Постанова

від 05.12.2016 по справі 813/1820/16

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2016 року № 876/6790/16

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Сапіги В.П.,

суддів: Левицької Н.Г., Обрізка І.М.,

за участі секретаря судових засідань Сердюк О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Городоцької об'єднаної державної податкової інспекції головного управління ДФС у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23.08.2016 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарантбудімекс" до Городоцької об'єднаної державної податкової інспекції головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарантбудімекс" звернулося в суд з адміністративним позовом до Городоцької об'єднаної державної податкової інспекції головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19.05.2016 року №0000992201, №0001002201.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що прийняті оскаржувані рішення є протиправними і підлягають скасуванню, так як всі господарські операції з контрагентом ТзОВ "Агросмарт-70" є реальними, направлені на виконання господарських завдань товариства, всі первинні документи, які складалися при документуванні господарських операцій, відповідають вимогам чинного законодавства та є достатньою законною підставою для відображення в бухгалтерському і податковому обліку відповідних операцій, а відтак господарські операції з вказаними контрагентом не можуть бути визнані такими, що не відбулись.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 23.08.2016 року задоволено повністю.

Не погодившись з прийнятим рішення, його оскаржив в апеляційному порядку відповідач - Городоцька ОДПІ. Вважає, що операції між ТОВ "Гарантбудімекс" і його контрагентом - ТОВ "Агросмарт-70" не носили реальний характер, а лише документувалися для отримання позивачем податкових вигод. У свою чергу оскаржувана постанова прийнята з порушення норм процесуального права та із неправильним застосуванням норм матеріального права, враховуючи те, що судом першої інстанції не взято до уваги факт встановлення вироком суду щодо контрагента позивача обставин, які мають преюдиційне значення для вирішення вказаної справи, а тому просить оскаржувану постанову скасувати та постановити нове судове рішення, яким відмовити повністю у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення обставин справи, правильність їх юридичної оцінки, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити з наступних підстав.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів врахувала наступні норми чинного законодавства та обставини справи.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ТОВ "Гарантбудімекс" зареєстроване 02.04.2014 року як юридична особа. На податковий облік позивача взято 03.04.2014 року. У періоді, який перевірявся, ТОВ "Гарантбудімекс" було зареєстровано як платник ПДВ. Відповідно до наявних відомостей, позивач здійснює діяльність у сфері монтажу водопровідних мереж, систем опалення, кондиціонування, будівельно-монтажних робіт, будівництва, оптової торгівлі, у позивача наявний дозвіл ТУ Держгірпромнагляду на виконання будівельних робіт.

В період з 14.04.2016 року по 20.04.2016 року відповідно до наказу від 13.04.2016 року №174 Городоцькою ОДПІ проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ "Гарантбудімекс" (код ЄДРПОУ 39159540) з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаєморозрахунках із ПП "Проект-інвест" (39051162), ТОВ "ККМ Схід" (ПП "Проект-інвест 1", 34559632), ТОВ "Проект-інвест 2" (34605641), ТОВ "Натура Ексім" (39342038), ПП "Ромо" (30163150), ПП "ОСОБА_2 та ОСОБА_4" (37527713), ТОВ "Інтеграл менеджмент" (39376046), ТОВ "Астрологістик" (39376046), ТОВ "Сантехніка та механізація" (29211191), ТОВ "Агросмарт-70" (39355230), ТОВ "Стеко Інвест-79" (39619376), ТОВ "Октавія-ЛТД" (39643613), ТОВ "Неаполітанка-16" (39224127), ПП "Прикарпаття Акцент" (39440048), ТОВ "Інтеграл логістик" (39376093), ТОВ "Немо Етієне" (38821084), ПП "Джанго Будсервіс" (39693198), ПП "Львівавторем" (22343723), ТОВ "БК" Інстал Плюс" (33805356), ТОВ "Відпочинок в Карпатах" (39413077), ТОВ "Асфальті тре Б.Н." (39401171), ТОВ "Будівельне управління Карпатспецбуд" (38627248), ПП "Метінвест-80" (39604312), ТОВ "Каскад Карпати-44" (39556715), ТОВ "Винники-Зерно" (39850928), ТОВ "Яворівський комбікормовий завод" (39850962), ТОВ "Сокар Плюс" (39776258), ПП "Агро-фірма Убині" (35785599), ТОВ "Бастіон Тайм" (38370394), ТОВ "РЗ Консалтинг" (40015625), ТОВ "Будівельний центр Юпітер" (40027693), ТОВ "Будівельний центр Меркурій" (40027696) за період з 01.01.2014 року по 31.12.2015 року.

