Постанова

від 29.11.2016 по справі 910/4585/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" листопада 2016 р. Справа№ 910/4585/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Чорної Л.В.

Тарасенко К.В.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 29.11.2016 року,

розглянувши апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва на рішення господарського суду міста Києва від 16.03.2016 року

у справі № 910/4585/13 (головуючий суддя Гумега О.В.,

судді: Марченко О.В., Стасюк С.В.)

за позовом першого заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі: 1) Фонду державного майна України

2) Міністерства охорони здоров'я України

3) Державного закладу "Республіканська клінічна лікарня України"

до 1) Публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія

"Укррічфлот"

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Мальви"

3) Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування

майна з чужого незаконного володіння

ВСТАНОВИВ:

Перший заступник прокурора міста Києва звернувся до господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Фонду державного майна України (позивач-1), Міністерства охорони здоров'я України (позивач-2), Державного закладу "Республіканська клінічна лікарня Міністерства охорони здоров'я України" (позивач-3) з позовом до акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот" (відповідач-1), товариства з обмеженою відповідальністю "Мальви" (відповідач-2), фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (відповідач-3) про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 18 грудня 2002 року, укладеного між АСК "Укррічфлот" та ТОВ "Мальви"; витребування у ФОП ОСОБА_3 з незаконного володіння нежилі приміщення групи № 17: приміщення № 10 - вбиральня - площею 1,1 кв.м., приміщення № 11 - вмивальник - площею 1,0 кв.м., приміщення № 12 - допоміжне - площею 7,4 кв.м., приміщення № 13 - основне - площею 8,7 кв.м., приміщення групи № 24: приміщення № 1 - допоміжне - площею 4,2 кв.м., приміщення № 2 - допоміжне - площею 7,0 кв.м., приміщення № 3 - допоміжне - площею 6,5 кв.м. нежилого будинку (літера А) - будівлі адміністративного корпусу № 2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на користь Міністерства охорони здоров'я України.

Позовні вимоги мотивовано тим, що прокуратурою міста Києва проведено перевірку звернення № 8/914 від 19.12.2012 головного лікаря Державного закладу "Республіканська клінічна лікарня" щодо законності розміщення ТОВ "Мальви" (аптека) у приміщенні будівлі під літ. А по АДРЕСА_1 в м. Києві.

Перевіркою встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу частини нежилого будинку від 18 грудня 2002 року АСК "Укррічфлот" передано, а ТОВ "Мальви" придбано 3/100 частину нежилого будинку - будівлі адміністративного корпусу № 2, що знаходиться по АДРЕСА_1 в м. Києві та складається з нежилих приміщень першого поверху, загальною площею 99,2 кв.м.: приміщення № 17 та № 24 (далі - договір від 18.12.2002).

Згідно договору купівлі-продажу частини нежилого будинку від 04 січня 2003 року ТОВ "Мальви" продано, а приватним підприємцем ОСОБА_3 придбано вказані приміщення.

Прокурор вказує, що договір купівлі-продажу частини нежилого будинку від 18 грудня 2002 року, укладений між АСК "Укррічфлот" та ТОВ "Мальви", суперечить вимогам законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину, оскільки створеною комісією по приватизації АСК "Укррічфлот" безпідставно включено дві будівлі поліклінічного відділення державного закладу "Республіканська клінічна лікарня" до переліку об'єктів, які підлягають приватизації.

Вказані будівлі відповідно до інвентаризаційних відомостей зазначені, як будівля адміністративного корпусу № 2 та будівля виробничого корпусу, що фактично стало підставою включення Фондом державного майна України до переліку майна підприємства, яке підлягає приватизації та передано у власність компанії з подальшим викупом його акцій фізичними та юридичними особами, а також вилученням будівель медичного закладу із власності держави.

Прокурор також зазначив, що окрім п. 2 протоколу погодження концепції перетворення Українського міжгалузевого державного об'єднання річкового флоту "Укррічфлот" у процесі приватизації, якою заборонено приватизацію майна закладів охорони здоров'я, які входили до складу об'єднання, положеннями ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" від 04.03.1992, який був чинним до 19.02.1997, визначено, що приватизації не підлягали об'єкти державної власності, які необхідні для виконання державою своїх функцій.

