Ухвала

від 29.11.2016 по справі 823/1153/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 823/1153/16 Головуючий у 1-й інстанції: Тимошенко В.П. Суддя-доповідач: Безименна Н.В.

У Х В А Л А

Іменем України

29 листопада 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Безименної Н.В.

суддів Аліменка В.О. та Бєлової Л.В.,

за участю секретаря Шутовської І Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою Золотоніської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2016 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Гарант" до Золотоніської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області про скасування податкових повідомлень - рішень

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-Гарант" звернулося в Черкаський окружний адміністративний суд з позовом до Золотоніської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області про скасування податкових повідомлень - рішень.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2016 року позов задоволено, скасовано податкові повідомлення-рішення Золотоніської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області від 18 липня 2016 року № 246/0001912200 та № 246/0001922200.

Не погоджуючись з вказаною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити. На думку апелянта оскаржувана постанова була винесена судом першої інстанції з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами: ТОВ «Ліберті Стайл», ТОВ «Капітал-тех-сервіс», ТОВ «Глобал Менеджмент Корпорейшн», ТОВ «Глобал Менеджмент Корпорейшн плюс» та ТОВ «Монтаж-Сістем-Груп» не відбувалось, в зв'язку з чим надані суду документи не можуть вважатися первинними документами в розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому у позивача були відсутні підстави для формування сум витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування з податку на прибуток підприємств та сум податкового кредиту з ПДВ.

Заслухавши суддю-доповідача, думку представників сторін, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову - залишити без змін.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198 та ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З матеріалів справи вбачається, що посадовими особами Золотоніської ОДПІ було проведено документальну виїзну позапланову перевірку ТОВ «Агро-Гарант» щодо правильності нарахування та сплати до бюджету податків по проведеним фінансово-господарським взаємовідносинам з ТОВ «Лібеті Стайл», ТОВ «Капітал-тех-сервіс», ТОВ «Глобал Менеджмент Корпорейшин», ТОВ «Глобал Менджмент Корпорейшин плюс», ТОВ «Монтаж-Систем-Груп» за період з 01.01.2012 по 01.07.2015.

За результатами перевірки складено акт від 24 червня 2016 року № 99/23-13-2200/35550185 (том 1 а.с. 19-154).

Податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем:

п.138.2 ст. 138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI із змінами та доповненнями, в редакції яка діяла на момент вчинення порушення, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток підприємств на суму 1731100 грн;

пп. 198.1, п.198.3, ст.198, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI із змінами та доповненнями, в результаті чого встановлено заниження задекларованого податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на суму 1758164.

На підставі висновків акту, податковим органом винесено податкові повідомлення - рішення від 18 липня 2016 року:

№246/0001922200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 180 569 грн., з яких за податковим зобов'язанням на суму - 624 455 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 156 114 грн.(а.с.14 том №1);

№245/0001912200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 1 263 086 грн., з яких за податковим зобов'язанням - 1 010 469 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 252 617 грн. (а.с.17 том №1).

Податковий орган дійшов висновку про нереальність господарських операцій укладених між позивачем та ТОВ «Лібеті Стайл», ТОВ «Капітал-тех-сервіс», ТОВ «Глобал Менеджмент Корпорейшин», ТОВ «Глобал Менджмент Корпорейшин плюс», ТОВ «Монтаж-Систем-Груп».

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість зазначеного висновку відповідача, виходячи з наступного.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції від 02.12.2010) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до положень п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п.п.134.1.1. п. 134.1. ст.131 ПК України об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Статтею 1 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст.9 даного Закону України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Із вказаних норм права вбачається, що обов'язковою умовою виникнення права на формування податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, є сплата податку на додану вартість у ціні придбаного або виготовленого товару чи послуг та понесення витрат саме у зв'язку з отриманням товарів, робіт (послуг).

