання один раз на рік встановлювати всім працівникам матеріальну допомогу на оздоровлення при наданні щорічної відпустки, виходячи із фінансових можливостей підприємства, але не нижче встановленого посадового окладу.

Відмовляючи у стягненні з ДП «Комітет з питань гігієнічного регламентування Державної санітарно-епідеміологічної служби України» відповідних сум, суд виходив з того, що у відповідача були відсутні фінансові можливості для сплати матеріальної допомоги на оздоровлення.

Проте, відповідно до змісту вказаних положень Колективного договору виплати матеріальної допомоги на оздоровлення не ставиться в залежність від фінансових можливостей підприємства. Фінансова можливість підприємства може лише впливати на розмір матеріальної допомоги, але в будь-якому випадку розмір такої допомоги не може бути нижчим встановленого посадового окладу.

Як вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_3 у 2015 році використала частину відпустки. Оскільки позивач використала неповну відпустку, невиплата їй відповідачем матеріальної допомоги на оздоровлення є правомірною. У разі використання частини відпустки працівник подає заяву про виплату матеріальної допомоги на оздоровлення. Як встановлено судом та це не заперечував представник ОСОБА_3 в суді апеляційної інстанції, заяву про виплату матеріальної допомоги на оздоровлення у зв'язку з використанням частини щорічної відпустки ОСОБА_3 не подавала.

Колегія суддів не може погодитися з висновками суду першої інстанції в частині вирішення вимог ОСОБА_3 про визнання протиправними та такими, що вчинені з порушенням чинного законодавства про працю наказів ДП «Комітет з питань гігієнічного регламентування Державної санітарно-епідеміологічної служби України» № 6-к від 02 лютого 2015 року; № 7-к від 02 лютого 2015 року; № 35-к від 02 червня 2015 року.

Ухвалюючи рішення в цій частині суд виходив з того, що вказані накази були винесені з порушенням чинного законодавства, проте, такий спосіб захисту як визнання їх протиправними та їх скасування законодавством про працю не передбачений.

Такі висновки суперечать положенням ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Отже, застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Разом з тим, КЗпП України встановлює спеціальні строки звернення до суду за захистом трудових прав.

Частиною 1 ст. 233 КЗпП України визначено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Оспорювані позивачкою накази були винесені 02 лютого 2015 року та 02 червня 2015 року. З позовом до суду про визнання їх незаконними ОСОБА_3 звернулася лише 21 жовтня 2015 року, тобто з пропуском тримісячного строку, установленого ст. 233 КЗпП України.

Позивач ОСОБА_3 не надала суду доказів на підтвердження поважності причин пропуску нею тримісячного строку звернення до суду за захистом трудових прав. В позовній заяві вона зазначила, що не зверталася з відповідними вимогами раніше через побоювання нових порушень її прав. Проте визначені позивачем як підстави не можуть вважатися поважною причиною пропуску позивачкою строку на звернення до суду за захистом своїх прав. Колегія суддів також враховує ту обставину, що після видання оспорюваних наказів ОСОБА_3 їх виконувала. Як пояснив суду представник ОСОБА_3, позивач працювала неповний робочий день, як це передбачали оспорювані накази.

Враховуючи викладене, у задоволенні вимог ОСОБА_3 про визнання протиправними та такими, що вчинені з порушенням чинного законодавства про працю наказів ДП «Комітет з питань гігієнічного регламентування Державної санітарно-епідеміологічної служби України» № 6-к від 02 лютого 2015 року; наказ № 7-к від 02 лютого 2015 року; наказ № 35-к від 02 червня 2015 року слід відмовити у зв'язку із пропуском ОСОБА_3 строку на звернення до суду.

За результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів дійшла висновку, що при вирішенні позовних вимог ОСОБА_3І суд неправильно визначив розмір вихідної допомоги, що підлягає стягненню з ДП «Комітет з питань гігієнічного регламентування державної санітарно-епідеміологічної служби України».

Порядок обчислення середньої заробітної визначено Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».

Відповідно до п. 2 вказаної Постанови обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Відповідно до положень п. 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

При цьому, відповідно до п. 3 Постанови при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату.

Згідно з п. 4 Постанови При обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством не враховуються, зокрема, виплати за виконання окремих доручень (одноразового характеру), що не входять в обов'язки працівника (за винятком доплат за суміщення професій і посад, розширення зон обслуговування або виконання додаткових обсягів робіт та виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників, а також різниці в посадових окладах, що виплачується працівникам, які виконують обов'язки тимчасово відсутнього керівника підприємства або його структурного підрозділу і не є штатними заступниками); одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо). При обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов'язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.