Крім того, прокурор вважає, що рішення у справах господарського суду міста Києва № 46/288 та № 5011-13/9233-2012 мають преюдиціальне значення для розгляду даного спору.

Так, рішенням господарського суду міста Києва від 06.12.2010, залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 05.07.2011 у справі № 46/288, частково задоволено позов прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, Міністерства охорони здоров'я України, Державного закладу "Республіканська клінічна лікарня Міністерства охорони здоров'я України" до АСК "Укррічфлот" та визнано право власності держави на приміщення, які фактично використовуються державним закладом "Республіканська клінічна лікарня МОЗ України" в нежитлових будівлях на АДРЕСА_1.

Також, рішенням господарського суду міста Києва від 06.12.2010 у справі № 46/288 було встановлено, що відділення поліклініки та лабораторія вказаної лікарні працює понад 50 років та розташовується у приміщеннях, що станом на час розгляду спору належать акціонерній судноплавній компанії "Укррічфлот" на праві власності, здійснює медичне обслуговування як заклад охорони здоров'я працівників річкового транспорту, членів їх сімей, учнів та студентів, які навчаються у навчальних закладах, що готують спеціалістів для роботи на водному транспорті, пенсіонерів з числа працівників річкового транспорту, ветеранів війни, учасників і ліквідаторів аварії на ЧАЕС.

Рішенням господарського суду міста Києва від 13.11.2012 у справі № 5011-13/9233-2012 визнано право власності держави в особі Фонду державного майна України на підвальні приміщення, загальною площею 96,13 кв.м, які використовуються Державним закладом "Республіканська клінічна лікарня Міністерства охорони здоров'я України" в нежитловій будівлі під літерою А по АДРЕСА_1.

Отже, поліклініка протягом тривалого часу розташовувалась в спірних нежитлових приміщеннях, які, як вважає прокурор, незаконним шляхом були приватизовані АСК "Укррічфлот" (відповідач-1) та в подальшому відчужені відповідачам-2, 3 в результаті цивільно-правових угод.

Зокрема прокурор зазначив, що всупереч постанови Верховної Ради України від 03.03.1995 № 88/95-ВР "Про перелік об'єктів, які не підлягають приватизації у зв'язку з їх загальнодержавним значенням" і Концепції перетворення Українського міжгалузевого державного об'єднання річкового флоту "Укррічфлот", відповідачем-1 незаконно під час приватизації Українського міжгалузевого державного об'єднання річкового флоту "Укррічфлот" було включено до статутного фонду спірні приміщення будівлі закладу охорони здоров'я, а отже відповідач-1 не був власником цих приміщень, тоді як відповідно до ст. 225 ЦК УРСР (в редакції 18.07.1963) право продажу майна, крім випадків, примусового продажу, належить власникові.

Прокурор також зазначив, що про наявність порушень інтересів держави в особі позивачів Прокуратурі м. Києва стало відомо за результатом розгляду звернення № 8/914 від 19.12.2012, у зв'язку з чим просив поновити строк на звернення з даним позовом до суду.

Враховуючи наведене, при зверненні з даним позовом до суду прокурор просив визнати договір від 18.12.2002 недійсним згідно з ч. 1 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 ЦК України, оскільки він укладений всупереч вимог ст.ст. 224, 225 ЦК УРСР (в редакції 18.07.1963), постанови Верховної Ради України від 03.03.1995 № 88/95-ВР "Про перелік об'єктів, які не підлягають приватизації у зв'язку з їх загальнодержавним значенням" і Концепції перетворення Українського міжгалузевого державного об'єднання річкового флоту "Укррічфлот" у процесі приватизації.

Крім того, прокурор просив витребувати спірні приміщення з незаконного володіння ФОП ОСОБА_3 (відповідача-3), оскільки ці приміщення відчужені на підставі недійсного договору від 18.12.2002 поза волею власника, а саме держави в особі уповноважених органів, якими є позивачі.

В подальшому, прокуратурою та позивача-3 змінювалися підстави позову про що подавали відповідні заяви до суду першої інстанції (а.с. 84-85, 92-93 т.2).

Так, рішенням господарського суду міста Києва від 03.07.2013 року залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.01.2014 року, визнано недійсним договір купівлі-продажу частини нежилого будинку від 18.12.2002 року, укладений між акціонерною судноплавною компанією "Укррічфлот" та товариством з обмеженою відповідальністю "Мальви" та витребувано у фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 з незаконного володіння на користь Міністерства охорони здоров'я України нежилі приміщення групи № 17: приміщення № 10 - вбиральня - площею 1,1 кв.м., приміщення № 11 - вмивальник - площею 1,0 кв.м., приміщення № 12 - допоміжне - площею 7,4 кв.м., приміщення № 13 - основне - площею 8,7 кв.м., приміщення групи № 24: приміщення № 1 - допоміжне - площею 4,2 кв.м., приміщення № 2 - допоміжне - площею 7,0 кв.м., приміщення № 3 - допоміжне - площею 6,5 кв.м. нежилого будинку (літера А) - будівлі адміністративного корпусу № 2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Постановою Вищого господарського суду України від 01.04.2014 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.01.2014 року та рішення господарського суду міста Києва від 03.07.2013 року у справі № 910/4585/13 скасовано. Справу передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Так, при новому розгляді справи рішенням господарського суду міста Києва від 16.03.2016 року у справі № 910/4585/13 у задоволенні позову відмовлено повністю. Стягнуто з Фонду державного майна України, Міністерства охорони здоров'я України, Державного закладу "Республіканська клінічна лікарня Міністерства охорони здоров'я України" судовий збір.

Не погодившись з прийнятим рішенням, заступник прокурора міста Києва звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить суд скасувати рішення господарського суду міста Києва від 16.03.2016 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.04.2016 року у складі суду: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Тарасенко К.В., Куксов В.В. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 17.05.2016 у зв'язку з перебуванням судді Куксова В.В. у відпустці по догляду за дитиною, визначено новий склад суду: головуючий суддя Тищенко О.В, судді Тарасенко К.В., Гончаров С.А. Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2016 року справу № 910/4585/13 прийнято до провадження у визначеному складі суду.

Під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції у судовому засіданні 12.07.2016 р. представники Державного закладу "Республіканська клінічна лікарня України" звернулися з клопотанням про направлення матеріалів даної справи № 910/4585/13 до Подільського управління поліції ГУ Національної поліції в м. Києві, яким здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12016100070003902 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 Кримінального кодексу України та просили зупинити провадження у справі до закінчення розслідування кримінальної справи на підставі ч.2 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2016р. у справі № 910/4585/13 клопотання Державного закладу "Республіканська клінічна лікарня України" про направлення матеріалів даної справи №910/4585/13 до Подільського управління поліції ГУ Національної поліції в м. Києві (04071, м. Київ, вул. Хорива, 20), яким здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12016100070003902 задоволено. Направлено матеріали даної справи до Подільського управління поліції ГУ Національної поліції в м. Києві (04071, м. Київ, вул. Хорива, 20) та зупинено провадження у справі до закінчення розслідування кримінальної справи №12016100070003902. Зобов'язано учасників судового процесу повідомити Київський апеляційний господарський суд про закінчення розслідування кримінальної справи № 12016100070003902.

Постановою Вищого господарського суду України від 21.09.2016 року скасовано ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2016р. у даній справі, та справу №910/4585/13 передано на розгляд до Київського апеляційного господарського суду.

Враховуючи зазначене, ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.10.2016 справу №910/4585/13 призначено до розгляду на 10.10.2016 у складі колегії суддів: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Тарасенко К.В., Гончаров С.А.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 10.10.2016 у зв'язку з перебуванням судді Гончарова С.А. у відпустці, визначено новий склад суду: головуючий суддя Тищенко О.В, судді Тарасенко К.В., Чорна Л.В. Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.10.2016 прийнято до провадження справу №910/4585/13 у визначеному складі суду.

