Ухвала

від 22.11.2016 по справі 815/7245/15

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 листопада 2016 року м. Київ К/800/27437/16

К/800/21393/16

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Олендера І.Я., Шипуліної Т.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційними скаргами Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області, Товариства з обмеженою відповідальністю «Катадин-Еко Техн»

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19.04.2016 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2016 року

у справі № 815/7245/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Катадин-ЕкоТехн»

до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області

про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Катадин-ЕкоТехн» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 19.04.2016 року у справі № 815/7245/15, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2016 року, позов задоволено частково. Визнано неправомірним та скасовано прийняте Державною податковою інспекцією у Малиновському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області: податкове повідомлення-рішення від 07.12.2015 року № 0003952203 в частині визначення Товариству з обмеженою відповідальністю «Катадин-ЕкоТехн» суми завищення від'ємного значення податку на додану вартість у розмірі 3 685, 00 грн.; податкове повідомлення-рішення від 07.12.2015 року № 0003932203 в частині визначення Товариству з обмеженою відповідальністю «Катадин-ЕкоТехн» суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств за основним платежем у розмір 3 317, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 8 364, 00 грн.; податкове повідомлення-рішення від 07.12.2015 року № 0003942203 в частині визначення Товариству з обмеженою відповідальністю «Катадин-ЕкоТехн» суми грошового зобов'язання за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 10 419, 00 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач та відповідач звернулися до Вищого адміністративного суду України з касаційними скаргами, в яких, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просять рішення судів попередніх інстанцій скасувати, при цьому позивач просить ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, а відповідач - у задоволення позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Катадин-ЕкоТехн» з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на прибуток за період з 01.01.2013 року по 31.12.2014 року, по податку на додану вартість за період з 01.10.2013 року по 30.06.2015 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2013 року по 30.06.2015 року, відповідачем складено акт від 23.09.2015 року № 109/22-213/32086838, яким встановлено порушення: пп.пп. 139.1.1, 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток всього у сумі 30 127, 00 грн.; п.п. 198.3, 198.6 ст. 198, абз.9 п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього на суму 41 676, 00 грн., що призвело до завищення від'ємного значення за лютий 2015 року на суму 30 418, 00 грн.

На підставі акта перевірки 07.12.2015 року відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: - № 0003942203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 62 514, 00 грн., з яких: 41 676, 00 грн. - за основним платежем та 20 838, 00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; - № 0003952203, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 30 418, 00 грн.; - № 0003932203, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у розмірі 45 191, 00 грн., з яких: 30 127, 00 грн. - за основним платежем та 15 064, 00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу про нереальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами ТОВ «Нерасофт», ПП «Сонекс», ПП «Олімп».

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позову, з огляду на таке.

Згідно із п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог законодавства України.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ТОВ «Катадин-ЕкоТехн» (покупець) та ТОВ «Нерасофт» (постачальник) укладено договір поставки, на підтвердження реального виконання якого в матеріалах справи наявні податкові накладні, підписані директором ТОВ «Нерасофт» - ОСОБА_4, видаткові накладні, розрахунки-фактури, товарно-транспорті накладні, виписки по рахунку, сертифікати відповідності.

Разом з тим, встановлено, що вироком Центрального районного суду міста Миколаєва від 16.04.2015 року у справі № 490/634/15-к засновника та директора ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України.

Відповідно до частини четвертої статті 72 КАС вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинено воно цією особою.

У постанові Верховного Суду України від 01.12.2015 року у справі № 21-3788а15 колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходила із того, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

Таким чином, у зв'язку із тим, що на підставі відповідного вироку встановлено, що засновник та директор ТОВ «Нерасофт» ОСОБА_4 не здійснював фінансово-господарської діяльності за участю TOB «Нерасофт» та не уповноважував нікого на її здійснення, тому суди попередніх інстанцій дійшли до обґрунтованого висновку про заниження позивачем податку на прибуток за 2013 рік на суму 26 810, 00 грн. та про завищення суми податкового кредиту за жовтень 2013 року та листопад 2013 року у розмірі 28 221, 00 грн.

Крім того, судами встановлено та не спростовується матеріалами справи факт включення позивачем у лютому 2014 року та у березні 2014 року, тобто двічі, до реєстру податкову накладну № 2 від 02.12.2013 року на загальну суму 80 733 30, 00 грн. у тому числі ПДВ - 13 455, 55 грн. та у вересні 2014 року та у грудні 2014 року включено до реєстру податкову накладну № 8 від 22.07.2014 року на загальну суму 160 400, 94 грн. у тому числі ПДВ - 26 733, 49 грн.

Вказані накладні видані на виконання договорів постачання між позивачем та «Сонекс».

Таким чином, позивачем завищено податковий кредит за березень 2014 року на сумку 13 455, 55 грн. та завищено від'ємне значення між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного періоду за грудень 2014 року на суму 26 733, 49 грн., у зв'язку із чим контролюючим органом правомірно збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у вказаному розмірі за березень 2014 року та зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість.

Встановлено, що між позивачем та ПП «Олімп» укладено договір поставки, реальність виконання якого підтверджується податковою накладною, видатковою накладною, товарно-транспортною накладною, банківською випискою, актом звірки взаємних розрахунків.

В свою чергу, посилання податкового органу на інформацію, що міститься в акті перевірки контрагента, є необґрунтованим та не може бути доказом на спростування факту реального виконання господарської операції, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Отже, позивач правомірно включив суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту за періоди серпень 2014 року у розмірі 3 685, 00 грн. та податку на прибуток до складу витрат у розмірі 3 317, 00 грн.

Згідно із п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування. При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування - тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

З урахуванням судових рішень у справах № 815/282/14, № 815/1679/14, якими скасовано податкові повідомлення-рішення, прийняті відносно позивача, і які стали підставою для факту повторюваності, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх про застосування штрафної санкції в розмірі 25% суми визначеного податкового зобов'язання, а не 50%.

За таких обставин, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позову.

Доводи, викладені в касаційних скаргах, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено законні і обґрунтовані рішення, які постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

За таких обставин підстави для задоволення касаційних скаргах відсутні.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

ухвалив:

Касаційні скарги Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області, Товариства з обмеженою відповідальністю «Катадин-Еко Техн» відхилити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19.04.2016 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2016 року у справі № 815/7245/15 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді І.Я.Олендер

Т.М.Шипуліна