Рішення

від 28.11.2016 по справі 515/1410/16-ц

ТАТАРБУНАРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 515/1410/16-ц

Провадження № 2/515/1932/16

Татарбунарський районний суд Одеської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2016 року. м.Татарбунари

Татарбунарський районний суд Одеської області в складі:

головуючого - судді Сивоконь Т.І.

за участю секретаря Комерзан Л.І.

представника позивачки ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Татарбунари справу за позовом ОСОБА_3 до ТОВ «Агро фірма «Південна» про усунення перешкод в здійсненні права власності на земельну ділянку,

В С Т А Н О В И В:

26 серпня 2016 року позивачка звернулася до суду з вищевказаним позовом про усунення перешкод в здійсненні права власності на земельну ділянку, яку уточнила протягом слухання справи, посилаючись на наступні обставини.

Позивачка являється власником земельної ділянки площею 8,43 га, розташованої на території Дмитрівської сільської ради Татарбунарського району Одеської області згідно Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-ОД №003884, виданого Дмитрівською сільською радою Татарбунарського районну Одеської області 06.05.2003 року. 01 вересня 2008 року вона уклала договір оренди своєї земельної ділянки з ТОВ «Агро фірма «Південна» строком на сім років, тобто до 01 вересня 2015 року. Зареєструвати такий договір зобов'язався відповідач. У вересні 2015 року позивачка звернулася до керівництва ТОВ «Агро фірма «Південна» з проханням не проводити ніяких польових сільгоспробіт на її земельній ділянці у зв'язку із закінченням строку дії договору оренди земельної ділянки. Але керівництво відповідача відмовило їй у цьому і пояснило ту обставину, що договір оренди земельної ділянки зареєстровано 15 грудня 2011 року і тому початок строку дії договору обчислюється з цієї дати і договір оренди закінчується тільки 15 грудня 2018 року. Позивачка не погодилася з цією позицією керівництва ТОВ «Агро фірма «Південна» і 14 липня 2016 року письмово попередила відповідача про свою волю самостійно обробляти свою земельну ділянку. Різне тлумачення строків дії договору оренди стало підставою для звернення ОСОБА_3 з позовом до відповідача про усунення перешкод в здійсненні права власності на земельну ділянку.

Представник позивачки, адвокат ОСОБА_1 у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити їх у повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні позов не визнав. Надав письмові заперечення проти позову, згідно яких зазначив, що дійсно 01 вересня 2008 року був укладений договір оренди земельної ділянки між сторонами по справі, а 15.12.2011 року вказаний договір було зареєстровано у встановленому законом порядку. Пунктом 3.4. Договору оренди земельної ділянки сторони чітко, без можливості неоднозначного тлумачення, узгодили порядок обчислення строку його дії, а саме з моменту державної реєстрації договору. Затримку у державній реєстрації договору оренди земельної ділянки пояснює відсутністю визначеного на той час порядку реєстрації та процедури ведення реєстру земель, а також належного волевиявлення орендодавця та здійснення дій, спрямованих на присвоєння кадастрового номеру земельній ділянці. Водночас, договір оренди земельної ділянки та законодавство не покладали на орендаря обов'язок здійснювати які-небудь дії, необхідні для державної реєстрації земельної ділянки чи договору оренди. Державна реєстрація земельної ділянки, без якої була неможлива державна реєстрація договору оренди, відбулась тільки 15.12.2011 року.

Враховуючи викладене, затримка у державній реєстрації договору оренди земельної ділянки відбулась через обставини, за які орендар не відповідає. Строк дії договору оренди земельної ділянки закінчується 15.12.2018 року, а тому представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки з боку відповідача відсутні дії пов'язані з самовільним зайняттям земельної ділянки і використання згаданої земельної ділянки здійснюється на договірних засадах.

Вислухавши доводи представників сторін, дослідивши докази у справі, суд дійшов до висновку, що в задоволенні позову необхідно відмовити з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст.3, 4, 10, 11, 16, 60 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених прав. Суд, здійснюючи правосуддя, захищає порушені права цих осіб у спосіб, визначений законами України. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відносини, пов'язані з орендою землі регулюються главою 58 Цивільного кодексу України, Земельним Кодексом України, Законом України «Про оренду землі», іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди.

Відповідно до ст.391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно ст.152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; застосування інших, передбачених законом, способів.

Статтею 212 ЗК України передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Відповідно до ч.2 ст.792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Згідно ст.1 Закону України «Про оренду землі», оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно ст.13 Закону України «Про оренду землі», договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ст.6 Закону України «Про оренду землі», орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбаченому Земельним кодексом України, Законом України «Про оренду землі» та договором оренди.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі", договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частиною 1 ст.638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч.1 ст.15 Закону України «Про оренду землі», істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Тобто, однією з істотних умов договору оренди є строк договору ( стаття 15 Закону України "Про оренду землі"). Строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років ( стаття 19 Закону України "Про оренду землі").

Договір оренди землі є чинним протягом строку, на який його укладено, після закінчення цього строку договір оренди припиняється (ст. 31 Закону України "Про оренду землі").

Відповідно до положень ст.640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповідно до прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладання договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державній реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Судом встановлено, що позивачці на праві власності належить земельна ділянка площею 8,43 га, яка розташована на території Дмитрівської сільської ради Татарбунарського району Одеської області і передана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва згідно Державного акту серії ІІ-ОД №003884 від 06.05.2003 року, виданого Дмитрівською сільською радою Татарбунарського району Одеської області (а.с.5-6).

Судом також встановлено, що дійсно 01 вересня 2008 року був укладений договір оренди земельної ділянки між сторонами по справі (а.с.8-10). Пунктом 3.4. відповідного Договору оренди земельної ділянки сторони чітко, без можливості неоднозначного тлумачення, узгодили порядок обчислення строку його дії, а саме з моменту державної реєстрації договору. Строк дії договору встановлено у сім років (п.3.1. Договору). Про обізнаність з умовами договору в тому числі і з даним пунктом договору від 01.09.2008 року свідчить особистий підпис ОСОБА_3. Даний договір зареєстрований 15.12.2011 у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних ділянок за №512508194000762 (а.с.10). Крім того за умовами п.11.2 відповідного договору дія договору припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено, тобто з урахуванням положень п.3.1,3.4 вищевказаного договору зазначений договір діє до 15.12.2018 року відповідно.

Статтею 125 ЗК України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, а ст.126 цього Кодексу встановлюється порядок оформлення речових прав на земельну ділянку відповідно до Закону від 1 липня 2004р. «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Згідно зі статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру, тобто реєстрацією є запис, фіксація фактів або явищ з метою обліку та надання їм статусу офіційно визнаних актів, внесення до списку або книги обліку. За змістом цієї статті, реєстрація договору є адміністративним актом, тобто елементом зовнішнім, щодо договору.

Тобто, незареєстрований договір, хоча й узгоджений сторонами правочину та підписаний ними, не є укладеним незалежно від причин, що призвели до відсутності його державної реєстрації, однак, договір, який пройшов державну реєстрацію, хоча й за спливом певного строку після його підписання, є таким, що укладений, і має юридичну чинність виключно з моменту реєстрації.

Крім того, аналогічної позиції дотримується Судова палата Верховного Суду України у цивільних справах у своїй Постанові від 13 червня 2016 року у справі №6-643цс16. Вищевказаною постановою ухвалено правовий висновок, згідно якого: «Учасники правочину, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують відповідний письмовий документ, надаючи згоді встановленої форми. Разом з тим, цивільні права та обов'язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення сторін під час укладення договорів оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації».

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що позивачкою не підтверджено належними і допустимими доказами, що відповідач здійснює перешкоди в здійсненні законного користування позивачкою належною їй на праві приватної власності земельною ділянкою, переданої орендарю на підставі договору оренди земельної ділянки від 01.09.2008 року, оскільки використання відповідачем згаданої земельної ділянки здійснюється на договірних засадах, а строк дії договору спливає 15.12.2018 року.

Щодо посилань позивачки про різне тлумачення строків дії договору оренди, яке стало підставою для звернення ОСОБА_3 з позовом до відповідача про усунення перешкод в здійсненні права власності на земельну ділянку, суд звертає увагу, що вказані правовідносини регулюються ст.213 ЦК України, згідно ч.ч.1,2 якої зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами) та на вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину, проте жодних відомостей про спробу вирішити питання тлумачення змісту правочину у визначений законом спосіб позивачкою не надано.

Суд також звертає увагу на те, що твердження позивачки про її звернення до відповідача у вересні 2015 року з вимогою припинення користування земельною ділянкою у зв'язку із спливом строку дії договору також не підтверджені належними та допустимими доказами.

За змістом ч.1 ст.13 ЦК України, цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Право на захист особа здійснює на свій розсуд, що передбачено ч.1 ст.20 ЦК України.

Суд вважає, що в судовому засіданні не встановлено факту порушення прав позивачки на даний час, відтак відсутні підстави для відповідного захисту її прав у судовому порядку, тому у задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 58-60, 209, 212-215, 218, 222-223,294 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_3 до ТОВ «Агро фірма «Південна» про усунення перешкод в здійсненні права власності на земельну ділянку - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Одеської області через Татарбунарський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя Сивоконь