Таким чином, під час здійснення контролю за правомірністю формування платником податку податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, підлягає перевірці фактичне придбання товару чи отримання послуг.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем (покупець) та ТОВ «Капітал-тех-сервіс» (продавець) 10 лютого 2014 року було укладено договір поставки № 182, за умовами якого продавець зобов'язується передати на умовах даного договору у власність покупця товар з оформленням відповідних документів, а продавець зобов'язується оплатити запасні частини до сільськогосподарської техніки в асортименті, кількості і по цінах, вказаних продавцем у поставлених рахунках-фактурах отримувачем яких є покупець (а.с.168-170 том №1).

На підтвердження реальності виконання умов за вказаним договором, позивачем надано суду копії актів звірки взаємних розрахунків за 2013 рік, 2014 рік, 2015 рік, оборотньо-сальдової відомості по рахунку 631 за 01.01.2013-30.09.2016, видаткових накладних, податкових накладних, платіжних доручень (том 1 а.с.163-167, 175-240).

Також, між позивачем (продавець) та ТОВ «Лібеті Стайл» (покупець) було укладено договір поставки № 178 від 06 лютого 2014 року, за умовами якого продавець зобов'язується передати на умовах даного договору у власність покупця товар з оформленням відповідних документів, а покупець зобов'язується оплатити запасні частини до сільськогосподарської техніки в асортименті, кількості і по цінах, вказаних продавцем у виставлених рахунках-фактурах отримувачем яких є покупець (а.с.11-13 том №2).

На підтвердження виконання умов зазначеного договору позивач надав суду копії: акти звірки взаємних розрахунків за 2013 рік, 2014 рік, 2015 рік (том 2 а.с.2-4), оборотньо-сальдової відомості по рахунку 631 за 01.01.2013-30.09.2016 (том 2 а.с.14-15), видаткових накладних, податкових накладних, платіжних доручень (а.с.16-51 том №2).

Крім того, між позивачем (покупець) та ТОВ «Глобал Менеджмент корпорейшн» (продавець) було укладено договір поставки запасних частин до сільськогосподарської техніки № 175 від 28.01.2014 (том 2 а.с. 55-57 том №2).

На підтвердження реальності виконання умов за вказаним договором позивач надав суду копії: актів звірки взаємних розрахунків за 2013 рік, 2014 рік, 2015 рік (том 2 а.с.52-54), оборотньо-сальдової відомості по рахунку 631 за 01.01.2013-30.09.2016 (том 2 а.с.58-59), видаткових накладних, податкових накладних, платіжних доручень (том 2 а.с.61-107).

Між позивачем та ТОВ «Глобал Менеджмент корпорейшн плюс» також було укладено договір поставки № 20-01/14 від 20 січня 2014 року, за умовами якого продавець зобов'язується передати на умовах даного договору у власність покупця товар з оформленням відповідних документів, а покупець зобов'язується оплатити запасні частини до сільськогосподарської техніки в асортименті, кількості і по цінах, вказаних продавцем у виставлених рахунках -фактурах отримувачем яких є покупець (том 2 а.с. 111-113).

На підтвердження виконання умов зазначеного договору позивач надав суду копії: актів звірки взаємних розрахунків за 2013 рік, 2014 рік, 2015 рік (том 2 а.с.108-110), оборотньо-сальдової відомості по рахунку 631 за 01.01.2013-30.09.2016 (том 2 а.с.114-115), видаткових накладних, податкових накладних, платіжних доручень (том 2 а.с.116-254).

Крім того, між позивачем (покупець) та ТОВ «Монтаж-сістем-груп» (продавець) було укладено договір поставки від 25.01.2012 № 25/01-12, за умовами якого продавець зобов'язується передати на умовах даного договору у власність покупця товар з оформленням відповідних документів, а покупець зобов'язується оплатити запасні частини до сільськогосподарської техніки в асортименті, кількості і по цінах, вказаних продавцем у виставлених рахунках -фактурах отримувачем яких є покупець.