За результатами проведеної перевірки податковим органом складено акт №83/2201/39159540 від 27.04.2016 року, у якому зафіксовано порушення податкового законодавства, допущені ТОВ "Гарантбудімекс" у своїй діяльності: п.п.198.2, 198.3, 198.6 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 142 212 грн, у тому числі за січень 2015 року на 34 251 грн, за лютий 2015 року на 46 566 грн, за березень 2015 року на 65 395 грн; п.п.134.1.1 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 131 591 грн, у тому числі за 2015 рік на 131 591 грн.

На підставі акту перевірки Городоцькою ОДПІ винесено: податкове повідомлення-рішення від 19.05.2016 року №0000992201 щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 182 765 грн, в т.ч. основного платежу в сумі 146 212 грн та штрафних (фінансових) санкцій в сумі, 36 553 грн; податкове повідомлення-рішення від 19.05.2016 року №0001002201 щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємства у сумі 131 591 грн.

Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями Городоцької ОДПІ, позивач звернувся до суду з позовом.

Приймаючи оскаржувану постанову про задоволення вимог позивача, суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідач не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його висновки та заперечення, та ним не було спростовано доводів позивача, а відтак позивач мав право розраховувати на передбачені податковим законодавством вигоди від провадження своєї діяльності й правомірно ними скористався, визначаючи податок на прибуток і податок на додану вартість за результатом своєї діяльності. У той же час, відповідач дійшов необґрунтованого висновку про їх заниження та прийняв оскаржувані податкові повідомлення-рішення без достатніх для того правових підстав. З тих підстав суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками суду першої інстанції не погоджується, вважаючи їх передчасними та такими, що винесені з неповним з'ясуванням усіх обставин справи, виходячи з наступного.

Відповідно до статі 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та формування валових витрат; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та на формування валових витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість.

Так, пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (далі - ПК України в редакції чинній на момент спірних правовідносин) визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16 липня 1999 року № 996-ХIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-ХIV).

Відповідно до статті 1 Закону № 996-ХIV первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-ХIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону № 996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарської операції.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України.

Відповідно до п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Відповідно до п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п. 138.4 ст.138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загально виробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно п.п.139.1.1 п.139.1 ст.139 ПК України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку

Пунктом 185.1 статті 185 ПК України передбачено, що об'єктом оподаткування є, зокрема, операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Згідно з п. 187.1 ст.187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Податковий кредит відповідно до п. 14.1.181 ст. 14 ПК України визначається як сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Разом з тим, правові підстави віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту з податку на додану вартість регулюються статтею 198 ПК України.

Пунктами 198.1, 198.2 ст.198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Тобто, необхідною умовою для віднесення коштів сплачених на придбання товарів, робіт, послуг до складу витрат та віднесення сплачених у ціні товарів (робіт, послуг) сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту з податку на додану вартість є факт придбання товарів, робіт та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

При тому, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, податковий орган відповідно до принципу офіційності повинен доводити в суді фіктивність господарської операції як підстави для нарахування платникові податків податкових зобов'язань та правомірності прийняття свого рішення.

Разом з тим згідно статті 11 КАС розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до принципу змагальності кожна зі сторін повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона, отже суб'єкт господарювання має спростувати доводи суб'єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує.

Досліджуючи правомірність винесення контролюючим органом податкових повідомлень-рішень №0000992201, №0001002201 від 19.05.2016 року, винесених на підставі акта перевірки № №83/2201/39159540 від 27.04.2016 року, згідно якого податковим органом, зокрема, досліджувались господарські операції, які здійснені між ТОВ "Гарантбудімекс" та ТОВ "Агросмарт-70" та по яких винесені спірні рішення, колегія суддів зазначає наступне.

Висновки Городоцька ОДПІ про те, що господарські операції між ТОВ "Гарантбудімекс" і його контрагентом ТОВ "Агросмарт-70" фактично не мали місце та не відбувалися, ґрунтуються на тому, що зібрана податкова інформація щодо такого контрагента позивача (за результатами його податкової перевірки), за даними якої в ТОВ "Агросмарт-70" відсутні необхідні для реального здійснення документованих операцій фінансові та трудові ресурсів, виробничі потужності, основні засоби, фонди тощо.

Також, фіктивність будь-якої діяльності контрагента позивача - ТОВ "Агросмарт-70" засвідчується й фактом досудового розслідування у кримінальному провадженні, за яким групою невстановлених осіб у 2014-2015 роках було зареєстровано, придбано та використовувалося на підставних осіб ряд суб'єктів господарювання з ознаками фіктивності (у т.ч. й ТОВ "Агросмарт-70"). А також і вироком суду від 29.06.2016 року в справі №464/4809/16-к було встановлено створення ТОВ "Агросмарт-70" без мети здійснення реальної діяльності, що в свою чергу ставить під сумнів усі операції, які документувало таке товариство.

На підставі вказаного відповідач прийшов до висновку, що ТОВ "Гарантбудімекс" фактично не могло отримувати і не отримувало від ТОВ "Агросмарт-70" результатів робіт і послуг, що було ним безпідставно задокументовано. А за відсутності фактичного здійснення господарських операцій, у позивача було відсутнє право на формування витрат та податкового кредиту.

Вироком Сихівського районного суду м. Львова від 29.06.2016 у справі №464/4809/16-к, який на момент розгляду справи в суді першої інстанції, а саме 17.08.2016 набрав законної сили, встановлено, що ОСОБА_3, переслідуючи корисливу мету та для реалізації своїх злочинних намірів, 17.08.2014 створив ТОВ «Агросмарт-70» та призначив себе на посаду директора, достовірно знаючи, що не буде здійснювати організаційно-розпорядчі функції керівника, а лише документально буде числитися службовою особою, визнав свою вину та був засуджений по ч.2, 3 ст. 27, ч.2 ст.205 КК України.

Отже, вироком суду встановлено факт фіктивності господарської діяльності ТОВ «Агросмарт-70». Вказана обставина не може залишитися неврахованою належним чином під час судового розгляду у даній справі, оскільки статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального підтвердження її первинними документами.

Згідно ч. 4 ст.72 КАС України вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Враховуючи встановлений вироком суду факт визнання контрагентом позивача протиправності діянь в якості посадової особи ТОВ «Агросмарт-70», колегія суддів приходить до висновку, що первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту та валових витрат, виписані платником податків, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставними.

Такі ж правові висновки висловлені Верховним Судом України в постановах від 26.01.2016 у справі № 21-4781а15 та від 04.10.2016 у справі № 21-2187а16.

З урахуванням вимог ст.244-2 КАС України судова практика Верховного Суду України є обов'язковою для врахування судами при розгляді справ у подібних правовідносинах.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Наведеному суд першої інстанції критичної оцінки не надав та належно не перевірив доводи Городоцької ОДПІ щодо не підтвердження реальності здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом ТОВ «Агросмарт-70». Отже, суд першої інстанції без належного з'ясування фактичних обставин справи передчасно дійшов висновку, що викладені в позовній заяві вимоги позивача є обґрунтованими, а відтак ухвалена постанова у справі підлягає скасуванню.

Аналізуючи чинне законодавство та обставини справи колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції необґрунтовано задовольнив позовні вимоги в спосіб, визначений ст.162 КАС України, оскільки позивач не надав достатні та без запереченні докази в обґрунтування обставин на спростування прийнятих податкових повідомлень-рішень від 19.05.2016 року №0000992201, №0001002201 в повному обсязі. У свою чергу відповідач, як суб'єкт владних повноважень, повною мірою довів обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, що дає підстав вважати правомірним прийняті податковим органом рішення.

Статтею 202 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення та ухвалює нове, коли має місце неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність таких обставин; невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи чи питання.

Враховуючи порушення судом першої інстанції норм права при ухваленні оскаржуваної постанови, яка прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та невідповідністю висновків суду обставинам справи, колегія суддів вбачає підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваної постанови суду першої інстанції з прийняття нової про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ч.3 ст.160, ст.ст.195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Городоцької об'єднаної державної податкової інспекції головного управління ДФС у Львівській області задовольнити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23.08.2016 року у справі № 813/1820/16 скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарантбудімекс".

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом 20-ти днів з дня набрання постановою законної сили, а у разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України - з дня складення постанови в повному обсязі.

Головуючий суддя В.П. Сапіга

Судді Н.Г. Левицька

І.М. Обрізко

Повний текст виготовлено 07.12.2016р.