Ухвала

від 06.12.2016 по справі 826/103/16

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 грудня 2016 року м. Київ К/800/23362/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Веденяпіна О.А.

Юрченко В.П.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2016 року по справі № 826/103/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Київський республіканський Автоцентр» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Київський республіканський Автоцентр» звернулось до суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21.10.2015 року №0003572201, яким визначено до сплати суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1199366,25 грн., в тому числі 959493,00 грн. за основним платежем, 239873,25 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 червня 2016 року у задоволенні адміністративного позову повністю відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2016 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення про задоволення позову з мотивів обґрунтованості позовних вимог.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві згідно з пп. 78.1.5 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України та відповідно до наказу ДПІ від 06.07.2015 року № 1034 і направлення на перевірку від 07.07.2015 року №2512 була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача по взаємовідносинах з платниками податків ТОВ «С-А-С», ТОВ «Буд Гарант Груп» за період з 01.11.2014 року по 30.11.2014 року, та з ТОВ «Скіф Інвест», ТОВ «Сібуд» і ТОВ «Верхньодніпровський авторемонтний завод» за період з 01.12.2014 року по 31.12.2014 року, за результатами якої складений акт від 16.07.2015 року № 857/26-53-22-05-21/21457519.

Згідно висновків цього акта перевірки, податковим органом встановлено, що позивач порушив вимоги п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України у зв'язку з віднесенням до складу податкового кредиту за звітні періоди листопад-грудень 2014 року суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних контрагентами-постачальниками товарів (послуг) ТОВ «Буд Гарант Груп» (на підставі договору про надання клінінгових послуг від 25.11.2014 року № 40/14) і ТОВ «Сібуд» (на підставі договору поставки № 231252014/1 від 23.12.2014 року), реальність господарських операцій з якими документально не підтверджено. Даний епізод порушення, на думку перевіряючого органу, призвів до заниження позивачем податку на додану вартість, який підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету за вказані звітні періоди, всього на загальну суму 959493,00 грн. (в тому числі 41666,67 грн. по операціях з ТОВ «Буд Гарант Груп» та 917826,40 грн. по операціях з ТОВ «Сібуд»).

За наслідками перевірки та процедури адміністративного оскарження прийнято спірне податкове повідомлення-рішення.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно зі статтею 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності) тощо.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні товару (послуги), є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто, з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дотримався правових позицій, що висловлені Верховним Судом України в постановах від 21 січня 2011 року (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 14367304) та від 27 березня 2012 року (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 24068062) та надав вірну оцінку обставинам реального здійснення господарських операцій.

Так, на підставі доказів, що містяться у справі: договори, додатки до договорів, податкові накладні, видаткові накладні, рахунки-фактури, акти здачі-приймання робіт (надання послуг), акти прийому-передачі товару, платіжні доручення, оборотно-сальдові відомості по рахункам бухгалтерського обліку, витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, фотозображення об'єктів нерухомого майна та відкритих майданчиків та ін., оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції зробив юридично правильний висновок про підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

На підтвердження реальних змін майнового стану позивача надано виписки банку по особовому рахунку TOB «Київський республіканський Автоцентр», що підтверджує оплату позивачем отриманих товарів та послуг, а також понесення позивачем витрат у зв'язку з придбанням товарів/послуг.

Крім того, чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини.

Згідно положень частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В той же час, податковим органом під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому, відповідно до п. 3 ст. 220 1 КАС України, касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві відхилити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2016 року по справі № 826/103/16 залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку передбаченому ст. ст. 235 - 239, ч. 5 ст. 254 КАС України.

Головуючий підписГолубєва Г.К. Судді підпис Веденяпін О.А . підпис Юрченко В.П.