Постанова

від 01.02.2017 по справі 914/2524/16

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" лютого 2017 р. Справа № 914/2524/16

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого-судді: Данко Л.С.,

суддів: Желік М.Б.,

ОСОБА_1,

при секретарі судового засідання: Кіт М.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Яблуневий Дар , вих. № 736 від 09.12.2016 р. (вх. № ЛАГС 01-05/5954/16 від 20.12.2016 р.),

на рішення Господарського суду Львівської області від 30 листопада 2016 року

у справі № 914/2524/16 (суддя Кітаєва С.Б.),

порушеній за позовом

позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю ЛАФЕТ ХАУС , м. Львів,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Яблуневий Дар , м. Городок Львівської області,

про стягнення заборгованості в сумі 29448,00 грн. (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог вх. № 5707/16 від 30.11.2016 р.) та стягнення судових витрат.

За участю представників сторін:

від апелянта/відповідача: ОСОБА_2 - п/к за довіреністю б/н від 17.03.2016 р.;

від позивача: ОСОБА_3 - п/к за довіреністю б/н від 03.01.2017 р.

Права та обов'язки сторін визначені ст. ст. 20, 22, 28 ГПК України. Заяв та клопотань про відвід суддів - не надходило.

Представниками сторін, подано спільне, письмове клопотання про відмову від фіксації судового процесу технічними засобами.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.12.2016 року, справу № 914/2524/16 Господарського суду Львівської області розподілено головуючому судді Данко Л.С. та суддям: Желік М.Б. та Костів Т.С.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 22.12.2016 р. прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Яблуневий Дар , вих. № 736 від 09.12.2016 р. (вх. № ЛАГС 01-05/5954/16 від 20.12.2016 р.) до провадження та розгляд скарги призначено на 01.02.2017 року, про що сторони були належним чином повідомлені рекомендованою поштою (докази - оригінали повідомлень про вручення знаходяться в матеріалах справи)(а. с. 166-167).

В судове засідання (01.02.2017 р.) представник апелянта/відповідача прибув, надав усні пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, доводи апеляційної скарги підтримав, просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області у справі № 914/2524/16 від 30.11.2016 р. та постановити нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позову в повному обсязі.

Представник позивача в судове засідання прибув, вимог ухвали не виконав, усно проти апеляційної скарги заперечив, просить рішення Господарського суду Львівської області від 30.11.2016 р. залишити без змін, а апеляційну скаргу апелянта без задоволення.

Враховуючи, що сторін не було позбавлено конституційного права на захист охоронюваних законом інтересів, а також, що сторони своєчасно та належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи та прибули в судове засідання, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду скарги по суті без виконання позивачем вимог ухвали суду від 22.12.2016 р., виходячи з такого.

Як вбачається з ухвали Львівського апеляційного господарського суду від 22.12.2016 р. (п. 4 резолютивної частини ухвали) зобов'язано позивача (ТзОВ ЛАФЕТ ХАУС ) подати: письмовий, документально та нормативно обґрунтований відзив (заперечення) на апеляційну скаргу, однак, вимог ухвали суду в тій частині виконано не було.

Згідно статті 99 ГПК України, апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення (ухвали) в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до статті 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на викладене вище, колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду справи, так як у справі достатньо доказів для правильного вирішення справи по суті.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування матеріального та процесуального законодавства, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення місцевого суду слід залишити без змін, виходячи з наступного.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 30.11.2016 року у справі № 914/2524/16 (суддя Кітаєва С.Б.) позовні вимоги задоволити частково, вирішено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Яблуневий Дар (81500, Львівська область, м. Городок, вул. Львівська, 274-а, ідентифікаційний код 32475074) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ЛАФЕТ ХАУС (79015, м. Львів, вул. Героїв УПА, 73, офіс А.305, ідентифікаційний код 39093160) 16948,00 грн. основного боргу та 793,07 грн. судового збору (п. п. 1 та 2 резолютивної частини рішення ). Пунктом четвертим резолютивної частини рішення в стягненні 12500,00 грн. основного боргу відмовлено (а. с. 149, 150-158).

