Рішення

від 03.11.2016 по справі 910/15029/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.11.2016Справа №910/15029/16

За позовом Приватного акціонерного товариства "АДС БЕТОН"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОБЕТОНСЕРВІС"

про стягнення 23 831,75 грн.

Суддя Селівон А.М.

Представники сторін:

Від позивача: Могильников А.В. - представник, довіреність № 12 від 25.01.2016;

Від відповідача: не з'явились.

В судовому засіданні на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Приватне акціонерне товариство "АДС БЕТОН" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОБЕТОНСЕРВІС" про стягнення коштів у розмірі 23 831,75 грн., а також судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 1 378,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач у позовній заяві посилається на невиконання відповідачем належним чином умов укладеного між сторонами Договору купівлі-продажу бетонних сумішей № 37 від 18.06.2013 р. в частині повної оплати за отриманий товар, внаслідок чого утворилась заборгованість у зазначеному вище розмірі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.08.2016 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/15029/16 та призначено до розгляду на 28.09.2016.

28.09.20156 судове засідання не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Селівона А.М. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.10.2016 розгляд справи призначено на 19.10.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.10.2016 розгляд справи відкладено на 03.11.2016.

У судові засідання 19.10.2016 та 03.11.2016 з'явився уповноважений представник позивача.

Уповноважений представник відповідача у судові засідання 19.10.2016 та 03.11.2016 не з'явився.

Копія ухвали суду від 03.10.2016, яка направлялась відповідачу на адресу, зазначену позивачем в позовній заяві, а саме: 01013, м. Київ, вул. Промислова, 4, оф. 204, що співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб - підприємців та громадських формувань, на час проведення судового засідання 19.10.2016 повернулась на адресу Господарського суду м. Києва з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання» та адресату не вручено.

Копія ухвали суду від 19.10.2016, яка направлялась відповідачу на адресу, зазначену позивачем в позовній заяві, а саме: 01013, м. Київ, вул. Промислова, 4, офіс 204, на час проведення судового засідання на адресу Господарського суду м. Києва не повернулась.

Судом здійснено запит з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштового відправлення №0103040864877, в якому зазначено, що станом на 27.10.2016 вказане поштове повідомлення не вручено адресату під час доставки.

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача, позивачу невідомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Окрім того, пунктом 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) роз'яснено, що за змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З огляду на приписи ст. 64 Господарського процесуального кодексу України та п.3.9.1 Постанови № 18 суд вважає, що відповідач повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 19.10.2016 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника позивача надійшла телеграма про відкладення розгляду справи б/н від 27.09.2016 та пояснення по справі № 18/10юр від 18.10.2016, які судом долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 03.11.2016 представник позивача надав додаткові пояснення з додатками № 02/11-юр від 02.11.2016 та довідку про наявність боргу № 03/11-юр від 03.11.2016, які судом долучено до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем на час проведення судового засідання 03.11.2016 суду не надано.

Від відповідача заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судових засідань до суду не надходило.

Документи, в т.ч. відзив на позовну заяву, витребувані ухвалами суду від 19.08.2016, 03.10.2016 та 19.10.2016, відповідачем суду не надані.

Про поважні причини неявки уповноваженого представника відповідача в судові засідання суд не повідомлено.

Відповідно до п. 2.3 постанови №18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови №18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судові засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, відповідачем не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги те, що представник позивача проти розгляду справи за відсутності представника відповідача не заперечував, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

Судом прийнято до уваги, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи обмежені процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Суд зазначає, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду його позову, не є в подальшому підставою для скасування судового рішення, прийнятого за відсутності представника сторони спору.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань представника позивача щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Перед початком розгляду справи представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст. ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судових засіданнях повідомив суд, що права та обов'язки стороні зрозумілі.

Відводу судді представником позивача не заявлено.

В судовому засіданні 03.11.15р. представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, та просив суд задовольнити позов в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши надані позивачем докази та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 01 липня 2014 року між Публічним акціонерним товариством "Азбодеревскло", тип та назва якого за рішенням загальних зборів акціонерів від 27.04.16 р., оформленого протоколом № 1, змінені на Приватне акціонерне товариство «АДС Бетон» (продавець за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Автобетонсервіс» (покупець за договором, відповідач у справі) укладено договір № 37 купівлі-продажу бетонних сумішей (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого продавець зобов'язується передати покупцеві у власність, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити бетонні суміші (далі - товар).

