Постанова

від 30.11.2016 по справі 910/14220/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" листопада 2016 р. Справа№ 910/14220/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Агрикової О.В.

Жук Г.А.

при секретарі судового засідання Яценко І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства «САН ІНБЕВ Україна»

на рішення Господарського суду міста Києва

від 27.09.2016

у справі № 910/14220/16 (суддя Якименко М.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОЕКТ ІНВЕСТ ЛТД»,

до Публічного акціонерного товариства «САН ІНБЕВ Україна»,

за участю представників сторін:

від позивача: Сбоєва А.І. - представник (довіреність від 11.11.2016 №б/н);

від відповідача: Братерський Г.М. - представник (довіреність від 25.12.2015 №6-С),

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Проект Інвест ЛТД» (надалі - ТОВ «Проект Інвест ЛТД», позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Публічного акціонерного товариства «САН ІНБЕВ УКРАЇНА» (надалі - ПАТ «САН ІНБЕВ УКРАЇНА», відповідач) про стягнення 1 777 025,62 грн, з яких 1 742 760,00 грн основного боргу, 31 408,65 грн пені та 2 856,97 грн 3 % річних, зумовлених неналежним виконанням відповідачем зобов'язань з оплати отриманого товару за договором поставки від 27.04.2015 №1.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.09.2016 у справі №910/14220/16 позов задоволено повністю. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «САН ІНБЕВ УКРАЇНА» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОЕКТ ІНВЕСТ ЛТД» 1 742 760,00 грн основного боргу, 31 408,65 грн пені, 2 856,97 грн 3% річних та 12 655,39 грн судового збору.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Публічне акціонерне товариство «САН ІНБЕВ Україна» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2016 та припинити провадження у справі №910/14220/16 у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення судом першої інстанції прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним і неповним дослідженням доказів, порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2016 Публічному акціонерному товариству «САН ІНБЕВ Україна» поновлено строк на апеляційне оскарження, скаргу прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Мальченко А.О., судді Жук Г.А., Агрикова О.В. та призначено розгляд справи на 30.11.2016.

Через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду 30.11.2016 від ПАТ «САН ІНБЕВ УКРАЇНА» надійшло клопотання про зупинення провадження у даній справі до вирішення пов'язаної справи №910/21112/16, яка розглядається іншим судом.

Обґрунтовуючи вказане клопотання, відповідач зазначив, що предметом розгляду справи №910/21112/16 є визнання недійсним одностороннього правочину - заяви ПАТ «САН ІНБЕВ Україна» від 19.09.2016 №ЮВ-179 про зарахування зустрічних однорідних вимог за договором поставки від 27.04.2015 №1.

Відповідно до частини 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі лише в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи.

Колегія суддів звертає увагу на те, що однією із підстав зупинення провадження у справі є неможливість судом самостійно встановити ті обставини, які встановлюються іншим судом при розгляді іншої справи.

Оскільки, при розгляді даної справи підлягають оцінці і дослідженню обставини щодо правомірності зарахування зустрічних однорідних вимог сторін, суд має право, в порядку статті 83 ГПК України, визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання про зупинення провадження у даній справі до розгляду справи №910/21112/16.

Позивач скористався правом, наданим статтею 96 Господарського процесуального кодексу України, через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.

В судовому засіданні представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги в повному обсязі, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та припинити провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечив, вважає їх безпідставними, а судове рішення законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду без змін.

30.11.2016 в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови апеляційного господарського суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування господарським судом норм чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.

Місцевим господарським судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 27.04.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПРОЕКТ ІНВЕСТ ЛТД» (в тексті договору - постачальник) та Публічним акціонерним товариством «САН ІНБЕВ УКРАЇНА» (в тексті договору - покупець) був укладений договір поставки №1 (надалі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передавати у власність покупця продукцію, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити її на умовах, визначених договором.