Не погоджуючись з рішенням місцевого суду Товариство з обмеженою відповідальністю Яблуневий дар звернулось до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, вих. № 736 від 09.12.2016 р. (вх. № ЛАГС 01-05/5954/16 від 20.12.2016 р.), просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області у справі № 914/2524/16 від 30.11.2016 р. та постановити нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позову в повному обсязі (а. с. 169-170).

Апеляційну скаргу мотивує тим, що місцевим господарським судом при прийнятті рішення, порушено норми матеріального та процесуального права, а саме рішення суду є необґрунтованим та незаконним, так як судом першої інстанції при прийнятті рішення, неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи.

Вважає, що місцевий суд при винесенні оскаржуваного рішення, не було взято до уваги п. 4.3 Договору, де чітко зазначено, що оплата здійснюється протягом 21 календарного дня з моменту отримання від перевізника належним чином оформлених оригіналів, а саме: акту наданих послуг, товарно-транспортних накладних на перевезений товар та податкових накладних. Крім того, судом не було досліджено, чи було позивачем надіслано відповідачу належним чином оформлені оригінали акту наданих послуг, товарно-транспортних накладних на перевезений товар та податкових накладних, а також чи було отримано відповідачем дані документи.

Відповідно до наведеного апелянт вважає, що позивачем суду першої інстанції доказів надсилання вищезазначених оригіналів документів не було надіслано, а відтак, на думку апелянта, строк для оплатити послуг перевезення не настав і звернення позивача до суду із позовною заявою про стягнення з відповідача вартості вказаних послуг було передчасним.

Колегією суддів встановлено, що апелянт/відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю Яблуневий дар (скорочене найменування ТзОВ Яблуневий дар ) є юридичною особою, йому присвоєно ідентифікаційний код юридичної особи № 32475074, місцезнаходження юридичної особи: п. і. 81500, Львівська обл., Городоцький район, місто Городок, вул. Львівська, буд. 274А, що підтверджується безкоштовним запитом (а. с. 84-88).

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю ЛАФЕТ ХАУС (скорочене найменування ТзОВ ЛАФЕТ ХАУС ) є юридичною особою, йому присвоєно ідентифікаційний код юридичної особи: 39093160, місцезнаходження юридичної особи: п. і. 79015, Львівська обл., місто Львів, Франківський район, вулиця Героїв УПА, будинок 73, офіс А.305, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а. с. 42-46) та випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а. с. 47-48).

З матеріалів справи вбачається, 30.09.2016 р. Товариством з обмеженою відповідальністю ЛАФЕТ ХАУС подано на розгляд Господарського суду Львівської області за вх. № 2717 позов до Товариства з обмеженою відповідальністю Яблуневий Дар про стягнення заборгованості за договором перевезення вантажів № 01042015 від 01.04.2015 р. у розмірі 34093,72 грн., в т. ч. 29448,00 грн. заборгованість за договором, 296,54 грн. 3% річних, 4349,18 грн. пеня та стягнення судових витрат, який ухвалою місцевого господарського суду від 03.10.2016 р. прийнято до провадження та розгляд справи призначено на 02.11.2016 р.

З підстав зазначених в ухвалі місцевого господарського суду від 02.11.2016 р. розгляд справи було відкладено на 21.11.2016 р., про що сторін було повідомлено згідно Інструкції з діловодства в господарських судах України та зокрема 21.11.2016 р. в судовому засіданні суду першої інстанції судом оголошувалась перерва до 30.11.2016 р., про що уповноважені представники сторін були особисто повідомлені під розписку.

В процесі розгляду справи в суді першої інстанції, позивачем 30.11.2016 року, через канцелярію місцевого суду, подано заяву про зменшення розміру позовних вимог (вх. № 5707/16 від 30.11.20166 р.)(а. с. 146) в якій просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість в сумі 29448,00 грн.

Колегією суддів встановлено та вбачається з матеріалів справи, що заява позивача від 30.11.2016 р. вх. № 5707/16 про зменшення розміру позовних вимог (а. с. 146) була прийнята місцевим господарським судом до розгляду, та даний спір розглянуто по суті в межах позову з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 30.11.2016 р. (вх. № 5707/16).

З огляду на викладене колегія суддів зазначає наступне.

