Рішення

від 30.11.2016 по справі 910/18772/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.11.2016№910/18772/16

За позовом Малого підприємства «БЕСТ»

до Комунального підприємства «Київський метрополітен»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської

міської ради (Київської міської державної адміністрації)

про зобов'язання вчинити дії

Суддя Літвінова М.Є.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Швед Я.О. за довіреністю № 062/02/07-7517 від 22.07.2016 р.;

від третьої особи: Ваховська І.Б. за довіреністю № 062/02/07/7517 від 22.07.2016 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Мале підприємство «БЕСТ» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства «Київський метрополітен» (далі - відповідач) про зобов'язання надати погоджувальні документи, а саме: лист-погодження; доручення на проведення експертної оцінки орендованого майна; довідку про залишкову балансову вартість орендованого майна) для подальшого звернення до Департаменту комунальної власності виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) для вирішення питання щодо надання дозволу на оренду позивачем комунальної власності - частини вестибюлю (переходу), визначеної згідно проектної документації, розробленої ДП «ПІ Укрметротунельпроект», тимчасовими огороджуючи ми конструкціями (кіосками) орендаря (позивача), загальною площею 3,47 м.кв., згідно викопіюванням Схем тимчасового розташування МАФ для торгівлі непродовольчими товарами, розташованого за адресою: станція метро «Олімпійська», б/н.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.10.2016 р. порушено провадження у справі № 910/18772/16, на підставі статті 27 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), розгляд справи призначено на 02.11.2016 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.11.2016 р. на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 16.11.2016 р.

В судовому засіданні 16.11.2016 р. представник відповідача надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого проти задоволення позову заперечує, оскільки він не має наміру передавати в оренду частину переходу (вестибюлю) станції метро «олімпійська», оскільки вказане майно буде використовуватись за прямим призначенням - а саме для проходу пасажирів, які слідують на вхід/вихід станції метро «Олімпійська».

Представник третьої особи в судовому засіданні 16.11.2016 р. також надав письмові заперечення щодо заявлених позовних вимог, обґрунтовані тим, що позивач раніше вже звертався з проханням продовжити термін дії Договору, проте йому було відмовлено.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.11.2016 р. на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 30.11.2016 р.

Представник позивача в судове засідання 30.11.2016 р. не з'явився, про причину неявки суд не повідомив.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника позивача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

В судовому засіданні 30.11.2016 р. проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників відповідача та третьої особи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

18.09.2012р. між комунальним підприємством "Київський метрополітен" підприємство), позивачем (орендар) та Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (перейменоване у Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (орендодавець) було укладено Договір про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду № 685.

Відповідно до умов п.1.1 якого орендодавець на підставі протоколу постійної комісії Київради з питань власності від 01.08.2012р. № 124 передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (частину вестибюлю), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва та визначена відповідно до проектної документації, розробленої ДП "ПІ Укрметротунельпроект", тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіосками) орендаря (далі - об'єкт оренди), що знаходиться за адресою: станція метро "Олімпійська", б/н, для змішаної торгівлі продовольчими та непродовольчими товарами.

Відповідно до п. 2.1 договору, об'єктом оренди є частина вестибюлю, визначена відповідно до проектної документації, розробленої ДП "ПІ Укрметротунельпроект", тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіосками) орендаря, загальною площею 3,47 кв. м. та зазначена в викопіюванні з Схем тимчасового розташування МАФ, що складає невід'ємну частину цього договору.

Умовами п. 2.4 договору визначено, що об'єкт оренди належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва і знаходиться на балансі комунального підприємства "Київський метрополітен".

За актом прийому-передачі майна в оренду б/н від 18.09.2012р., орендодавець передав, а відповідач отримав у користування об'єкт оренди, загальною площею 3,47 кв.м. по договору.

Відповідно до п.3.1. договору, за користування об'єктом оренди орендар сплачує орендодавцю орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, затвердженої рішенням Київради від 22.09.2011 № 34/6250 (далі - Методика), та на дату підписання Договору становить без ПДВ 272,43 грн. за 1 кв.м. орендованої площі, що в цілому становить 945,35 грн.

Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за попередній місяць, опублікованому у поточному місяці (пункт 3.2 Договору);

Згідно з умовами п.3.5 договору, орендна плата сплачується орендарем на рахунок підприємства, за яким закріплене майно на праві господарського відання чи оперативного управління (балансоутримувача), а саме КП "Київський метрополітен", починаючи з дати підписання акта приймання-передачі. Останнім днем сплати орендної плати є дата підписання сторонами акта приймання-передачі при поверненні об'єкта оренди орендодавцеві.

Орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 20 числа наступного місяця (пункт 3.6 Договору); орендар зобов'язаний вносити орендні платежі своєчасно і в повному обсязі (пункт 4.2 Договору).

Положеннями п.4.15 договору узгоджено, що орендар після припинення дії договору зобов'язаний впродовж 30 календарних днів передати майно за актом приймання-передачі підприємству, вказаний акт підписується орендодавцем, орендарем та підприємством. У разі невиконання цього пункту орендар сплачує неустойку у подвійному розмірі орендної плати.

За умовами п. 5.4. Договору орендар після закінчення строку дії цього Договору має переважне право, за інших рівних умов, на продовження дії Договору,

Згідно з умовами пункту 9.1, договір є укладеним з моменту підписання його сторонами і діє з 18.09.2012 р. до 16.09.2015 р.

Відповідно до п. 7.6 договору, у разі закінчення строку дії договору відповідач зобов'язаний за актом приймання-передачі повернути об'єкт оренди позивачу.

Відповідно до п. 9.4 договору він припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Згідно п. 9.7 договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформляються додатковою угодою, яка є невід'ємною частиною цього договору.

Рішенням господарського суду міста Києва від 25.10.2016 р. у справі № 910/28138/15 позовні вимоги задоволено повністю; виселено Приватне підприємство "Мале підприємство Бест" (04211, м. Київ, вул. Лайоша Гавро,17-а, кв.98, ідентифікаційний номер 23575105) з нерухомого майна (частини вестибюлю) ), Б/Н, загальною площею 3,47 кв.м, що знаходиться за адресою станція метро "Олімпійська" та належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва та визначена відповідно до проектної документації, розробленої ДП "ПІ Укрметротунельпроект", тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіосками) орендаря).; зобов'язано Приватне підприємство "Мале підприємство Бест" (04211, м. Київ, вул. Лайоша Гавро,17-а, кв.98, ідентифікаційний номер 23575105) не пізніше 10 календарних днів з моменту набрання рішення суду законної сили демонтувати тимчасові огороджуючи конструкції (кіоски) загальною площею 3,47 кв.м., що належать Приватному підприємству "Мале підприємство Бест" (04211, м. Київ, вул. Лайоша Гавро,17-а, кв.98, ідентифікаційний номер 23575105), та знаходяться за адресою: станція метро "Олімпійська" (вестибюль), Б/Н.

Листом № 462 від 11.08.2015 р. позивач звертався до відповідача з проханням надати пакет документів для подальшого звернення до Департаменту комунальної власності м. Києва щодо продовження оренди, проте вказані вимоги задоволені не були.

Позивач зазначає, що відповідачем в односторонньому порядку не виконані взяті згідно п. 5.4. Договору оренди зобов'язання, якими передбачено переважне право позивача на продовження строку дії Договору, за інших рівних умов, штучно створивши перепони для того, щоб позивач не зміг письмово звернутися до власника комунального майна із заявою про надання дозволу продовжити на новий термін договір оренди, як це передбачено умовами договору та п. 12 Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва, не надавши при цьому, необхідні погоджувальні документи.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації, встановленого права.

Так, відповідно до ст. ст. 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У відповідності до статті 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств і організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Із аналізу норм наведеного вище законодавства слідує, що особа може звернутися до суду за захистом свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання у спосіб, що встановлений договором або законом.

Порушення цивільного права - це результат протиправних дій, внаслідок чого воно зазнало зменшення або ліквідації, що позбавляє його носія можливості здійснити, реалізувати це право повністю або частково.

Невизнання цивільного права - це дії носіїв пасивного цивільного обов'язку, які полягають у запереченні цивільного права уповноваженої особи, внаслідок чого остання повністю або частково позбавляється можливості реалізувати своє право. Несприятливий наслідок може мати як при абсолютному, так і при відносному цивільному правовідношенні.

Оспорювання цивільного права - це такий стан цивільного правовідношення, при якому між його учасниками існує спір з приводу наявності чи відсутності у них суб'єктивного права, а також щодо приналежності такого права певній особі. Оспорюване цивільне право ще не порушене, але виникає невизначеність у праві, що зумовлює неможливість його повного або часткового використання.

Позивачем заявлена вимога про надання погоджувальних документів з боку балансоутримувача майна для продовження строку дії договору оренди майна, разом з тим матеріалами справи підтверджується, що відповідач не має наміру відновити строк договору оренди майна.

Відповідно до ч. 1 та ч .2 ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Позивачем не наведені обставини, з якими пов'язується обов'язковість надання відповідачем витребуваних у нього погоджувальних документів.

Разом з цим, суд зазначає, що цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Особа здійснює свої права вільно на власний розсуд (стаття 12 Цивільного кодексу України).

До прав, які підлягають цивільно-правовому захисту, відносяться всі майнові й особисті немайнові права, які належать суб'єктам цивільного права.

Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальні норми не встановлюють конкретних заходів, то особа має право обрати спосіб із числа передбачених статтею 16 Цивільного кодексу України з урахуванням специфіки порушеного права та характеру правопорушення.

Абзацом 1 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України передбачено способи захисту порушеного права. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. (абзац 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України).

До інших способів судового захисту цивільних прав чи інтересів можна віднести способи, які не охоплюються переліком їх у статті 16 Цивільного кодексу України, що визначені окремими законами та договорами або застосування яких випливає із загальних положень про судовий захист.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суду належить звернути вагу на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейським судом з прав людини зазначено, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі заходи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім цього, судом вказано на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Статтею 13 передбачено, що норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" у законі та на практиці, зокрема, у тому сенсі, що його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява N 38722/02)).

Суд наголошує. що ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Крім цього, необхідно зазначити, що під способами захисту права слід розуміти заходи, прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб'єктивних цивільних прав та усунення наслідків такого порушення, а у разі встановлення, що заявлені вимоги за своїм змістом не відповідають матеріально-правовим способам захисту права, суд приймає рішення про відмову у позові.

Ст. ст. 180-188 ГК України визначають порядок укладення, зміни, розірвання договорів, тобто законодавець визначив належні способи захисту у спорах, пов'язаних з укладенням договорів і серед них такий спосіб захисту, як зобов'язання надати документи відсутній.

Права особи в суді повинні бути захищені таким способом, який реально відновить її порушені інтереси, разом з тим, такий спосіб захисту як зобов'язання відповідача надати погоджувальні документи не спричинить реального захисту прав.

Обраний позивачем спосіб захисту є неефективним в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично не призводить до відновлення його порушених прав, а тому виключає можливість задоволення позовних вимог.

За таких підстав, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими що задоволенню не підлягають.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 05.12.2016

Суддя М.Є. Літвінова