Постанова

від 06.12.2016 по справі 826/14642/16

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра, 8, корпус 1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06 грудня 2016 року 13 год. 00 хв. № 826/14642/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Данилишина В.М. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "РК "Барбарис" до Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправними та скасування рішень.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва (також далі - суд), з урахуванням усунення виявлених недоліків, надійшов позов товариства з обмеженою відповідальністю "РК "Барбарис" (далі - позивач) до Головного управління ДФС у місті Києві (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 01 липня 2016 року №0003401402, №0003411402, №0003421402, №0003431402, №0555140303 та №0556140303 (далі - оскаржувані рішення) .

В обґрунтування позову зазначено, що оскаржувані рішення є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки прийняті відповідачем на підставі висновків акту перевірки, які не відповідають фактичним обставинам.

Відповідною ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі №826/14642/16 (далі - справа) , яку призначено до розгляду у судовому засіданні.

Під час переходу до розгляду справи по суті представники позивача підтримали позов та просили задовольнити його повністю з підстав, зазначених у ньому та наданих на його обґрунтування доказах, а представник відповідача не визнав позов та просив відмовити у його задоволенні повністю з підстав, зазначених у письмових запереченнях проти позову, наданих суду разом із доказами на їх обґрунтування.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у відповідному судовому засіданні судом, відповідно до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) , прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.

У ході розгляду справи у порядку письмового провадження до суду через канцелярію від представника позивача надійшли додаткові письмові докази, які судом долучено до матеріалів справи для врахування при прийнятті у справі судового рішення по суті.

Оцінивши у порядку письмового провадження належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд -

ВСТАНОВИВ:

Відповідачем у період із 16 травня по 03 червня 2016 року проведено перевірку позивача, за результатами якої 10 червня 2016 року складено акт №249/26-15-14-02-04/38669164 про результати документальної планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період із 21 березня 2013 року по 31 грудня 2015 року (далі - акт перевірки) , згідно з висновками якого, позивачем:

- завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування податком на прибуток: 2014 рік - 2810520,00 грн.; 2015 рік - 14437042,00 грн.;

- занижено податок на прибуток за 2015 рік у розмірі 3212075 грн.;

- завищено від'ємне значення між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту у грудні 2015 року у розмірі 292903,00 грн.;

- занижено ПДВ у загальному розмірі 376309,00 грн.: квітень 2015 року - 92138,00 грн.; травень 2015 року - 5300,00 грн.; грудень 2015 року - 278871,00 грн.;

- не сплачено земельний податок у загальному розмірі 1124873,48 грн.;

- занижено податок на прибуток іноземних юридичних осіб у загальному розмірі 706834,00 грн.: 2014 рік - 186148,00 грн.; 2015 рік - 520686,00 грн.;

- несвоєчасно сплачено єдиний внесок у загальному розмірі 1238,97 грн.;

- занижено зобов'язання по сплаті до бюджету податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік у розмірі 338938,95 грн.;

- допущено порушення вимог податкового законодавства під час перевірки питань щодо правильності утримання та своєчасності перерахування податку на доходи фізичних осіб до бюджету у загальному розмірі 342724,05 грн.: 2014 рік - 139043,61 грн.; 2015 рік - 203680,44 грн.;

- занижено військовий збір за 2015 рік у розмірі 16594,08 грн.

На підставі акту перевірки, 01 липня 2016 року відповідачем прийнято оскаржувані рішення:

- №0003401402, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ у розмірі 292903,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 29290,00 грн.;

- №0003411402, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 2810520,00 грн.;

- №0003421402, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 376309,00 грн. за основним платежем та у розмірі 94077,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

- №0003431402, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання із земельного податку з юридичних осіб у розмірі 1124873,48 грн. за основним платежем та у розмірі 281728,37 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

- №0555140303, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податків та зборів, у тому числі податку на доходи фізичних осіб у розмірі 245055,60 грн.

- №0556140303, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податків та зборів, у тому числі військового збору у розмірі 11177,33 грн.

Позивачем перелічені рішення оскаржуються у судовому порядку, оскільки вони, за його переконанням, прийняті відповідачем на підставі обставин, виявлених у ході перевірки, які не відповідають фактичним обставинам та спростовуються наданими суду письмовими доказаним.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п. 75.1, п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України (далі - ПК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) , контролюючі органи мають право: проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Як з'ясовано у ході судового розгляду справи, в обґрунтування необхідності донарахування податкових зобов'язань з ПДВ та зменшення суми від'ємного значення позивачу контролюючий орган зазначив про безпідставне віднесення до податкового кредиту сум за податковими накладними, які видані ПАТ "Київський завод реле та автоматики" у зв'язку із виконанням договору поруки від 24 квітня 2014 року.