Передбачені частиною 4 статті 22 ГПК України права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Слід також зазначити, що ГПК України, зокрема, статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про доповнення або уточнення позовних вимог, або заявлення додаткових позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи із змісту, а також із змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову; чи

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог; чи

- об'єднання позовних вимог; чи

- зміну предмета або підстав позову.

У даному конкретному випадку, місцевий суд прийшов до правомірного висновку про те, що заява позивача (а. с. 146), по суті зменшує розмір вимог майнового характеру, відтак, правомірно прийняв таку заяву до розгляду.

Щодо суті спору колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 01 квітня 20115 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Яблуневий Дар (Замовник - за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю ЛАФЕТ ХАУС (Перевізник - за договором) будо укладено Договір № 01042015 на перевезення вантажів (далі - Договір) (а. с. 15-18).

Зазначений договір укладено сторонами у письмовій формі єдиного документа, підписаний представниками обох сторін, їх підписи посвідчено печатками сторін, що відповідає приписам ст. 181 ГК України, ст.ст. 207, 208 ЦК України, є правомірним правочином, в силу ст. 204 ЦК України, оскільки перед судом сторонами не доведено зворотнього.

Відповідно до умов даного договору, Замовник доручає, а Перевізник зобов'язується доставити автомобільним транспортом ввірений для перевезення вантаж, а Замовник бере на себе зобов'язання сплатити плату за перевезення вантажу (п. 1.1. договору).

Пунктом 2.2. договору сторони визначили, що пункт відправлення, пункт призначення, строки виконання, кількість вантажу, вартість перевезення вказуються у додатках до цього договору та є його невід'ємними частинами.

Відповідно до умов даного договору, позивачем було виконано для відповідача перевезення згідно замовлень, а саме: замовлення № 26 на транспортно-експедиційне обслуговування по перевезенню автомобільним транспортом у міжміському сполученні від 12.01.2015 р. за маршрутом: м. Городок - м. Київ автомобіль НОМЕР_1/АХ 3585 ХТ (водій ОСОБА_4В.), що підтверджується товарно-транспортною накладною № 12015 від 12.01.2015 р., актом надання послуг №3 від 13.01.2015 р., рахунком на оплату №3 від 13.01.2015 р., податковою накладною № 4 від 13.01.2015 р. на суму 6700 грн. (а. с. 50, 51-54, 58, 59, 60).

Замовлення № 32 на транспортно-експедиційне обслуговування по перевезенню автомобільним транспортом у міжміському сполученні від 20.01.2015 р. за маршрутом: м. Городок-м. Київ, автомобіль ОСОБА_5 АМ5509АО/АМ6898ХХ (водій ОСОБА_5М), що підтверджується товарно-транспортною накладною №146 від 20.01.2015 р., актом надання послуг № 9 від 21.01.2015 р.; рахунком на оплату №9 від 21.01.2015 р. та податковою накладною № 9 від 21.01.2015 р. на суму 6700 грн. (а. с. 36, 37, 38, 55, 56-57).

Замовлення № 89 на транспортно-експедиційне обслуговування по перевезенню автомобільним транспортом у міжміському сполученні від 22.06.2015р. за маршрутом: м. Городок - м. Київ, автомобіль МАН 18613ТА/13665ТН (водій ОСОБА_6Б.), що підтверджується товарно-транспортною накладною №22063 від 22.06.2015 р., актом надання послуг №169 від 23.06.2015 р., рахунком на оплату №171 від 23.06.2015 р., видатковою накладною № 22063 від 22.06.2015 р., податковою накладною №37 від 23.06.2015 р. на суму 1098 грн. (а. с. 61, 62-63, 64, 65, 66-67).

Замовлення № 99 на транспортно-експедиційне обслуговування по перевезенню автомобільним транспортом у міжміському сполученні від 29.07.2015р. за маршрутом: м. Шепетівка - м. Городок, автомобіль ДАФ В00779ВС/В02954ХТ (водій ОСОБА_7В.), що підтверджується товарно-транспортна накладна №4/07 від 29 липня 2015 р.; актом надання послуг № 203 від 30.07.2015 р.; рахунком на оплату № 206 від 30.07.2015 р.; видатковою накладною №4/07 від 29.07.2015 р.; податковою накладною № 23 від 30.07.2015 р. на суму 5500 грн. (а. с. 77, 78-79, 80, 81, 82, 83).

Замовлення № 100 на транспортно-експедиційне обслуговування по перевезенню автомобільним транспортом у міжміському сполученні від 03.08.2015 р. за маршрутом: м. Вінниця - м. Городок, автомобіль НОМЕР_2/АВ0238ХМ (водій ОСОБА_8П), що підтверджується актом надання послуг № 204 від 05.08.2015 р.; рахунком на оплату № 210 від 05.08.2015 р.; податковою накладною № 4 від 05.08.2015р. на суму 7000 грн.(а. с. 73, 74, 75, 76).

Замовлення №101 на транспортно-експедиційне обслуговування по перевезенню автомобільним транспортом у міжміському сполученні від 05.08.2015 р. за маршрутом: м. Городок - м. Київ, автомобіль Мерседес ВС 7432ЕВ (водій ОСОБА_9М), що підтверджується товарно-транспортною накладною №5081 від 05.08.2015 р.; актом надання послуг № 208 від 06.08.2015 р. ; рахунком на оплату №214 від 06.08.2015 р.; податковою накладною № 5 від 06.08.2015 р. на суму 5500 грн. (а. с. 68, 69, 70, 71, 72).

Відповідно до наведеного вбачається, що позивачем на підставі замовлень: № 26, 32, 89, 99, 100 та 101 було перевезено вантажі, що і не заперечується сторонами у справі, зокрема апелянтом/відповідачем.

Однак, відповідач за перевезений товар не розрахувався, про що позивачем на адресу останнього було скеровано претензію № 16/05-5 від 16 травня 2016 року на суму 47773,37 грн., у якій позивач заявляв вимогу про оплату вартості перевезень по замовленнях: №26 від 12.01.15р., № 32 від 20.01.15р., № 89 від 22.06.2015 р., дана претензія була скерована позивачем 18.05.2015 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, фіскальним чеком та описом вкладення у цінний лист (а. с. 29, 30, 31).

Місцевим судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що претензія позивача отримана відповідачем 20.05.2016 року, що підтверджується наявного у справі копії повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення №7904904998119 (а. с. 29).

Однак, відповіді на претензію відповідач позивачу не надав, кошти за виконані перевезення не перерахував, у зв'язку з чим, позивач звернувся до місцевого господарського суду із позовною заявою про стягнення заборгованості.

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти (ст.11 ЦК України).

Цивільні права та обов'язки виникають ,зокрема, з договорів.

Статтею 181 ГК України передбачено, що допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Загальні умови перевезення визначаються Цивільним Кодексом України, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно з п. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до ч. 2 ст.193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 173 ГК України, один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Крім того, слід зазначити, що до даних правовідносин, слід застосувати Закон України Про автомобільний транспорт та Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 №363, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за №128/2568 та визначають товарно-транспорту накладну як обов'язковий документ, який має оформлюватись при перевезенні вантажів автомобільним транспортом.

Відповідно до пунктів 1, 11.1 даних Правил товарно-транспортна накладна є основним документом на перевезення вантажів та єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

З наявних в матеріалах справи документів, а саме, з товарно-транспортних накладних вбачається, що товарно-транспортні накладні № 146 від 20.01.2015 р. (замовлення №32 від 20.01.15р.), №12015 від 12.01.2015р. (замовлення № 26 від 12.01.15р.), №22063 від 22.06.15р. (замовлення №89 від 22.06.2015р.), № 5081 від 05.08.115р. (замовлення №101 від 05.08.15р.), містять відмітку вантажоодержувача про отримання вантажу, відповідно до наведеного слід вважати, що позивачем належним чином були надані відповідачу послуги з перевезення вантажу, згідно перелічених замовлень (а. с. 51-54, 56-57, 62-63, 69, 78).

Відповідно до наведеного вбачається, що замовлення на транспортно-експедиційне обслуговування по перевезенню автомобільним транспортом у міжміському сполученні №32 від 20.01.15р., №26 від 12.01.15р., № 89 від 22.06.2015р., №101 від 05.08.15р., які підписані та скріплені печатками сторін, свідчать про те, що послуги з перевезення надані позивачем належним чином.