Відповідно до пункту 1.2. договору конкретний перелік продукції, строки постачання, а також її вартість встановлюється сторонами шляхом підписання додаткових угод до цього договору, які є його невід'ємними частинами. Дизайн та інші характеристики продукції погоджуються сторонами в специфікаціях на продукцію, які є додатками до відповідних додаткових угод. В специфікації зазначаються ескіз та інші характеристики продукції. До специфікації, у випадках необхідності, можуть додаватись оригінали-макети.

Згідно з пунктом 4.2. договору вартість продукції за цим договором встановлюється сторонами в додаткових угодах до цього договору.

Пунктом 4.3. договору встановлено, що загальна вартість договору дорівнює загальній фактичній вартості продукції, що поставлена постачальником покупцю за весь час дії цього договору.

Відповідно до пункту 4.4. договору покупець здійснює оплату продукції шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника через 165 календарних днів із дня підписання обома сторонами акту приймання-передачі (видаткової накладної), із врахуванням пункту 4.7. договору.

Пунктом 4.7. договору сторонами погоджено, що у покупця існує один платіжний день на місяць, в який покупець здійснює платіжні операції: перший вівторок місяця. Платежі, передбачені договором, додатковими угодами до нього, здійснюються покупцем в найближчий платіжний день по спливу відповідного строку відстрочки.

Згідно з пунктом 5.2. договору приймання продукції здійснюється за кількістю - згідно з видатковими накладними або актами прийому-передачі, за якістю - відповідно до сертифіката відповідності та паспорту (у випадках передбачених відповідною додатковою угодою), наданих під час передачі продукції покупцю та шляхом співставлення фактичної якості продукції, погоджених відповідними специфікаціями на продукцію, а також оригінал-макетами.

Видаткові накладні або акти прийому-передачі повинні бути підписані уповноваженими особами обох сторін та скріплені круглими печатками сторін.

Договір набирає чинності з дати його підписання обома сторонами та діє до 30.04.2016, а в частині взаєморозрахунків - до їх повного здійснення (пункт 11.1. договору).

В подальшому сторонами були підписані додаткові угоди до договору, якими погоджено перелік продукції, строки постачання та її вартість.

04.12.2015 сторонами були укладені додаткова угода №11 (специфікація №11) та додаткова угода №12 (специфікація №12) до договору, за умовами яких постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити продукцію вартістю 86 040,00 грн та 2 124 720,00 грн відповідно.

14.12.2015 була підписана додаткова угода №13 (специфікація №13) до договору, в якій сторони погодили поставку товару на суму 468 000,00 грн.

За правовою природою укладений сторонами договір є договором поставки, за яким, відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України, одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні приписи містить стаття 712 Цивільного кодексу України.

Частиною 2 вказаної статті визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Покупець, відповідно до статті 691 Цивільного кодексу України, зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Отже, укладення між ТОВ «Проект Інвест ЛТД» та ПАТ «САН ІнБев Україна» договору поставки було спрямоване на отримання останнім товару і одночасного обов'язку зі здійснення його оплати.

У відповідності до статей 626, 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Договір вважається укладеним, якщо сторони досягли згоди щодо усіх умов договору та є обов'язковим до виконання.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору позивач поставив, а відповідач отримав продукцію на загальну суму 2 678 760,00 грн, що підтверджується видатковими накладними №26 від 18.12.2015 на суму 936 000,00 грн, №29 від 30.12.2015 на суму 1 188 720,00 грн, №31 від 30.12.2015 на суму 86 040,00 грн, №32 від 30.12.2015 на суму 468 000,00 грн, підписаними уповноваженими представниками обох сторін та скріпленими печатками підприємств.

Відповідач в порушення умов договору здійснив часткову оплату товару на суму 936 000,00 грн.

Як стверджує позивач, отриманий товар відповідач в повному обсязі не оплатив, що стало підставою для звернення до суду з позовом про стягнення 1 742 760,00 грн основного боргу, 31 408,65 грн пені та 2 856,97 грн 3% річних.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач зазначав, що позивач, звертаючись з вимогою про стягнення заборгованості, не врахував пункти 4.7.1., 4.7.2. та 4.8. договору, які встановлюють підстави виникнення у покупця обов'язку з оплати продукції.

