Рішення

від 09.12.2016 по справі 633/203/16-ц

ПЕЧЕНІЗЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 633/203/16-ц

Номер провадження 2/633/128/2016

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

9 грудня 2016 року Печенізький районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді - Танасевич О.В.,

при секретарі судового засідання - Панченко С.В.,

за участю представника позивача - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Печеніги, Харківської області позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявяє самостійних вимог на предмет спору, - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Звєрєв Андрій Миколайович, про визнання договорів дарування недійсними та визнання права власності на квартиру та земельну ділянку, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в якому просив:

1.визнати недійсним договір дарування квартири з надвірними будівлями, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, посвідченого Звєрєвим А.М., приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за № 1216;

2.визнати за ним право власності на квартиру з надвірними будівлями, що розташована за адресою: АДРЕСА_1;

3.визнати недійсним договір дарування земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,2500 га, цільове призначення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер НОМЕР_3, посвідченого Звєрєвим А.М., приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за № 1218;

4.визнати за ним право власності на земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,2500 га, цільове призначення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер НОМЕР_3.

В обґрунтування своїх вимог, позивач зазначав, що вищевказані договори дарування нерухомого майна взагалі не були б укладені, якби не вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» стосовно стягнення з нього заборгованості в розмірі 2 277 062 гривень 30 копійок. Стверджував, що між ним та відповідачкою було досягнуто згоди про повернення зазначеного нерухомого майна йому після припинення ризику загрози його втрати (коли буде досягнута домовленість з ПАТ КБ «ПриватБанк» щодо суми заборгованості за кредитним договором та порядку її погашення), а також про здійснення ним витрат на утримання нерухомого майна. В подальшому позивачу вдалося домовитися з ПАТ КБ «ПриватБанк» стосовно визначення розміру заборгованості за кредитним договором та порядку і способу погашення заборгованості, внаслідок чого між позивачем та ПАТ КБ «ПриватБанк», було укладено Додаткову угоду до кредитного договору № НАН2GI0000006715 від 8 травня 2015 року, за якою розмір заборгованості було визначено в сумі 760 563 гривні 05 копійок і зазначена сума була повністю погашена позивачем. Представник позивача пояснив, що 12 травня 2015 року, після врегулювання спору з ПАТ КБ «ПриватБанк», відповідачка видала довіреність на ім'я позивача, якою останньому було надано право розпоряджатися спірним нерухомим майном, однак, 11 листопада 2015 року відповідачка скасувала зазначену довіреність. Позивач посилався на те, що укладені ним договори дарування не відповідали його внутрішній волі та волі відповідачки щодо правової природи й змісту правочину, у зв'язку з чим, вважав їх фіктивними та такими, що були вчинені під впливом тяжких для нього обставин на вкрай невигідних умовах, та просив визнати їх недійсними на підставі частини 3 статті 203 та статей 233, 234 Цивільного кодексу України. В обґрунтування своїх доводів посилався також на правові позиції Верховного Суду України, висловлені у постановах від 06 квітня 2016 року у справі № 6-551цс16; від 3 червня 2015 року у справі №6-232цс14; від 18 червня 2014 року у справі № 6-69цс14; від 24 вересня 2014 року у справі № 6-116цс14.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та пояснив суду, що позивач уклав з відповідачкою договори дарування нерухомого майна в той час, коли для нього існувала реальна загроза позбавлення всього майна та банкрутства. Стверджував, що договір дарування спірного нерухомого майна було укладено через тяжкі обставини і на вкрай невигідних умовах з метою зменшення ризику його втрати, тоді як волевиявлення сторін не було спрямоване на безоплатне відчуження належного позивачеві майна на користь обдарованої - ОСОБА_3, за домовленістю сторін йшлося про фіктивний перехід права власності з метою унеможливлення звернення кредитором стягнення на спірні квартиру та земельну ділянку.

Відповідачка в судове засідання не з'явилася, про дату та час розгляду справи повідомлялась своєчасно та належним чином (а.с. 35-38, 77-78, 81-82), причини неявки суду не повідомила, заперечень проти позову та заяв про розгляд справи за її відсутності суду не надала.

