cpg1251
ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
01 грудня 2016 року м. Київ К/800/15575/14
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
Олендера І.Я. (доповідача), Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,
провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом Публічного акціонерного товариства «Славутич» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 25 листопада 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2014 року, -
В С Т А Н О В И В:
У серпні 2013 року Публічне акціонерне товариство «Славутич» (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - відповідач, Державна податкова інспекція) від 12.03.2013 року № 0003422230, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку додану вартість (далі - ПДВ) за основним платежем на суму 126 600,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 1,00 грн.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 листопада 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2014 року, позов задоволено, визнано протиправним та скасовано оскаржуване податкове повідомлення - рішення від 12.03.2013 року № 0003422230.
Судові рішення обґрунтовані тим, що позивачем цілком правомірно сформовано податковий кредит з огляду на наявність у платника податку (позивача у справі) належним чином оформлених первинних документів та реальність здійснення господарських операцій.
Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення - скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.
У поданих запереченнях на скаргу позивач просить у задоволенні скарги відмовити через її необґрунтованість.
Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні, відповідно до ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Лемпрон» за лютий 2011 року, за результатами якої складено акт від 22.02.2013 року № 524/22-30/04594640 та прийнято оскаржуване податкове повідомлення - рішення.
Відповідно до висновків контролюючого органу, викладених у акті перевірки, позивачем порушено вимоги п. 44.1. ст. 44, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п.201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено ПДВ на загальну суму 126 600,00 грн.
Висновки фахівців контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства вмотивовано тим, що господарські операції між Товариством та його контрагентом ТОВ «Лемпрон» не спрямовані на настання реальних правових наслідків, оскільки вказаний контрагент не має необхідних матеріальних (основних фондів, виробничих активів, складських приміщень) та трудових ресурсів для проведення господарської діяльності, а отже вищезазначене свідчить, що фактично проведено транзитні фінансові потоки, які спрямовані лише на отримання податкової вигоди, та порушено ст. 203, ст. 215, ст. 216 ст. 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочину, а отже укладений договір між позивачем та ТОВ «Лемпрон» є нікчемним та не породжує правових наслідків, зокрема, і щодо формування податкового кредиту.
Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.
Так, відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
За змістом положень п. 198.6 цієї ж статті не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).
З аналізу наведених норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).
Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань , на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.
З огляду на викладене аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та контрагентом ТОВ «Лемпрон» укладено договір комплексного рекламно - маркетингового обслуговування від 21.01.2011 року №21/01-11.
У ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судами на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, та іншим обставинами, що спростовують позицію контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства. Зокрема, судами досліджено первинні документи, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку, встановлено реальне виконання договору комплексного рекламно - маркетингового обслуговування, укладеного з контрагентом, пов'язаність отриманих послуг (виготовлення та розміщення реклами) з господарською діяльністю позивача (надання в оренду та експлуатацію нерухомого майна), що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями належно оформлених, у відповідності до вимог законодавства, первинних документів (договір, додаток до договору, акти здачі - приймання робіт (надання послуг), податкові накладні, платіжні документи).
Також судами враховано і правосуб'єктність сторін на час укладення спірного правочину, зокрема, контрагент позивача на момент укладення договору та оформлення первинних документів був належним учасником цивільних та господарських правовідносин та був платниками ПДВ.
Доводи відповідача про нікчемність укладеного договору між позивачем та його контрагентом судами першої та апеляційної інстанцій правомірно не прийнято до уваги, оскільки відсутність у суб'єкта господарювання (контрагента) достатніх матеріальних чи будь - яких інших ресурсів для здійснення господарської діяльності, як і відсутність останнього за юридичною адресою чи неможливість проведення у такого контрагента перевірки не має своїм наслідком недійсність укладеного ним правочину чи слугувати доказом наявності у вказаного суб'єкта господарювання такої мети як порушення інтересів держави у сфері оподаткування.
Наявність чи відсутність певних обставин встановлюється на підставі будь-яких фактичних даних, що мають значення для справи, та які є доказами у розумінні ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України та відповідають висунутим процесуальним законом критеріям належності, допустимості та достовірності таких доказів, а тому, за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що є нікчемний, повинен передувати або вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили, або рішення суду про визнання правочину недійсним.
Проте, всупереч вимогам ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем належних та допустимих доказів суду надано не було.
Колегія суддів також зазначає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення контрагентом правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни. У разі якщо контрагентом були допущені порушення норм податкового чи норм іншого законодавства, зокрема, і щодо подання звітності до контролюючого органу та сплати податкових зобов'язань, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.
Отже, платник податків належними та допустимими доказами, оцінка яких зроблена судами з дотриманням норм ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, спростував доводи контролюючого органу щодо вчинення ним податкових правопорушень.
З огляду на зазначене у суду відсутні правові підстави для висновку про законність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
За змістом ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Відповідно до ч. 3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У Х В А Л И В:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві відхилити, а постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 25 листопада 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2014 року у справі № 826/12649/13-а - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає, може бути переглянута в порядку передбаченому ст.ст. 235 - 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді: І.Я. Олендер
Л.І. Бившева
Т.М.Шипуліна
Суд | Вищий адміністративний суд України |
Дата ухвалення рішення | 01.12.2016 |
Оприлюднено | 05.12.2016 |
Номер документу | 63134078 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Вищий адміністративний суд України
Олендер І.Я.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні