Рішення

від 02.12.2016 по справі 549/364/16-ц

ЧОРНУХИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Cправа №549/364/16-ц

Провадження№2/549/217/16

РІШЕННЯ

Іменем України

29 листопада 2016 року Чорнухинський районний суд Полтавської області

у складі: головуючого - судді Крєпкого С.І.

з участю: секретаря - Якубовській Т.О.

за участю, які беруть участь у справі:

представника позивача -

ОСОБА_1, ОСОБА_2

представників відповідача -

ОСОБА_3, ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Чорнухи справу за позовом ОСОБА_5 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Вишневе-Агро» про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі,

встановив:

Позивач звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати недійсною додаткову угоду від 04.06.2015 року до договору оренди земельної ділянки від 30.04.2007 року, (далі - Договір) укладеної між нею та відповідачем, у зв'язку з її укладенням під впливом обману та помилки.

Свої вимоги обгрунтовує тим, що вона є власником земельної ділянки з кадастровим номером 5325155100:00:039:0031, яка розташована в адміністративних межах Чорнухинської селищної ради Чорнухинського району Полтавської області і перебуває в оренді у відповідача відповідно до Договору, укладеного з ТОВ «Повстинагроальянс», правонаступником якого є відповідач.

Влітку 2015 року представник ТОВ «Повстинагроальянс» запропонував позивачу підписати додаткову угоду до Договору з метою оформлення збільшення розміру орендної плати, на що вона погодилася. Проте, як нею з'ясувалося згодом, в додатковій угоді Договір було викладено у новій редакції, до якого були внесені і інші зміни, які з нею не узгоджувалися, зокрема й щодо продовження строку дії Договору та передачу її земельної ділянки в суборенду без її згоди.

Зазначає, що своєї згоди на продовження строку дії Договору не надавала, маючи намір після закінчення оренди розпорядитися своїм майном з максимальною вигодою для свого сімейного бюджету, а підписала документ під впливом обману.

Крім того, вказує на те, що згідно з ст.20 Закону України «Про оренду землі», ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», ст.638 ЦК України, постановами Верховного Суду України від 06 березня 2013 року по справі №6-5 цс 13, №6-118 цс 13 та від 12 листопада 2012 року, моментом вчинення правочину необхідно вважати момент, коли сторони свого часу досягли згоди з усіх істотних умов, тобто в момент підписання договору, а не його відповідної реєстрації.

Відповідно до пункту 7 Договору його укладено на 5 років, тому вважає, що він діє до 30 квітня 2012 року, а орендар відповідно до умов Договору не пізніше ніж за 365 днів до закінчення строку його дії не повідомляв про намір продовжити дію договору.

Оскільки розділ договору «Орендна плата» не надає право сторонам укладати додаткові угоди, зазначає, що в даному випадку необхідно було укладати не додаткову угоду, а договір оренди землі із усіма істотними умовами договору, чого зроблено не було.

Як самостійний правочин Додаткова угода, що зареєстрована 28.05.2012 року, не відповідає формі договору, який укладається при оренді земельної ділянки сільськогосподарського призначення, оскільки у ній відсутня головна істотна умова - предмет (об'єкт) оренди.

Згідно із пунктом 33 договору оренди землі від 30.04.2007 року дія договору припиняється у разі закінчення строку на який його було укладено, а додаткові угоди до договору оренди землі від 30 квітня 2007 року були зареєстровані тільки 28.05.2012 року та 22.07.2016 року відповідно, тобто після закінчення дії Договору.

Оскільки положення ст.631 ЦК України визначає строк дії Договору як час в межах якого сторони можуть здійснювати свої права і обов'язки, в свою чергу Закон України «Про оренду землі», ніяких виключень з цього правила не робить, то вважає, що зміни до Договору, який діяв до 30.04.2012 року, після 30.04.2012 року суперечать та не відповідають діючому законодавству.

Крім того вказує на те, що на момент підписання спірного договору Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» з 16.03.2010 року вимагав укладати угоди тільки на сформовані земельні ділянки, а сторони уклали спірний правочин в 2015 році на не сформовану земельну ділянку, а тому правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вважає, що обставини, щодо яких помилилися сторони вносячи зміни в договір після 30.04.2007 року, мають істотне значення, оскільки стосуються строку дії договору як однієї із обов'язкових умов договору та безпосередньо впливають на права та обов'язки сторін даного договору.

Тому за таких обставин додаткові угоди, реєстрація яких проведена після 30.04.2012 року, вважає недійсними, оскільки під час таких дій було допущено порушення статей 203, 215, 229, 230, 631, 638 ЦК України, статей 15, 31, 34 Закону України «Про оренду землі».

Представник позивача ОСОБА_2 позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених у позові і, крім того, суду пояснив, що оскільки договір оренди землі було укладено 30.04.2007 р. на строк 5 років, а зареєстрований 04.06.2007 року, то державна реєстрація не може змінювати строк дії договору, який закінчився 30.04.2012 року.

Вважає, що оскільки додаткова угода від 2011 була зареєстрована 28.05.2016 р., тобто поза межами дії основного договору, тому укладення оспорюваної додаткової угоди від 04.06.2015 р. після закінчення строку основного Договору. При цьому додаткова угода повинна укладатись у тій самій формі, що і основний Договір, а у 2015 році між сторонами був укладений новий договір.

Крім того зазначив, що позивач був позбавлений змоги ознайомитись з текстом Додаткової угоди 04.06.2015 р.

Представники відповідача позов не визнали і суду пояснили, що дійсно 30.04.2007 року між позивачем та ТОВ «Повстинагроальянс», правонаступником якого є відповідач, було укладено Договір оренди землі №171 за умовами якого позивач надав, а ТОВ «Повстинагроальянс» прийняв у строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва строком на 5 років.

Вказаний Договір було підписано обома сторонами та зареєстровано 04.06.2007 року №0407545004171.

10.08.2011 року між сторонами було укладено додаткову угоду до Договору оренди землі, яка також була підписана сторонами та 28.05.2012 року зареєстрована за №532510004002141, за умовами якої сторони узгодили внесення змін до Договору оренди землі, зокрема продовжили строк дії Договору оренди землі до 30.04.2017 року.

04.06.2015 року між позивачем та ТОВ «Повстинагроальянс» було укладено додаткову угоду до Договору оренди землі, відповідно до якої сторони узгодили внесення змін щодо продовження строку дії Договору оренди землі до 28.05.2027 року.

22.07.2016 року за відповідачем було зареєстровано право оренди земельної ділянки, яка належить на праві приватної власності позивачу.

Вважають твердження позивача безпідставними, оскільки перед підписанням, спільно відповідачем та позивачем були узгоджені умови Договору оренди землі, всіх додатків до нього, в тому числі і оспорюваної Додаткової угоди від 04.06.2015 року, про що в кожному конкретному випадку було досягнуто взаємної згоди. Дана угода підписувалася позивачем власноручно, за її вільним волевиявленням, що свідчить про її згоду з усіма умовами угоди, вона могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, зазначений правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідач протягом дії Договору сплачував орендну плату, а позивач її приймала, що свідчить про згоду останньої щодо існування орендних правовідносин із відповідачем, чим відповідно позивач ще раз підтвердила вчинений правочин - укладання Договору оренди землі та оспорюваної Додаткової угоди.

Крім того, також вважають безпідставними твердження представника позивача про те, що:

1) договір оренди землі діяв до 30.04.2012 року, оскільки Договір оренди землі з урахуванням укладених та підписаних сторонами додаткових угод до Договору діє до 28.05.2027 року.

2) додаткові угоди були зареєстровані після закінчення строку дії договору оренди землі з огляду на те, що у п.7 договору оренди землі сторонами узгоджено, що договір оренди землі укладено на 5 років, а в п.38 вказано про те, що договір оренди землі набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Чинна редакція ст.18 Закону України «Про оренду землі» на момент укладання договору оренди землі містила аналогічну норму про те, що договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Обов'язковість проведення державної реєстрації даного виду правочину було передбаченого ст.20 Закону України «Про оренду землі» в редакції, що діяла на момент вчинення правочину.

Вважають, що відповідно до вимог законодавства (чинного на час підписання та державної реєстрації договору оренди землі) та відповідно до умов договору оренди землі він набирає чинності після його державної реєстрації і тільки після державної реєстрації вступають в дію всі умови договору оренди землі, у сторін виникають певні права та обов'язки, передбачені правочином, який укладено сторонами, в тому числі і умова щодо строку дії договору, тобто строк дії Договору оренди землі мав закінчитися 03.06.2012 року.

3) орендар не пізніше ніж за 365 днів до закінчення строку дії договору не повідомив орендодавця про намір продовжити дію договору, оскільки позивачем та відповідачем за взаємною згодою та вільним волевиявленням було внесено зміни до деяких умов договору оренди землі, які було викладено у письмовій формі, підписано сторонами та зареєстровано у встановленому законодавством порядку в межах строку дії Договору оренди землі.

4) договір оренди землі припинив свою дію на підставі п.33 (закінчення строку на який його було укладено), оскільки Договір оренди землі діє до 28.05.2027 року: додатковими угодами від 10.08.2011 року строк дії договору оренди землі було продовжено до 30.04.2017 року, а 04.06.2015 року - до 28.05.2027 року.

Крім того, вважають безпідставними посилання представника позивача на Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» щодо обов'язкової реєстрації права оренди земельної ділянки, оскільки відповідно до вимог вищезазначеного Закону, у редакції, яка була чинною на час підписання та державної реєстрації договору оренди землі та додаткової угоди від 10.08.2011 року, право оренди земельної ділянки не підлягало державній реєстрації.

На час підписання та державної реєстрації Договору та додаткової угоди від 10.08.2011 року були чинними положення статей 18, 20 Закону України «Про оренду землі», які містили вимогу про державну реєстрацію договору оренди землі, після чого останній набирав чинності. Право оренди виникало після державної реєстрації договору оренди землі.

Вимога про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки була внесена до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» на підставі Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та інших законодавчих актів України» від 11.02.2010 року №1878-VI, який набрав чинності 16.03.2010 року.

Державна реєстрація прав на нерухоме майно в порядку, визначеному зазначеним Законом, здійснюється з 01.01.2013 року згідно з п.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України» від 11.02.2010 року №1878-VI.

Договір оренди землі і додаткова угода від 10.08.2011 року були зареєстровані у встановленому законом порядку до 01.01.2013 року.

Постанови Верховного Суду України по справах №6-5цс13 та 6-118цс13 винесено відповідно 06.03.2013 року та 25.12.2013 року, тобто після підписання та державних реєстрацій договору оренди землі і додаткової угоди від 20.06.2011 року.

Крім того, на момент підписання та державної реєстрації договору оренди землі та додаткової угоди від 10.08.2011 року Верховний Суд України приходив до висновку про те, що договір оренди землі є укладеним з моменту його державної реєстрації (постанова від 18.09.2013 року по справі №6-99ц13).

Вважають, що додаткова угода від 10.08.2011 року була зареєстрована у встановленому законом порядку та в межах строку дії договору оренди землі. Право оренди земельної ділянки, за додатковою угодою від 04.06.2015 року також було зареєстровано у встановленому законом порядку та у межах строку дії Договору.

Земельна ділянка, яка належить позивачу та яка є об'єктом Договору була сформованою на момент підписання договору оренди землі та додаткових угод, їх державної реєстрації та відповідної реєстрації права оренди земельної ділянки.

Вказують на те, що підстави позову про вчинення договору внаслідок помилки, а також водночас під впливом обману є взаємовиключними, оскільки предмет доказування кожної з обставин, на яку посилається на підтвердження своїх доводів позивача, передбачає встановлення відмінних за правовою природою юридичних фактів.

Посилаючись на викладене просили у задоволенні позову відмовити.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст.6,627 ЦК сторони є вільними в укладенні договору, вибору контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків

Частинами першою - третьою статті 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Зміст правочину становлять права та обов'язки, про набуття, зміну або припинення яких учасники правочину домовилися.

Правочин є недійсним у разі недотримання умов його чинності, передбачених статтею 203 ЦК України, а саме: відсутність у сторін (сторони) необхідного обсягу цивільної дієздатності, відсутність волевиявлення учасника правочину та його невідповідність внутрішній волі учасника правочину, невідповідність форми вчиненого правочину вимогам закону, відсутність спрямованості волі учасників правочину на реальне досягнення обумовленого ним юридичного результату.

Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5 та 6 ст.203 ЦК України.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.ч.2,3 ст.215 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша ст.229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Отже, підставою для визнання правочину недійсним відповідно до зазначеної норми є введення однією стороною іншої сторони правочину в обман щодо обставин, які мають істотне значення.

Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом статті 79 ЗК України земельна ділянка це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно з нормою статті 79-1 ЗК України земельна ділянка набуває ознак об'єкта цивільних прав з моменту її сформування, тобто з моменту присвоєнням їй кадастрового номера. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

За договором оренди землі, як зазначено у ст.13 Закону України «Про оренду землі», орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння, користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Обов'язковою (істотною) умовою договору оренди землі є визначення строку, на якій земля передається орендареві.

Відповідно до статей 18, 20 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) договір оренди землі підлягає державній реєстрації, якщо такий договір укладений. Після державної реєстрації укладеного договору оренди землі він набирає чинності.

Відповідно до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Статтею 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.ст.10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 58 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюванного правочину підлягають застосуванню загальні приписи ст.ст.3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного права.

За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.

При цьому необхідно зазначити, що підстави позову про вчинення договору внаслідок помилки, а також водночас під впливом обману є взаємовиключними, оскільки предмет доказування кожної з обставин, на яку посилається на підтвердження своїх доводів позивач, передбачає встановлення відмінних за правовою природою юридичних фактів.

Судом встановлено, що 03.04.2007 року між ОСОБА_5 та ТОВ «Повстинагроальянс», правонаступником якого є відповідач, було укладено договір оренди землі №171 площею 3,36 га строком на 5 років (а.с.6, 8-10, 19, 54).

Згідно з актом прийому-передачі земельної ділянки від 30.04.2007 р. позивач передала, а орендар прийняв в оренду земельну ділянку відповідно до вказаного Договору ( а.с.56).

04.06.2007 року вказаний договір зареєстровано у Чорнухинському районному відділі Полтавської регіональної філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України», за №040754500171 (а.с.54 зворотній бік).

З п.7 Договору вбачається, що сторони домовились про його укладення на 5 років (а.с.54).

10.08.2011 р. між позивачем та ТОВ «Повтинагроальнянс» укладено додаткову угоду, за умовами якої сторони внесли зміни в договір оренди землі, зокрема продовжили строк дії договору оренди до 30.04.2017 року, починаючи з дня набрання чинності цим договором з урахуванням ротації культур згідно з проектом землеустрою. Дана угода зареєстрована у відділі Деркомзему у Чорнухинському районі Полтавської області 28.05.2012 року. (а.с.57).

04.06.2015 р. між тими ж сторонами було укладено додаткову угоду до Договору оренди землі №171, відповідно до якою сторони дійшли згоди внести зміни до Договору та викласти його в новій редакції, в тому числі, продовжили строк дії договору оренди землі, змінили розмір орендної плати, а також внесли зміни в частині права орендаря передавати земельні в суборенду (без отримання попередньої згоди Орндодавця) п.п.3.1,4.1, 9.3 (а.с.58, 59 зворотній бік).

Згідно з п.3.1. Додаткової угоди від 04.06.2015 р. договір діє до 28.05.2027 року із дня набрання чинності цим договором (з моменту реєстрації права оренди в порядку, передбаченому законодавством).

22 липня 2016 року за відповідачем зареєстровано право оренди земельної ділянки позивача (а.с.10).

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 - менеджер села СТОВ «Вишневе-Агро», суду показала, що позивач особисто зверталась до неї з питань підписання додаткової угоди до Договору у 2015 році. Вона пояснила їй суть змін, в тому числі що стосуються збільшення орендної плати та строку дії договору, на що остання погодилася і надала документи для укладення угоди. Після того, як текст угоди було виготовлено, ОСОБА_5 ознайомилась з її змістом і підписала. В часі її ніхто не обмежував. Це відбувалося в приміщенні Чорнухинської селищної ради, де вона веде індивідуальний прийом пайовщиків.

Їй відомо, що управляющим товариства було розміщено об'яви щодо можливості укладення додаткових угод товариства з пайовщиками. Також зазначила, що деякі орендодавці читають текст додаткової угоди відразу, інші - беруть читати додому.

Волевиявлення є важливими чинником, без якого неможливе вчинення правочину, що узгоджується зі свободою договору, установленою ст.627 ЦК.

За змістом ч.1 ст.230 ЦК України правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов'язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за ст. 230 ЦК України.