Згідно з п.п. 198.1, 198.2, 198.3 ст. 198 ПК України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з п. 187.8 ст. 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата складення платником податкової накладної за такими операціями, за умови реєстрації такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Датою збільшення податкового кредиту орендаря (лізингоотримувача) для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об'єкта фінансового лізингу таким орендарем.

Датою віднесення сум до податкового кредиту замовника з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до п. 187.9 ст. 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Основним видом діяльності позивача є надання послуг з оренди, що супроводжується отриманням орендарями комунальних послуг (опалення, електропостачання, водопостачання тощо).

Позивачем, на підставі договору поруки від 24 квітня 2014 року, придбано у ПАТ "Київський завод реле та автоматики" послуг з електропостачання, що нерозривно пов'язано із господарською діяльністю підприємства. При цьому, ПАТ "Київський завод реле та автоматики", на виконання вимог ст. 201 ПК України, виписано позивачу податкові накладні, що надавало право позивачу на включення сум ПДВ до податкового кредиту.

Оскаржуване рішення, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду у розмірі 292903,00 грн. та донараховано штрафні санкції у розмірі 29290,00 грн. не має нічого спільною з виконанням договору поруки від 24 квітня 2014 року. Сума у розмірі 292903,00 грн., яка відображена у грудні 2015 року, переносилася із грудня 2013 року та була внесена на підставі договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень 09 грудня 2013 року. Суми до бюджетного відшкодування, в яких також наявна сума 292903,00 грн. підтверджені довідкою ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у мсті Києві №42/26-56-15-01-15/38669164 від 04 квітня 2014 року.

В обґрунтування зменшення позивачу суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток контролюючий орган в акті перевірки зазначив про відсутність права на віднесення до витрат сум компенсації електроенергії на ПАТ "Київенерго" по договору поруки від 24 квітня 2014 року, де позивач виступав поручителем, ПАТ "Київський завод реле та автоматики" - боржником, ПАТ "Київенерго" - кредитором.

Відповідно до абзацу "д" пп. 138.8.5 п. 138.8 ст. 138, п. 134.1 ст. 134 ПК України, витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інші послуги з утримання виробничих приміщень включаються до складу загальновиробничих витрат, які відносяться на собівартість виготовлених і реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг згідно з положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

Об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Наказом Міністерства фінансів України №318 від 31 грудня 1999 року "Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку" затверджено Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати" (далі - П(С)БО 16).

Згідно з п. 15.6. П(С)БО 16, до складу загальновиробничих витрат включаються: витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інше утримання виробничих приміщень.

Отже, як вбачається з аналізу викладеного, позивач мав повне право на віднесення сплачених сум за електроенергію до витрат підприємства.

В обґрунтування несплати земельного податку та неподання декларацій, відповідач в акті перевірки зазначив про дві взаємопов'язані події придбання позивачем нежитлових приміщень (літери Л та Ф) у місті Києві, бульвар Лепсе, 6 на підставі договорів купівлі-продажу від 09 грудня 2013 року та настання обов'язку сплати податку на землю та подання відповідних декларацій.

Відповідно до пп. 14.1.72 п. 14.1 ст. 14, п. 287.1 ст. 287, п. 286.1 ст. 286 ПК України, земельний податок справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

Власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою, тобто, з моменту державної реєстрації прав на землю.

Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Відповідно до земельного законодавства України інформація щодо зміни власника (постійного користувача) земельної ділянки вноситься до державного земельного кадастру на підставі правовстановлюючих документів на землю (державних актів, цивільно-правових договорів щодо відчуження землі тощо). При цьому, жодним нормативно-правовим актом не передбачено внесення відомостей про нового власника земельної ділянки на підставі договору купівлі-продажу нерухомості, розташованій та такій ділянці. А тому до оформлення набувачем нерухомості права на землю в державному земельному кадастрі не можуть міститися дані про цю особу як власника земельної ділянки під придбаною нерухомістю. Отже, в даному випадку відсутня підстава для нарахування земельного податку особі, яка набула права власності на будівлю, але не оформила право на землю.

При цьому, позивачем подано відповідний пакет документів до Київської міської ради з метою оформлення договору оренди земельної ділянки, однак станом на поточну дату договір не підписано.

Тобто, коли позивач - набувач нерухомості не здійснив державну реєстрацію права на землю, він не має ознак платника земельного податку та підстави для нарахування такого податку. Відповідно, земельний податок позивачем сплачуватись не повинен.