Як вбачається акту перевірки, позивач надав контролюючому органу для перевірки первинні документи, на підтвердження виконання умов за вищевказаним договором, про що зазначено в акті (том 1 а.с. 111-114), разом з цим, посилаючись на відсутність у ТОВ «Монтаж-систем-груп» виробничих потужностей, необхідних для проведення операцій з оптових поставок товарів, а також враховуючи незначну кількість працюючого персоналу, податковий орган дійшов висновку про відсутність реальної поставки товарів за вказаним договором.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції обґрунтовано прийняв до уваги зазначені вище первинні документи, якими підтверджується реальне здійснення господарської діяльності за вищевказаними договорами, укладеними між позивачем та його контрагентами, оскільки останні відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та відповідно до ст. 9 зазначеного закону є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій та фіксують факти здійснення господарських операцій.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на те, що у контрагентів позивача відсутні необхідні умови для здійснення господарських операцій, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспорті засоби тощо, оскільки обставиною, яка свідчить про не здійснення господарської операції, може бути фактична (а не задекларована) відсутність ресурсів. Разом з тим, відповідачем під час судового розгляду не надано належних доказів на підтвердження фактичної відсутності у контрагентів об'єктивної можливості здійснення господарських послуг.

Крім того, відсутність необхідних матеріальних чи трудових ресурсів у контрагентів платника податків не є безумовним свідченням нереальності господарської операції, оскільки їх наявність або відсутність (ресурсів) у господарюючих суб'єктів не має правового значення для вирішення питання про наявність наміру сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених укладеними правочинами.

Така ж сама правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України 28.01.2016 року у справі № 2-а-2413/12/2070.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коди вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Колегія суддів зазначає, що на момент укладання договорів контрагенти позивача у відповідності до вимог чинного законодавства були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що не заперечується відповідачем.

Крім цього, відповідно до положень Цивільного кодексу України та презумпції правомірності правочину усі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Відповідачем не надано суду доказів про визнання правочинів, укладених між позивачем та даним контрагентом , недійсними у судовому порядку, а також будь-яких доказів наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб позивача.

Також, колегія суддів враховує, що в Рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Інтерсплав проти України» (2007 рік, заява № 803/02). «Булвес» АД проти Болгарії» (2009 рік, заява № 3991/03) і «Бізнес Супорт Центр проти Болгарії» (2010 рік. заява № 6689/03) визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати. Якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду з прав людини від 09.01.2007 у справі "Інтерсплав проти України").

Чинне законодавство України також не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання

Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на те, що відсутній подальший ланцюг згідно руху постачання товарів, оскільки позивачем надано суду докази подальшої реалізації позивачем придбаних ТОВ «Глобал Менеджмент корпорейшн плюс», ТОВ «Глобал Менеджмент корпорейшн», ТОВ «Лібеті Стайл», ТОВ «Капітал-тех-сервіс» та ТОВ «Монтаж-сістем-груп» товарів, що містяться у 10 томах додатків до справи.

Також, колегія суддів вважає необгрунтованими посилання апелянта в апеляційній скарзі на відомості АІС «Податковий блок», підсистем «Аналітична система», «Подана звітність» та «Обробка податкових зобов'язань та платежів», оскільки розміщена в цих системах інформація є службовою та використовується податковими органами для обробки зібраної інформації в автоматичному режимі з метою здійснення податкового контролю та не є належним доказом нереальності господарських операцій.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що господарські операції позивача з контрагентами здійснювалися в межах господарської діяльності позивача, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій, а відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про визнання протиправним та скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Золотоніської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області - залишити без задоволення.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2016 року- залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлено 05 грудня 2016 року.

Головуючий суддя Н.В. Безименна

Судді Л.В. Бєлова

В.О. Аліменко

Головуючий суддя Безименна Н.В.

Судді: Аліменко В.О.

Бєлова Л.В.