Відповідно до відомостей адресно-довідкового підрозділу ГУДМС, УДМС України в Харківській області від 25 серпня 2016 року, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, значиться зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 34). Зазначена адреса, як місце проживання відповідачки, також співпадає з адресою вказаною в договорах дарування від 4 жовтня 2013 року, посвідчених Звєрєвим А.М., приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу та зареєстрованих в реєстрі за № 1218 та № 1216 (а.с. 46-47). Згідно зі зворотними поштовими повідомленнями, ухвала про відкриття провадження по справі, копія позову з доданими до нього матеріалами, та судові повістки повернулися до суду у зв'язку із закінченням терміну зберігання (а.с. 35-38, 77-78, 81-82), проте, згідно з частиною 5 статті 74 Цивільного процесуального кодексу України відповідачка вважається повідомленою про дату та час судового розгляду належним чином.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Звєрєв А.М. в судове засідання не з'явився, про дату та час розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином (а.с. 75-76, 79-80), причини неявки суду не повідомив, заперечень проти позову не надав, але звернувся до суду з заявою про розгляд справи за його відсутності.

Попре вжиті судом заходи, відповідачка в судове засіданні не з'явилась, у зв'язку з чим, суд за згодою позивача розглянув справу за наявними у справі доказами у порядку, передбаченому частиною 1 статті 224 Цивільного процесуального кодексу України.

Судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.

4 жовтня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Звєрєвим А.М. того ж дня та зареєстрований в реєстрі за номером 1218 (а.с. 46) (далі за текстом, спірний договір 1), за умовами якого позивач безоплатно передав у власність відповідачці земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,2500 га, цільове призначення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер НОМЕР_3 (далі за текстом, спірна земельна ділянка).

4 жовтня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Звєрєвим А.М. того ж дня та зареєстрований в реєстрі за номером 1216 (а.с. 47) (далі за текстом, спірний договір 2), за умовами якого позивач подарував відповідачці квартиру, з надвірними будівлями, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (далі за текстом, спірна квартира).

Згідно з Повним витягом з Єдиного реєстру довіреностей (на запит особи, щодо якої вчинено нотаріальну дію) № 30493349 (серія та номер бланка: НАН 565242), виданим 29 січня 2016 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Рибалко Д.В., - припинено дію довіреності від 12 травня 2015 року, видану ОСОБА_3, номер у реєстрі нотаріальних дій 697. Довіреність посвідчено: Харківська область, приватний нотаріус Молодчий І.О., бланки: НАН 565242, 12 травня 2015 року. Підстава припинення дії довіреності: заява про скасування довіреності (дата видачі: 11 листопада 2015, номер: 55/01-16) (а.с. 4).

Відповідно до Додаткової угоди № 1 від 8 травня 2015 року до кредитного договору № НАН2GI0000006715 від 4 квітня 2008 року, ПАТ КБ «ПриватБанк», з одного боку і ОСОБА_2, з іншого боку, дійшли згоди внести зміни до цього Кредитного договору: суму заборгованості, що виникла в період з дати надання позичальнику кредиту по дату підписання цієї Додаткової угоди було зменшено на 2 332 051 гривню 01 копійку та визначено розмір платежу до сплати 760 563 гривень 05 копійок (а.с. 88-89), які того ж дня були сплачені позивачем у повному обсязі ( а.с. 86 87).

Як убачається з копій квитанцій про сплату комунальних платежів (електроенергії) за серпень-грудень 2015 року (а.с. 40-41); копії квитанцій про сплату послуг з параметризації електролічильника, заміну електролічильника; копії актів виконаних робіт з заміни та перевірки електролічильника та параметризації електролічильника (а.с. 42); копії акту заміни, технічної перевірки та пломбування розрахункових засобів обліку у побутовому секторі від 28 грудня 2015 року (а.с. 43), попре переоформлення права власності, саме позивач здійснював витрати з утримання спірного нерухомого майна.

Допитаний в якості свідка ОСОБА_7, який є батьком позивача пояснив, що спірна квартира була придбана в 2005 році для сина, який деякий час проживав в ній з відповідачкою без реєстрації шлюбу. Свідок зазначив, що ОСОБА_2 мав кредит, який він не міг сплатити, у зв'язку з чим, він був вимушений переоформити спірну квартиру на відповідачку - ОСОБА_3 На теперішній час позивач з відповідачкою не проживають, будь-яких витрат на утримання квартири відповідачка ніколи не здійснювала, спірною квартирою постійно користується свідок, інколи приїжджає позивач. Протягом останнього року відповідачка у спірній квартирі не з'являється, комунальні послуги та податок за землю сплачує позивач. Особовий рахунок на оплату комунальних послуг на теперішній час не переоформлений на відповідачку, яка на цьому ніколи не наполягала.

Свідок ОСОБА_8 (сусідка), допитана в судовому засіданні пояснила, що позивач з відповідачкою проживав спільно в цивільному шлюбі. Зі слів матері позивача свідку відомо, що ОСОБА_2 мав кредит, поручителями були його батьки. Після того, як позивач перестав вносити платежі за кредитом, прийшов лист з банку про звернення стягнення на квартиру його батьків у місті Харкові. Позивач, побоюючись втратити спірну квартиру, переписав її на відповідачку. Через деякий час у них погіршились стосунки, вони остаточно розійшлися приблизно рік тому. Свідку було відомо, що ОСОБА_3 участі у поточному ремонті спірної квартири ніколи не брала, приїжджала тільки з позивачем на кілька днів, після чого вони поверталися до міста Харкова. Постійно ніхто з них в квартирі не проживав. На теперішній час за квартирою доглядають батьки позивача.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши письмові матеріали справи та проаналізувавши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Відповідно до статей 202, 203 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків, при цьому правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі статтею 717 цього ж Кодексу за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Як убачається з матеріалів справи, оспорювані договори дарування були укладені сторонами 4 жовтня 2013 року (а.с. 46, 47), тобто одразу після того, як позивач отримав ухвалу Комінтернівського районного суду міста Харкова від 19 вересня 2013 року та дізнався про відкриття провадження у справі № 641/9647/13-ц, де ПАТ КБ «ПриватБанк» просив стягнути з нього заборгованість за кредитним договором у сумі 2 227 062 гривні 30 копійок (а.с. 44-45). При цьому після укладення зазначених договорів відповідачка не вчинила жодної дії, яка свідчила б про реалізацію нею права власності на спірні квартиру та земельну ділянку: вона не несла витрат з утримання нерухомого майна, не переоформлювала особові рахунки на комунальні послуги, у спірній квартирі відповідачка не проживала та за цією адресою взагалі не з'являлась. Натомість, як пояснили допитані в ході судового розгляду свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_9, а також виходячи з наданих суду документів (а.с. 40-43), позивач подарував відповідачці спірну нерухомість виключно з тією метою, щоб уникнути виконання надміру нарахованого кредитного зобов'язання, хоча після переоформлення права власності фактично нічого не змінилось: в спірній квартирі продовжили проживати батьки позивача, вони ж продовжили використовувати спірну земельну ділянку, особисті рахунки на комунальні послуги за цією адресою не переоформлювались, всі витрати щодо утримання спірного майна ніс одноособово позивач.

Одразу після узгодження розміру заборгованості за Кредитним договором № НАН2GІ0000006715 від 4 квітня 2008 року між позивачем та ПАТ КБ «ПриватБанк», що було оформлене Додатковою угодою № 1 від 8 травня 2015 року (а.с. 88-89), та сплати цієї суми позивачем (а.с. 86, 87), а саме 12 травня 2015 року, відповідачка видала на його ім'я довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Молодчий І.О. та зареєстровану того ж дня в реєстрі за номером 697, яку 11 листопада 2015 року скасувала (а.с. 4). За цією довіреністю відповідачка уповноважила позивача та його матір діяти від її імені з усіх без винятку питань, що стосуються експлуатації, розпорядження, відчуження (продажу, обміну тощо) спірних квартири та земельної ділянки.

Відповідно до змісту статті 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Як роз'яснив Верховний Суд України у своїй правовій позиції № 6-1873цс16 від 19 жовтня 2016 року, для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. Основними ознаками фіктивного правочину Верховний Суд України зазначив: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Наведені вище обставини, які обґрунтовані належними та допустимими доказами, у їхній сукупності свідчать про те, що внутрішня воля сторін не відповідала зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони вчинили фіктивні правочини, заздалегідь знаючи, що вони не будуть виконані, та мали інші цілі, ніж передбачені правочином, а саме усунення ризику звернення стягнення на спірні об'єкти нерухомості з боку ПАТ КБ «ПриватБанк».

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 Цивільного кодексу України.

Таким чином, суд встановив, що на момент укладення спірних договорів дарування сторони мали близькі стосунки, проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу, та враховуючи наявність суттєвої заборгованості позивача за кредитним договором, за спільною згодою вчинили дії, спрямовані на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно з метою приховування цих об'єктів від виконання в майбутньому судового рішення про стягнення грошових коштів шляхом можливого звернення стягнення на зазначені об'єкти нерухомості. За таких обставин, суд погоджується з доводами позивача щодо фіктивності оспорюваних ним договорів дарування квартири та земельної ділянки, та на підставі статей 203, 215, частини другої статті 234 Цивільного кодексу України визнає їх недійсними.