Розділами 2-5 Договору сторони асортимент та кількість, якість товару, ціну, вартість товару, суму договору та порядок розрахунків, умови поставки та приймання товару, відповідальність сторін тощо.

Згідно п. 7.1 Договору даний договір набирає чинності з моменту укладення і діє до 31 грудня 2013 р.

В подальшому Договором від 31.12.13р. про внесення доповнень до Договору купівлі - продажу бетонних сумішей № 37 від 18.06.13р. сторони змінили п. 7.1, виклавши його в наступній редакції: «Даний Договір набирає сили з моменту укладення і є чинним до 31 грудня 2014р.».

Вказаний Договір та Договір про внесення доповнень до нього підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками продавця та покупця.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

В силу приписів ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Асортимент товару визначається відповідно асортименту товару, переданого за накладними на товар. Одиниця виміру кількості товару: метр кубічний. Кількість товару визначається відповідно до загальної кількості переданого товару відповідно з накладними на товар (п.п. 2.1 - 2.3 Договору).

За умовами п. 5.1 Договору продавець здійснює поставку товару на умовах FСА "Франко-Перевізник" (склад продавця, за його юридичною адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, 102) або ЕХW „Франко-завод" (склад продавця, за його юридичною адресою: м. Київ, вул. Фрунзе-102). Умови поставки визначені згідно з Міжнародними правилами інтерпретації комерційних термінів.

Окрім того згідно п. 7.4 Договору асортимент, кількість, ціна, вартість товару, вартість перевезення зазначаються у рахунках-фактурах та накладних на товар і вважаються погодженими покупцем у разі проведення оплати товару (послуг) або прийняття (поставки) товару.

Як встановлено судом за матеріалами справи, зокрема, зазначено позивачем в позовній заяві та підтверджено представником останнього в судовому засіданні, на виконання умов вищевказаного Договору позивачем здійснено поставку відповідачу бетонну суміш на загальну суму 545 138,93 грн., на підтвердження чого позивачем надані відповідні накладні на фактичний відпуск виробів: № 11403 від 30.06.2013р. на суму 10146,46 грн. (в т.ч. ПДВ), № 11436 від 08.07.2013 на суму 18342,60 грн. (в т.ч. ПДВ), № 11500 від 26.07.2013 р. на суму 15279,00 грн. (в т.ч. ПДВ), № 11505 від 28.07.2013 р. на суму 5600,70 грн. (в т.ч. ПДВ), № 11507 від 29.07.2013 р. на суму 4682,20 грн. (в т.ч. ПДВ), № 11512 від 30.07.2013 р. на суму 15301,60 грн. (в т.ч. ПДВ, № 11519 від 31.07.2013 р. на суму 9267,84 грн. (в т.ч. ПДВ), № 11527 від 02.08.2013 р. на суму 271018,20 грн. (в т.ч. ПДВ), № 11539 від 03.08.2013 на суму 8688,60 грн. (в т.ч. ПДВ), № 11552 від 08.08.2013р. на суму 25583,10 грн. (в т.ч. ПДВ), № 11569 від 10.08.2013 р. на суму 11468,10 грн. (в т.ч. ПДВ), № 11570 від 10.08.2013 р. на суму 3509,10 грн. (в т.ч. ПДВ), № 11616 від 21.08.2013 р. на суму 2667,00 грн. (в т.ч. ПДВ), № 11622 від 21.08.2013 р. на суму 5164,88 грн. (в т.ч. ПДВ), № 11634 від 26.08.2013 р. на суму 15960,78 грн. (в т.ч. ПДВ), № 11713 від 17.09.2013 р. на суму 3460,80 грн. (в т.ч. ПДВ), № 11733 від 28.09.2013 р. на суму 24306,00 грн. (в т.ч. ПДВ), № 11785 від 10.10.2013 р. на суму 8715,90 грн. (в т.ч. ПДВ), № 11799 від 17.10.2013 р. на суму 18687,01 грн. (в т.ч. ПДВ), № 11849 від 23.10.2013 р. на суму 9822,60 грн. (в т.ч. ПДВ), № 11884 від 22.11.2013 р. на суму 18592,30 грн. (в т.ч. ПДВ), № 12141 від 26.02.2014 р. на суму 4425,76 грн. (в т.ч. ПДВ), № 12233 від 14.04.2014 р. на суму 21141,00 грн. (в т.ч. ПДВ), № 12328 від 14.05.2014 р. на суму 13307,40 грн. (в т.ч. ПДВ), копії яких наявні в матеріалах справи.

