Постанова

від 29.11.2016 по справі 813/1391/16

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 листопада 2016 року № 813/1391/16

о 14 год. 46 хв. м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Гавдик З.В., секретар судового засідання Палюк М.М., розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу № 813/1391/16 за адміністративним

позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Каравелла Трейд», представник - ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області, представник - ОСОБА_3 про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Каравела Трейд» звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Франківському районі ГУ ДФС у Львівській області у якому просило визнання протиправним і скасувати податкове повідомлення - рішення №000111400 від 06.04.2016 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем проведено перевірку позивача з питань господарських відносин з ТОВ «Ідеал Інвест» за період липень 2015 року, про що складено відповідний акт. На підставі акту перевірки винесено спірне податкове повідомлення-рішення, з яким не погоджується позивач, оскільки вважає його незаконними та такими, що суперечать вимогам чинного законодавства із наступних підстав:

- перевірка проведена за зверненням позивача;

- відповідачем не складено акт про відмову позивачем у наданні документів, що свідчить про те, що позивачем надано всі документи;

- відповідач в акті зазначає суперечливі відомості щодо чисельності працівників вказаного контрагента позивача;

- висновки відповідача, що контрагент позивача діяв «за межами правового поля» не узгоджуються із презумпцією невинуватості;

- придбання товарів у вказаного контрагент підтверджується подальшою реалізацією цих же товарів з відповідною націнкою.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, надали суду додаткові пояснення та письмові докази, просили суд позов задоволити повністю.

Позиція відповідача викладена у запереченні на позовну заяву, у якому відповідач просив у задоволенні позову відмовити повністю з підстав, що перевіркою позивача правомірно встановлено порушення податкового законодавства. Докази надані позивачем не підтверджують реальність здійснення господарських операцій.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечення підтримав, надав додаткові пояснення та докази, просив суд в задоволені позову відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представників позивача, свідків, представника відповідача, безпосередньо, всебічно, повно та об'єктивно дослідивши наявні у справі докази, давши їм оцінку, суд встановив:

28.03.2016 року відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань господарських відносин з ТОВ «Ідеал Інвест» за період липень 2015 року, а також документального підтвердження використання у власній господарській діяльності товарів (робіт, послуг) від вищезазначеного контрагента. За результатами проведеної перевірки складено акт № 277/14-00/38325797.

Проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем:

- п.198.1., п.198.2., п.198.3., п.198.6. ст. 198, п. 200.1., п. 200.2. ст. 200 ПК України, безпідставно включено до складу податкового кредиту податок на додану вартість на загальну суму 84483,00 грн. в тому числі за липень 2015 року в сумі 84483,00 грн., що призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню за підсумками поточного звітного (податкового) періоду з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного (податкового періоду) (р. 25 декларації) за липень 2015 року на 84438,00 грн.

06.04.2016 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1, яким на підставі акта перевірки від 28.03.2016 року за № 227/13-05-14-00/38325797 де встановлено порушення п.198.1., п.198.2., п.198.3., п.198.6. ст. 198, п. 200.1., п. 200.2. ст. 200 ПК України, збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 126724,50 грн. в тому числі за податковим зобов'язанням 84483,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 42241,50 грн.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» із змінами та доповненнями в редакції на час спірних правовідносин, Податковим кодексом України із змінами та доповненнями в редакції на час спірних правовідносин, Кодексом адміністративного судочинства України.

Згідно ст. 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно п. 198.1. ст. 198 ПК України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п. 198.2. ст. 198 цього ж Кодексу, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно п. 198.3. ст. 198 цього ж Кодексу, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг;

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6. ст. 198 цього ж Кодексу, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням терміну реєстрації, відносяться до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше:

ніж через 180 календарних днів з дати складення податкової накладної;

для платників податку, що застосовують касовий метод, - ніж через 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку;

для банківських установ при одержанні ними права власності на заставне майно.

Згідно п. 200.1. ст. 200 цього ж Кодексу, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно п. 200.2. ст. 200 цього ж Кодексу, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Для перерахування податку до бюджету центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію податкової та митної політики, надсилає органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, реєстр платників, в якому зазначаються назва платника, податковий номер та індивідуальний податковий номер платника, звітний період та сума податку, що підлягає перерахуванню до бюджету. На підставі такого реєстру орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, не пізніше останнього дня строку, встановленого цим Кодексом для самостійної сплати податкових зобов'язань, перераховує суми податку до бюджету.

