Рішення

від 28.11.2016 по справі 910/15731/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.11.2016№910/15731/16

За позовом Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" в

особі відокремленого підрозділу "Південна електроенергетична система"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі Інжинірінг"

про стягнення 2 011 237,15 грн. та зобов'язання виконати умови Договору,

Суддя Літвінова М.Є.

Представники сторін:

від позивачa: Горбенко М.С. за довіреністю від 30.08.2016 р.;

від відповідача: Ніконенко І.Ю. за довіреністю № 5-2/2016 від 01.06.2016 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство «Національна енергетична компанія «Укренерго» в особі відокремленого підрозділу «Південна електроенергетична система» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерджі Інжинірінг» (далі - відповідач) про стягнення пені в сумі 360 991, 28 грн. та зобов'язання відповідача виконати роботи за Договором № 60-4/3339-15 від 28.10.2015р. із заміни масляних вимикачів У-110 приєднань «Ш.Балка», «Канал» на елегазові вимикачі з встановленням ТС-110 на ПС 330кВ «Новоодеська» (інв. № 17788).

Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.08.2016 р. порушено провадження у справі № 910/15731/16, її розгляд призначено на 19.09.2016 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.09.2016 р. на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 12.10.2016 р.

27.09.2016р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, яка фактично за своїм змістом є заявою про зміну предмета позову в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 1 289 254, 58 грн., штраф в сумі 721 982, 57 грн. та зобов'язати відповідача виконати роботи за Договором № 60-4/3339-15 від 28.10.2015 р. із заміни масляних вимикачів У-110 приєднань «Ш.Балка», «Канал» на елегазові вимикачі з встановленням ТС-110 на ПС 330кВ «Новоодеська» (інв. № 17788).

11.10.2016 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано клопотання про відкладення розгляду справи для надання можливості укласти мирову угоду.

12.10.2016 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

В судовому засіданні 12.10.2016 р. на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 26.10.2016 р.

В судовому засіданні 26.10.2016 р. судом прийнято до розгляду подану позивачем заяву про збільшення розміру позовних вимог, яка фактично за своїм змістом є заявою про зміну предмета позову, відповідно має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.10.2016 р. в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України продовжено строк вирішення спору у справі №910/15731/16 на п'ятнадцять днів, в судовому засіданні 26.10.2016 р. на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 02.11.2016 р.

01.11.2016р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого він просить суд зменшити розмір штрафних санкцій на підставі статті 83 Господарського процесуального кодексу України, а відносно позовної вимоги про зобов'язання відповідача виконати роботи за Договором зазначив, що вона не ґрунтується на фактичних підставах, оскільки позивачем не доведено факту відмови відповідача від виконання зобов'язань, відповідач бажає завершити роботи, які можуть бути виконані без примусу суду шляхом підписання Додаткової угоди № 4 з позивачем.

В судовому засіданні 02.11.2016 р. на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 09.11.2016 р.

07.11.2016 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

В судовому засіданні 09.11.2016 р. на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 16.11.2016 р.

В судовому засіданні 16.11.2016 р. на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 23.11.2016 р.

21.11.2016 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

В судовому засіданні 23.11.2016 р. на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 28.11.2016 р.

Представник позивача в судовому засіданні 28.11.2016 р. позовні вимоги підтримав в повному обсязі, проти задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій заперечив.

Представник відповідача в судовому засіданні 28.11.2016 р. просив суд задовольнити його клопотання та зменшити розмір штрафних санкцій.

В судовому засіданні 28.11.2016 р. проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

28.10.2015 р. між позивачем (Замовник) та відповідачем (Учасник) було укладено Договір № 60-4/3339-15 про закупівлю робіт (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого Учасник зобов'язується виконати роботи, передбачені Технічним завданням (додаток 1 до Договору), а Замовник - прийняти і оплатити такі роботи.

Найменування робіт: ДСТУ Б.Д.1.1-1:2013. Заміна масляних вимикачів У-110 приєднань «Ш.Балка», «Канал» на елегазові вимикачі з встановленням ТС-110 на ПС 330кВ «Новоодеська» (інв. № 17788).

Відповідно до п. 3.1. Договору ціна цього Договору становить 6 885 465,00 грн., у т.ч. ПДВ 20% - 1 147 577,50 грн.

Пунктом 5.1. Договору передбачено строк виконання робіт: відповідно до Календарного графіку виконання робіт (Додаток 4 до Договору) та не пізніше 20 грудня 2015 року.

Згідно з п. 5.3.3. Договору приймання та здача закінчених робіт здійснюється відповідно до вимог нормативних актів, які регламентують прийняття закінчених робіт в експлуатацію.

За умовами п. 5.3.4. Договору Учасник в 5-денний строк з моменту завершення виконання робіт надає Замовнику виконавчу документацію та подає на підписання Акт приймання виконаних робіт та довідку.

Замовник протягом 5-ти днів з дня отримання акту приймання виконаних робіт зобов'язаний направити Учаснику підписаний акт або мотивовану відмову від приймання робіт (п. 5.3.5. Договору).

Додатковою угодою № 1 від 29.10.2015 р. сторони змінили умови Договору, в тому числі визначили, що ціна цього Договору становить 5 237 871, 00 грн., в т.ч. ПДВ 872 978, 50 грн.

Листом № 412 від 28.12.2015 р. відповідач повідомив позивача, що під час транспортування обладнання на ПС «Новоодеська» 19.12.2015 р. при втручанні третіх осіб було пошкоджено тентове покриття автомобіля та паркування обладнання. Після виїзду на місце події поліції та представників відповідача було виявлено пошкодження газового клапану на одному з елегазових вимикачів. У зв'язку з цим, відповідач запропонував позивачу внести зміни до Договору та продовжити термін його дії.

Додатковою угодою № 2 до Договору сторони змінили умови Договору, а саме п. 5.1. Договору виклали в наступній редакції: «Строк виконання робіт: відповідно до календарного графіку виконання робіт (додаток 4 до Договору) та не пізніше 25.07.2016 р.».

Крім того, вищевказаною Додатковою угодою № 2 сторони виклали п. 10.1. Договору в новій редакції, визначивши, що цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін, за умови внесення Учасником забезпечення виконання Договору згідно п.11.1. Договору і діє до 31.07.2016 р., а в частині взаєморозрахунків - до повного їх завершення.

24.03.2016 р. сторони уклали Додаткову угоду №3 до Договору, якою, зокрема, змінили п. 3.1. Договору та визначили, що ціна цього Договору становить 5 157 018,33 грн., в т.ч. ПДВ 20% - 859 503,06 грн.

29.04.2016р. відповідач звернувся до позивача з листом № 159, в якому висловив занепокоєння щодо неможливості у встановлені терміни виконати всі роботи у зв'язку з затримкою виробництва та постачання до України другого комплекту вимикача, та запропонував позивачу встановити два комплекти однотипних елегазових вимикачів типу GL 312 виробництва «GE GRID GmbH», які вже знаходяться на будівельному майданчику підстанції 330 кВ «Новоодеська», та просив позивача погодити заміну виробників обладнання, наголосивши, що зміни до робочого проекту відповідач виконає за власні кошти.

У відповідь на вказаний лист позивач зазначив, що у зв'язку з тим, що продовження терміну дії Договору було викликано неможливістю відповідачем виконати роботи внаслідок пошкодження при транспортування елегазового вимикача типу LTB-145D1/B, позивач не підтримує пропозицію відповідача щодо змін типу елегазових вимикачів LTB-145D1/B виробництва АВВ на тип GL 312 виробництва «GE GRID GmbH» (лист № 04/04-2-1-1/6601 від 07.06.2016 р.).

Листом №20/12-4-2779 від 13.06.2016 р. позивач звернувся до відповідача з проханням повідомити щодо подальших дій щодо виконання умов Договору.

Листом №20/12-4-3146 від 02.07.2016 р. позивач просив відповідача пояснити невиконання умов Договору зазначивши при цьому, що навіть у разі його відмови від виконання своїх зобов'язань позивач має на меті до розриву Договору витримати термін, достатній для стягнення суттєвих компенсацій та пені.

Після порушення провадження у справі відповідач направив позивачу для підписання Акти виконаних робіт, проте позивач листом №20/12-4-4374 від 08.09.2016 р. відмовився від їх підписання через зауваження, які виклав в переліку.

Листом № 434 від 27.09.2016 р. відповідач знову проінформував позивача про обставини, через які він не має можливості завершити роботи.

Позивач, у свою чергу, листом № 20/12-4-4806 від 30.09.2016 р. запропонував відповідачу використати у монтажі для виконання Договору два комплекти вимикачів типу LTB-123D1/B (110 кВ, 3150 А, 40 кА), які належать ДП «НЕК «Укренерго» (Замовнику), які на його розсуд є еквівалентом вимикачів, передбачених п.п. 1.1., 1.3. Договору, про що можливо укласти додаткову угоду.