Факт отримання товару відповідачем підтверджується підписами уповноважених представників останнього на вищевказаних видаткових накладних, засвідчених відтиском печатки ТОВ «Автобетонсервіс».

Окрім того, позивачем на підтвердження факту поставки товару відповідачу додатково надані суду копії відповідних податкових накладних та товарно - транспортних накладних, по яких здійснювалось завантаження товару.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

За приписами ч. 1 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку, який є обов'язковим видом обліку, що ведеться підприємством. (ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Виходячи з приписів вищенаведених положень законодавства та умов Договору підписання сторонами видаткових накладних підтверджує факт прийняття відповідачем товару від позивача відповідно до змісту товаророзпорядчих документів на нього.

Згідно ст. 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.

За умовами п.п. 3.1, 3.2 Договору якість товару визначається відповідно до: ДСТУ Б.В.2.7-43-96 «Бетони важкі. Технічні умови». Продавець гарантує проектну марку бетону при умові дотримання Покупцем вимог ДСТУ Б.В.2.7.- 214:2009 (відбір зразків, ущільнення та збереження зразків).

При цьому приймання товару здійснюється у відповідності з Інструкціями про порядок приймання продукції виробничо - технічного призначення та товарів народного споживання по кількості (постанова Держарбітражу № П-6 від 15.06.65р.) та якості (постанова Держарбітражу № П-7 від 25.04.66р.); при виявленні товару неналежної якості або недостачі товару, виклик представника продавця і його явка для участі в перевірці якості та кількості товару і складання відповідного акта є обов'язковими. Покупець повідомляє Продавцю про виявлення товару неналежної якості або недостачі товару не пізніше 3-х (трьох) годин з моменту одержання товару (п.п. 5.4, 5.5 Договору).

Як визначено умовами п. 5.7 Договору товар вважається зданим продавцем та прийнятим покупцем: по кількості - відповідно до кількості, що зазначені у накладних на товар; по якості - відповідно до якості, що зазначена у ДСТУ.

В свою чергу доказів пред'явлення претензій щодо якості, кількості та термінів поставки товару у відповідності до умов Договору, а також наявності письмових претензій щодо поставленого за вказаними видатковими накладними товару (бетонних сумішей) та/або актів про невідповідність товару від відповідача до суду не надходило.

Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання ПАТ «АДС Бетон» умов Договору з боку ТОВ «Автобетонсервіс» відсутні.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивачем виконані прийняті на себе на підставі укладеного між сторонами Договору зобов'язання з поставки товару ТОВ «Мінко Юкрейн», а відповідачем, у свою чергу, прийнятий цей товар та супровідна документація без будь - яких зауважень. Факт передачі позивачем товару належним чином підтверджено матеріалами справи.

Частиною 1 ст. 691 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно ч. 2 ст. 632 Цивільного кодексу України зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Положеннями п. 4.1 Договору встановлено, що ціна, вартість товару, вартість перевезення визначається відповідно до тарифів (розцінок) продавця на момент поставки товару і зазначається у рахунках-фактурах та накладних на товар.

Сума Договору визначається сумарною вартістю поставленого товару та наданих послуг за цим Договором (п. 4.2 Договору).

Згідно із ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором,- у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Згідно з п. 4.4 Договору покупець сплачує вартість товару та інші відповідно до даного договору платежі на підставі рахунків-фактур протягом трьох днів з моменту одержання рахунку-фактури.

При цьому в матеріалах справи наявні рахунки - фактури за спірний період червень 2013 р. - травень 2015 р., які виставлялись позивачем відповідачеві.

Як встановлено судом за матеріалами справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, на виконання умов Договору відповідачем за період липень - жовтень 2013 р. було перераховано на розрахунковий рахунок позивача та внесено готівкою в касу товариства грошові кошти в загальному розмірі 342 405,91 грн., що підтверджується відповідними прибутковими касовими ордерами та виписками банку по рахунку ПАТ «Азбодеревскло».

Окрім того як свідчать матеріали справи, зобов'язання відповідача щодо оплати поставленого позивачем товару на суму 157 760,27 грн. були припинені зарахуванням зустрічних однорідних вимог на підставі ст. 601 Цивільного кодексу України за Актами про зарахування зустрічних вимог № 25 від 31.08.2013р. на суму 40902,82 грн., № 29 від 30.09.2013 р. на суму 42839,90 грн., № 45 від 31.10.2013р. на суму 12772,56 грн., № 02 від 31.01.2014р. на суму 15239,64 грн., № 8 від 31.03.2014р. на суму 32363,99 грн., № 12 від 16.05.2014р. на суму 13 641,36 грн., копії яких наявні в матеріалах справи.

Вказані акти підписані представниками сторін, скріплені печатками юридичних осіб та набирають чинності з моменту їх підписання.

При цьому як зазначено позивачем в письмових поясненнях № 18/10-юр від 18.10.16р., кредиторська заборгованість позивача, яка зарахована за зазначеними актами про зарахування зустрічних вимог № 25 від 31.08.2013р., № 29 від 30.09.2013 р., № 45 від 31.10.2013 р., № 02 від 31.01.2014 р., № 8 від 31.03.2014 р., № 12 від 16.05.2014 р., виникла внаслідок надання відповідачем позивачу послуг за договором про перевезення вантажів автомобільним транспортом № 38 від 18.06.2013 р., що підтверджуються актами здачі - приймання робіт (надання послуг) № 20 від 31.07.2013 р., № 21 від 05.08.2013, № 26 від 30.08.2013, № 27 від 30.09.2013, № 74 від 30.10.2013, № 20 від 31.01.2014, № 27 від 28.02.2014, № 32 від 30.03.2014 р., № 44 від 30.04.2014 р. на загальну суму 157760,27 грн., в т.ч. ПДВ.

Суд зазначає, що статтею 203 Господарського кодексу України передбачено припинення господарського зобов'язання зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не визначений чи визначений моментом витребування, для чого достатньо заяви однієї сторони.

Тобто, зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному з яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому).

Водночас, укладення між сторонами вказаних актів про зарахування зустрічних вимог, тобто двостороннього правочину, на думку суду, не змінює правової природи заліку взаємних грошових вимог як правочину, спрямованого на припинення зобов'язання (погашення прав та обов'язків сторін, що складають його зміст).

Отже, шляхом укладення вказаних Актів ПАТ «АДС Бетон» та ТОВ "Автобетонсервіс" провели зарахування зустрічних однорідних вимог з однієї сторони - за грошовими зобов'язаннями з оплати за надані послуги за Договором № 38 про перевезення вантажів автомобільним транспортом від 18.06.13 р., а з іншої - за грошовими зобов'язаннями за Договором купівлі - продажу бетонних сумішей № 37 від 18.06.13 р. Оскільки вказані вимоги є грошовими, суд дійшов обґрунтованого висновку про однорідність вимог, що виникли на їх підставі. Однорідність цих вимог випливає із їх юридичної природи і матеріального змісту та не залежить від підстав виникнення зобов'язань.

Відповідно до статті 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняються зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги; зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін. Таким чином, зарахування зустрічних однорідних вимог оформлене в даному випадку як двосторонній правочин (договір) та є волевиявленням суб'єктів правочину, спрямованим на настання певних правових наслідків у межах двосторонніх правовідносин.

Згідно зі статтею 602 Цивільного кодексу України не допускається зарахування зустрічних однорідних вимог, зокрема: про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; про стягнення аліментів; щодо довічного утримання (догляду); у разі спливу позовної давності; в інших випадках, встановлених договором або законом.

Відтак, випадки недопустимості зарахування зустрічних вимог, передбачених статтею 602 Цивільного кодексу України, за даних обставин відсутні.

Таким чином, господарський суд дійшов висновку про можливість зарахування зустрічних однорідних вимог вищезазначеними Актами про зарахування зустрічних вимог за наявності умов, встановлених статтею 601 ЦК України, та відсутності обставин, передбачених статтею 602 ЦК України, за яких зарахування зустрічних вимог не допускається.

Відповідна правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 24.06.2015 у справі № 3-255гс15.

Також як свідчать матеріали справи, між ПАТ «Азбодеревскло» (цедент за договором ,позивач у справі), ТОВ «Промтек Плюс» (цесіонарій за договором) та ТОВ «Автобетонсервіс» (боржник за договором, відповідач у справі) укладено Договір № 28 відступлення права вимоги (цесії) від 13.05.14 р. (далі - Договір цесії), за умовами якого цедент відступає цесіонарієві, а цесіонарій набуває право вимоги, належне цедентові, і стає кредитором за договором купівлі - продажу бетонних сумішей № 37 від 18.06.13 р., укладеного між позивачем та відповідачем в частині, визначеній даним договором, а саме: сплати боргу в сумі 21141,00 грн. за поставлений (проданий) за накладною на фактичний відпуск виробів № 12233 від 14.04.14 р. на підставі Договору купівлі - продажу бетонних сумішей № 37 від 18.06.13 р.

Вказаний договір підписаний представниками цедента, цесіонарія та боржника та скріплений печатками товариств.

В силу ст. 510 Цивільного кодексу України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно ст. ст. 513, 514 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Моментом переходу права вимоги цедента за договором до цесіонарія є дата укладення вказаного договору цесії (п.5 Договору цесії).

Відповідно до ст. 517 Цивільного кодексу України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Зокрема, факт передачі новому кредитору належним чином засвідчених документів, що засвідчують права, що передаються за Договором цесії, підтверджується наданою позивачем копією підписаного цедентом та цесіонарієм акту приймання - передачі до Договору цесії.

Згідно ст. 519 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.

Згідно зі ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

За таких обставин, за матеріалами справи судом встановлено факт заміни в основному зобов'язанні в частині 21141,00 грн. первісного кредитора - ПАТ «АДС Бетон» на нового кредитора - ТОВ «Промтек Плюс», яке здійснено шляхом укладання в належній формі та з погодженням всіх необхідних умов Договору № 28 відступлення права вимоги (цесії) від 13.05.14 р., в зв'язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем останнім зменшена на відповідну суму 21141,00 грн.

При цьому доказів заперечень щодо факту оплати, її розміру та порядку зарахування сплачених коштів, а також проведеного зустрічного зарахування вимог та відступлення права вимоги з боку відповідача матеріали справи не містять. Отже, враховуючи здійснені відповідачем оплати, проведене зарахування зустрічних вимог та відступлення права вимоги залишок заборгованості ТОВ «Автобетонсервіс» за Договором становить 23831,75 грн.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, є зобов'язанням.

У відповідності до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За змістом ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.2 ст. 193 ГКУ кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

У зв'язку з порушенням відповідачем своїх договірних зобов'язань щодо оплати поставленого товару та з метою досудового врегулювання спору, позивачем було направлено на адресу відповідача претензію № 115 від 20.07.16 р. з вимогою про сплату суми заборгованості в розмірі 23831,75 грн.

При цьому факт надсилання вказаної претензії підтверджується наявним в матеріалах справи копіями фіскальних чеків № 3994, № 3995 від 21.07.16 р. та описів вкладення в цінні листи, датованих 21.07.16 р.

Проте, зазначена претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення, доказів надання обґрунтованої відповіді на претензію або оплати поставленого товару матеріали справи не містять.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено представником позивача в судових засіданнях, свої зобов'язання щодо сплати ПАТ «АДС Бетон» грошових коштів в сумі 23 831,75 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у зазначеному вище розмірі, яку останній просив стягнути в позовній заяві.

У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Саме змагальність сторін, яка реалізується в господарському процесі через ст. 33 ГПК України дає змогу суду всебічно, повно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи та внаслідок чого ухвалити законне, обґрунтоване і справедливе рішення у справі.

Тобто, вказана норма Господарського процесуального кодексу України зобов'язує доводити свою правову позицію саме ту сторону, яка на неї посилається.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження належного виконання зобов'язань за Договором, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору № 37 купівлі - продажу бетонних сумішей від 18.06.13 р. та/або Договору про внесення змін до нього або окремих їх положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань за Договором у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів оплати відповідач суду не представив, як і належних та допустимих доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 23831,75 грн. за непоставлений за вказаним Договором товар (бетонні суміші) підлягає задоволенню.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03. 12 р. «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене та виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 124, 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3, 33, 43, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Автобетонсервіс" (вул. Промислова, 4, офіс 204, м. Київ, 01013, код 38515871) на користь Приватного акціонерного товариства "АДС Бетон" (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 102, код 00293002) 23 831,75 грн. (двадцять три тисячі вісімсот тридцять одну гривню сімдесят п'ять копійок) боргу та 1378,00 грн. (одну тисячу триста сімдесят вісім гривень нуль копійок) судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено та підписано 08 грудня 2016 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Суддя А.М. Селівон