Колегією суддів відхиляються дані твердження відповідача, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 4.7.1. договору оплата здійснюється на підставі:

- оригіналів підписаних обома сторонами та скріплених їх печатками актів прийому-передачі (видаткової накладної), оформлених у відповідності до вимог чинного законодавства та договору;

- наданої за допомогою програмного комплексу «M.E.Doc» або іншого належного та допустимого програмного комплексу податкової накладної в електронній формі, складеної у строки, в порядку та у відповідності до чинного законодавства України та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних.

У випадку одержання покупцем від постачальника належно оформлених оригіналів платіжних документів, проте, за відсутності реєстрації податкової накладної в Єдиному державному реєстрі податкових накладних, відстрочка платежу за поставлену продукцію відраховується з дати реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (пункт 4.7.2. договору).

Згідно з пунктом 4.8. договору акти приймання-передачі продукції (видаткові накладні) повинні містити посилання на номер і дату укладення цього договору, номер і дату відповідної додаткової угоди, номер і дату замовлення, на підставі якого здійснювалося постачання відповідної продукції.

Судова колегія зазначає, що факт здійснення господарських операцій сторонами з поставки товару підтверджується первинними бухгалтерськими документами, якими є видаткові накладні, на яких і ґрунтуються позовні вимоги.

Відповідно до частин 1-2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Колегія суддів зазначає, що видаткові накладні, на підставі яких здійснювалася поставка товару, оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положення «Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку», затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24.05.1995 №88 та містять усі необхідні для первинних документів реквізити.

При цьому, підписана видаткова накладна є належним доказом отримання товару контрагентом, а прийняття юридичною особою товару за видатковими накладними та його часткова оплата свідчать про схвалення юридичною особою дій свого представника.

На підтвердження позовних вимог, позивачем також надано в матеріали справи копії податкових накладних, що складені на господарські операції з поставки товару за спірними видатковими накладними та квитанцій про реєстрацію податкових накладних/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Податкові накладні, надані позивачем, складено у відповідності до вимог пунктів 201.1, 201.4., 201.6., 201.7. статті 201 Податкового кодексу України, згідно яких платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, яка складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Зважаючи на викладене, колегією суддів оцінюються податкові накладні, що складені позивачем, як доказ того, що ним відображені господарські операції за спірними видатковими накладними у своїх податкових зобов'язаннях.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідачем доказів оплати товару у повному обсязі не надано, що в розумінні статті 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання.

Оскільки розмір заборгованості підтверджується наявними матеріалами справи, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу є обґрунтованою, документально підтвердженою та такою, що підлягає задоволенню в розмірі 1 777 025,62 грн.

У зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язань з оплати товару, крім основного боргу позивач просив стягнути з відповідача пеню, розмір якої згідно розрахунку, долученого до позовної заяви, складає 31 408,65 грн.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, зокрема, стягнення пені та порядок її нарахування, передбачено статтею 549 Цивільного кодексу України, статтями 230-232 Господарського кодексу України, а також Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України).

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

За приписами частини 6 вказаної статті штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" вiд 22.11.1996 № 543/96-ВР платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Крім того, відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

Згідно з пунктом 7.3. договору у випадку прострочення покупцем здійснення остаточного розрахунку за продукцію покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла протягом періоду, за який нараховується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Колегія суддів, здійснивши розрахунок пені, погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позовної вимоги про стягнення пені у заявленому позивачем розмірі - 31 408,65 грн.

Водночас позивач також просив стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 2 856,97 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Колегія суддів встановила, що позивачем правильно розраховано розмір 3 % річних, а відтак, місцевий господарський суд дійшов мотивованого висновку щодо задоволення цієї позовної вимоги у заявленому позивачем обсязі.

