Ухвала

від 22.11.2016 по справі 825/1200/16

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

УХВАЛА

Іменем України

"22" листопада 2016 р. №К/800/26052/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Борисенко І.В., Голубєвої Г.К., секретар судового засідання - Іванов Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю МейнПак на постановуКиївського апеляційного адміністративного суду від 14.09.2016 у справі №825/1200/16 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю МейнПак доГоловного управління ДФС у Чернігівській області провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,- ВСТАНОВИВ:

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 26.07.2016 позов Товариства з обмеженою відповідальністю МейнПак задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Чернігівській області від 18.04.2016 №0001161400 та від 18.04.2016 № 0001171400.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.09.2016 у даній справі скасовано постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14.09.2016 та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права в цій частині, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведена планова виїзна документальна перевірка ТОВ МейнПак з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної фіскальної служби за період з 01.01.2013 по 31.12.2014, за результатами якої складено акт перевірки від 04.04.2016 №133/22/30977482 про порушення позивачем:

- пп.134.1.1 п.134.1 ст.134, пп.135.4.1 п.135.4 ст.135, п.137.1 ст.137 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток, який підлягає нарахуванню та сплаті у бюджет на суму 2801537,00 грн. за 2013 рік;

- п.185.1 ст.185 п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість, який підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет на загальну суму 2948986,00 грн.

Виявлені порушення відповідач пов'язує з тим, що в ході перевірки встановлено проведення господарських операцій між позивачем та ТОВ Фенікс Інтегрейтед Сервісіз , які не мали реального товарного характеру та були вчинені без мети настання реальних наслідків. ТОВ Фенікс Інтегрейтид Сервісіз протягом 2013 року формувало податковий кредит від ТОВ Торенія , по котрому, в свою чергу, встановлено відсутність реального здійснення господарських операцій. ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів у м Києві отримано протокол допиту від 31.03.2014 свідка ОСОБА_1 (директор ТОВ Торенія ), в якому він заперечує свою участь у створенні та діяльності підприємства. При цьому, громадянина ОСОБА_1 ухвалою Подільського районного суду м. Києва у справі №758/9746/14-к визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ст.205 КК України, за створення ТОВ Торенія для прикриття незаконної діяльності.

Підприємства ТОВ МейнПак та ТОВ Фенікс Інтегрейтид Сервісіз є пов'язаними між собою, оскільки мають одного директора та засновника. У період з 2006 року по 02.06.2014 директором ТОВ Фенікс Інтегрейтид Сервісіз являвся Данджі Мебуб, він же згідно з даними АІС Податковий блок підписував звітність з ПДВ у період з січня 2013 року по квітень 2014 року, а також є засновником ТОВ МейнПак . На даний час директором та засновником ТОВ Фенікс Інтегрейтид Сервісіз є Сорбіжанов Шохрук.

Також перевіркою визначено ланцюг постачання від ТОВ МейнПак до кінцевого споживача. За результатами проведеного аналізу ціноутворення по ланцюгу постачання встановлено стрибок ціни при постачанні товару від ТОВ Фенікс Інтегрейтед Сервісіз (націнка на товар, придбаний у ТОВ МейнПак складає 33%). Проте адекватного збільшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість до сплати в бюджет у ТОВ Фенікс Інтегрейтед Сервісіз не відбулося. В результаті, ТОВ МейнПак реалізує товар по цінам нижче ринкових та занижує базу оподаткування ПДВ та податку на прибуток.

На підставі акту перевірки прийняті податкові повідомлення-рішення від 18.04.2016 №0001161400, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на суму 2801537,00 грн. - основного платежу та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 700384,00 грн.; №0001171400, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 2948986,00 грн. - основного платежу та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 737246,00 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем не доведено наявність порушень позивачем податкового законодавства, а тому відсутні законні підстави для визначення йому податкового зобов'язання.

Скасовуючи рішення суду першої інстанцій та відмовляючи в позові, суд апеляційної інстанції дійшов протилежного висновку, з чим не погоджується судова колегія касаційної інстанції, враховуючи наступне.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ТОВ МейнПак є виробником та постачальником косметичної продукції і засобів гігієни та території та за межами України. Протягом періоду, що перевірявся, позивач перебував у фінансово-господарських взаємовідносинах з ТОВ Фенікс Інтегрейтед Сервісіз , яке виступало у ролі його дистриб'ютора, про що було укладено відповідний договір від 02.01.2009 №2F.

За умовами вказаного договору, дистриб'ютор взяв на себе обов'язок по розповсюдженню товару ТОВ МейнПак (п.1.1). З метою виконання пункту п.1.1 договору ТОВ МейнПак зобов'язалось передати товар у кількості та асортименті, замовленому дистриб'ютором, а дистриб'ютор зобов'язався прийняти його та оплатити.

Також між позивачем та ТОВ Фенікс Інтегрейтед Сервісіз укладено договір від 03.01.2012 №OF/12/1, за умовами якого ТОВ Фенікс Інтегрейтед Сервісіз купувало та оплачувало ТОВ МейнПак на умовах та у порядку, визначених цим договором, товар в асортименті та за цінами, вказаними у додатках (специфікаціях) або накладних, що засвідчують передачу-приймання товару від продавця до покупця та є невід'ємними частинами цього договору. Найменування та кількість товару зазначалась в додатках або накладних.

На виконання укладених договорів оформлено протокол узгодження цін від 03.01.2012 та складено планову калькуляцію вартості та собівартості товару, що постачався його контрагенту.

На підтвердження факту продажу (що не заперечується податковим органом) позивачем товару контрагенту надані первинні документи: податкові та видаткові накладні, товарно-транспортні накладні та банківські виписки.

Суди попередніх інстанцій дійшли різних юридичних висновків під час надання правової оцінки спірним господарським операціям.

Так, суд першої інстанції, в обґрунтування неправомірності визначення податковим органом грошового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток з підстав заниження позивачем бази оподаткування з цих податків, врахував наявність в матеріалах справи усіх первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку, та які за своєю формою та змістом відповідають вимогам Податкового кодексу України та Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність зокрема, містять назву товару, його ціну та вартість. Зокрема те, що про невідповідність цих первинних документів вимогам чинного податкового законодавства податковий орган в акті перевірки не зазначав.

Оцінюючи висновки податкового органу про ухилення позивача від сплати податків шляхом реалізації на підконтрольне підприємство ТОВ Фенікс Інтегрейтед Сервісіз товару за мінімальними цінами з подальшим стрибком ціни при реалізації товару оптовим покупцям, суд першої інстанції встановив невиконання податковим органом обов'язку, передбаченого ст. 39 Податкового кодексу України, щодо належного доведення невідповідності ціни договору (правочину) рівню звичайної ціни, оскільки фактично мотиви податкового органу ґрунтуються не на відсутності господарської операції, а лише на аналізі взаємовідносин ТОВ Фенікс Інтегрейтед Сервісіз з ТОВ Торенія та з іншими контрагентами першого по ланцюгу постачання до кінцевого споживача.

В той же час, суд апеляційної інстанції обґрунтовуючи законність здійсненого контролюючим органом донарахування врахував, що з товарно-транспортних накладних, наданих позивачем вбачається, що пункт розвантаження товару, реалізованого за період з січня 2013 року по квітень 2014 року ТОВ Фенікс Інтегрейтед Сервісіз є м. Київ, вул. Ак.Белецького, 27, що не відповідає даним з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Надані позивачем документи не дають можливість встановити зміст господарської операції, її кількісні та якісні показники, а лише містять загальні назви товару та їх вартість. Із наданих позивачем документів не вбачається, які саме критерії використовувались для визначення вартості послуг.

Як наслідок, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про неправомірність формування позивачем податкового кредиту та складу витрат.

Також, апеляційний суд вказав на відсутність обґрунтування позивачем економічного ефекту від операцій, із врахуванням того, що ТОВ МейнПак та ТОВ Фенікс Інтегрейтед Сервісіз є пов'язаними між собою особами, оскільки директором ТОВ Фенікс Інтегрейтед Сервісіз на час здійснення господарських операцій був Данджі Мебуб, який виступає засновником ТОВ МейнПак .

Між тим, обставини з питань формування податкового кредиту та витрат податковим органом не оспорювався. Податковий орган стверджує про незаконне заниження позивачем бази оподаткування податком на додану вартість та податком на прибуток через мінімізацію ціни товару за реально вчиненим правочином для можливості ТОВ Фенікс Інтегрейтед Сервісіз формувати фіктивний податковий кредит та склад витрат по ланцюгу до кінцевого вигодонабувача.

Так, пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів.

Одночасно пунктом 36.5 статті 36 Податкового кодексу України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених Податковим кодексом або законами з питань митної справи.

Відповідно до пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно пп. 135.4.1 п. 135.4 ст. 134 Податкового кодексу України дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань, та включає дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо); особливості визначення доходів від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг для окремих категорій платників податків або доходів від окремих операцій встановлюються положеннями цього розділу.

Згідно п. 137.1 ст. 137 Податкового кодексу України дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар.

Об'єктом оподаткування податком на додану вартість, в силу вимог п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України, є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Відповідно п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно п. 188.1 ст. 187 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу , з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

База оподаткування операцій з постачання товарів, ввезених платником на митну територію України, визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче митної вартості товарів, з якої були визначені податки і збори, що справляються під час їх митного оформлення, з урахуванням акцизного податку та ввізного мита, за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів/послуг згідно із законом.

В силу вимог п. б 39.1 ст. 39 Податкового кодексу України здійснення платником податків операцій саме з пов'язаними особами є підставою для застосування звичайної ціни на ці операції. Методи визначення та порядок застосування звичайної ціни здійснюється із застосуванням положень ст. 39 Податкового кодексу України.

Пунктом 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України передбачено, що доходи, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суд першої інстанції, даючи правову оцінку обставинам у справі, дійшов правильного висновку про непідтвердження податковим органом порушення позивачем у даних спірних правовідносинах вимог податкового законодавства, оскільки наявні в матеріалах справи первинні документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку, за своєю формою та змістом відповідають вимогам Податкового кодексу України та Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність зокрема, містять назву товару, його ціну та вартість, що спростовує висновки апеляційного суду.

Зокрема реальність правочинів не заперечується відповідачем. (а.с. 20, т.1).

Разом з цим, податковий орган в акті перевірки вказував лише на порушення позивачем вимог пп.134.1.1 п.134.1 ст.134, пп.135.4.1 п.135.4 ст.135, п.137.1 ст.137, п.185.1 ст.185 п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України, приписами яких регламентовано порядок визначення бази оподаткування податком на додану вартість та податком на прибуток, а також правила формування доходів. Висновки про порушення позивачем пп. 14.1.159 п.14.1 ст. 14, ст. 39 Податкового кодексу України в акті перевірки відсутні, відповідно таке порушення не інкримінувалось позивачу.

По-друге, судом першої інстанції правильно встановлено, що податковим органом не доведено належними та допустимими доказами, передбаченими ст. 39 Податкового кодексу України, виконання обов'язку щодо доведення невідповідності ціни договору (правочину) рівню звичайної ціни, як наслідок не доведено визначений із застосуванням звичайних цін розмір бази оподаткування, що був використаний для проведення розрахунку податкових зобов'язань. Занизьку ціну відповідач обґрунтовує встановленням націнки при перепродажу товару в розмірі 33 %. Будь-яких інших доказів або доводів не подано та не наведено.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне наголосити, що визначення податкових зобов'язань платнику за методом виключення проміжних угод, які податковий орган вважає такими, що укладені для мінімізації податкових зобов'язань, не передбачено правилами Податкового кодексу України.

Отже, з огляду на встановлені судом першої інстанції обставини у справі, а також беручи до уваги індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, правильним є його висновок, що у разі порушення контрагентами платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цих осіб.

Підсумовуючи вищевикладене, суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що судом апеляційної інстанції помилково скасовано рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, яке прийнято на підставі повного та всебічного дослідження обставин справи з дотриманням вимог законодавства.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Зважаючи на викладене, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а помилково скасована постанова суду першої інстанції - залишенню в силі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 221, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МейнПак" - задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14.09.2016 - скасувати.

Залишити в силі постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 26.07.2016.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий В.П. Юрченко

Судді І.В. Борисенко

Г.К. Голубєва