Рішення

від 30.11.2016 по справі 914/2524/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.11.2016р. Справа№ 914/2524/16

Господарський суд Львівської області розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи:

За позовом: до відповідача: ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю В«ЛАФЕТ ХАУСВ» , м.Львів ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю В«Яблуневий ДарВ» , м.Городок Львівської області про: стягнення заборгованості . Ціна позову: 29448,00 грн. Суддя Кітаєва С.Б.

Представники:

від позивача: ОСОБА_2 - представник (довіреність в матеріалах справи)

від відповідача: ОСОБА_3 - представник (довіреність в матеріалах справи)

Права та обов'язки згідно ст. ст. 20, 22 ГПК України суд роз'яснив представнику позивача і відповідача. Заяви про відвід судді не надходили. Клопотань про технічну фіксацію від сторін не надходило.

Суть спору: На розгляд господарського суду Львівської області подано позов ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю В«ЛАФЕТ ХАУСВ» , м.Львів до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю В«Яблуневий ДарВ» , м.Городок Львівської області про стягнення 34093,72 грн.заборгованості.

Ухвалою суду від 03.10.2016р. за даним позовом порушено провадження та призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 02.11.2016р. Вимоги до сторін по підготовці справи до розгляду в судовому засіданні висвітлені в ухвалі.

Ухвалою суду від 02.11.2016р. відкладено розгляд справи на 21.11.2016р.

В судовому засіданні 21.11.2016р. оголошено перерву до 30.11.2016р.

28.11.2016р. за вх.№47657/16 позивач подав додаткові пояснення до позовної заяви, яку судом прийнято і приєднано до матеріалів справи.

Позивач явку повноважного представника в судове засідання 30.11.2016р. забезпечив, подав в судовому засіданні заяву про зменшення розміру позовних вимог, у якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 29448,00 грн. основного боргу (заява зареєстрована в системі ДСС за вх..№5707/16 та прийнята судом і долучена до матеріалів справи).

Відповідач в судове засідання 30.11.2016р. явку повноважного представника забезпечив, позовні вимоги заперечив з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази в їх сукупності у відповідності до ст.43 ГПК України, судом встановлено.

В обґрунтування заявлених вимог позивач стверджує, що ним виконано для відповідача перевезення вантажів за замовленнями, які укладені на виконання договору про надання транспортно-експедиційних послуг №28 від 01.04.2015 року та договору про перевезення вантажів №01042015.

Так, зокрема, позивачем було виконано для відповідача перевезення згідно:

замовлення №32 на транспортно-експедиційне обслуговування по перевезенню автомобільним транспортом у міжміському сполученні від 20.01.2015 р. за маршрутом: м.Городок-м.Київ, автомобіль ОСОБА_4 АМ5509АО/АМ6898ХХ (водій ОСОБА_4М), що підтверджується товарно-транспортною накладною №146 від 20.01.2015 р., актом надання послуг № 9 від 21.01.2015 р.; рахунком на оплату №9 від 21.01.2015 р. та податковою накладною № 9 від 21.01.2015 р. на суму 6700 грн.

Замовлення № 26 на транспортно-експедиційне обслуговування по перевезенню автомобільним транспортом у міжміському сполученні від 12.01.2015 р. за маршрутом: м.Городок - м. Київ автомобіль НОМЕР_1/АХ 3585 ХТ(водій ОСОБА_5В.), що підтверджується товарно-транспортною накладною № 12015 від 12.01.2015 р., актом надання послуг №3 від 13.01.2015 р., рахунком на оплату №3 від 13.01.2015 р., податковою накладною № 4 від 13.01.2015 р. на суму 6700 грн.

Замовлення №89 на транспортно-експедиційне обслуговування по перевезенню автомобільним транспортом у міжміському сполученні від 22.06.2015р. за маршрутом: м.Городок - м. Київ, автомобіль МАН 18613ТА/13665ТН (водій ОСОБА_6Б.), що підтверджується товарно-транспортною накладною №22063 від 22.06.2015 р., актом надання послуг №169 від 23.06.2015 р., рахунком на оплату №171 від 23.06.2015 р., видатковою накладною №22063 від 22.06.2015 р., податковою накладною №37 від 23.06.2015 р. на суму 1098 грн.

Замовлення №99 на транспортно-експедиційне обслуговування по перевезенню автомобільним транспортом у міжміському сполученні від 29.07.2015р. за маршрутом: м. Шепетівка - м. Городок, автомобіль ДАФ В00779ВС/В02954ХТ (водій ОСОБА_7В.), що підтверджується товарно-транспортна накладна №4/07 від 29 липня 2015 р.; актом надання послуг № 203 від 30.07.2015 р.; рахунком на оплату № 206 від 30.07.2015 р.; видатковою накладною №4/07 від 29.07.2015 р.; податковою накладною № 23 від 30.07.2015 р. на суму 5500 грн.

Замовлення №100 на транспортно-експедиційне обслуговування по перевезенню автомобільним транспортом у міжміському сполученні від 03.08.2015 р. за маршрутом: м. Вінниця - м. Городок, автомобіль НОМЕР_2/АВ0238ХМ (водій ОСОБА_8П), що підтверджується актом надання послуг № 204 від 05.08.2015 р.; рахунком на оплату № 210 від 05.08.2015 р.; податковою накладною № 4 від 05.08.2015р. на суму 7000 грн.

Замовлення №101 на транспортно-експедиційне обслуговування по перевезенню автомобільним транспортом у міжміському сполученні від 05.08.2015 р. за маршрутом: м. Городок- м. Київ, автомобіль Мерседес ВС 7432ЕВ (водій ОСОБА_9М), що підтверджується товарно-транспортною накладною №5081 від 05.08.2015 р.; аком надання послуг № 208 від 06.08.2015 р. ; рахунком на оплату №214 від 06.08.2015 р.; податковою накладною № 5 від 06.08.2015 р. на суму 5500 грн.

Факт здійснення перевезень відповідач не заперечує, однак вважає, що у нього не виник обов»язок оплатити вартість виконаних перевезень, оскільки на момент звернення позивача з позовом до суду строки виконання відповідачем грошових зобов»язань по оплаті вартості перевезень не настали, адже відповідно до п.4.3 договору про перевезення вантажів оплата здійснюється протягом 21 календарного дня з моменту отримання від перевізника належним чином оформлених оригіналів актів виконаних робіт, товарно-транспортних накладних на перевезений товар та податкових накладних, а відповідач перелічених документів від позивача не отримував. Відповідач не заперечив, що ним отримано претензію позивача, де останнім заявлялась вимога про оплату виконаних перевезень; не заперечив проведення взаємозвірки між сторонами та оформлення акту, у якому виведено борг на користь позивача, але пояснити на підставі яких документів відповідач підтверджував факт виконання позивачем господарських операцій з перевезень товару (якщо, як стверджує відповідач, він не володів документами , які підтверджують факт здійснення перевезень), відповідач пояснити не зміг.

Позивач стверджує, що фактом отримання оригіналів первинних документів по спірних перевезеннях є включення та підписання відповідачем акту звірки взаємних розрахунків за період січень 2014р. - червень 2015р.. Саме підписаний акт звірки дає можливість зробити висновки про наявність у відповідача прихідних документів, а також належить до дій, що свідчать про визнання боргу. Позивач також звертає увагу на податкові накладні , які засвідчують факт господарських операцій зі спірних перевезень і по яких відповідач відшкодував ПДВ. Доказів, які б спростовували такі обставини відповідач не подав і цього факту не спростував.

Матеріалами справи підтверджується, що з метою досудового врегулювання спору, Позивачем було надіслано Претензію №16/05 від 16.05.2016 р., однак, жодної відповіді від Відповідача позивачем не було отримано.

Позивач зазначає, що станом на день розгляду справи заборгованість відповідача не погашена та становить 29448,00 грн.

При прийняття рішення суд виходив з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст.11 ЦК України , цивільні права та обов»язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов»язки.

Цивільні права та обов»язки виникають ,зокрема, з договорів.

Статтею 181 ГК України передбачено, що допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

У відповідності з приписами ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов»язку не встановлений або визначений моментом пред»явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обова»язок у семиденний строк від дня пред»явлення вимоги, якщо обов»язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Загальні умови перевезення визначаються Цивільним Кодексом України, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно з п. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до ч. 2 ст.193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 173 ГК України, один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Суд враховує, що Закон України «Про автомобільний транспорт» та Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 №363, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за №128/2568 визначають товарно-транспорту накладну як обов'язковий документ, який має оформлюватись при перевезенні вантажів автомобільним транспортом.

Відповідно до пунктів 1, 11.1 даних Правил товарно-транспортна накладна є основним документом на перевезення вантажів та єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Зважаючи на те, що товарно - транспортні накладні №146 від 20.01.2015 р. (замовлення №32 від 20.01.15р.) , №12015 від 12.01.2015р. ( замовлення №26 від 12.01.15р.) , №22063 від 22.06.15р. (замовлення №89 від 22.06.2015р.), №5081 від 05.08.115р. ( замовлення №101 від 05.08.15р. ) містять відмітки вантажоодержувача про отримання вантажу, суд приходить до висновку, що позивачем належним чином надані послуги з перевезення, згідно перелічених замовлень.

Судом встановлено, що замовлення на транспортно-експедиційне обслуговування по перевезенню автомобільним транспортом у міжміському сполученні №32 від 20.01.15р., №26 від 12.01.15р. , №89 від 22.06.2015р., №101 від 05.08.15р., які підписані позивачем та відповідачем і скріплені печатками останніх, виконані позивачем, послуги з перевезення надані належним чином.

Встановлене підтверджують товарно -транспортні накладні, а саме : №146 від 20.01.2015 р. (замовлення №32 від 20.01.15р.) , №12015 від 12.01.2015р. (замовлення №26 від 12.01.15р.) , №22063 від 22.06.15р. (замовлення №89 від 22.06.2015р.), №5081 від 05.08.15р. ( замовлення №101 від 05.08.15р. ) , які містять відмітки вантажоодержувача про отримання вантажу ( товару).

Як роз»яснено у п.п.4.4.1 Постанови пленуму ВГСУ від 29 травня 2013 року м. Київ № 10» Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. До дій , що свідчать про визнання боргу позивачем , з урахуванням конкретних обставин даної справи , належить підписання уповноваженою на це посадовою особою відповідача разом з позивачем акта звірки взаєморозрахунків станом на 30.06.2015 року, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір по перевезеннях, виконаних за замовленнями №32 від 20.01.15р., №26 від 12.01.15р. , №89 від 22.06.2015р., факт виконання перевезення по яких підтверджують товаро-транспортні накладні.

Матеріалами у справі свідчать, що позивач скеровував відповідачу претензію №16/05 від 16 травня 2016 року на суму 47 773,37 грн., у якій заявляв вимогу і про оплату вартості перевезень по замовленнях №32 від 20.01.15р., №26 від 12.01.15р. , №89 від 22.06.2015р. Претензія отримана відповідачем 20.05.2016 року, що підтверджується наявною у справі копія повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення №7904904998119, однак відповіді на претензію відповідач позивачу не надав, кошти за виконані перевезення не перерахував.

Статтею 530 ЦК України не визначена форма пред»явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка-фактури тощо. Днем пред»явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв»язку і підприємством зв»язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред»явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

15 серпня 2016 року відповідач отримав від позивача позовну заяву від 09.08.2016 року про стягнення боргу в сумі 32 828,33 грн. Позовна заява зареєстрована у відповідача за вх.№446. Зазначене підтвердив представник відповідача у судовому засіданні. У позовній заяві від 09.08.2016 року позивач просив стягнути з відповідача вартість виконаних перевезень (у тому числі й по замовленнях №32 від 20.01.15р., №26 від 12.01.15р. , №89 від 22.06.2015р., №101 від 05.08.15р.). До позовної заяви були долучені копії замовлень на перевезення, ТТН, Актів про надання послуг, рахунків на оплату , податкових накладних, акту звірки взаємних розрахунків та претензії. В добровільному порядку відповідач розрахунків з позивачем станом на 29.09.2016 року не провів.

Позивач звернувся до господарського суду із позовною заявою від 29.09.2016 року про примусове стягнення заборгованості. Позовна ж заява від 09.08.2016 р. позивачем до суду не подавалась ; суд розцінює позовну заяву від 09.08.2016 року як вимогу позивача до відповідача про проведення розрахунків за виконані перевезення.

Згідно частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для обліку господарської операції є первинний документ, який фіксує факт здійснення операції.

Первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції діючому законодавству.

Суд звертає увагу, що замовлення про надання транспортно-експедиційних послуг № 99 від 29.07.2015 р. та №100 від 03.08.2015 р. не може бути доказом фактичного надання послуг з перевезення вантажу. Інших , належних та допустимих доказів у підтвердження того, що перевезення за цими замовленнями здійснені позивачем , матеріали справи не містять.