В апеляційній скарзі відповідач зазначив про те, що суд першої інстанції не надав правової оцінки клопотанню ПАТ «САН ІНБЕВ УКРАЇНА» про припинення провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Зазначене клопотання відповідача обґрунтоване тим, що у зв'язку з неналежним виконанням ТОВ «Проект Інвест ЛТД» зобов'язань з поставки товару за спірним договором, відповідачем нараховано позивачеві штрафні санкції, про що зазначено у претензії від 14.07.2016 №ЮВ-143 про сплату 72 870,00 грн штрафу та у вимозі від 09.09.2016 №ЮВ-174 про сплату 6 860 905,60 грн штрафу. Докази направлення вказаних претензій наявні у матеріалах справи.

У зв'язку з існуванням між сторонами зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, як стверджує відповідач, наявні підстави для зарахування вказаних вимог згідно його заяв від 09.09.2016 №ЮВ-173 та від 19.09.2016 №ЮВ-179 і, відповідно, припинення зобов'язання ПАТ «САН ІНБЕВ УКРАЇНА» перед ТОВ «Проект Інвест ЛТД».

Колегія суддів апеляційного господарського суду не вбачає підстав для припинення провадження у даній справі, а твердження скаржника вважає безпідставними та необґрунтованими з огляду на наступне.

Статтею 598 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Статтею 601 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахуванням зустрічних однорідних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому).

Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам:

1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим);

2) бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв'язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов'язань по передачі родових речей, зокрема грошей). Правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають із різних підстав (різних договорів тощо);

3) строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Колегія суддів відзначає, що наявність заперечень однієї сторони не є перешкодою для проведення зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою іншої сторони, але лише за умови, що така заборгованість є безспірною.

Також, слід зазначити, що на однорідність вимог не впливають підстави виникнення зобов'язання, а має значення лише природа зобов'язання.

Як вбачається з матеріалів справи, однією з вимог позивача є стягнення з відповідача заборгованості за невиконаним зобов'язанням, вимога ж відповідача за заявою про зарахування однорідних вимог зводиться до стягнення з позивача нарахованих ним штрафів за порушення умов договору.

Відповідно до пункту 1.14. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» вимоги про сплату пені та передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошових зобов'язань хоча й мають грошовий характер, але за своєю правовою природою не є основним зобов'язанням, а є заходом відповідальності за порушення зобов'язань, й відтак ці вимоги не можуть бути зараховані як зустрічні в порядку статті 601 Цивільного кодексу України.

Викладене підтверджується положеннями статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", відповідно до якої грошове зобов'язання - зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових зобов'язань боржника не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції, визначені на дату подання заяви до господарського суду.

Таким чином, системний аналіз норм матеріального права дає підстави для висновку, що обов'язок сплатити штраф за невиконання зобов'язання не є зобов'язанням в розумінні положень частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, тому що штраф є одним із видів забезпечення виконання основного зобов'язання, в тому числі й грошового.

Отже, стягнення заборгованості за договором та оплата штрафу не є однорідними зобов'язання, а тому не можуть бути зарахованими.

Крім того, припинення зобов'язання зарахуванням означає відсутність предмета спору за умови, якщо між сторонами не залишилися спірних (неврегульованих) питань, наприклад, якщо позивач заперечує існування своєї заборгованості перед відповідачем, у господарського суду немає підстав для висновку про відсутність предмета спору.

Як вбачається із матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Проект Інвест ЛТД» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «САН ІНБЕВ Україна» про визнання недійсною заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 19.09.2016 №ЮВ-179 за договором поставки від 27.04.2016 №1, а відтак, вказані зобов'язання не є безспірними та доведеними, а тому не можуть бути зараховані судом в порядку статті 601 Цивільного кодексу України.

Згідно статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарським судом міста Києва від 27.09.2016 у справі №910/14220/16 прийнято з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду не спростовують, у зв'язку з чим оскаржуване рішення має бути залишеним без змін, а апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства «САН ІНБЕВ Україна» без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на апелянта.

Керуючись статтями 4-3, 32-34, 43, 44, 49, 96, 99, 101 - 106 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «САН ІНБЕВ Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2016 у справі №910/14220/16 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва 27.09.2016 у справі №910/14220/16 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/14220/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді О.В. Агрикова

Г.А. Жук