Крім того, надання послуг з перевезення підтверджується також товарно-транспортними накладними, а саме: №146 від 20.01.2015 р. (замовлення №32 від 20.01.15р.), №12015 від 12.01.2015р. (замовлення №26 від 12.01.15р.), № 22063 від 22.06.15 р. (замовлення № 89 від 22.06.2015р.), №5081 від 05.08.15р. (замовлення № 101 від 05.08.15р. ), які містять відмітки вантажоодержувача про отримання вантажу (товару).

Відповідно до роз'яснень у п.п.4.4.1 Постанови пленуму ВГСУ від 29 травня 2013 року м. Київ № 10 Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів , у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. До дій, що свідчать про визнання боргу позивачем, з урахуванням конкретних обставин даної справи, належить підписання уповноваженою на це посадовою особою відповідача разом з позивачем акта звірки взаєморозрахунків станом на 30.06.2015 року, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір по перевезеннях, виконаних за замовленнями №32 від 20.01.15р., №26 від 12.01.15р., №89 від 22.06.2015р., факт виконання перевезення по яких підтверджують товарно-транспортні накладні.

Як уже було вище зазначено у цій постанові, матеріали справи свідчать, що позивач скеровував відповідачу претензію №16/05-5 від 16 травня 2016 року на суму 47773,37 грн., у якій заявляв вимогу про оплату вартості перевезень по замовленнях № 32 від 20.01.15 р., № 26 від 12.01.15р., № 89 від 22.06.2015 р.

Претензія отримана відповідачем 20.05.2016 року, що підтверджується наявною у справі копія повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення №7904904998119, однак відповіді на претензію відповідач позивачу не надав, кошти за виконані перевезення не перерахував.

Статтею 530 ЦК України не визначена форма пред'явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка-фактури тощо. Днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 15 серпня 2016 року відповідач отримав від позивача позовну заяву від 09.08.2016 року про стягнення боргу в сумі 32828,33 грн. в якій позивач просив стягнути з відповідача вартість виконаних перевезень (у тому числі й по замовленнях №32 від 20.01.15р., №26 від 12.01.15р., №89 від 22.06.2015р., №101 від 05.08.15р.). До позовної заяви були долучені копії замовлень на перевезення, ТТН, Актів про надання послуг, рахунків на оплату , податкових накладних, акту звірки взаємних розрахунків та претензії. Така позовна заява зареєстрована у відповідача за вх. № 446.

Однак, відповідачем в добровільному порядку розрахунків з позивачем станом на 29.09.2016 року не проведено, що спонукало позивача 29.09.2016 року звернутись до господарського суду із позовною заявою про примусове стягнення заборгованості.

Місцевим судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, з чим погоджується колегія суддів, що позовна заява від 09.08.2016 р. позивачем до суду не подавалась, відтак, правомірно оцінив таку заяву від 09.08.2016 року, як вимогу позивача до відповідача про проведення розрахунків за виконані перевезення.

Згідно частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для обліку господарської операції є первинний документ, який фіксує факт здійснення операції.

Первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції діючому законодавству.

Відповідно до наведеного, місцевим судом правомірно встановлено, що замовлення про надання транспортно-експедиційних послуг № 99 від 29.07.2015 р. та №100 від 03.08.2015 р. не може бути доказом фактичного надання послуг з перевезення вантажу. Інших, належних та допустимих доказів у підтвердження того, що перевезення за цими замовленнями здійснені позивачем , матеріали справи не містять.

При цьому, до замовлення № 100 від 03.08.2015 року позивачем не долучено товарно-транспортної накладної, а по замовленню № 99 від 29.07.2015 р. товарно-транспортна накладна №4/07 від 29 липня 2015р. не містить відмітки вантажоодержувача про прийняття товару від перевізника, тобто, факт виконання позивачем перевезення не підтверджено.

За таких обставин, посилання позивача на податкові накладні від 05.08.2015 р. №4 на суму 5833,33 грн. та від 30.07.2015 р. № 23 на суму 4583,33 грн. до замовлень №99 та №100 є помилковим, оскільки згідно пункту п.п.201.1 статті 201 Податкового Кодексу України, податкова накладна є податковим документом та не є первинним бухгалтерським документом, який підтверджує здійснення господарської операції.

Первинні документи відповідно до ст. 9 Закону України »Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Украіні» повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Слід зазначити, що акт звірки розрахунків станом на 30.06.2015 р. не являється первинним документом який підтверджує сам факт вчинення господарських операцій з перевезення. Акт звірки оцінюється судом в сукупності з іншими доказами, однак, не має переваги над доказами, якими являються первинні документи.

Згідно із ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона зобов'язана довести та підтвердити належними і допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Обставини, на які посилається позивач, як на підставу заявлених вимог про стягнення вартості перевезення за замовленнями № 99 від 29.07.2015 р. на суму 5500,00 грн. та №100 від 03.08.2015 р. на суму 7000,00 грн. також не доведені і не підтверджені ним належними і допустимими доказами.

Відповідно до наведеного, позивачем (із врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) заявлено до стягнення суму основного боргу за перевезення - 29448,00 грн.

Як підтверджується актом звірки взаєморозрахунків за період січень 2012 року по червень 2015 року, підписаного та завіреного печатками позивача та відповідача, станом на 30.06.2015 року відповідач визнав борг перед позивачем за перевезення в сумі 48130,00 грн. Оплати на загальну суму 36682,00 грн. відповідач провів у період з 01.07.15р. по 30.07.15 р. (01.07.2015 р. - 4017,00 грн.; 10.07.2015 р. - 2328,00 грн.; 10.07.2015 р. - 11861,00 грн.; 10.07.2015 р. - 5600,00 грн.; 30.07.2015 р. - 7500,00 грн., 30.07.2015 р. - 276,00 грн.).

Окрім того, мало місце перевезення на суму 5500,00 грн. по замовленню №101 від 05.08.2015 р.

Станом на 04.08.2016 р., згідно розрахунку позивача, який відображений у Акті звірки взаєморозрахунків, підписаному лише позивачем (який фактично є розрахунком заявленої до стягнення суми боргу), сума боргу складає 29448,00 грн. При визначенні зазначеної суми боргу, як вбачається із розрахунку, позивачем включено вартість перевезення, яка зазначена у замовленнях №99 від 29.07.2015 р. (5500,00 грн.) та замовленні №100 від 03.08.2015 р. (7000,00 грн.). Однак, як вже зазначено вище, доказів, в розумінні ст.ст.34 ГПК України на підтвердження вчинення господарських операцій з перевезення на виконання замовлень №№99,100 позивач суду першої та апеляційної інстанції не надав, такі докази в матеріалах справи відсутні.

Щодо перевезень, виконаних по замовленнях №32 від 20.01.15р. вартістю 6700,00 грн., № 26 від 12.01.15р. вартістю 6700,00 грн., № 89 від 22.06.2015р. вартістю 1098,00 грн., № 101 від 05.08.15р. вартістю 5500,00 грн. (загальна вартість перевезень по цих замовленнях - 19998,00 грн.), як стверджує позивач у позовній заяві, що вони не оплачені відповідачем у повному обсязі, лише в сумі 3050,00 грн., у зв'язку із переплатою коштів відповідачем, що підтверджується скріншотом із клієнт банку за 2015 р.

Таким чином, 19998,00 грн. - 3050,00 грн. =16948,00 грн., що становить вартість виконаних, однак, не оплачених перевезень по замовленнях № 32 від 20.01.15р., № 26 від 12.01.15р., № 89 від 22.06.2015р., №101 від 05.08.2015р.

Сума боргу 16948,00 грн. підтверджується і шляхом проведення наступного розрахунку :440904,00 грн. (вартість перевезень станом на 30.06.15р.) + 5500,00 грн. (вартість перевезення згідно замовлення №101 від 05.08.13р) = 446404,00 грн. - 392774,00 грн. (сума, на яку станом на 30.06.15 р. оплачені відповідачем перевезення) - 36682,00 грн. (сума, яка перерахована відповідачем позивачу в рахунок часткового погашення боргу після підписання акту звірки взаєморозрахунків, в період з 01.07.2015р. по 30.07.2015р. ) = 16948,00 грн.

