Рішення

від 05.12.2016 по справі 904/9835/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05.12.16р. Справа № 904/9835/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фауторес" (м. Дніпро)

до Комунального підприємства "Коменергосервіс" Дніпропетровської міської ради (м. Дніпро)

про стягнення заборгованості за договором підряду на відновний ремонт теплоізоляції теплотраси № 004/16 від 15.03.2016 у загальному розмірі 133 848 грн. 17 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність № 1/10-16 від 26.10.2016)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фауторес" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Комунального підприємства "Коменергосервіс" Дніпропетровської міської ради (далі - відповідач) заборгованість за договором підряду на відновний ремонт теплоізоляції теплотраси № 004/16 від 15.03.2016 у загальному розмірі 133 848 грн. 17 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 108 146 грн. 00 коп. - основний борг;

- 18 684 грн. 37 коп. - пеня;

- 5 191 грн. 00 коп. - інфляційні втрати;

- 1 826 грн. 80 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором підряду на відновний ремонт теплоізоляції теплотраси № 004/16 від 15.03.2016 в частині повної та своєчасної оплати виконаних у березні 2016 року робіт та, відповідно, наявністю боргу у сумі 108 146 грн. 00 коп. За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 6.1. договору позивач нарахував та просив суд стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 04.04.2016 по 04.10.2016 в сумі 18 684 грн. 37 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просив суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з квітня по вересень 2016 року у сумі 5 191 грн. 00 коп. та 3% річних за період прострочення з 04.04.2016 по 28.10.2016 у сумі 1 826 грн. 80 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 28.10.2016 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 15.11.2016.

Від позивача надійшло клопотання (вх.суду 67551/16 від 03.11.2016), в якому він просив суд відкласти розгляд справи, посилаючись на неможливість його представника прибути у судове засідання.

Від відповідача надійшло клопотання (вх.суду 70202/16 від 15.11.2016), в якому він просив суд долучити до матеріалів справи додаткові докази.

У судове засідання 15.11.2016 з'явився представник відповідача.

Представник позивача у судове засідання 15.11.2016 не з'явився, при цьому, судом було враховано наявність клопотання позивача про відкладення розгляду справи, яке було задоволено судом.

У зв'язку з викладеним, ухвалою суду від 15.11.2016 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 05.12.2016, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування документів по справі, а також задоволення клопотання позивача.

Вказане свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції.

Від позивача надійшла заява (вх.суду 74296/16 від 05.12.2016), до якої він долучив витребувані судом документи.

Від відповідача надійшло клопотання (вх.суду 74249/16 від 05.12.2016), в якому він просив суд відкласти розгляд справи, посилаючись на зайнятість його представника в іншому судовому процесі.

У судове засідання 05.12.2016 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 05.12.2016 не з'явився, при цьому, судом було враховано наявність клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

Судом було відмовлено у задоволенні вказаного клопотання, оскільки з моменту отримання ухвали суду від 28.10.2016 відповідачем ( 08.11.2016 , а.с.45), пройшов майже один місяць; докази, в обґрунтування позовних вимог, подані разом з позовною заявою, яка отримана відповідачем ще до першого судового засідання, а під час розгляду даної справи, судом були здійснені всі можливі заходи щодо всебічного та повного з'ясування фактичних обставин справи; розгляд справи відкладався, з метою надання сторонам можливості реалізувати принцип змагальності, рівності всіх учасників процесу перед законом та судом, забезпечення участі представників у судовому засіданні та надання додаткових доказів в обґрунтування заявлених вимог та заперечень. В той же час, до судового засідання 05.12.2016 відповідачем не було подано жодного доказу в спростування позовних вимог позивача, а також не надано відзиву на позовну заяву.

Крім того, представник позивача наполягав на тому, що причини для відкладення розгляду справи відсутні, оскільки матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

Представник позивача у судовому засіданні 05.12.2016 виклав та обґрунтував позовні вимоги, наполягав на їх задоволенні у повному обсязі.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина 1 статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представника позивача, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 15.03.2016 між Комунальним підприємством "Коменергосервіс" Дніпропетровської міської ради (далі - замовник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фауторес" (далі - підрядник, позивач) було укладено договір підряду на відновний ремонт теплоізоляції теплотраси № 004/16 (далі - договір, а.с.12-14) відповідно до умов якого замовник доручає, а підрядник зобов'язується здійснити відновлення окремих ділянок теплоізоляції теплових мереж Ду-108мм, Ду-133мм, Ду-325 за адресою вул. Янтарна ТК-1-ТК-2 в м. Дніпропетровську.

До договору сторонами було підписано додаток № 1 - Кошторис на відновний ремонт теплоізоляції теплотраси (а.с.15).

У пункті 9.1. договору сторони визначили, що договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 27.12.2016.

Доказів зміни, розірвання або визнання недійсним вказаного договору сторонами суду не надано.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором підряду, який підпадає під правове регулювання норм глави 61 розділу ІІІ Книги п'ятої Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення (частина 1 статті 843 Цивільного кодексу України).

Так, у розділі 4 договору сторонами були визначені вартість робіт та порядок розрахунків, зокрема: ціна робіт за договором є договірною, твердою та визначена на підставі додатку № 1, складає: 108 146 грн. 00 коп., в тому числі ПДВ 20% - 18 024 грн. 33 коп. (пункт 4.1. договору).

У розділі 2 договору сторонами було погоджено строк виконання робіт, зокрема: строк виконання робіт та передача замовнику документацію складає: 12 робочих днів (пункт 3.1. договору).

Відповідно до частини 1 статті 853 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.

Відповідно до пунктів 2.1.3. та 2.3.2. договору підрядник зобов'язаний передати замовнику виконану роботу (документацію) за актом здачі-приймання виконаних робіт. Замовник зобов'язаний прийняти виконану підрядником роботу (документацію) за актом здачі-приймання виконаних робіт. У випадку виявлення недоліків письмово заявити про них підряднику.

Згідно з пунктом 5.1. договору по закінченню робіт підрядник передає замовнику акт виконаних робіт.

При цьому, стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

На виконання умов договору в березні 2016 року позивачем були виконані роботи з ремонту теплоізоляції ділянок трубопроводів теплових мереж Ду-108мм, Ду-133мм, Ду-325 за адресою вул. Янтарна ТК-1-ТК-2 в м. Дніпропетровську на суму 108 146 грн. 00 коп. , що підтверджується актом приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в за березень 2016 року, довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати форми КБ-3 за цей же період, які наявні в матеріалах справи (а.с.16-20).

Так, у пунктах 4.3. та 4.4. договору сторони визначили умови щодо порядку розрахунків між сторонами, а саме:

- замовник проводить оплату в розмірі 100 %, а саме: 108 146 грн. 00 коп., в тому числі ПДВ 20 % - 18 024 грн. 33 коп., за фактом виконаних робіт протягом 3 календарних днів (пункт 4.3. договору);

- оплата здійснюється в національній валюті (гривні) шляхом перерахування замовником грошових коштів на поточний рахунок підрядника (пункт 4.4. договору).

Відповідно до пункту 2.1.2. договору замовник зобов'язаний своєчасно в порядки та строки, вказані в договорі, здійснити оплату за роботу. Сплатити підряднику додаткові витрати, пов'язані із зміною вихідних даних внаслідок обставин, які не залежать від підрядника.

Так, у строки, визначені пунктом 4.3. договору, оплата виконаних позивачем робіт здійснена відповідачем не була, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 108 146 грн. 00 коп. Вказане і є причиною спору.

Судом встановлено, що роботи виконані за актом приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в за березень 2016 року у повній мірі відповідають роботам, що визначені умовами договору, та за обсягом та вартістю узгоджується із проектно-кошторисною документацією.

Отже, позивач виконав роботи, а відповідач їх прийняв у спірний період на загальну суму 108 146 грн. 00 коп., що підтверджується наявним в матеріалах справи актом приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в за березень 2016 року, який підписаний та скріплений печатками сторін без будь-яких зауважень.

Суд приходить до висновку, що позивачем дотримано вимоги договору в частині виконання його зобов'язань за договором.