Відповідач направляв на адресу позивача проект Додаткової угоди № 4 про внесення змін до Договору, проте з боку позивача вони підписані не були, спірні питання залишились не врегульованими.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором підряду.

Під час розгляду справи судом було встановлено, що відповідач порушив взяті на себе договірні зобов'язання та не виконав роботи у встановлений Договором строк.

Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) статті 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Пунктом 7.2. Договору передбачено, що у разі порушення встановленого умовами договору строку виконання зобов'язань Учасник сплачує Замовнику пеню у розмірі 0,5% ціни прострочених зобов'язань за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплачує штраф у розмірі 14% від вказаної ціни.

Частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частини 1 статті 1 Цивільного кодексу України).

Водночас, в силу приписів частини 2 статті 9 Цивільного кодексу України, законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Цю норму Цивільного кодексу України слід розуміти так, що спеціальними законами можуть передбачатися особливості регулювання певних майнових відносин в сфері господарювання.

Згідно з частиною 2 статті 4 Господарського кодексу України особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом.

У пункті 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/211 від 07.04.2008р. "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексу України" зазначено, що спеціальні норми ГК України, які встановлюють особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання, підлягають переважному застосуванню перед тими нормами ЦК України, які містять відповідне загальне регулювання. Наприклад, правила частини першої статті 232 ГК України, відповідно до якої збитки відшкодовуються в частині, не покритій штрафними санкціями (залікова неустойка), підлягають переважному застосуванню перед правилами частини першої статті 624 ЦК України, відповідно до якої неустойка підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків (штрафна неустойка).

При цьому, слід враховувати, що відповідно до частини другої статті 4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Тому в разі, якщо норми ГК України не містять особливостей регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання, а встановлюють загальні правила, які не узгоджуються із відповідними правилами ЦК України, слід застосовувати правила, встановлені ЦК України.

За таких обставин, до спірних правовідносин підлягають застосуванню спеціальні норми Господарського кодексу України, які регулюють майнову відповідальність суб'єктів господарювання за порушення господарських зобов'язань.

В силу приписів статті 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі статтею 230, пунктом 4 статті 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

З наведених норм вбачається, що сторони договору, за відсутності встановлених спеціальними законами обмежень, не позбавлені права передбачити у договорі господарську санкцію, що стягується за прострочення негрошового зобов'язання у відсотках до суми невиконаного зобов'язання за кожен день прострочення, та звернутися з вимогою про її стягнення у зв'язку з простроченням зобов'язання.

Аналізуючи в сукупності вищевказані норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що на основі норм господарського законодавства пеня може бути застосована для забезпечення будь-якого зобов'язання, оскільки вона відноситься до штрафних санкцій.

Про це, зокрема, свідчить використання законодавцем таких термінів, як "зобов'язання", "грошова сума".

Як наслідок, враховуючи приписи частини 2 статті 9 Цивільного кодексу України та частину 2 статті 4 Господарського кодексу України, що передбачають наявність спеціальних норм, регулюючих господарські відносини, сторони господарського договору мають право забезпечувати пенею виконання будь-якого зобов'язання, а не лише грошового.

При цьому, аналізуючи частину 3 статті 549 Цивільного кодексу України у контексті меж свободи договору, визначених абзацом 2 частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що сторони в договорі можуть змінити її положення та забезпечити за допомогою пені не лише грошове зобов'язання.

Водночас, оскільки обов'язок відповідача щодо виконання робіт не є грошовим зобов'язанням, а та обставина, що за порушення строків виконання зобов'язання Учасник сплачує пеню у розмірі 0,5% ціни прострочених зобов'язань за кожний день прострочення, не перетворює визначену Договором пеню у пеню за порушення грошового зобов'язання, суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин не підлягають застосуванню вимоги Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", яким передбачено застосування відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане, проте законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Вищенаведений шестимісячний строк не є строком позовної давності, оскільки в нормі йдеться саме про припинення нарахування штрафних санкцій, за стягненням яких особа має право звернутися в межах річного строку позовної давності, встановленого пунктом 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України.

Таким чином, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов'язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України.

Як зазначалось судом вище, за порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 Цивільного кодексу України, частиною шостою статті 231 Господарського кодексу України та частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому, відповідно до частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Заборона на застосування пені та штрафу прямо не випливає з закону чи із суті відносин сторін, що дозволяє здійснити відповідне врегулювання у договорі.

В даному випадку, суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

При цьому, суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України.

Так, як неодноразово наголошував Верховний Суд України, можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України, а одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Зокрема, такий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 27.04.2012 р. № 3-24гс12, від 09.04.2012 р. № 3-88гс11.

При цьому, суд вважає за необхідне не застосовувати правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 21.10.2015 р. у справі № 6-2003цс15, за змістом якої зазначається, що одночасне застосування пені та штрафу за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Як вбачається з вищевказаної постанови, вона була прийнята Верховним Судом України за результатами розгляду цивільної справи за позовом Публічного акціонерного товариства "Апекс-Банк" про стягнення з фізичної особи заборгованості за кредитним договором та штрафних санкцій, нарахованих за порушення зобов'язань за кредитним договором, а тому, враховуючи суб'єктний склад сторін, правову природу спірного правочину та умови відповідних пунктів кредитного договору, якими передбачено стягнення штрафу та пені за порушення зобов'язань за кредитним договором, висновок щодо неможливості одночасного стягнення штрафу та пені за порушення зобов'язання було зроблено Верховним Судом України лише виходячи з положень статті 549 Цивільного кодексу України, яка і підлягала застосуванню у спірних правовідносинах.

Проте, в даному випадку, обидві сторони спірного правочину є суб'єктами господарювання, відповідачем було порушено саме господарське зобов'язання, а тому згідно з приписів статті 9 Цивільного кодексу України та статті 4 Господарського кодексу України до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Господарського кодексу України, як спеціального закону в частині відповідальності за порушення у сфері господарювання.

Конституція України у ст. 61 передбачає, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Вказана норма міститься у розділі II "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина", а тому положення ст. 61 Конституції України стосуються в першу чергу фізичних осіб.

Конституційний Суд України у справі про відповідальність юридичних осіб (рішення № 7-рп/2001 від 30 травня 2001 року у справі № 1-22/2001) дійшов висновку що загальновизнаним є поділ юридичної відповідальності за галузевою структурою права на такі основні види: цивільно-правову, кримінальну, адміністративну та дисциплінарну. Виходячи зі смислу цього тлумачення не можуть бути ототожнені поняття санкцій та вид відповідальності. Пеня та штраф не є окремими видами відповідальності, а є різновидом штрафних санкцій. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Таким чином, згідно з ст. 61 Конституції не обмежується розмір санкцій чи їх набір при притягненні до одного виду юридичної відповідальності.

Крім того, можливість одночасного застосування штрафу та пені прямо вбачається із Господарського кодексу України (стаття 231 ГК України), який передбачає можливість одночасного застосування пені та штрафу.

Аналогічну правову позицію щодо можливості одночасного стягнення штрафу та пені у господарських зобов'язаннях викладено також у постановах Вищого господарського суду України від 11.11.2015 р. у справі № 911/2418/15, від 27.10.2015 р. у справі № 924/303/15, від 12.05.2015 р. у справі № 910/9209/13, від 05.02.2015 р. у справі № 910/7041/14, від 30.03.2015 р. у справі № 911/3222/14, від 07.10.2015 р. у справі № 924/218/15, від 11.11.2015 р. у справі № 911/2418/15 та багатьох інших.

При цьому, на переконання суду, зазначені вище постанови Верховного Суду України, які приймались у господарських справах, та постанова Верховного Суду України від 21.10.2015 р. у цивільній справі № 6-2003цс15, не є суперечливими між собою щодо тлумачення норм матеріального права, оскільки вони не є тотожними або подібними, приймались відносно різного суб'єктного складу сторін, а також правовідносин (господарських чи цивільних).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені в сумі 1 289 254,58 грн. за період з 26.07.2016 р. по 13.09.2016 р. та штрафу в сумі 721 982,57 грн., суд вважає його арифметично вірним та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Що стосується клопотання відповідача про зменшення розміру нарахованих позивачем пені та штрафу, суд зазначає наступне.

Обґрунтовуючи вищевказане клопотання відповідач просить суд прийняти до уваги те, що він вживає всіх заходів для найскорішого завершення робіт за Договором, а розмір штрафних санкцій понад 2 млн. грн. є неспіврозмірним із сумою Договору та наслідками порушення для позивача, який не зазнав збитків. Також відповідач вказує на те, що на теперішній час його майновий стан є скрутним, стягнення значної суми коштів заблокує поточну господарську діяльність підприємства, призведе до неможливості завершення робіт як за Договором з позивачем, так і за іншими зобов'язаннями.

Позивач, у свою чергу, зазначає, що не вбачає підстав для зменшення розміру нарахованих штрафних санкцій, оскільки підрядні роботи за Договором виконавцем проводяться на діючому об'єкті Об'єднаної енергетичної системи України - ПС 330кВ «Новоодеська», від нормальної роботи якого залежить енергопостачання м. Одеси та півдня Одеської області. У зв'язку з затримкою в модернізації вказаного обладнання, обмежена можливість планового виводу іншого обладнання ПС 330кВ «Новоодеська» в капітальний ремонт, що перешкоджає веденню нормальної господарської діяльності ДП «НЕК «Укренерго» та несе загрозу життя і здоров'ю обслуговуючого персоналу.

Частиною 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

При цьому, вказана процесуальна норма застосовується виключно у сукупності з нормами права матеріального, які передбачають можливість зменшення розміру пені, а саме частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України.

Згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналогічні положення закріплені також у частині 3 статті 551 Цивільного кодексу України, згідно з якою розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду. При цьому, визначальним фактором при зменшенні розміру належної до сплати неустойки є винятковість випадку.

Як зазначено в п. 3.17.4. Постанови Пленум Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п. 3 ст. 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Дослідивши подані матеріали, суд вважає, що дане клопотання відповідача щодо зменшення неустойки нарахованої позивачем достатньо обґрунтоване та належно мотивоване, а також, беручи до уваги фінансовий стан відповідача, вищевикладені причини неналежного виконання зобов'язання відповідачем, його поведінку, відсутність в матеріалах справи належних доказів в підтвердження завдання збитків позивачу, та з огляду на те, що пеня і штраф - це фінансові санкції, спрямовані на спонукання сторони, винної у порушенні зобов'язання, до його виконання та дотримання у подальшому, а не засіб безпідставного збагачення, суд вважає за можливе скористатися правом, передбаченим статтею 83 ГПК України та зменшити розмір нарахованих позивачем пені та штрафу на 30%.

Що стосується заявлених позивачем вимог про зобов'язання відповідача виконати роботи за Договором № 60-4/3339-15 від 28.10.2015 р. із заміни масляних вимикачів У-110 приєднань «Ш.Балка», «Канал» на елегазові вимикачі з встановленням ТС-110 на ПС 330кВ «Новоодеська» (інв. № 17788), суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 837 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду (частина 1 статті 846 ЦК України).

Відповідно до вимог ст. ст. 525, 526, 629 ЦК України та ст. 193 ГК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За таких обставин, оскільки відповідач в порушення умов Договору не виконав роботи із заміни масляних вимикачів У-110 приєднань «Ш.Балка», «Канал» на елегазові вимикачі з встановленням ТС-110 на ПС 330кВ «Новоодеська» (інв. № 17788), суд вважає заявлені позивачем вимоги про зобов'язання виконати умови Договору правомірними та обґрунтованими.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки за Договором підряду, позовні вимоги підлягають задоволенню частково з урахуванням наведеного.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно задоволеній частині позову. При цьому, суд враховує, що відповідно до п. 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерджі Інжинірінг» (03124, місто Київ, бульвар Івана Лепсе, будинок 8, корпус 50,поверх № 2; код ЄДРПОУ 34202884) на користь Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» (01032, місто Київ, вулиця Симона Петлюри, будинок 25; код ЄДРПОУ 00100227) в особі Відокремленого підрозділу «Південна електроенергетична система» Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» (місцезнаходження ВП: 65029, Одеська область, місто Одеса, Приморський район, вулиця Коблевська, будинок 11; Код ЄДРПОУ ВП: 23208938) пеню в сумі 902 478 (дев'ятсот дві тисячі чотириста сімдесят вісім) грн. 21 коп., штраф в сумі 505 387 (п'ятсот п'ять тисяч триста вісімдесят сім) грн. 80 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 31 546 (тридцять одну тисячу п'ятсот сорок шість) грн. 56 коп.

3. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Енерджі Інжинірінг» (03124, місто Київ, бульвар Івана Лепсе, будинок 8, корпус 50, поверх № 2; код ЄДРПОУ 34202884) виконати роботи за Договором № 60-4/3339-15 від 28.10.2015 р. із заміни масляних вимикачів У-110 приєднань «Ш.Балка», «Канал» на елегазові вимикачі з встановленням ТС-110 на ПС 330кВ «Новоодеська» (інв. № 17788).

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Після вступу рішення в законну силу видати накази.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 05.12.2016

Суддя М.Є. Літвінова