Виходячи із даних карток по особовому рахунку за серпень та вересень 2015 року середньоденна заробітна плата ОСОБА_3 з розрахунку кількості відпрацьованих днів за вирахування відповідних сум становить 327,37 грн. ((4640 грн. + 7800 грн.) / 38); середньомісячна заробітна плата становить 6220,03 грн. (327,37 грн. х 19) (а. с. 124-125, т. 1).

Відповідно, при звільненні ДП «Комітет з питань гігієнічного регламентування державної санітарно-епідеміологічної служби України» мало виплатити ОСОБА_3 вихідну допомогу в розмірі 18660,00 грн. Враховуючи, що при звільненні ОСОБА_3 було виплачена вихідна допомога у розмірі 5733,84 грн., суд мав стягнути з ДП «Комітет з питань гігієнічного регламентування державної санітарно-епідеміологічної служби України» вихідну допомогу в сумі 12 926,16 грн.

Колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Згідно з ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ст. 117 КЗпП України).

Під час розгляду справи було встановлено, що звільнення ОСОБА_3 було проведено з порушенням вимог чинного законодавства, в день звільнення позивачці не була виплачена вихідна допомога. Оскільки суд не вирішив питання про стягнення з ДП «Комітет з питань гігієнічного регламентування державної санітарно-епідеміологічної служби України» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час затримки розрахунку, відповідні суми підлягають стягненню апеляційним судом по день ухвалення рішення.

Відповідно до листів Міністерства соціальної політики України від 09 вересня 2014 року № 10196/0/14-14/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2015 рік», та від 20 липня 2015 року № 10846/0/14-15/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік» кількість робочих днів за період з 01 жовтня 2015 року по 30 листопада 2016 року становить 294.

За розрахунком суду середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 01 жовтня 2015 року по 30 листопада 2016 року становить 96 246,78 грн. (327,37 грн. х 294).

Враховуючи викладене, з ДП «Комітет з питань гігієнічного регламентування державної санітарно-епідеміологічної служби України» на користь ОСОБА_3 підлягає стягненню вихідна допомога в сумі 12 926,16 грн., та середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 01 жовтня 2015 року по 30 листопада 2016 року в сумі 96 246,78 грн., Вказані суми мають бути виплачені позивачу з урахуванням податків та інших обов'язкових платежів.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 30 вересня 2016 року підлягає скасуванню в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 про визнання протиправними та такими, що вчинені з порушенням чинного законодавства про працю наказів ДП «Комітет з питань гігієнічного регламентування Державної санітарно-епідеміологічної служби України» № 6-к від 02 лютого 2015 року; наказ № 7-к від 02 лютого 2015 року; наказ № 35-к від 02 червня 2015 року, стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку, а також в частині вирішення питання про розподіл судових витрат з ухваленням в цій частині нового рішення.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України пропорційно до задоволених вимог з ДП «Комітет з питань гігієнічного регламентування Державної санітарно-епідеміологічної служби України» підлягає стягненню 1091,73 грн. судового збору.

В іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313-315 ЦПК України, судова колегія, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 30 вересня 2016 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправними та такими, що вчинені з порушенням чинного законодавства про працю наказів Державного підприємства «Комітет з питань гігієнічного регламентування державної санітарно-епідеміологічної служби України» № 6-к від 02 лютого 2015 року; № 7-к від 02 лютого 2015 року; № 35-к від 02 червня 2015 року, стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку, а також в частині вирішення питання про розподіл судових витрат скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправними та такими, що вчинені з порушенням чинного законодавства про працю наказів Державного підприємства «Комітет з питань гігієнічного регламентування державної санітарно-епідеміологічної служби України» № 6-к від 02 лютого 2015 року, № 7-к від 02 лютого 2015 року, № 35-к від 02 червня 2015 року.

Стягнути з Державного підприємства «Комітет з питань гігієнічного регламентування державної санітарно-епідеміологічної служби України» на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в сумі 12 926,16 грн . та середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 01 жовтня 2015 року по 30 листопада 2016 року в сумі 96 246,78 грн ., а всього: 109 172,94 грн . з утриманням податків та інших обов'язкових платежів.

Стягнути з Державного підприємства «Комітет з питань гігієнічного регламентування державної санітарно-епідеміологічної служби України» в дохід держави 1091,73 грн. судового збору.

В іншій частині рішення Оболонського районного суду м. Києва від 30 вересня 2016 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з часу проголошення та може бути оскаржено протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді