Постанова

від 30.11.2016 по справі 910/14520/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" листопада 2016 р. Справа№ 910/14520/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Михальської Ю.Б.

Тищенко А.І.

за участю представників сторін:

від позивача: Кириченко М. В. - дов. № 056/24-1693 від 08.04.2016р.

від відповідача: не з'явились

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю СДК Інвест груп на рішення Господарського суду міста Києва від 06.10.2016р.

у справі № 910/14520/16 (суддя Стасюк С.В.)

за позовом Комунального підприємства з утримання та експлуатації

житлового фонду спеціального призначення Спецжитлофонд

до Товариства з обмеженою відповідальністю СДК Інвест груп

про виселення

В судовому засіданні 30.11.2016р. відповідно до ст. ст. 85, 99 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2016р. Комунальне підприємство з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СДК Інвест Груп" про виселення.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на те, що 29.11.2013р. між сторонами був укладений Договір оренди житлового приміщення №5355, на підставі якого відповідачу було надано в орендне користування квартиру АДРЕСА_1. Строк дії договору неодноразово продовжувався за згодою сторін, відповідно до додаткової угоди №4 від 24.11.2015р. договір було продовжено до 31.05.2016р. Після закінчення строку дії договору, відповідачем орендоване ним приміщення не поверталось, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.10.2016р. у справі №910/14520/16 позов задоволено.

Вирішено виселити Товариство з обмеженою відповідальністю "СДК Інвест Груп" з житлового приміщення - квартири АДРЕСА_2, загальною площею 44,70 кв.м. та передати його Комунальному підприємству з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" за актом прийому-передачі.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "СДК Інвест Груп" на користь Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" 1 378, 00 грн. судового збору.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову в позові.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом норм матеріального та процесуального права, не з'ясовано обставини справи, які мають значення для правильного вирішення спору, неправильно та неповно досліджено докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи.

Апелянт посилається на не з'ясування судом питання про укладення договору на користь третьої особи, а саме родини ОСОБА_4, без згоди якої сторони не можуть розірвати або змінити договір згідно ст.636 ЦК України.

На думку апелянта, спірний договір оренди №5355 від 29.11.2013р. продовжений на строк до 29.11.2016р., а при ухваленні рішення судом не враховано права та інтереси малолітньої дитини, не застосовано ч.2 ст.18 Закону України Про охорону дитинства , ч.3 ст.29 ЦК України, ст.12 Закону України Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей , не залучено для участі у справі орган опіки та піклування та не з'ясовано їх згоду щодо виселення з житлового приміщення неповнолітньої дитини.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу відповідача 28.10.2016р. передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Тищенко А.І., Михальська Ю.Б.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2016р. колегією суддів в зазначеному складі прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 30.11.2016р.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 30.11.2016р. заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Представник відповідача в судове засідання апеляційної інстанції 30.11.2016р., будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, не з'явився.

28.11.2016р. від директора відповідача ОСОБА_5 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю явки в судове засідання представника апелянта.

Оскільки явка представника відповідача в судове засідання обов'язковою не визнавалась, директором відповідача на загальних підставах не доведено неможливість явки представника відповідача в судове засідання, заявлене апелянтом клопотання про відкладення розгляду справи відхилене судом як необґрунтоване, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у його відсутність за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частини 1 статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно статті 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення підлягає залишенню без змін, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що Рішенням Київської міської Ради від 01.03.2001р. №217/1194 "Про створення комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" шляхом реорганізації Дирекції по утриманню та експлуатації житлових будинків маневреного фонду КП "Київжитлоспецексплуатація" було створено Комунальне підприємство з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд".

Відповідно до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 12.11.2001р. №2419 "Про будинки комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" будинок № 10 по вул. Борщагівській в м. Києві було закріплено за Комунальним підприємством з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" на праві повного господарського відання, як будинок маневреного фонду.

29.11.2013р. між Комунальним підприємством з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "СДК Інвест Груп" (орендар) укладено Договір оренди житлового приміщення № 5355 (надалі - Договір).

Відповідно до пунктів 1.1, 1.2. договору орендодавець передає, а орендар приймає на визначений у пункті 5.1 строк в орендне користування квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 44,70 кв.м. (далі за текстом - приміщення).

Пунктом 5.1. договору передбачено строк його дії з 01.12.2013р. до 31.05.2014р.

Відповідно до пункту 5.2 договору він може бути продовжений за згодою орендодавця, якщо не менше ніж за 30 днів до закінчення строку дії Договору від орендаря надійшло письмове звернення з проханням пролонгації договору.

Згідно п. 5.6 договору останній припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Згідно пункту 3.2.5 договору орендар зобов'язується після закінчення строку дії договору або в разі його розірвання в порядку, визначеному пунктом 5.5. Договору, звільнити приміщення та повернути його орендодавцю за актом приймання-передачі. Обов'язок складання акту приймання-передачі приміщення покладається на орендаря. Акт приймання-передачі підписується представниками сторін та скріплюється їх печатками.

На виконання умов Договору, орендодавець за актом прийому-передачі житлового приміщення від 01.12.2013р. передав орендарю квартиру № АДРЕСА_1 для тимчасового проживання родини гр. ОСОБА_4.

Зазначений акт підписаний представниками сторін, скріплений печатками підприємств, при цьому письмового погодження з родиною гр.ОСОБА_4 ні договір, ні акт приймання-передачі-приміщення не містить.

Як вбачається з матеріалів справи, строк дії договору неодноразово продовжувався сторонами, про що свідчать Додаткові угоди №1 з 01.06.2014р. до 30.11.2014р., № 2 з 01.12.2014р. по 31.05.2015р., № 3 з 01.06.2015р. по 30.11.2015р., № 4 з 01.12.2015р. по 31.05.2016р., які є невід'ємними частинами спірного договору оренди.

Заявою від 02.06.2016р. вих. 056/24-2454 позивач повідомив відповідача про припинення строку дії спірного договору оренди у зв'язку з систематичним невиконанням відповідачем умов договору в частині оплати орендних платежів та на підставі ч.2 ст.17 та ч.2 ст.26 Закону України Про оренду державного та комунального майна .

Проте, як зазначає позивач, відповідач до даного часу орендоване майно (приміщення) не звільнив та по акту приймання-передачі не передав, що і стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Договір, відповідно до статті 629 ЦК України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно зі статтею 284 ГК України строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Відповідно до статті 764 ЦК України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Частиною 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, що були передбачені договором.

Відтак, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється.

Згідно зі статтею 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Відповідно до частини 1 статті 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Згідно з частиною 1 статті 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до вимог статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідні положення також визначаються у частині 1 статті 193 ГК України.

Згідно зі статтею 525 ЦК України та частини 7 статті 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається, крім випадку коли право такої відмови встановлено договором або законом.

У своїй апеляційній скарзі відповідач наголошує на тому, що в листі про розірвання договору позивач посилається на інший номер та дату договору.

Дійсно, у листі від 02.06.2016р. за №056/24-2454 допущена технічна описка, проте номер та дата спірного договору зазначений неодноразово. Контрагенти, їх адреси та інша інформація, викладена в листі свідчить про те, що йде мова саме про спірний договір №5355 від 29.11.2013р., укладений між сторонами.

Отримання вказаного листа підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення адресату - орендарю, відповідачу у справі 23.06.2016р., належним чином завірена копія якого міститься в матеріалах справи.

Оскільки особи, що проживають в орендованому приміщенні не є стороною спірного договору оренди, неотримання ними копії вказаного повідомлення про припинення терміну дії договору оренди, не свідчить про його продовження до 29.11.2016р.

Колегія суддів звертає увагу на те, що всі додаткові угоди щодо продовження терміну дії договору оренди підписані представниками сторін, і жодного погодження їх з родиною гр. ОСОБА_4 матеріали справи не містять.

Між позивачем та відповідачем укладений двосторонній договір, а тому відповідач висловлює хибну думку про те, що його розірвання або зміна неможливе без згоди третіх осіб згідно ст.636 ЦК України.

Судом критично оцінюються посилання відповідача на не врахування судом прав та інтересів малолітньої дитини, не застосування ч.2 ст.18 Закону України Про охорону дитинства , ч.3 ст.29 ЦК України, ст.12 Закону України Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей , не залучення для участі у справі орган опіки та піклування та не з'ясування їх згоди щодо виселення з житлового приміщення неповнолітньої дитини.

Згідно статуту ТОВ СДК Інвест Груп в новій редакції зі змінами від 18.05.2015р., учасником товариства є, зокрема, ОСОБА_6, що проживає за адресою: АДРЕСА_3.

В свідоцтві про народження ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, батьками зазначені ОСОБА_4 та ОСОБА_6.

Отже, спірне житлове приміщення було орендоване відповідачем, одним із засновників якого є ОСОБА_6, мати ОСОБА_7, яка згідно матеріалів справи, зокрема даних статуту ТОВ та довіреності від відповідача на її ім'я від 10.10.2016р. (а.с.62), проживає за адресою: АДРЕСА_3.

Зазначені особи не є стороною спірного договору, лише в акті прийому-передачі квартири по договору зазначено про проживання в ній родини гр. ОСОБА_4, у зв'язку з чим місцевий господарський суд правомірно не залучав їх до участі у справі, та не заслуховував думку органу опіки та піклування щодо виселення з житлового приміщення неповнолітньої дитини, оскільки вимоги про їх виселення не заявлялись, а позов заявлено до Товариства, що є стороною спірного договору.

Матеріали справи не містять, а відповідачем не надано доказів на спростування обставин щодо закінчення терміну дії договору оренди та несплати орендних платежів, викладених позивачем у позовній заяві, так само відповідачем не надано доказів щодо вчинення ним будь-яких дій, спрямованих на передачу (повернення) орендованого майна орендодавцеві, у зв'язку з чим місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про задоволення позову.

Згідно ст. ст. 32-34 ГПК України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 85, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю СДК Інвест груп на рішення Господарського суду міста Києва від 06.10.2016р. у справі №910/14520/16 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.10.2016р. у справі №910/14520/16 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/14520/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді Ю.Б. Михальська

А.І. Тищенко