Постанова

від 15.11.2016 по справі 826/10499/16

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

15 листопада 2016 року № 826/10499/16

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Келеберда В. І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокон Україна»

до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ГУ ДФС у м. Києві

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Єврокон Україна» (далі - ТОВ «Єврокон Україна», позивач) звернулось до суду позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - ГУ ДФС у м. Києві, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ГУ ДФС у м. Києві за №0006091404 та №0006061404 від 12 .05.2016 року.

Позов обґрунтовано тим, що висновки акту від 26.04.2016 №72/26-15-14-04-05/32302931 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Єврокон Україна» ( код ЄДРПОУ 32302931) з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Будівельна Компанія «Єврофасп» (код ЄДРПОУ 39477387) за період з 01.05.2015 по 31.120.2015 є хибними, базуються виключно на суб'єктивних припущеннях та спростовуються наявними матеріалами, що вказує на безпідставність та протиправність прийнятих на їх підставі податкових повідомлень-рішень. Позивач зазначає про те, що наявність чи відсутність необхідних матеріальних чи трудових ресурсів у контрагентів платника податків не є передумовою для визначення господарської компетенції останніх та не має правового значення для вирішення питання про наявність наміру сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених укладеними правочинами.

Відповідач проти позову заперечував з підстав, викладених у письмових запереченнях, які долучено до матеріалів справи. Зокрема, представник відповідача вказує на те, що в ході позапланової виїзної перевірки контролюючий орган виявив ряд порушень податкового законодавства, які допущені позивачем та задокументовані в акті перевірки № №72/26-15-14-04-05/32302931 від 26.04.2016 року. На підставі зазначеного акту перевірки відповідач виніс оскаржувані податкові повідомлення-рішення №0006091404 та №0006061404 від 12.05.2016 року, які вважає законними та такими, що винесені відповідно до вимог чинного законодавства.

В судовому засіданні за згодою сторін відповідно д ч. 4 ст. 122 КАС України ухвалено про вирішення справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Єврокон Україна» зареєстроване як юридична особа 22.01.2003 року, ідентифікаційний код 32302931, місце знаходження: Україна, 01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, 5, директор - Петрик Юрій Миколайович, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Окрім цього, згідно даних вказаного реєстру, позивач здійснює за КВЕД такі види діяльності: 43.39 Інші роботи із завершення будівництва; 46.73 Оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням; 70.22 Консультування з питань комерційної діяльності й керування; 71.12 Діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах (основний); 41.20 Будівництво житлових і нежитлових будівель. Взято на податковий облік в органах державної податкової служби від 28.01.2003 №8532.

Судом встановлено, що Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокон Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна Компанія «Єврофасп» за період з 01.10.2015 по 31.10.2015, за результатом якої складено акт від 26.04.2016 року (далі - акт перевірки).

У висновку акту перевірки від 26.04.2016 року відображено порушення ТОВ «Єврокон Україна» податкового законодавства, а саме:

- п.44.2 ст.44 та ст. 134 ПК України, пп. 1,2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що призвело до завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток за 2015 рік на загальну суму 1 014 000 грн.;

- п.44.1 ст. 44, п. 198.1, ст.. 198 ПК України в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість за жовтень 2015, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 202 800 грн.

За наслідками встановлених порушень, що викладені в акті перевірки від 26.04.2016 №72/26-15-14-04-05/32302931, Головним управлінням ДФС у м. Києві прийнято податкові повідомлення-рішення:

- форми «П» від 12.05.2016 року № 0006091404, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на суму 1 014 000,00 грн.;

- форми «Р» від 12.05.2016 року №0006061404, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «Податок на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 304 200,00грн. (з яких за основним платежем 202 800 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 101 400 грн.).

Зазначені податкові повідомлення-рішення оскаржені позивачем в порядку процедури адміністративного оскарження до Державної фіскальної служби України, яка своїм рішенням від 04.07.2016 №14471/6/99-99-11-01-01-25 його скаргу залишила без задоволення, податкові повідомлення-рішення без змін

Незгода з зазначеними вище податковими повідомленнями-рішеннями відповідача обумовила позивача звернутись до суду.

Оцінивши надані сторонами докази та пояснення їх представників, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи усіх форм дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Як вбачається з Акту перевірки у перевіряємий період позивач здійснював господарську діяльність на підставі укладених із ТОВ «Будівельна Компанія «Єврофасп» договорів на виконання підрядних робіт, а саме :

- Договір підряду №1509-14/46 від 15.09.2015 року про виконання підрядних робіт, за умовами якого ТОВ «Будівельна Компанія «Єврофасп» (підрядник) зобов'язується власними та залученими силами виконати підрядні роботи по кладці зовнішніх та внутрішніх стін на об'єкті будівництва, що розташований в м. Києві, пр. І.Лепсе 6ж, а ТОВ «Єврокон Україна» зобов'язується прийняти та оплатити роботи на умовах визначених договором.

- Договір підряду №15-2809 від 28.09.2015 року про виконання підрядних робіт, за умовами якого ТОВ «Будівельна Компанія «Єврофасп» (підрядник) зобов'язується власними та залученими силами виконати підрядні роботи по влаштуванню монолітного каркасу паркінгу (влаштування вертикальних та горизонтальних конструкцій) та роботи по кладці зовнішніх та внутрішніх стін, на об'єкті будівництва, що розташований в м. Києві, пр. І Лепсе 6 ж, а позивач зобов'язується прийняти та оплатити роботи на умовах визначених договором.

Водночас, на підтвердження виконання сторонами умов укладених Договорів підряду ТОВ «Єврокон Україна» до перевірки були надані: акт виконання робіт №1 від 30.10.2015 року, довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за жовтень 2015 року, акт виконання робіт №1 від 30.10.2015 року та довідку про вартість робіт виконаних будівельних робіт та витрат за жовтень 2015 року.

У той же час, відповідно до положень п.201.1 ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (п.201.6 ст.201 ПК України). Згідно з п.201.7 ст.201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). При цьому, у п.201.10 ст.201 ПК України зазначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Будівельна компанія «ЄВРОФАСП» виписала на адресу ТОВ «Єврокон Україна» податкові накладні №№ 3006 та № 3005 від 30.10.2015 року, які відображені позивачем в реєстрах отриманих податкових накладних та включені до Єдиного реєстру податкових накладних.

Судом встановлено, що на час укладання та виконання зазначених правочинів ТОВ «Будівельна Компанія «Єврофасп» було зареєстроване як юридична особа та було платниками податку на додану вартість.

Одним із видів діяльності відповідно до даних виписки з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців є будівництво житлових та нежитлових будівель.

Також, суд звертає увагу, що на момент укладення договорів підряду ТОВ «Будівельна Компанія «Єврофасп» мало відповідну ліцензію видану Державною архітектурно-будівельною інспекцією України серії АЕ№639156 від 04.03.2015 року.

Також, в Акті перевірки немає жодних посилань на те, що свідоцтва про державну реєстрацію та свідоцтва платника податку на додану вартість ТОВ «Будівельна Компанія «Єврофасп» були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договору.

Як зазначалось судом вище, в висновку акту перевірки від 26.04.2016 року відображено порушення ТОВ «Єврокон Україна» податкового законодавства, а саме:

- п. 44.2 ст. 44 та ст. 134 ПК України, пп. 1,2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що призвело до завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток за 2015 рік на загальну суму 1 014 000 грн.;

- п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, ст. 198 ПК України в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість за жовтень 2015, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 202 800 грн.

При цьому, обґрунтовуючи вищевказані висновки, податковий орган в Акті перевірки №72/26-15-14-04-05/32302931 посилається на відсутність у ТОВ «Будівельна Компанія «Єврофасп» адміністративно-господарської можливості для виконання господарських зобов'язань з укладених угод та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, а отже і відсутність наміру реального створення правових наслідків. А також відсутність ділової мети у здійсненні спірних операцій.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Згідно положення частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

В той же час, Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Водночас, суд звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно частини першої статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідачем не надано суду доказів визнання правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом - ТОВ «Будівельна компанія «Єврофасп» недійсними у судовому порядку, як і не обґрунтовано своєї позиції, в чому саме полягає порушення публічного порядку сторонами у ході укладення та виконання спірних правочинів.

Як вбачається з Акту перевірки, на час проведення перевірки, а також станом на день розгляду справи відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб контрагента, пов'язаних із знищенням, пошкодженням майна, незаконним його заволодінням або пов'язаних із порушенням податкового законодавства.

Як вбачається зі змісту Акта перевірки, жодних податкових правопорушень у діях позивача відповідачем не виявлено.

Крім того, Акт перевірки не містить посилань на те, що установчі документи, свідоцтва про державну реєстрацію і свідоцтва платника податку на додану вартість контрагента позивача були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду, як на дату укладання чи виконання договорів, так і на дату складання податкових накладних.

А відтак, судом не встановлено дефектів у юридичному статусі контрагентів позивача, отже, на момент здійснення господарських операцій і видання податкових накладних, контрагенти позивача були платниками податку на додану вартість, які зареєстровані відповідно до положень статті 183 Податкового Кодексу України.

Проте, з огляду на те, що відповідач стверджував про відсутність наміру реального створення правових наслідків та відсутності ділової мети у здійсненні спірних операцій, судом досліджено дане питання та встановлено наступне.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

За даними матеріалів справи, основним видом діяльності позивача, зокрема, є 41.20 Будівництво житлових і нежитлових будівель.

Як вбачається з матеріалів справи, виконані ТОВ «Будівельна компанія «Єврофасп» були реалізовані позивачем ТОВ «Діамант Центр» згідно договору генерального підряду на виконання будівельних робіт №02.14.046 від 08.09.2014 року та актів прийому виконаних будівельних робіт №193 та №160.

Між тим, суд не бере до уваги посилання відповідача, як на обґрунтування своїх висновків, на відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної економічної діяльності у контрагента позивача, оскільки такі висновки неможливо зробити без належної перевірки діяльності суб'єкта господарювання.

Згідно з частиною 1 статті 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до частин 1 та 4 статті 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Суд звертає увагу на те, що жодних належних та допустимих доказів щодо відсутності у ТОВ «Будівельна компанія «Єврофасп» матеріальних ресурсів відповідачем суду не надано, а відсутність основних фондів не може свідчити про відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, що унеможливлює здійснення господарської діяльності, оскільки наведені обставини не позбавляють суб'єкта господарювання можливості здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб'єктів господарювання для виконання зобов'язань по укладених ним договорах.

Окрім того, в законодавстві відсутня норма, яка б зобов'язувала підприємство перевіряти наявність таких ресурсів у контрагента та формувати податковий кредит лише за їх наявності.

Підсумовуючи наведене, суд зазначає, що податковий орган переважно обґрунтовує правомірність своїх рішень нереальністю спірних господарських операцій між позивачем та ТОВ «Будівельна компанія «Єврофасп». Втім, сам акт перевірки не містить будь-якого документального підтвердження щодо відсутності фінансово-господарських відносин позивача по взаєморозрахункам з цими контрагентами, а викладені у ньому висновки щодо нікчемності укладених правочинів не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.

Таким чином, посилання контролюючого органу на відсутність реального настання правових наслідків, обумовлених договорами, укладеними між позивачем та його контрагентом, з підстав відсутності необхідних матеріальних чи трудових ресурсів у контрагентів є безпідставними, оскільки їх наявність або відсутність (ресурсів) у господарюючих суб'єктів не є передумовою для визначення господарської компетенції останніх та не має правового значення для вирішення питання про наявність наміру сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених укладеними правочинами, як не має такого значення і наявність чи відсутність господарюючих суб'єктів за юридичною адресою. Позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності або податкової дисципліни, у разі якщо платниками податків були допущені порушення норм податкового чи норм іншого законодавства то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Статтею 204 Цивільного кодексу України закріплена презумпція правомірності правочину, згідно якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Крім того, суд виходить із презумпції сумлінності платників податків та інших учасників правовідносин в економічній сфері, відповідно до змісту якої презумується, що дії платника податків, які мають своїм результатом одержання певної податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться в його первинних бухгалтерських документах та податковій звітності є достовірними, якщо інше не доказано у встановленому законодавством порядку належними та допустимими доказами.

Згідно з позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною в листі від 02.06.2011 №742/11/13-11, статтею 1 Закону України від 16.07.1999 №996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до частини 2 статті 70 КАС сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Тобто, податковий орган повинен надати суду відповідні докази, які підтверджують доводи щодо відсутності господарських операцій між позивачем та контрагентом, правомірності прийнятого ним оспорюваного рішення.

В свою чергу, суд констатує, що фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Будівельна Компанія «Єврофасп» підтверджується приведеними вище первинними та іншими документами.

Таким чином, позивач підтвердив доводи про реальність господарських операцій вказаними вище документами та поясненнями, тому не визнання податковим органом права на податковий кредит є безпідставними.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначає, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України встановлено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

Пункт 201.6 статті 201 Податкового кодексу України встановлює, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Контролюючі органи за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Відповідач не надав жодних доказів того, що позивача відповідно до положень пункту 201.6 Податкового кодексу України було повідомлено про наявність розбіжностей в задекларованих податкових зобов'язаннях і кредитах Підприємства та вказаних контрагентів, тоді як позивачем доведено правомірність та своєчасність відображення податкового кредиту за наслідками відповідних фінансово-господарських взаємовідносин у звітних документах.

Наявність у позивача належним чином оформлених податкових накладних, отриманих у межах взаємовідносин із ТОВ «Будівельна Компанія «Єврофасп», суду доведено.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Таким чином, у зв'язку з наявністю у позивача відповідних первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, зокрема, податкових накладних, суд дійшов висновку про обґрунтованість дій ТОВ "Єврокон Україна" щодо формування податкового кредиту по взаємовідносинах із вказаним контрагентом.

Частина 2 статті 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог та скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 97, 128, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокон Україна» задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві за №0006091404 та №0006061404 від 12 травня 2016 року.

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В. І. Келеберда