Рішення

від 07.12.2016 по справі 902/950/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

07 грудня 2016 р. Справа № 902/950/16

Господарський суд Вінницької області у складі судді Банаська О.О. , розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом : Товариства з обмеженою відповідальністю "Електробудсервіс", м.Київ

до : Приватного підприємства "Вінсам", с.Лука - Мелешківська, Вінницький район, Вінницька область

про стягнення 237 734,51 грн

За участю секретаря судового засідання Гнатовської Л.С.

За участю представників сторін:

позивача: ОСОБА_1, договір про надання правової допомоги від 11.10.2016 р., посвідчення адвоката № 3942/10 від 23.04.2009 р.

відповідач: не з'явився.

ВСТАНОВИВ :

Товариством з обмеженою відповідальністю "Електробудсервіс" заявлено позов до Приватного підприємства "Вінсам" про стягнення 237 734,51 грн заборгованості, з яких: 180 000,00 грн - основного боргу, 47 444,10 грн - інфляційних втрат та 10 290,41 грн - 3 % річних у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за договором грошової позики № 01/08/14-1 від 01.08.2014 р.

Ухвалою суду від 04.11.2016 р. за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/950/16 та призначено до розгляду на 23.11.2016 р.

Ухвалою суду від 23.11.2016 р. розгляд справи відкладено до 07.12.2016 р.

25.11.2016 р. до суду від Вінницької філії Державного підприємства "Національні інформаційні системи" Міністерства юстиції України надійшов розширений витяг з Державного реєстру обтяжень рухомого майна із врахуванням раніше вилучених записів щодо Приватного підприємства "Вінсам" (код ЄДРПОУ 38503887).

07.12.2016 р. на адресу суду від представника позивача надійшло ряд документів на виконання вимог ухвали суду.

Представник відповідача в засідання суду не з'явився, хоча про дату, час та місце судового засідання останній був повідомлений завчасно та належним чином - ухвалою від 23.11.2016 р. - яка надсилалась рекомендованою кореспонденцією за адресою вказаною в позовній заяві, а також яка міститься в спеціальному витязі з ЄДРЮОФОП № НОМЕР_1 станом на 04.11.2016 р. місцезнаходженням відповідача значиться вул.Незалежності, 38, с.Лука - Мелешківська, Вінницький район, Вінницька область, 23234, яка є ідентичною тій по якій було направлено останньому ухвалу у даній справі.

Однак суд зазначає, що ухвала суду про порушення провадження у справі від 04.11.2016 р., яка надсилалась рекомендованим листом за адресою місцезнаходження відповідача, що є ідентичною тій яка міститься в позовній заяві та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців до суду повернулась без доказів їх вручення відповідачу з відміткою поштового відділення "за зазначеною адресою не проживає".

При цьому ухвала про відкладення розгляду справи від 23.11.2016 р. у справі була отримана відповідачем, що підтверджується наявним у справі рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 2323400034053.

Враховуючи наведене суд приймає до уваги такі положення законодавства.

Відповідно до вимог ч. 1 ст.10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Виходячи з вимог ч.2 ст.34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Варто зазначити, що відповідно до ч.1 ст.64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

В абзаці 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 11 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вказано, що за змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Крім того, відповідно до п.3.9.2 вказаної постанови у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

При неявці відповідача в судове засідання суд враховує, що відповідно до ч.3 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" обов'язок щодо внесення змін про фізичну особу-підприємця, які містяться в Єдиному державному реєстрі, з поміж іншого і стосовно місцезнаходження, покладається на останню.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останніх в судове засідання для реалізації ними права на судовий захист своїх прав та інтересів.

При цьому суд враховує, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Суд нагадує, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 р. у справі "Красношапка проти України").

Враховуючи те, що норми ст.ст.38, 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів.

Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду позивача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, відповідно до приписів ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Також суд зазначає, що станом на 07.12.2016 р. від відповідача не надійшло жодних письмових пояснень, клопотань чи заяв по суті спору.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

В судовому засіданні представником позивача заявлені позовні вимоги підтримано.

Розглянувши даний спір, судом із тексту позовної заяви та наданих пояснень представника позивача встановлено, що предметом позову у справі № 902/950/16 являється вимога про стягнення 237 734,51 грн заборгованості за договором позики від 01.08.2014 р. № 01/08/14-1, з яких: 180 000,00 грн - основного боргу, 47 444,10 грн - інфляційних втрат та 10 290,41 грн - 3 % річних (а.с.8,9, т.1).

Відповідно до п.1.1 укладеного 01.08.2014 р. між сторонами Договору позики Позикодавець (позивач) зобов'язується надати Позичальнику (відповідач) у власність грошові кошти в розмірі 200 000,00 грн, а Позичальник зобов'язується повернути Позикодавцеві таку ж суму грошових коштів.

Термін, на який надається позика складає 180 діб з моменту надходження коштів на поточний рахунок Позичальника (п.2.2 Договору).

Після закінчення вказаного терміну, Позичальник зобов'язується повернути протягом 2-х діб суму наданої позики (п.3.1 Договору).

Для забезпечення зобов'язань за цим Договором, сторони окремо підписують договір застави, де предметом застави є обладнання (п.5.1 Договору).

Того ж дня на виконання п.5.1 Договору сторони Договором застави № 01/08/14-2 забезпечили виконання зобов'язань Боржника за основним Договором позики № 01/08/14-1, предметом якого визначили горизонтальну пилораму Чехія 15 кВт вартістю 160 000,00 грн та вертикальну пилораму 5,5 кВт вартістю 35 000,00 грн (а.с.10-12, т.1).

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на перерахування 05.08.2014 р. ПП "Вінсам" на підставі платіжного доручення № 672 від 05.08.2014 р. та банківської виписки № 6851 від 05.08.2014 р. коштів на загальну суму 200 000,00 грн, з яких 20 000,00 грн 20.05.2015 р. відповідачем були повернуті позивачу, що підтверджується банківською випискою № 3112 від 20.05.2015 р.

Про рух коштів між сторонами свідчить також довідки позивача № 11/10/16-01 від 11.10.2016 р., № 22/11/16-01 від 22.11.2016 р. які знаходяться в матеріалах справи (а.с.13, т.1).

Суд звертає увагу на те, що при перерахуванні грошових коштів Позикодавцем Позичальнику (200 000,00 грн) та при їх частковому поверненні (20 000,00 грн) здійснено посилання на Договір позики № 01/08/14-1 від 01.08.2014 р.

На надіслану позивачем претензію № 252 від 20.08.2015 р. відповідач відповіді не надав та залишок боргу не перерахував (а.с.14, 15, т.1).

В якості нормативної підстави позовних вимог позивач посилається на приписи ст.ст. 625, 1046, 1046, 1047, 1050 ЦК України.

Відповідачем будь-яких доказів в спростування доводів позивача на момент прийняття рішення у справі не надано.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

З моменту укладення сторонами договору позики № 01/08/14-1 від 01.08.2014 р. між ними виникли зобов'язання які регулюються параграфом 1 "Позика" глави 71 Цивільного кодексу України "Позика. Кредит. Банківський вклад" (ст.ст.1046-1053 ЦК України).

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно ч.ч.1, 3 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Із матеріалів справи слідує, що в договорі позики від 01.08.2014 р. № 01/08/14-1 сторонами було погоджено її розмір в сумі 200 000,00 грн і строк її повернення - протягом дві доби після закінчення терміну 180-ти діб з моменту зарахування останньої суми на поточний рахунок Позичальника.

Згідно ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно приписів ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Виходячи з встановлених обставин справи та наведених вище законодавчих приписів, враховуючи, що позовні вимоги щодо стягнення 180 000,00 грн боргу за договором позики відповідачем не спростовано, суд вважає вимогу позивача про стягнення вказаної заборгованості правомірною та обґрунтованою з огляду на що задовольняє дані позовні вимоги в повному обсязі.

Крім того, судом розглянуто вимоги позивача про стягнення з ПП "Вінсам" 47 444,10 грн - інфляційних втрат та 10 290,41 грн - 3 % річних за період з 26.01.2015 р. по 12.10.2016 р. у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за договором грошової позики № 01/08/14-1 від 01.08.2014 р. у зв'язку з чим суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Так як відповідач не здійснив розрахунку у встановлений договором строк (п.3.1) останній є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Таким чином, заявлення позивачем вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних за прострочення повернення позики є правомірним, оскільки відповідає умовам укладеного договору та чинного законодавства.

Перевіркою правильності розрахунку інфляційних втрат та 3 % річних судом виявлено помилки, які полягають у невірному визначенні періодів прострочення боржника, позаяк останнім до періодів прострочення включено дати надходження коштів від відповідача.

Пунктом 1.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Таким чином вірним являється розрахунок, який не включає дату сплати заборгованості відповідачем.

Крім того позивачем невірно визначено початок періоду прострочення боржника, позаяк виходячи із положень п.п.2.2, 3.1 Договору прострочення боржника розпочалось після спливу 182-денного строку надання позики та її повернення (180 діб з моменту надходження коштів та 2 діб на повернення позики).

З огляду на те, що грошові кошти було перераховано відповідачу 05.08.2014 р. відлік 182 днів розпочинається з цієї дати та закінчується 02.02.2015 р.

Таким чином прострочення боржника розпочинається із 03.02.2015 р., а не з 26.01.2015 р., як вказав у своєму розрахунку позивач.

Виходячи з наведеного, суд прийшов до висновку про те, що вірним є наступні періоди прострочення боржника із врахуванням здійсненої ним проплати та початкової дати періоду прострочення:

- з 03.02.2015 р. по 19.05.2015 р. (сума заборгованості становить 200 000,00 грн);

- з 20.05.2015 р. по 12.10.2016 р. (сума заборгованості 180 000,00 грн враховуючи здійснену 20.05.2015 р. оплату на суму 20 000,00 грн).

При перерахунку сум інфляційних втрат та 3 % річних з врахуванням допущених позивачем помилок за допомогою інтегрованого в систему інформаційно-правового забезпечення "Ліга:Закон Еліт 9.1.5" калькулятора судом отримано 87 732,14 грн. інфляційних втрат та 9 317,26 грн 3 % річних в зв'язку з чим в стягненні 973,15 грн 3 % річних пені слід відмовити, як заявлених безпідставно.

При цьому, враховуючи те, що визначення ціни позову належить до виключної прерогативи позивача і на момент проведення судового засідання останнім не було подано, з поміж іншого, заяви про збільшення розміру позовних вимог, суд задовольняє заявлені вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі вказаному позивачем у позовній заяві.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст.33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду жодних доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу, інфляційних втрат та 3 % річних, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України.

При розподілі судового збору суд враховує припис, який міститься в абзаці четвертому п.2.22 постанови пленуму ВГСУ №7 від 21.02.2013 р. "Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України" в якому наголошено, що на виняток з наведених правил у разі коли ГПК не передбачено можливості повернення господарським судом заяви у зв'язку з неподанням доказів сплати суми судового збору (наприклад, заяви про забезпечення позову), то суд повинен розглянути зазначену заяву й за відсутності таких доказів, а розподіл відповідних сум судового збору здійснити між сторонами згідно із статтею 49 названого Кодексу у залежності від результатів розгляду відповідної заяви ; про такий розподіл може бути зазначено і в рішенні (постанові) господарського суду, прийнятому(-ій) за результатами розгляду справи, або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи.

У п.2.23 цієї постанови зазначено, що якщо факт недоплати судового збору з'ясовано господарським судом у процесі розгляду прийнятої заяви (скарги), суд у залежності від конкретних обставин справи може стягнути належну суму судового збору за результатами вирішення спору з урахуванням приписів частин першої-четвертої статті 49 ГПК України.

При зверненні до суду 03.11.2016 р. з позовною заявою № б/н та без дати (вх.№ 1020/16) в прохальній частині позову позивачем було заявлено клопотання в порядку ст.ст.66, 67 ГПК України про забезпечення позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Електробудсервіс" шляхом накладення арешту на рахунок відповідача в межах суми позову - 237 734,51 грн, яке ухвалою суду від 04.11.2016 р. було відхилено повністю.

Виходячи з підпункту 2.3 ч.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду заяви про вжиття запобіжних заходів та забезпечення позову; заяви про видачу виконавчого документа на підставі рішення іноземного суду; заяви про скасування рішення третейського суду; заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду; заяви про роз'яснення судового рішення ставка судового збору становить 0,5 розміру мінімальної заробітної плати.

Тобто, позивачем не оплачено вимогу про забезпечення позову, як-то передбачено Законом.

Враховуючи наведене, суд вважає за необхідне стягнути з позивача на користь держави недоплачену суму судового збору в розмірі 689,00 грн виходячи із розміру мінімальної заробітної плати встановленої на початок року (1 378,00 грн).

07.12.2016 р. в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст.4-3, 4-5, 4-6, 22, 32, 33, 34, 36, 42, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Вінсам", вул.Незалежності, 38, с.Лука - Мелешківська, Вінницький район, Вінницька область, 23234 (ідентифікаційний код-38503887) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Електробудсервіс", АДРЕСА_1, 01103 (ідентифікаційний код - 32826354) - 180 000 грн 00 коп. - боргу, 47 444 грн 10 коп. - інфляційних втрат, 9 317 грн 26 коп. - 3 % річних, 3 551 грн 42 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою судового збору.

3. У стягненні 973 грн 15 коп. 3 % річних відмовити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Електробудсервіс", АДРЕСА_1, 01103 (ідентифікаційний код - 32826354) в доход Державного бюджету України - 689 грн 00 коп. - судового збору за подання заяви про забезпечення позову.

5. Видати накази в день набрання рішенням законної сили.

6. Копію рішення надіслати відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 09 грудня 2016 р.

Суддя О.О. Банасько

віддрук. 2 прим.:

1 - до справи.

2- відповідачу - вул.Незалежності, 38, с.Лука - Мелешківська, Вінницький район, Вінницька область, 23234.