Разом з тим, суд вважає недоведеними посилання позивача на вчинення оспорюваних правочинів під впливом тяжкої для нього обставини і укладення їх на вкрай невигідних для нього умовах, у зв'язку з чим, не вбачає підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 233 Цивільного кодексу України.

Крім того, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в частині визнання за позивачем права власності на спірні квартиру та земельну ділянку, оскільки сторонами не було вчинено будь-яких дій на виконання договорів дарування цих об'єктів (позивач зі своєю сім'єю з жовтня 2013 року по теперішній час вільно користується та володіє зазначеним майном), тому суд не застосовує наслідки недійсності цих правочинів.

Відповідно до статті 88 Цивільного процесуального кодексу України суд розподіляє судові витрати між сторонами наступним чином. Враховуючи задоволення двох немайнових вимог позивача щодо визнання недійсними договорів дарування спірних квартири та земельної ділянки, розмір судового збору за які відповідно до частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» № 3674-VІ від 8 липня 2011 року та статті 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2016 рік» № 928-VІІІ від 25 грудня 2015 року складає по 551 гривні 20 копійок за кожну, суд стягує з відповідачки на користь позивача 1 102 гривні 40 копійок.

До того ж з позивача підлягає стягненню на користь держави не доплачений ним судовий збір у розмірі 624 гривень 99 копійок. Відповідно до частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» № 3674-VІ від 8 липня 2011 року та статті 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2016 рік» № 928-VІІІ від 25 грудня 2015 року судовий збір за одну немайнову вимогу складає 551 гривню 20 копійок, а за майнову 1 % від ціни позову, але не менше 0,4 мінімальної заробітної плати. Згідно з пунктами 4 оспорюваних договорів дарування (а.с. 46, 47) вартість нерухомого майна, на яке позивач просив визнати за ним право власності, складає відповідно 62 500 гривень 00 копійок (судовий збір 1% х 62 500= 625 гривень 00 копійок) та 37 870 гривень 00 копійок (судовий збір 1% х 37 870 = 378 гривень 70 копійок, але підлягає сплаті не менше 0,4 мінімальної заробітної плати, яка станом на 1 січня 2016 року була встановлена на рівні 1378 гривень 00 копійок, тобто 1378 х 0,4 = 551 гривня 20 копійок). Як убачається з квитанцій про сплату позивачем судового збору, ним було сплачено судовий збір у розмірі 1653 гривні 61 копійки (а.с. 15, 16), тоді як загальна сума судових зборів за дві майнові (щодо визнання за ним права власності на спірні квартиру та земельну ділянку) та дві немайнові (щодо визнання недійсними двох договорів дарування) вимоги складає 2 278 гривень 60 копійок, отже, на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 624 гривень 99 копійок.

На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 88 , 209 , 212-215 , 224, 226, 228 Цивільного процесуального кодексу України , суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявяє самостійних вимог на предмет спору, - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Звєрєв Андрій Миколайович, про визнання договорів дарування недійсними та визнання права власності на квартиру та земельну ділянку, - задовольнити частково.

Визнати недійсним договір дарування земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 площею 0,2500 га, цільове призначення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер НОМЕР_3, який 4 жовтня 2013 року був посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Звєрєвим А.М. та зареєстрований того ж дня в реєстрі за номером 1218.

Визнати недійсним договір дарування квартири з надвірними будівлями, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, який 4 жовтня 2013 року був посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Звєрєвим А.М. та зареєстрований того ж дня в реєстрі за номером 1216.

В іншій частині позову - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1), яка проживає за адресою: АДРЕСА_2, на користь ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2), який проживає за адресою: АДРЕСА_3, судовий збір у розмірі 1 102 (однієї тисячі ста двох) гривень 40 копійок.

Стягнути зі ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2), який проживає за адресою: АДРЕСА_3, на користь держави судовий збір у розмірі 624 (шестисот двадцяти чотирьох) гривень 99 копійок.

Відповідачем, який не приймав участі у розгляді справи, протягом десяти днів з дня отримання копії заочного рішення може бути подана письмова заява про перегляд заочного рішення, відповідно до вимог статті 229 Цивільного процесуального кодексу України .

Заочне рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Харківської області через Печенізький районний суд Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь в справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: