Постанова

від 01.12.2016 по справі 927/818/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" грудня 2016 р. Справа№ 927/818/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Отрюха Б.В.

суддів: Тищенко А.І.

Михальської Ю.Б.

За участю представників:

Від позивача: не з'явився;

Від відповідача: не з'явився.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Вебпродакшн"

на рішення Господарського суду Чернігівської області від 18.10.2016

у справі № 927/818/16 (суддя Федоренко Ю.В.)

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Ір Сом"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вебпродакшн"

про стягнення 80 957,13 грн.

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Чернігівської області звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Ір Сом" з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вебпродакшн" про стягнення 80 884 грн безпідставно набутих коштів, 73,13 грн 3% річних, втрати від інфляції грошових коштів в розмірі 00,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані помилковим перерахуванням позивачем 80 884 грн. в якості попередньої оплати за програмне забезпечення OneBox згідно рахунку №2012261944 від 16.06.2016 р., оскільки відповідач не надавав позивачу належним чином оформленого відповідного рахунку та між сторонами не укладався відповідний договір.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 18.10.2016 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ір Сом" задоволено частково.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вебпродакшн" на користь Товариство з обмеженою відповідальністю "Ір Сом", 80 884,00 грн безпідставно отриманих коштів та 1 378,00 грн витрат по сплаті судового збору.

В решті позовних вимог щодо стягнення 1 208,89 грн інфляційних витрат та 425,47 грн 3 % річних відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить оскаржуване рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні, обставинам справи.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вебпродакшн" у справі №927/818/16 передано на розгляд колегії суддів у складі: Головуючого судді Отрюха Б.В., суддів Тищенко А.І. та Михальської Ю.Б.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.11.2016 прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вебпродакшн" до провадження та призначено розгляд справи № 927/818/16 на 01.12.2016.

В судове засідання, призначене на 01.12.2016, повноважні представники позивача та відповідача не з'явилися.

Як зазначено у пункті 3.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Відповідно до пункту 3.9.1. вказаної постанови, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

За змістом зазначеної статті 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до пункту 2.6.10. Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 № 28 оригінал судового рішення залишається в матеріалах справи; згідно з пунктом 2.6.15. вказаної Інструкції на звороті у лівому нижньому куті оригіналу процесуального документа, який виготовляється судом та залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправлення документа, що містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена та може містити відмітку про отримання копії процесуального документа уповноваженим представником адресата.

Дана відмітка є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам судового процесу.

Як вбачається із матеріалів справи, копії ухвали Київського апеляційного господарського суду були надіслані учасникам судового процесу на адреси, зазначені в апеляційній скарзі, що підтверджується відміткою суду на зворотній стороні ухвали.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності представників позивача та відповідача, які були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте не скористалися своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України.

Згідно зі ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, платіжним дорученням №21530 від 17.06.2016 позивач перерахував на розрахунковий рахунок відповідача 80 884,00 грн з призначенням платежу: передоплата за програмне забезпечення OneBox згідно рахунку №2012261944 від 16.06.2016.

Позивач Листом від 28.07.2016 №160 повідомив відповідача про помилковість перерахування цим коштів за запропонував у семиденний строк від дня одержання цієї вимоги перерахувати отриману суму на його рахунок.

Факт відправлення вищевказаного листа на адресу відповідача підтверджується фіскальним чеком Укрпошти, описом документів, що відправляються цінним листом, копії яких наявні в матеріалах справи.

Відповідачем даний лист був отриманий 09.08.2016, даний факт підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення копя якого також наявна в матеріалах справи.

Проте відповідь на даний лист в матеріалах справи відсутня, так як і кошти на момент розгляду справи в суді першої інстанції не повернені.

Відповідач в своїх запереченнях зазначає, що засобами зв'язку надав позивачу рахунок-фактуру, яку останній оплатив частково.

З наявної в матеріалах справи копії рахунка-фактури №2012261944 від 16.06.2016 вбачається, що у ньому зазначені реквізити постачальника (відповідача) одержувача (позивача), замовлення згідно заявки №20112261944, на товар № 311 OneBox без ограничений в лицензиях, №408 интеграция с 1 С, № 463 интеграция с Астерикс у кількості 3 одиниці на загальну суму 202 210,00 грн.

Проте доказів про направлення цього рахунку-фактури на адресу позивача, в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до рішення Державної служби інтелектуальної власності України про реєстрацію договору, який стосується права автора на твір, реєстраційний №3044, дата реєстрації 22.07.2016 р., майнові права на твір комп'ютерна програма OneBox CRM+ERP належать відповідачу на підставі авторського договору від 24.04.2016 р. №1 про передачу (відчуження) майнових прав.

Згідно з частиною 2 статті 1107 Цивільного кодексу України Договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності укладається у письмовій формі.

Статтею 208 ЦК України визначено, що у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами. Згідно з частиною 1 та 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до статті 9 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо-безпосередньо після її закінчення.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг.

Рахунок-фактура за своїм призначенням не відповідає ознакам первинного документа (оскільки ним не фіксується будь-яка господарська операція, розпорядження або дозвіл на проведення господарської операції), а має лише інформаційний характер.

У разі недодержання письмової форми договору щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності такий договір є нікчемним.

Частиною 2 статті 33 Закону України "Про авторське права і суміжні права" передбачено, що договори про передачу прав на використання творів укладаються у письмовій формі. В усній формі може укладатися договір про використання (опублікування) твору в періодичних виданнях (газетах, журналах тощо).

Договір про передачу прав на використання творів вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов (строку дії договору, способу використання твору, території, на яку поширюється передаване право, розміру і порядку виплати авторської винагороди, а також інших умов, щодо яких за вимогою однієї із сторін повинно бути досягнено згоди).

Проте слід наголосити, що рахунок-фактура №2012261944 від 16.06.2016 копія якого наявна в матеріалах справи не містить таких істотних умов договору про передачу прав на використання комп'ютерної програми OneBox як строк дії договору, способу використання твору, території, на яку поширюється передаване право. До того ж відповідачем не надано доказів про направлення вказаного рахунку-фактури позивачу, отримання від останнього заявки на використання комп'ютерної програми.

Таким чином, слід дійти висновку, що договір між сторонами є неукладеним про що вірно вказав суд першої інстанції.

Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.

Згідно з підпунктами 1.23 та 1.24 статті 1 ЗУ "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" під помилковим переказом розуміється рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб'єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі. Неналежний отримувач-особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.

Відповідно до частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За змістом цієї статті безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.

Крім того колегія суддів наголошує, що обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Дана правова позиція викладена в пункті 5.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

Таким чином вимоги позивача щодо стягнення на його користь 425,47 грн. 3% річних та 1 208,89 грн. витрат від інфляції є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або взагалі була відсутня.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 23.03.2016 у справі №6-2978цс15.

Пунктом 4 частини 2 статті 129 Конституції України визначено, що основними засадами судочинства, зокрема, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Враховуючи вищевикладене, оскільки в матеріалах справи відсутні докази, що між відповідачем та позивачем виникли договірні відносини після отримання спірних коштів, та відсутні докази виконання договірних зобов'язань, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що отримані відповідачем грошові кошти у розмірі 80 884,00 грн були набуті ним без достатньої правової підстави, а тому позов в цій частині підлягає задоволенню.

Заперечення скаржника з цього приводу, які містяться в матеріалах справи, та в апеляційній скарзі не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та спростовуються матеріалами справи, а тому є необґрунтованими та недоведеними.

Згідно з положеннями ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, приходить до висновку, що рішення у даній справі прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, повним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та відповідністю висновків, викладених в рішенні, дійсним обставинам справи, тому рішення є законним та обґрунтованим. Підстав для скасування або зміни вказаного рішення та задоволення апеляційної скарги колегія суддів Київського апеляційного господарського суду не знаходить.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вебпродакшн" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Чернігівської області від 18.10.2016 у справі № 927/818/16 залишити без змін.

Матеріали справи № 927/818/16 повернути Господарському суду Чернігівської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Б.В. Отрюх

Судді А.І. Тищенко

Ю.Б. Михальська