В обґрунтування донарахування податку та доходи фізичних осіб та відповідно військового збору, в акті перевірки відповідачем зазначено про те, що під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин із фізичними особами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у сфері оренди, позивач мав би здійснювати орендну плату, у розмірах, що встановлена рішеннями Київської міської ради №42/9630 від 02 жовтня 2013 року та №420/1285 від 21 квітня 2015 року.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що рішення Київської міської ради не встановлюють нових норм права, а носять виключно рекомендаційний та роз'яснювальний характер, у даному випадку щодо розміру мінімальної місячної орендної плати.

Згідно з п.п. 1, 2, 3 Указу Президента України від 03 жовтня 1992 року №493/92 (далі - Указ) , із 1 січня 1993 року нормативно правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права; свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації.

Державну реєстрацію здійснюють: нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю - Міністерство юстиції України.

Нормативно-правові акти, зазначені в ст. 1 цього Указу, набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.

Як зазначено у пп. е) п. 5 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади" від 28 грудня 1992 року №731, не підлягають державній реєстрації акти рекомендаційного, роз'яснювального та інформаційного характеру (методичні рекомендації, роз'ясненням, у тому числі податкові, тощо), нормативно-технічні документи (національні та регіональні стандарти; технічні умови, будівельні норми вправила, тарифно-кваліфікаційні довідки, кодекси усталеної практики, форми звітності, у тому числі щодо державних статистичних спостережень, адміністративних даних та інші).

Разом із тим, відповідно до п. 1 листа Міністерства юстиції України №Н-35267-18 від 23 січня 2009 року, юридична сила закону, як основного джерела права, його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України.

Однією з ознак, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є прийняття його вищим представницьким органом державної влади,

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 85 Конституції України, прийняття законів належить до повноважень Верховної Ради України.

Рішенням Конституційного Суду України від 17 жовтня 2002 року №17-рп (у017р710-02) (щодо повноважень Верховної Ради України) передбачено, що визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони.

Ще однією ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин. Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України.

Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 106, ч. 3 ст. 113 Конституції України, Президент на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України.

Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постанови Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

Згідно п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відповідно до ст. 1, ч. 2 ст. 3, ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством; фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій; первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Наведені правові норми дозволяють платнику податків формувати податковий кредит за наслідками реальних господарських операцій з придбання робіт, послуг з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статусу первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Згідно з п. 4 Наказу Міністерства фінансів України від 20 серпня 2015 року №727 "Про затвердження Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами", у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті документальної перевірки фактом порушення необхідно:

- чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів (міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування), що порушені платником податків, зазначити період (календарний день, місяць, квартал, півріччя, три квартали, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, при здійсненні якої вчинено це порушення;

- зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення.

При цьому, слід зауважити, що відповідачем в акті перевірки не вказано які саме факти та норми законодавства свідчать про відсутність права позивача на податковий кредит, витрати, обов'язковість сплати земельного податку, податку з доходів фізичних осіб тощо. На підставі викладеного можна зробити висновок, що висновки акту перевірки ґрунтуються на припущеннях та не відповідають нормам чинного законодавства.

Натомість, представниками позивача надано суду первинні документи (копії договорів, актів приймання-передачі, платіжних доручень, податкових накладних, податкової звітності), якими, як встановлено судом, спростовуються висновки відповідача, зроблені ним за результатами проведеної перевірки позивача.

Отже, підсумовуючи усе вище викладене, суд приходить до висновку, що оскаржувані позивачем рішення є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки ґрунтуються на помилкових висновках контролюючого органу.

Згідно з ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Таким чином, із системного аналізу вище викладених норм та з'ясованих судом обставин вбачається, що позов товариства з обмеженою відповідальністю "РК "Барбарис" до Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправними та скасування рішень є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі вище викладеного, керуючись ст.ст. 69-71, 86, 94, 128, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Задовольнити позов повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у місті Києві від 01 липня 2016 року №0003401402, №0003411402, №0003421402, №0003431402, №0555140303 та №0556140303.

3. Присудити на користь товариства з обмеженою відповідальністю "РК "Барбарис" (код ЄДРПОУ 38669164) здійснений ним судовий збір у розмірі 84323,53 грн. (вісімдесят чотири тисячі триста двадцять три гривні п'ятдесят три копійки) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у місті Києві (код ЄДРПОУ 39439980).

Копії постанови направити (вручити) сторонам (їх уповноваженим представникам) у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.

Згідно зі ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів із дня отримання копії постанови . Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя В.М. Данилишин