Позивачем заявлено до стягнення 29448,00 грн. основного боргу (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 30.11.2016 р.), оскільки включено й перевезення, вказані у замовленнях №№ 99, 100 на суму 12500,00 грн. (12500,00 грн. + 16948,00 грн. = 29448,00 грн.).

Оскільки позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами факт вчинення господарських операцій з перевезення товару за замовленнями №99 та №100 та вручення товару вантажоодержувачу, то в частині вимоги про стягнення 12500,00 грн. боргу позивачу слід відмовити за недоведеністю.

Щодо стягнення 16948,00 грн. основного боргу, то в цій частині позовні вимоги (зменшені заявою позивача) підлягають до задоволення.

Разом з тим ненадання позивачем доказів надіслання відповідачу оригіналів актів виконаних робіт, ТТН, податкових накладних, зазначених в п.4.3 Договору, не спростовує факту надання послуг з перевезення за замовленнями №32 від 20.01.15р., №26 від 12.01.15р., №89 від 22.06.2015р., №101 від 05.08.15р., з огляду на наявні у справі товарно-транспортні накладні з відмітками вантажоодержувачів про отримання від перевізника товару без будь-яких зауважень та претензій щодо його виду, кількості, якості тощо. Відповідно до п.1.1 Договору перевізник (позивач) брав на себе зобов'язання доставити автомобільним транспортом ввірений для перевезення вантаж, а замовник (відповідач) - брав на себе зобов'язання сплатити плату за перевезення вантажу; факт виконання перевезень відповідач не заперечив і не спростував в порядку ст.ст.33,34 ГПК України, а відтак і не свідчить про відсутність обов'язку у відповідача щодо його оплати.

Відповідно до наведеного, місцевий суд дійшов до вірного висновку, що оплата за договором повинна здійснюватися згідно приписів ч. 2 ст. 530 ЦК України.

Умовами п. 1.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань зі змінами та доповненнями, (далі Пленум) визначено, що якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України.

Частиною 2 статті 530 ЦК України визначено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Матеріалами у справі підтверджується звернення позивача до відповідача з письмовими вимогами про погашення боргу (претензія отримана відповідачем 20.05.2016р. що підтверджується наявною копією повідомлення про вручення рекомендованої поштової кореспонденції), позовна заява від 09.08.2016р., яка розцінюється судом теж як вимога про погашення боргу, отримана відповідачем 15.08.2016 р. (вх.№446).

Станом на момент прийняття рішення у справі основний борг в сумі 16948,00 грн. відповідачем не погашений.

Згідно із ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Факт надання позивачем послуг по перевезенню вантажу на суму 36643,00грн. підтверджується належними доказами, наявними у справі.

Отже, не здійснення відповідачем оплати за отримані послуги, місцевий суд правомірно оцінив, як ухилення відповідача від виконання ним своїх договірних зобов'язань, що є порушенням з боку відповідача приписів ст.526 Цивільного кодексу України. Відтак, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, що і зроблено місцевим господарським судом.

Інші доводи апелянта/відповідача, які викладені в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки вони не доведені належними та допустимими доказами.

Згідно із ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести і підтвердити належними доказами ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги чи заперечення на позов.

Виходячи із приписів ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Оглянувши та дослідивши всі обставини даної справи, оцінивши їх в сукупності, колегія суду встановила, що рішення Господарського суду Львівської області від 30.11.2016 р. по справі № 914/2524/16 є обґрунтованим, ухвалене на підставі повного з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, твердженнями апелянта, які викладені в апеляційній скарзі рішення місцевого суду не спростовують, відтак відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування зазначеного судового рішення.

Судовий збір за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на апелянта/відповідача.

Керуючись ст. ст. 4-3, 22, 32-34, 43, 44, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду Львівської області від 30.11.2016 року у справі № 914/2524/16 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

2. Витрати зі сплати судового збору за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на апелянта/відповідача.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

4. Матеріали справи повернути Господарському суду Львівської області.

Головуючий суддя Л.С.Данко

Суддя М.Б.Желік

Суддя Т.С.Костів

01.02.2017 р. в судовому засіданні оголошено вступну і резолютивну часини постанови. Повний текст постанови складено та підписано - 07.02.2017 р.