Згідно з роз'ясненнями, наданими в п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Обман може стосуватись тільки обставин, що мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов'язків сторін, властивостей і якості речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Обман може виражатись в активних та пасивних діях недобросовісної сторони правочину.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Тобто правочин, вчинений під впливом обману, належить до правочинів з вадами волі, оскільки у сторони, яка діяла під впливом обману, внутрішня воля сформувалася невірно, під впливом хибних відомостей про обставини правочину, спричинених діями інших осіб. Обман це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. Обман може відбуватися як у вигляді активної поведінки сторони, повідомлення нею про будь-які обставини, яких насправді немає, так і у вигляді свідомого замовчування обставин, що можуть перешкоджати укладання правочину.

Відповідно до укладеної сторонами 04.06.2015 року додаткової угоди до Договору оренди землі від 30.04.2007 року сторони погодили внесення змін до Договору, виклавши його в новій редакції. Вказана додаткова угода підписана сторонами (ас.58-60).

Пунктом 3.1. договору встановлено строк його дії до 28.05.2027 року, починаючи із дня набрання чинності цим договором ( з моменту державної реєстрації права оренди в порядку, передбаченому законодавством.

Додаткова угода містить всі істотні умови договору оренди землі, власноручно підписана позивачем, що свідчить про вільне волевиявлення сторін.

Підписавши додаткову угоду та приймаючи орендну плату у збільшеному розмірі позивач фактично підтвердила чинність укладеної угоди.

Матеріалами справи не підтверджується факт вчинення відповідачем будь-яких дій (активних або пасивних), які б свідчили про умисне введення позивача в обман щодо істотних обставин справи.

Зокрема, позивачем не доведено, що представником відповідача у день підписання додаткової угоди їй були навмисно повідомлені неправдиві відомості щодо природи правочину, якій укладений04.06.2015 р., що призвело до підписання оспорюваного правочину.

Доводи позивача, що умови додаткової угоди стосовно строку дії договору оренди землі, умов щодо передачі земельної ділянки в суборенду без її згоди нею не погоджувалася, а тому їх внесення до додаткової угоди є наслідком обману з боку відповідача, не грунтуються на належних та допустимих доказах.

Посилання представника позивача на письмову об'яву, розміщену відповідачем, не доводять умисел відповідача на обман, а є лише способом повідомлення орендодавців про те, що товариство бажає продовжити правовідносини і збільшити розмір орендної плати.

При цьому позивач не визнана недієздатною чи обмежено дієздатною, розуміла природу вчинюваного нею правочину, її волевиявлення було вільним і відповідало її внутрішній волі, договір не носив характеру фіктивного та удаваного правочину, і її укладено не під впливом обману, насильства або тяжких обставин, про що свідчить зміст укладеної сторонами оспорюваної Додаткової угоди, яка підписана нею особисто (а.с.60).

Посилання представника позивача, що позивач не усвідомлювала правові наслідки укладеного договору та не знайомилася з його текстом, а також те, що на останній сторінці додаткової угоди до договору оренди землі містяться лише прикінцеві положення угоди та реквізити сторін, не свідчать про введення позивача в оману відповідачем, та не є доказом вчинення обману.

При цьому твердження про те, що має місце підміна сторінок (змісту) правочину, суд не бере до уваги в силу ч.4 ст.60 ЦПК України, згідно з якою доказування не може грунтуватися на припущеннях.

При цьому необхідно зазначити, що ч.1 ст.143 ЦПК України для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.

Особам, які брали участь у справі, в тому числі представникам позивача, судом роз'яснювалось їх право заявити клопотання про призначення відповідної експертизи для з'ясування вказаних обставин, проте останні таке клопотання не заявляли.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що позивачем не доведено факт умисних дій відповідача, які призвели до обману та, як наслідок, до укладення додаткової угоди, а тому підстав для визнання її недійсною з підстав, передбачених ст.230 ЦК України, немає.

Що стосується укладення додаткової угоди під впливом помилки, то вони також є безпідставними виходячи з наступного.

Згідно з ч.1 ст.229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до роз'яснень, які містяться в п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до статей 229 - 233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної

домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі

від вчиненого правочину.

Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

У постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі за №6-2953цс15 викладено наступну правову позицію.

Згідно з частинами першою - третьої, п'ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до вимог частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

За змістом статті 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним з підстав, визначених статтею 229 ЦК України, повинна довести на підставі належних і допустимих доказів наявність помилки щодо обставин, які мають істотне значення.

Як вже було зазначено, відповідно до пункту 7 Договору оренди його укладено на 5 років, а згідно з пунктом 38 Договір набирає чинності після підписання сторонами та державної реєстрації (а.с.54).

Додатковими угодами від 10.08.2011 року та від 04.06.2015 року строк дії договору оренди землі було продовжено до 30.04.2017 року та до 28.05.2027 року відповідно (а.с.57,58).

Сторони договору, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі скріплюють його своїми підписами, що і є моментом укладення договору.

Разом з тим цивільні права та обов'язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення сторін договору оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації. В момент державної реєстрації набирає чинності договір, укладення якого вже відбулося, і така реєстрація не може змінювати моменту укладення договору.

Зазначене підтверджується правовими позиціями, висловленими в Постановах Верховного Суду України № 6-127цс13 від 18 грудня 2013 року, № 6-162ц13 від 19 лютого 2014 року, № 6-5цс13 від 06 березня 2013 року, які у відповідності з положеннями ст. 360-7ЦПКУкраїни,є обов'язковою для застосування.

Зокрема, Верховний суд України наголошує, що державна реєстрація договору оренди земельної ділянки у період визначеного сторонами строку дії договору забезпечує правомірне, договірне використання орендарем орендованої земельної ділянки відповідно до норм Земельного кодексу України, Цивільного кодексу України, Закону України від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» та Закону України від 11 лютого 2010 року № 1878-VІ «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України» незалежно від дати проведення такої реєстрації.

Договір оренди землі №171 укладено сторонами 30.04.2007 року, тобто сторонами досягнуто згоди по всіх істотних умовах, та з цього часу розпочався строк дії договору.

Таким чином, строк визначений цим договором в 5 років закінчився 30.07.2012 року. тому твердження про те, що на час укладання додаткових угод від 10.08.2011 р. та від 04.06.2015 року строку дії Договору оренди №171 закінчився суперечать доказам, що є у матеріалах справи, і є безпідставними.

Крім того, посилання представника позивача на те, що спірний правочин у 2015 році укладено щодо несформованої земельної ділянки є також безпідставним, оскільки земельна ділянка відповідно до положень ст.ст.79, 79-1 ЗК України є сформованою.

При цьому необхідно зазначити, що законодавством передбачено право оренди земельних часток (паїв) єдиним масивом (полем) згідно зі схемою поділу земель, без установлення меж кожної окремої ділянки та закріплення їх межовими знаками.

Зокрема положення статті 79-1 ЗК України, статті 3 Закону України Про оренду землі, щодо визначення об'єкта оренди поширюються на відносини щодо оренди земельної частки (паю) з урахуванням певних особливостей.

Так, розділом IX Перехідні положення Закону України «Про оренду землі» закріплено право громадян власників сертифікатів на право на земельну частку (пай) до виділення їм у натурі (на місцевості) земельних ділянок укладати договори оренди земель сільськогосподарського призначення, місце розташування яких визначається з урахуванням вимог раціональної організації території і компактності землекористування, відповідно до цих сертифікатів з дотриманням вимог цього Закону. Після виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) договір оренди землі переукладається відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише за згодою сторін. Припинення дії договору оренди допускається лише у випадках, визначених цим Законом.

Скріпивши своїми підписами оспорювану додаткову угоду, сторони погодили саме такі умови угоди, - яка не суперечить вимогам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства , -а тому вказані обставини не можуть бути підставою для визнання її недійсною з заявлених позивачем підстав.

Таким чином позивачем на підтвердження своїх вимог не доведено належними та допустимими доказами наявність обставин, які вказують на помилку, а саме неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення.

З огляду на викладене підставі для задоволення позову в цій частині також відсутні.

Виходячи з наведеного, керуючись ст.ст.15, 16, 215, 229, 230, 627, 638-640 ЦК України, ст.ст.10, 11, 57, 60, 88, 212, 214 ЦПК України, суд,

вирішив:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Полтавської області через Чорнухинский районний суд шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня його проголошення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з моменту отримання копії цього рішення.

Рішення cуду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не

було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення розгляду справи апеляційним судом.

Рішення виготовлене у повному обсязі 02 грудня 2016 року.

Суддя