Відповідно до статті 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.

Як було зазначено вище, у пункті 4.3. договору сторони визначили, що оплата робіт здійснюється замовником за фактом виконаних робіт протягом 3 календарних днів.

Під час прийняття рішення по справі судом також враховано таке.

На підставі укладеного договору між сторонами виникли господарські відносини, що регулюються нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Так, статтею 1 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Відповідач є юридичною особою, а відповідно до статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Між тим, ані приписи Господарського кодексу України, ані норми Цивільного кодексу України не допускають привілейованого становища суб'єктів господарювання, що пов'язані із фінансуванням від третіх осіб, в тому числі бюджетного фінансування.

Обов'язок відповідача сплатити суму боргу, додатково обґрунтовується тим, що відповідач, як юридична особа, самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями за договором, і така відповідальність не може ставитися у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб, в тому числі розпорядника бюджетних коштів.

При цьому, суд відзначає, що відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

За статтею 617 Цивільного кодексу України відсутність у боржника необхідних коштів не вважається випадком, внаслідок якого боржник може бути звільнений від відповідальності. Тому відсутність коштів у відповідача не може бути підставою для звільнення його від відповідальності. Ці положення повністю кореспондуються з положеннями частини 2 статті 218 Господарського кодексу України, де зазначено, що непереборною силою, тобто надзвичайними і невідворотними обставинами не вважаються, зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів.

Враховуючи викладене, відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 23.08.2012 № 15/5027/715/2011, в постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 № 11/446 та в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005.

Враховуючи вказане, з огляду на положення пункту 4.3. договору, строк оплати виконаних позивачем підрядних робіт на суму 108 146 грн. 00 коп., з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України,є таким, що настав 04.04.2016 . При цьому, відповідач, в порушення умов договору та вимог чинного законодавства, виконані позивачем в спірний період роботи не оплатив.

Станом на день розгляду справи, доказів оплати виконаних позивачем робіт суду не надано.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також з наступного

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів на підтвердження погашення вказаної заборгованості відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу за спірний період, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості за договором у відповідача перед позивачем в сумі 108 146 грн. 00 коп. належним чином доведений, документально підтверджений, а отже, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 108 146 грн. 00 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності з пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, у пункті 6.1. договору сторони погодили, що у випадку порушення строків оплати робіт замовника зобов'язаний сплатити підряднику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочки.

На підставі вказаного пункту договору, з урахуванням того, що позивачем його зобов'язання за договором були виконані у повному обсязі, а відповідачем порушені, була нарахована пеня за період прострочення з 04.04.2016 по 04.10.2016 у розмірі 18 684 грн. 37 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем не було враховано те, що останній день строку для оплати виконаних у березні 2016 року робіт припадає на вихідний день, отже з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, днем закінчення строку для її сплати є перший за ним робочий день, а саме: 04.04.2016.

Отже, розрахунок пені, здійснений позивачем та доданий до матеріалів справи, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Згідно з пунктом 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Так, враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені за вказаним періодом, судом було встановлено що пеня за період прострочення з 05.04.2016 по 04.10.2016 складає 18 703 грн. 94 коп.

Отже, судом було розраховано розмір пені, який є більшим, ніж визначено позивачем у розрахунку та позовній заяві.

При цьому, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Враховуючи той факт, що фактично позивачем заявлена до стягнення сума пені в розмірі 18 684 грн. 37 коп., а клопотання в порядку пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви не додано та в судовому засіданні позивачем не подано, а також беручи до уваги пункт 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для виходу за межі позовних вимог в частині стягнення пені.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають задоволенню в сумі 18 684 грн. 37 коп., яка визначена позивачем.

Крім того, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати виконаних робіт у строки, визначені умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були заявлені до стягнення інфляційні втрати за період з квітня по вересень 2016 року у сумі 5 191 грн. 00 коп. та 3% річних за період прострочення з 04.04.2016 по 28.10.2016 у сумі 1 826 грн. 80 коп.

За змістом частини 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений , помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.

