Ухвала від 07.12.2016 по справі 817/1962/14

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 грудня 2016 року м. Київ К/800/5878/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Маринчак Н.Є., Цвіркуна Ю.І.,

секретар судового засідання Корецький І.О.,

за участю: представника позивача: Костевича Т.О., Приходько О.Г.,

представника відповідача: Юхименко Т.В.,

розглянувши у судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Рівненському районі Головного управління Міндоходів у Рівненській області

на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2014 року

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2015 року

у справі № 817/1962/14

за позовом Приватного підприємства «УКР-КОМ»

до Державної податкової інспекції у Рівненському районі Головного управління Міндоходів у Рівненській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в :

Приватне підприємство «УКР-КОМ» (далі - Підприємство) звернулось в суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Рівненському районі Головного управління Міндоходів у Рівненській області (далі - Інспекція) про скасування податкових повідомлень-рішень від 08 липня 2014 року № 0000262251, від 22 травня 2014 року № 0000182251, від 12 червня 2014 року № 0000212251 від 05 вересня 2014 року № 0000482251.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2014 року, яку залишено без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2015 року, адміністративний позов задоволено повністю: скасовано податкові повідомлення-рішення від 08 липня 2014 року № 0000262251, від 22 травня 2014 року № 0000182251, від 12 червня 2014 року № 0000212251 від 05 вересня 2014 року № 0000482251.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Інспекція подала касаційну скаргу, в якій просила їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами відповідача не погодився, просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанції - без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланові виїзні перевірки позивача, за наслідками яких складено акти перевірок від 16 травня 2014 року № 29/22-141/34488279, від 28 травня 2014 року № 32/22-141/34488279, від 23 червня 2014 року № 37/22-141/34488279 та від 22 серпня 2014 року № 53/22-141/34488279 згідно з якими позивачем допущено порушення вимог пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Лудан груп» за серпень 2013 року на суму 389 130, 00 грн., по взаємовідносинах з ТОВ «Клермонт» за вересень 2013 року на суму 154 574, 00 грн., по взаємовідносинах з ТОВ «Укрбуд-Капітал» за жовтень 2013 року на суму 164 212, 00 грн. та по взаємовідносинах з ТОВ «Альфа Трейд Груп» за березень 2014 року на суму 200 207, 00 грн.

Підставою для наведених висновків, викладених в названих вище актах перевірок, про наявність порушень податкового законодавства позивачем, був встановлений в ході перевірок факт безпідставного відображення позивачем у податковому обліку вартості господарських операцій з ТОВ «Лудан груп», ТОВ «Клермонт», ТОВ «Укрбуд-Капітал», ТОВ «Альфа Трейд Груп», оскільки господарські операції із зазначеними суб'єктами господарювання не були реальними.

На підставі наведених вище актів перевірок Інспекцією прийнято податкові повідомлення-рішення:

- від 22 травня 2014 року № 000018225, яким визначено податкові зобов'язання з податку на додану вартість на суму 583 695, 00 грн. (в тому числі 389 130, 00 грн. основного зобов'язання та 194 565, 00 грн. штрафних санкцій);

- від 12 червня 2014 року № 0000212251, яким визначено податкові зобов'язання з податку на додану вартість на суму 231 861, 00 грн. (в тому числі 154 574, 00 грн. основного зобов'язання та 77 287, 00 грн. штрафних санкцій);

- від 08 липня 2014 року № 0000262251, яким визначено податкові зобов'язання з податку на додану вартість на суму 246 318, 00 грн. (в тому числі 164 212, 00 грн. основного зобов'язання та 82 106, 00 грн. штрафних санкцій);

- від 05 вересня 2014 року № 0000482251, яким визначено податкові зобов'язання з податку на додану вартість на суму 300 311, 00 грн. (в тому числі 200 207 грн. основного зобов'язання та 100 104, 00 грн. штрафних санкцій).

Задовольняючи позовні вимоги, попередні судові інстанції дійшли висновку про те, що реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

Колегія суддів погоджується з таким висновком судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 Податкового кодексу України. Так, згідно з пунктом 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Так, правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до статті 1 цього Закону бухгалтерський облік - це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації (частина 1 статті 8 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

У бухгалтерському обліку відображаються окремі господарські операції, з яких складається господарська діяльність.

Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (стаття 1 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

За змістом частин 1 та 2 статті 9 наведеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Відповідно до наведеного вище визначення господарська операція пов'язана з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, за визначенням, наведеним у підпункті 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 200.1 статті 201 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

З огляду на наведені приписи податкового законодавства, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що суми податку на додану вартість для цілей визначення податкового кредиту мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише допущеними контрагентом порушеннями вимог законодавства. Якщо вказаний контрагент допустив такі порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо нього, адже законом іншого не передбачено.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та його контрагентами ТОВ «Лудан груп», ТОВ «Клермонт», ТОВ «Укрбуд-Капітал», ТОВ «Альфа Трейд Груп» було укладено договори купівлі - продажу, договори про надання послуг та договори виконання робіт.

На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами надано видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, довідки про вартість виконаних будівельних робіт/та витрати, акти прийому-передачі виконаних будівельно-монтажних робіт для сайту, акти надання послуг, договір про переведення боргу, оборотно-сальдові відомості та платіжні доручення.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, отримані товари, роботи, послуги призначені для ведення позивачем господарської діяльності, що полягала у здійсненні будівельних робіт для ТОВ «Укртауер» та ПАТ «МТС Україна», що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

В касаційній скарзі відповідач вказує, що позивачем на підтвердження виконання будівельних робіт контрагентами не надано акти приймання виконаних будівельних робіт та довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрати, однак вказане не відповідає фактичним обставинам, оскільки в матеріалах справи наявні такі акти та довідки, які були досліджені судами попередніх інстанцій.

Як на факт, що свідчить про відсутність фактичного здійснення господарських операцій, відповідач під час судового розгляду вказував на встановлені в актах про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів обставини відсутності в останніх необхідних ресурсів для здійснення продажу товарів та здійснення робіт та послуг, відсутності контрагентів за місцем реєстрації та ненадання такими до зустрічної звірки первинних документів. Разом з тим, відсутність контрагентів за юридичною адресою, вказаною в установчих документах, не впливає на право платника-покупця врахувати при визначенні бази оподаткування податок на додану вартість та не свідчить про недобросовісність платника. Ненадання до зустрічної звірки контрагентами первинних документів не може спростувати фактичного здійснення таких операцій, оскільки відсутність таких документів фактично лише пов'язана з відсутністю суб'єктів господарювання, за місцезнаходженням. Чинне законодавство не містить вимог, які б забороняли суб'єктам господарювання вести господарську діяльність за адресою відмінною, ніж адреса реєстрації.

Такі обставини, як відсутність у контрагента трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортного та торгівельного обладнання, сировини, відсутність працівників також не можуть спростовувати фактичне виконання операції, оскільки специфіка підприємницької діяльності полягає у тому, що підприємство не завжди має мати у власності задекларовані значну кількість працівників, наявність основних засобів, складські приміщення та транспорт для виконання взятих на себе зобов'язань, звичаями ділового обороту визначені й інші можливості залучення ресурсів для поставки товарів/робіт/послуг, як от на підставі цивільно-правових договорів.

З урахуванням наведеного, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли юридично правильного висновку про те, що надані позивачем первинні документи підтверджують реальність господарських операцій позивача з його контрагентами, тому на підставі отриманих податкових накладних та інших первинних документів підприємство обґрунтовано віднесло суми до податкового кредиту.

Відповідачем не наведено будь-яких доводів та не надано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність здійснених позивачем господарських операцій, свідчили б про невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування податкового кредиту.

При цьому, суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом». Так, наведені Інспекцією аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вищий адміністративний суд України також акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагентів, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли юридично правильного висновку про невідповідність фактичним обставинам справи тверджень відповідача про відсутність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, а відтак, з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди зробили обґрунтований висновок щодо наявності законних підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин підстави для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.

Керуючись статтями 122-1, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Рівненському районі Головного управління Міндоходів у Рівненській області залишити без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2014 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, що передбачені статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін Н.Є. Маринчак Ю.І. Цвіркун