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 2 ст. 3 цього ж Закону, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно ч. 1 ст. 9 цього ж Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Стаття 161 КАС України встановлює, що суд крім іншого повинен перевірити кожну обставину, що входить до підстав позову або підстав заперечення, і з'ясувати, якими саме доказами кожна з них підтверджується або спростовується, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Стаття 70 КАС України встановлює правила належності доказів, які визначають об'єктивну можливість доказу підтверджувати обставину, що має значення для вирішення справи, а також правила допустимості доказів, що визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину у справі. Предметом доказування, згідно з ч. 1 ст. 138 КАС України, є обставини (факти), якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Згідно ст. 11 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього ж Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд.

Судом не враховуються обґрунтування позовних вимог позивача, оскільки:

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Щодо договору поставки № ДП-0405/15 від 04.05.2015 року підписаного між позивачем, як покупцем та ТОВ «Ідеал Інвест», як постачальником, копія якого є у справі, суд зазначає про відсутність у ньому змісту та обсягу господарських операції, одиниць виміру господарських операцій, узгодження кількості, найменування, вартості товарів що придбаваються.

За змістом вказаного договору, а також доказів які є у справі, позивач начебто придбавав товар лише по факту його отримання без жодного узгодження, ціни, кількості, асортименту.

Будь-який договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Досягнення згоди з істотних умов договору жодним чином не обмежує волі сторін в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Безпредметні на думку суду договори з недолугими зобов'язаннями сторін, які мають удавані наслідки лише для самих сторін таких договорів, жодним чином не підтверджують реальність здійснення господарських операцій, оскільки такі підписуються сторонами з метою одержання податкової вигоди та не мають правових наслідків для платника податків, і за своєю суттю не узгоджуються із конституційним принципом, відповідно до якого кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Факт декларування позивачем вказаних правовідносин сторонами по справі не заперечується, однак саме лише декларування без реального здійснення господарських операцій не може бути підставою для зменшення податкових зобов'язань та формування податкового кредиту.

Так, згідно з п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Слід зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Згідно ч.1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Відповідно до наведеного вище визначення господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК.

Господарські операції для визначення у платника права на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат, мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких господарських операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

На думку суду, при оцінці податкових наслідків господарських операцій адміністративний суд не повинен обмежуватися встановленням лише формальних умов застосування платником податкових норм шляхом подання первинних документів, що за формою та змістом відповідають законодавчим вимогам, а з урахуванням доводів податкового органу має дослідити фактичні правовідносини учасників поставок, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв'язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

Докази, на які позивач на обґрунтування своїх позовних вимог, є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції (поставки товару), та чи спричинили вони реальні зміни у майновому стані підприємства.

Податкова вигода може визнаватись необґрунтованою зокрема, якщо для цілей оподаткування враховані операції не у відповідності з їх дійсною економічною метою чи враховані операції не обумовлені розумними економічними чи іншими причинами (метою ділового характеру).

Судом не враховуються докази надані позивачем в обґрунтування позовних вимог - видаткові накладні, податкові накладні, рахунки-фактури, оскільки такі не містять всіх обов'язкових реквізитів, містять відмінні відомості, а саме:

- видаткові накладені 06.08.09 липня 2015 року, зі показань директора який допитаний у якості свідка у справі, він особисто їздив за кожною партією ТМЦ, відповідно два рази 06.07.2015 року, два рази 08.07.2015 року та один раз 09.07.2015 року, керівник позивача начебто отримував в Києві і доставляв у Львів ТМЦ, що є неможливим з врахуванням відстані і часу;

- в податкових накладних зазначені різні адреси (вулиця, провулок) контрагента, які не відповідають договору та витягу є ЄДР;

- в рахунках-фактури зазначено, що асортимент та кількість ТМЦ формувались без замовлення, а також, адреса контрагента, не відповідає договору, податковим накладним та витягу є ЄДР;

відтак в сукупності вказані докази не підтверджують реальність та мету здійснення позивачем спірних господарських операцій.

Лише вказані епізодичні первині документи, як підтвердження здійснення позивачем господарських операцій судом не враховуються, так як реальність господарської операції має бути підтверджена певними доказами (документами) послідовність та порядок складання яких визначено законодавством. Лише за наявності всіх необхідних для певної господарської операції документів, алгоритм яких визначений законом та погоджений сторонами, судом може бути надана оцінка їх належності, допустимості, достовірності кожного доказу зокрема, а також достатність і взаємний зв'язок їх у сукупності щодо реальності господарської операції.

На запитання суду, про наявність інших доказів в обґрунтування позовних вимог, представники позивача вказали про фактичну їх відсутність, відповідно в матеріалах справи відсутній належний та допустимий комплекс доказів, необхідний для доведення реальності та правомірності укладення й виконання угод, з яким пов'язане донарахування податкових зобов'язань.

Вказана позиція суду повністю узгоджується із позицією ВАС України викладеною у ухвалі від 16.02.2016 року по справі № К/800/20028/15 та правовою позицією викладеною у постановах Верховного суду України від 15.12.2015р. у справі №21-4266а15, від 17.11.2015р. №21-1396а15.

З цих же підстав судом враховуються заперечення відповідача про порушення позивачем норм податкового законодавства, а також враховуються пояснення про те, що при розкритті поняття загального інтересу, як однієї із складових справедливого балансу, Європейський Суд з прав людини зазначив, що загальні інтереси спільноти полягають у підтриманні фінансової стабільності системи оподаткування податку на додану вартість разом із її сукупністю нормам щодо нарахування податку на додану вартість до сплати, податкових пільг, податкового кредиту та відшкодування податку на додану вартість. Основними елементами (продовжується у згаданому рішенні) підтримання такої стабільності слід визнати повне і своєчасне виконання усіма платниками податків на додану вартість своїх зобов'язань щодо декларування та сплати податку на додану вартість та, в кінцевому результаті, запобігання будь-яких видів шахрайських зловживань у вказаній системі. Щодо цього Суд визнав, що необхідно покладати край спробам зловживання у сфері оподаткування і що з метою попередження таких зловживань може бути розумним передбачати у національному законодавстві вимоги особливої обачливості для платників податку на додану вартість.

Згідно до умов договору (п. 4.2) - поставка товару здійснюється за місцем знаходження одного із складських приміщень постачальника на умовах EXW у відповідності до правил тлумачення торговельних термінів «Інкотермс».

EXW англ. Ex Works, або Франко завод (…назва місця) - термін інкотермс, означає, що продавець вважається таким, що виконав свої зобов'язання з постачання, коли він надасть товар у розпорядження покупця на своєму підприємстві чи в іншому названому місці (наприклад: на заводі, фабриці, складі тощо). Продавець не відповідає за навантаження товару на транспортний засіб, а також за митне очищення товару для експорту.

Імпортер (покупець) повинен укласти договір з перевізниками товару і сплатити перевезення від підприємства продавця до пункту призначення, включаючи вантаження, отримати експортні ліцензії, виконати і сплатити митні процедури, а також податки і збори, сплатити товар продавцеві за ціною виробника.

Всі ризики випадкового псування і загибелі товару, починаючи з моменту надання його продавцем (експортером), несе покупець.

Отже згідно тлумачень термінів «Інкотермс» позивач по операціях з ТОВ «Ідеал Інвест» повинен був нести витрати на доставку продукції від продавця на свій склад, що відповідно вказує на обов'язковість наявності у позивача документів, що підтверджують факт транспортування ТМЦ. Жодних доказів які б підтверджували доставку ТМЦ позивачем суду не надано.

Показання свідків, судом не враховуються, оскільки реалізація позивачем товару своїм контрагентом жодним чином не підтверджує придбання також товару, саме в ТОВ «Ідеал Інвест».

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Докази подані позивачем не переконують в обґрунтованості позовних вимог.

Згідно ст. 49, 70 КАС України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, а відтак зобов'язані обґрунтовувати належність та допустимість доказів для підтвердження своїх вимог або заперечень, що позивачем зроблено не було.

Таким чином, з врахуванням змісту ст. 162 КАС України, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Каравелла Трейд» до Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення, задоволенню не підлягають.

Згідно ч. 2 ст. 94 КАС України, судові витрати по сплаті судового збору та витрати на правову допомогу покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 69, 70, 159-163, 167 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова суду першої інстанції може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Згідно ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього ж Кодексу апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду першої інстанції, набирає законної сили у порядку та строки згідно ст. 254 КАС України.

Постанова складена в повному обсязі 05.12.2016 року.

Суддя Гавдик З.В.