Постанова

від 10.07.2017 по справі 910/15731/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2017 року Справа № 910/15731/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Корнілової Ж.О. - головуючого (доповідач), Карабаня В.Я., Ковтонюк Л.В., розглянувши матеріали касаційних скарг Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" в особі відокремленого підрозділу "Південна електроенергетична система" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі Інжиніринг" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2016 та постановуКиївського апеляційного господарського суду від 13.03.2017 у справі№ 910/15731/16 Господарського суду міста Києва за позовомДержавного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" в особі відокремленого підрозділу "Південна електроенергетична система" ДоТовариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі Інжиніринг" Простягнення 2011237,15 грн., за участю представників сторін від позивача:Горбенко М.С., від відповідача:Ніколенко І.Ю.,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2016 року Державне підприємство "Національна енергетична компанія "Укренерго" в особі відокремленого підрозділу "Південна електроенергетична компанія" ( надалі- позивач/ ДП "НАК "Укренерго" в/о ВП "ПЕС" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовною заявою (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 22.09.2016, яку прийнято судом першої інстанції до розгляду - 26.10.2016) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі Інжиніринг" (надалі- відповідач/ ТОВ "Енерджі Інжиніринг", в якій просить стягнути із відповідача пеню в сумі 1289254, 58 грн., штраф у сумі 721982, 57 грн. та зобов'язати відповідача виконати роботи за договором № 60-4/3339-15 від 28.10.2015 із заміни масляних вимикачів У-110 приєднань "Ш.Балка", "Канал" на елегазові вимикачі з встановленням ТС-110 на ПС 330кВ "Новоодеська" (інв. № 17788).

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору № 60-4/3339-15 від 28.10.2015.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.11.2016 у справі № 910/15731/16 (суддя Літвінова М.Є.) позовні вимоги частково задоволено; стягнуто із Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі Інжиніринг" на користь Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" в особі відокремленого підрозділу "Південна електроенергетична система" Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" пеню в сумі 902 478 (дев'ятсот дві тисячі чотириста сімдесят вісім) грн. 21 коп., штраф в сумі 505387 (п'ятсот п'ять тисяч триста вісімдесят сім) грн. 80 коп. витрати з оплати судового збору в сумі 31546 (тридцять одну тисячу п'ятсот сорок шість) грн. 56 коп.; зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Енерджі Інжиніринг" виконати роботи за договором № 60-4/3339-15 від 28.10.2015 із заміни масляних вимикачів У-110 приєднань "Ш.Балка", "Канал" на елегазові вимикачі із встановленням ТС-110 на ПС 330кВ "Новоодеська" (інв. № 17788); в іншій частині позову відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано доведеністю позовних вимог. На підставі п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України суд першої інстанції дійшов до висновку про можливість зменшення штрафу і пені на 30%.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.03.2017 у справі № 910/15731/16 апеляційні скарги Державного підприємства "Національна енергетична компанія Укренерго" в особі відокремленого підрозділу "Південна електроенергетична система" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі Інжиніринг" залишено без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2016 залишено без змін.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 28.11.2016 та постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.03.2017 у справі № 910/15731/16, Державне підприємство "Національна енергетична компанія "Укренерго" в особі відокремленого підрозділу "Південна електроенергетична система" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Енерджі Інжиніринг" звернулись до Вищого господарського суду України з касаційними скаргами.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Енерджі Інжиніринг" в своїй касаційній скарзі просить рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.03.2017 у справі № 910/15731/16 скасувати, і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, а Державне підприємство "Національна енергетична компанія "Укренерго" в особі відокремленого підрозділу "Південна електроенергетична система" просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.03.2017 у справі № 910/15731/16 в частині відмови у задоволенні позову в повному обсязі щодо стягнення штрафу та пені, і прийняти нове рішення, яким позов у цій частині задовольнити у повному обсязі.

У касаційній скарзі скаржники посилається на недотримання норм матеріального та процесуального права судами.

Заслухавши суддю-доповідача Корнілову Ж.О., обговоривши доводи касаційних скарг, заслухавши представників сторін, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Господарськими судами встановлено, що між Державним підприємством "Національна енергетична компанія "Укренерго", як замовником та Товариством з обмеженою відповідальністю "Енерджі Інжиніринг", як учасником 28.10.2015 укладено договір № 60-4/3339-15 про закупівлю робіт (надалі - договір). За умовами п. 1.1. договору учасник зобов'язується виконати роботи, передбачені технічним завданням (додаток 1 до договору), а замовник - прийняти і оплатити такі роботи. У п. 1.2. договори сторонами визначено найменування робіт: ДСТУ Б.Д.1.1-1:2013. Заміна масляних вимикачів У-110 приєднань "Ш.Балка", "Канал" на елегазові вимикачі з встановленням ТС-110 на ПС 330кВ "Новоодеська" (інв. № 17788). Ціна цього договору становить 6885465,00 грн., у т.ч. ПДВ 20% - 1147577,50 грн. ( п. 3.1. договору). У пункті 5.1. договору передбачено строк виконання робіт: відповідно до календарного графіку виконання робіт (додаток 4 до договору) та не пізніше 20.12.2015. Приймання та здача закінчених робіт здійснюється відповідно до вимог нормативних актів, які регламентують прийняття закінчених робіт в експлуатацію ( п. 5.3.3. договору ). Пунктом 5.3.4. договору сторонами погоджено, що учасник у 5-денний строк з моменту завершення виконання робіт надає замовнику виконавчу документацію та надає на підписання акт приймання виконаних робіт та довідку. Відповідно до п. 4.3.5 договору замовник протягом 5-ти днів з дня отримання акта приймання виконаних робіт зобов'язаний направити учаснику підписаний акт або мотивовану відмову від приймання робіт. Додатковою угодою № 1 від 29.10.2015 сторонами змінено умови договору, в тому числі визначено, що ціна цього договору становить 5237871, 00 грн., в т.ч. ПДВ 872978, 50 грн. Листом № 412 відповідача 28.12.2015 повідомлено позивача, що під час транспортування обладнання на ПС "Новоодеська" при втручанні третіх осіб 19.12.2015 пошкоджено тентове покриття автомобіля та паркування обладнання. Після виїзду на місце події поліції та представників відповідача виявлено пошкодження газового клапану на одному з елегазових вимикачів. У зв'язку з цим відповідачем запропоновано позивачу внести зміни до договору та продовжити термін його дії. Між позивачем та відповідачем укладено додаткову угоду № 2 до договору відповідно до умов якої сторони змінено умови договору, зокрема викладено п. 5.1. договору в наступній редакції: "Строк виконання робіт: відповідно до календарного графіку виконання робіт (додаток 4 до договору) та не пізніше 25.07.2016 ". Пункт 10.1 договору сторонами викладено у новій редакції, саме: "Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін, за умови внесення учасником забезпечення виконання договору відповідно до п.11.1. договору і діє до 31.07.2016, а в частині взаєморозрахунків - до повного їх завершення. Сторонами 24.03.2016 укладено додаткову угоду № 3 до договору, якою п. 3.1. договору змінено та визначено, що ціна цього договору становить 5157018,33 грн., в т.ч. ПДВ 20% - 859503,06 грн. Листом № 159 ТОВ "Енерджі Інжиніринг" 29.04.2016 повідомлено ДП "НАК "Укрнерго" про неможливість у строк до 07.05.2016 виконати на зазначеній підстанції всі будівельно-монтажні роботи у зв'язку із затримкою виробництва та поставки до України другого комплекту вимикача; запропоновано позивачу встановити два комплекти однотипних елегазових вимикачів типу GL 312 виробництва "GE GRID GmbH", які знаходяться на будівельному майданчику підстанції 330 кВ "Новоодеська"; погодити заміну виробників обладнання, зміни до робочого проекту відповідач виконає за власні кошти. У відповідь на вказаний лист позивач зазначив, що він не підтримує пропозицію відповідача щодо змін типу елегазових вимикачів LTB-145D1/B виробництва АВВ на тип GL 312 виробництва "GE GRID GmbH" (лист № 04/04-2-1-1/6601 від 07.06.2016). Листом № 20/12-4-2779 від 13.6.2016, листом № 20/12-4-3146 від 02.07.2016 позивач звернувся до відповідача щодо невиконання умов вказаного договору. Судам встановлено, що після порушення провадження у справі ТОВ "Енерджі Інжиніринг" направлено ДП "НАК "Укренерго" для підписання акти виконаних робіт. Листом № 20/12-4-4374 від 08.09.2016 позивач відмовився від їх підписання через зауваження, які викладено в переліку. Листом № 434 від 27.09.2016 відповідач повідомив позивача про обставини, через які він не має можливості завершити роботи. Листом № 20/12-4-4806 від 30.09.2016 позивач запропонував відповідачу використати у монтажі для виконання договору два комплекти вимикачів типу LTB-123D1/B (110 кВ, 3150 А, 40 кА), які належать ДП "НЕК "Укренерго", які є еквівалентом вимикачів, передбачених п.п. 1.1., 1.3. договору, про що можливо укласти додаткову угоду. Як вказує відповідач, останній неодноразово направляв позивачу проект додаткової угоди № 4 про внесення змін до договору. Додаткову угоду № 4 позивач не підписав.

Відповідач порушив взяті на себе договірні зобов'язання та не виконав роботи у встановлений договором строк, тому позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

Статтею 11 Цивільного кодексу України унормовано, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків ( ст. 626 Цивільного кодексу України).

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором підряду.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки ( ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України)

Судами встановлено, що пунктом 7.2. договору сторони передбачено, що у разі порушення встановленого умовами договору строку виконання зобов'язань учасник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,5% ціни прострочених зобов'язань за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплачує штраф у розмірі 14% від вказаної ціни.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частини 1 статті 1 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Цивільного кодексу України законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Цю норму Цивільного кодексу України слід розуміти так, що спеціальними законами можуть передбачатися особливості регулювання певних майнових відносин в сфері господарювання.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського кодексу України особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом.

Як роз'яснено у пункті 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/211 від 07.04.2008 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексу України" спеціальні норми ГК України, які встановлюють особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання, підлягають переважному застосуванню перед тими нормами ЦК України, які містять відповідне загальне регулювання. Наприклад, правила частини першої статті 232 ГК України, відповідно до якої збитки відшкодовуються в частині, не покритій штрафними санкціями (залікова неустойка), підлягають переважному застосуванню перед правилами частини першої статті 624 ЦК України, відповідно до якої неустойка підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків (штрафна неустойка).

При цьому слід враховувати, що відповідно до частини другої статті 4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Тому в разі, якщо норми ГК України не містять особливостей регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання, а встановлюють загальні правила, які не узгоджуються із відповідними правилами ЦК України, слід застосовувати правила, встановлені ЦК України.

За таких обставин до спірних правовідносин підлягають застосуванню спеціальні норми Господарського кодексу України, які регулюють майнову відповідальність суб'єктів господарювання за порушення господарських зобов'язань.

Відповідно до ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі статтею 230, пунктом 4 статті 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

З наведених норм вбачається, що сторони договору, за відсутності встановлених спеціальними законами обмежень, не позбавлені права передбачити у договорі господарську санкцію, що стягується за прострочення негрошового зобов'язання у відсотках до суми невиконаного зобов'язання за кожен день прострочення, та звернутися з вимогою про її стягнення у зв'язку з простроченням зобов'язання.

Суд апеляційної інстанції правомірно погодився з висновком місцевого господарського суду, що на основі норм господарського законодавства пеня може бути застосована для забезпечення будь-якого зобов'язання, оскільки вона відноситься до штрафних санкцій.

Враховуючи приписи частини 2 статті 9 Цивільного кодексу України та частину 2 статті 4 Господарського кодексу України, що передбачають наявність спеціальних норм, регулюючих господарські відносини, сторони господарського договору мають право забезпечувати пенею виконання будь-якого зобов'язання, а не лише грошового.

Зі змісту ч. 3 статті 549 Цивільного кодексу України у контексті меж свободи договору, визначених абзацом 2 частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України вбачається, що сторони в договорі можуть змінити її положення та забезпечити за допомогою пені не лише грошове зобов'язання.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане, проте законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Наведений шестимісячний строк не є строком позовної давності, оскільки в нормі йдеться саме про припинення нарахування штрафних санкцій, за стягненням яких особа має право звернутися в межах річного строку позовної давності, встановленого пунктом 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України. Законодавцем передбачено право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов'язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір передбачено частиною третьою статті 549 Цивільного кодексу України, частиною шостою статті 231 Господарського кодексу України та частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Заборона на застосування пені та штрафу прямо не випливає з закону чи із суті відносин сторін, що дозволяє здійснити відповідне врегулювання у договорі.

В даному випадку одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

При цьому одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України.

Зокрема, такий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 27.04.2012 № 3-24гс12, від 09.04.2012 р. № 3-88гс11.

Апеляційний господарський суд, перевіривши розрахунок, правомірно погодився з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення з відповідача пені в сумі 1289254,58 грн. за період з 26.07.2016 по 13.09.2016 та штрафу в сумі 721982,57 грн., є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Суди дійшли до правильного висновку щодо задоволення позовних про зобов'язання відповідача виконати роботи за договором № 60-4/3339-15 від 28.10.2015, оскільки відповідач в порушення умов договору не виконав роботи із заміни масляних вимикачів У-110 приєднань "Ш.Балка", "Канал" на елегазові вимикачі з встановленням ТС-110 на ПС 330кВ "Новоодеська" (інв. № 17788), з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до ч. 1 ст. 846 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду

Згідно зі ст. ст. 525, 526, 629 ЦК України, ст. 193 ГК України договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Суд апеляційної інстанції правомірно погодився із висновком суду першої інстанції в частині зменшення розміру пені та штрафу на 30%, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарському суду надано право, ухвалюючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до п. 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вирішуючи, в тому числі з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. У зазначеній нормі ГПК йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені). Крім цього, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 223 Господарського кодексу України.

Статтею 233 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Судами встановлено, що під час розгляду справи в місцевому господарському суді відповідач заявив клопотання, в якому на підставі ст. 83 ГПК України просив зменшити розмір пені та штрафу.

Звертаючись за даним клопотанням, відповідач просив суд прийняти до уваги те, що він вживає всіх заходів для завершення робіт за договором, а розмір штрафних санкцій понад 2 млн. грн. є неспіврозмірним із сумою договору та наслідками порушення для позивача, який не зазнав збитків. Відповідач вказує на те, що його майновий стан є скрутним, стягнення значної суми коштів заблокує поточну господарську діяльність підприємства, призведе до неможливості завершення робіт за договором з позивачем та за іншими зобов'язаннями.

Враховуючи фінансовий стан відповідача, викладені причини неналежного виконання зобов'язання відповідачем, його поведінку, відсутність в матеріалах справи належних доказів в підтвердження завдання збитків позивачу, суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку, що висновок місцевого господарського суду про зменшення розміру пені та штрафу на 30%.

Крім цього, місцевим господарським судом не залишено поза увагою доводи позивача, оскільки судом першої інстанції зменшено розмір пені та штрафу на 30%, а не до 0,1% пені та 7% штрафу про, що просив відповідач у відповідному клопотанні.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції правомірно не погодився з доводами про порушення місцевим господарським судом приписів ст. 233 Господарського кодексу України.

Відповідно до вимог ст.ст. 32, 33 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.Відповідно до статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Відповідно до пункту 1 статті 111 9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті із дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі судова колегія вважає непереконливими, і такими, що спростовуються наявними доказами та встановленими матеріалами справи.

Таким чином рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2016 та постанова Київського апеляційного господарського суду від 13.03.2017 у справі № 910/15731/16 Господарського суду міста Києва підлягають залишенню без змін.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 -111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2016 та Постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.03.2017 у справі № 910/15731/16 Господарського суду міста Києва залишити без змін, а касаційні скарги Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" в особі відокремленого підрозділу "Південна електроенергетична система" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі Інжиніринг" залишити без задоволення.

Головуючий, суддя:Корнілова Ж.О. Судді: Карабань В.Я. Ковтонюк Л.В.