При цьому, до замовлення №100 від 03.08.2015 року позивачем не долучено товарно-транспортної накладної , а по замовленню №99 від 29.07.2015 р. товарно-транспортна накладна №4/07 від 29 липня 2015р. не містить відмітки вантажоодержувача про прийняття товару від перевізника, тобто, факт виконання позивачем перевезення не підтверджено.

За таких обставин, посилання позивача на податкові накладні від 05.08.2015 р. №4 на суму 5 833,33 грн. та від 30.07.2015 р. №23 на суму 4583,33 грн. до замовлень №99 та №100 є помилковим, оскільки згідно пункту п.п.201.1 статті 201 Податкового Кодексу України, податкова накладна є податковим документом та не є первинним бухгалтерським документом, який підтверджує здійснення господарської операції.

Первинні документи відповідно до ст. 9 Закону України В»Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в УкраініВ» повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні документиможуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Суд відзначає, що акт звірки розрахунків станом на 30.06.2015 р. не являється первинним документом який підтверджує сам факт вчинення господарських операцій з перевезення. Акт звірки оцінюється судом в сукупності з іншими доказами, однак не має переваги над доказами, якими являються первинні документи.

Згідно із ст.ст. 33,34 ГПК України, кожна сторона зобовязана довести та підтвердити належними і допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Обставини, на які посилається позивач як на підставу заявлених вимог про стягнення вартості перевезення за замовленнями №99 від 29.07.2015 р. на суму 5 500,00 грн. та №100 від 03.08.2015 р. на суму 7 000,00 грн. не доведені і не підтверджені ним належними і допустимими доказами.

Позивачем ( із врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) заявлено до стягнення суму основного боргу за перевезення - 29 448,00 грн.

Як підтверджується актом звірки взаєморозрахунків за період січень 2012р.-червень 2015р., підписаного позивачем та відповідачем і завіреного їх печатками, станом на 30.06.2015 року відповідач визнав борг перед позивачем за перевезення в сумі 48130,00 грн. Оплати на загальну суму 36 682,00 грн. відповідач провів у період з 01.07.15р. по 30.07.15 р. ( 01.07.15р. - 4017,00 грн.; 10.07.15 р. -2328,00 грн.; 10.07.15р. - 11861,00 грн.; 10.07.15р. -5600,00 грн.;30.07.15р. -7500,00 грн., 30.07.15 р. - 276,00 грн.). Окрім того, мало місце перевезення на суму 5 500,00 грн. по замовленню №101 від 05.08.2015р. Станом на 04.08.2016р., згідно розрахунку позивача , який відображений у Акті звірки взаєморозрахунків, підписаному лише позивачем ( який фактично є розрахунком заявленої до стягнення суми боргу), сума боргу складає 29 448,00 грн. При визначенні зазначеної суми боргу, як вбачається із розрахунку, позивачем включено вартість перевезення, яка зазначена у замовленнях №99 від 29.07.2015 р. ( 5500,00 грн.) та замовленні №100 від 03.08.2015 р. ( 7 000,00 грн.). Однак, як вже зазначено вище, доказів , в розумінні ст.ст.34 ГПК України на підтвердження вчинення господарських операцій з перевезення на виконання замовлень №№99,100 позивач суду не надав.

Щодо перевезень, виконаних по замовленнях №32 від 20.01.15р. вартістю 6700,00 грн., №26 від 12.01.15р. вартістю 6700,00 грн., №89 від 22.06.2015р. вартістю 1098,00 грн., №101 від 05.08.15р. вартістю 5500,00 грн. ( загальна вартість перевезень по цих замовленнях - 19 998,00 грн.), то як стверджує позивач вони не оплачені відповідачем у повному обсязі, лише в сумі 3050,00 грн., у зв»язку із переплатою коштів відповідачем, що підтверджується скріншотом із клієнт банку за 2015 р.

Таким чином , 19 998,00 грн. - 3050,00 грн. =16 948,00 грн., що становить вартість виконаних, однак не оплачених перевезень по замовленнях №32 від 20.01.15р. , №26 від 12.01.15р. , №89 від 22.06.2015р. , №101 від 05.08.15р.

Сума боргу 16 948,00 грн. підтверджується і шляхом проведення наступного розрахунку :440904,00 грн. (вартість перевезень станом на 30.06.15р.)+ 5500,00 грн. (вартість перевезення згідно замовлення №101 від 05.08.13р) =446404,00 грн. - 392 774,00 грн. ( сума , на яку станом на 30.06.15 р. оплачені відповідачем перевезення) - 36 682,00 грн. ( сума, яка перерахована відповідачем позивачу в рахунок часткового погашення боргу після підписання акту звірки взаєморозрахунків, в період з 01.07.2015р. по 30.07.2015р. ) = 16948,00 грн.

Позивачем заявлено до стягнення 29 448,00 грн. основного боргу, оскільки включено й перевезення, вказані у замовленнях №№99,100 на суму 12 500,00 грн. (12 500,00 грн. + 16948,00 грн. = 29448,00 грн.).

Оскільки позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами факт вчинення господарських операцій з перевезення товару за замовленнями №99 та №100 та вручення товару вантажоодержувачу, то в частині вимоги про стягнення 12 500,00 грн. боргу позивачу слід відмовити за недоведеністю.

Щодо стягнення 16948,00 грн. основного боргу, то в цій частині позовні вимоги (зменшені заявою позивача) підлягають до задоволення.

Разом з тим ненадання позивачем доказів надіслання відповідачу оригіналів актів виконаних робіт, ТТН, податкових накладних, зазначених в п.4.3 Договору, не спростовує факту надання послуг з перевезення за замовленнями №32 від 20.01.15р., №26 від 12.01.15р., №89 від 22.06.2015р., №101 від 05.08.15р., з огляду на наявні у справі товаро-транспортні накладні з відмітками вантажоодержувачів про отримання від перевізника товару без будь-яких зауважень та претензій щодо його виду, кількості, якості тощо. Відповідно до п.1.1 Договору перевізник ( позивач) брав на себе зобов»язання доставити автомобільним транспортом ввірений для перевезення вантаж, а замовник (відповідач) - брав на себе зобов»язання сплатити плату за перевезення вантажу; факт виконання перевезень відповідач не заперечив і не спростував в порядку ст.ст.33,34 ГПК України, а відтак і не свідчить про відсутність обовязку у відповідача щодо його оплати.

Ссуд дійшов висновку, що оплата за договором повинна здійснюватися згідно приписів ч. 2 ст. 530 ЦК України.

Умовами п. 1.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань зі змінами та доповненнями, (далі Пленум) визначено, що якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України.

Частиною 2 статті 530 ЦК України визначено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Матеріалами у справі підтверджується звернення позивача до відповідача з письмовими вимогами про погашення боргу (претензія отримана відповідачем 20.05.16р. що підтверджується наявною копією повідомлення про вручення рекомендованої поштової кореспонденції), позовна заява від 09.08.2016р., яка розцінюється судом теж як вимога про погашення боргу, отримана відповідачем 15.08.2016 р. ( вх.№446), що підтвердив представник в судовому засіданні.

Станом на момент прийняття рішення у справі основний борг в сумі 16948,00 грн. відповідачем не погашений.

Згідно зі ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Факт надання позивачем послуг по перевезенню вантажу на суму 36 643,00грн. підтверджується належними доказами, наявними у справі.

Не здійснення відповідачем оплати за отримані послуги, суд розцінює як ухилення відповідача від виконання ним своїх договірних зобов'язань, що є порушенням з боку відповідача приписів ст.526 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Позовні авимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст.49 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно до задоволених вимог.

Керуючисьст.ст.1, 2, 4-3, 4-4, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

В И Р І Ш И В :

1.Позовні вимоги задоволити частково.

2.Стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Яблуневий Дар» (81500, Львівська область, м.Городок, вул.Львівська, 274-а, ідентифікаційний код 32475074) на користь ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю В«ЛАФЕТ ХАУСВ» (79015, м.Львів, вул.Героїв УПА, 73, офіс А.305, ідентифікаційний код 39093160) 16948,00 грн. основного боргу, 793,07 грн. судового збору.

3. Наказ видати відповідно до ст.116 ГПК України.

4. В стягненні 12 500,00 грн. основного боргу відмовити.

В засіданні 30.11.2016 р. оголошено вступну та резолютивну частини прийнятого рішення. Повний текст рішення виготовлено 07.12.2016р.

Суддя Кітаєва С.Б.