Крім того, слід врахувати, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць.

Отже, якщо термін прострочення виконання боржником грошового зобов'язання становить менше ніж місяць, то індекс інфляції при визначенні заборгованості не нараховується.

Вказана правова позиція викладена, зокрема, в постанові Вищого господарського суду України від 01.04.2015 по справі № 917/1667/14.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (пункти 3.1., 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013).

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем не було враховано вищевказаних вимог, а саме: до періоду нарахування включений місяць, в якому мав бути здійснений розрахунок та в якому, відповідно, заборгованість існувала неповний місяць (квітень 2016 року).

Отже, розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем, та доданий до матеріалів справи, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Так, враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, враховуючи положення вищевказаних Постанов Пленуму, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за вказаним періодом, судом було встановлено, що інфляційні втрати з травня по вересень 2016 року складають 1 396 грн. 72 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в сумі 1 396 грн. 72 коп.

Господарським судом здійснено також перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем не було враховано те, що останній день строку для оплати виконаних у березні 2016 року робіт припадає на вихідний день, отже з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, днем закінчення строку для її сплати є перший за ним робочий день, а саме: 04.04.2016.

Отже, розрахунок 3% річних, здійснений позивачем та доданий до матеріалів справи, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Так, враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% річних за вказаним періодом, судом було встановлено що 3% річних за період прострочення з 05.04.2016 по 28.10.2016 складають 1 834 грн. 94 коп.

Отже, судом було розраховано розмір 3% річних, який є більшим, ніж визначено позивачем у розрахунку та позовній заяві.

Враховуючи той факт, що фактично позивачем заявлена до стягнення сума 3% річних в розмірі 1 826 грн. 80 коп., а клопотання в порядку пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви не додано та в судовому засіданні позивачем не подано, а також беручи до уваги пункт 1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для виходу за межі позовних вимог в частині стягнення 3% річних.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню в сумі 1 826 грн. 80 коп., яка визначена позивачем.

Слід також зазначити, що за змістом частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 06.06.2012 у справі № 6-49цс12, від 24.10.2011 у справі № 6-38цс11). Отже, проценти, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, не є штрафними санкціями (постанова Верховного Суду України від 17.10.2011 у справі 6-42цс11).

Отже, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат по справі суд зазначає наступне .

Згідно з частиною 2 статті 44 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік", з урахуванням норм частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір", мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становила 1 378 грн. 00 коп.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати (1 378 грн. 00 коп.) та не більше 150 розмірів мінімальних заробітних плат (206 700 грн. 00 коп.).

Ціна позову становить 133 848 грн. 17 коп., отже, сума судового збору за подання даного позову мала складати 2 007 грн. 72 коп. (1,5 відсотка ціни позову).

В той же час, відповідно до платіжних доручень № 98 від 25.10.2016 та № 99 від 26.10.2016 позивачем було сплачено 2 008 грн. 51 коп. судового збору.

При цьому, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Враховуючи викладене, суд вважає за доцільне в порядку визначеному частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" повернути позивачу суму надмірно сплаченого ним судового збору у розмірі 0 грн. 79 коп. (2 008,51 - 2 007,72).

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір відповідно до приписів статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства "Коменергосервіс" Дніпропетровської міської ради (49081, м. Дніпро, вулиця Артільна, будинок 6-Б; ідентифікаційний код 36639101) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фауторес" (49068, м. Дніпро, площа Новокодацька (Дзержинського)АДРЕСА_1; ідентифікаційний код 40085556) - 108 146 грн. 00 коп. основного боргу, 18 684 грн. 37 коп. - пені, 1 396 грн. 72 коп. - інфляційних втрат, 1 826 грн. 80 коп. - 3% річних, 1 950 грн. 81 коп. частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

В порядку, передбаченому частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", повернути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фауторес" (49068, м. Дніпро, площа Новокодацька (Дзержинського)АДРЕСА_1; ідентифікаційний код 40085556) надмірно сплачений судовий збір у сумі 0 грн. 79 коп., перерахований згідно з платіжним дорученням № 99 від 26.10.2016, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_2