В письмових поясненнях Державний заклад "Республіканська клінічна лікарня України" підтримала подану апеляційну скаргу прокурора та просила її задовольнити. Рішення суду першої інстанції скасувати повністю і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги прокуратури задовольнити.

У відзиві на апеляційну скаргу ПАТ "Судноплавна компанія "Укррічфлот" вважає подану апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва безпідставною та необґрунтованою, рішення суду першої інстанції законним та таким, що винесене без порушення норм матеріального та процесуального права.

У судових засіданнях суду апеляційної інстанції прокурор та представники позивачів надали суду апеляційної інстанції свої пояснення по справі в яких, підтримали подану апеляційну скаргу та письмові пояснення на підставі доводів зазначених у них та просили апеляційний господарський суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення суду яким, задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. При цьому, представники Фонду державного майна України та Міністерства охорони здоров'я України у судове засідання 29.11.2016 року не з'явились. Про час та місце розгляду справи позивачі були повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Представники відповідачів у судових засіданнях суду апеляційної інстанції також надали суду свої пояснення по справі в яких, заперечили проти задоволення апеляційної скарги та просили апеляційний господарський суд залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду від 16.03.2016 року, а апеляційну скаргу без задоволення. При цьому, представник товариства з обмеженою відповідальністю "Мальви" у судове засідання 29.11.2016 року не з'явився. Про час та місце розгляду справи відповідач-2 повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

У відповідності до п. 3.9.1.-3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду № 18 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи викладене, заслухавши пояснення представників сторін що з'явились у судове засідання, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ст. 75 ГПК України вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки Фонд державного майна України, Міністерство охорони здоров'я України та ТОВ "Мальви" про дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, участь представників що не з'явились, у судовому засіданні 29.11.2016 року, судом обов'язковою не визнавалась, клопотань про відкладення розгляду справи не надходило. В матеріалах справи міститься достатньо доказів для прийняття рішення по справі. При цьому колегією суддів враховано, що представники позивачів та відповідачів були присутніми у попередніх судових засіданнях та надавали суду свої пояснення, які колегією прийняті до уваги.

Також колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що у відповідності до ч.1 ст. 102 ГПК України суд апеляційної інстанції обмежений строком розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, а продовження зазначеного строку розгляду справи у відповідності до ч. 3 ст. 69 ГПК України без клопотання сторони по справі, не передбачено ГПК України.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи. Такої ж правової позиції дотримується й Вищий господарський суд України, зокрема, у своїй постанові від 07.07.2016 року по справі 910/21819/15.

До того ж, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що застосовуючи відповідно до ч.1ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Разом з тим, відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, що з'явились в судове засідання, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.

На виконання розпорядження Кабінету Міністрів України № 399-р від 14.12.1991 та у зв'язку з надходженням від Українського міжгалузевого державного об'єднання річкового флоту заяви на приватизацію, протоколу конференції трудового колективу та інформації про основні показники виробничо-господарської діяльності вказаного об'єднання, був виданий спільний наказ Міністерства України у справах роздержавлення власності і демонополізації виробництва № 22 від 20.03.1992 і Фонду державного майна України № 81 від 20.03.1992 про створення приватизаційної комісії.

В подальшому, з метою визначення об'єктів приватизації Українського міжгалузевого державного об'єднання річкового флоту "Укррічфлот", був складений "Протокол погодження концепції перетворення Українського міжгалузевого державного об'єднання річкового флоту "Укррічфлот" у процесі приватизації", який затверджений спільно Фондом державного майна України від 08.05.1992 та Міністерством України у справах роздержавлення власності та демонополізації виробництва від 07.05.1992 (далі - Концепція перетворення Українського міжгалузевого державного об'єднання річкового флоту "Укррічфлот" у процесі приватизації).

Відповідно до п.п. 1, 2 Концепції перетворення Українського міжгалузевого державного об'єднання річкового флоту "Укррічфлот" у процесі приватизації, на Фонд державного майна України покладено завдання щодо утворення на базі транзитного/магістрального флоту і головного підприємства - Українського міжгалузевого державного об'єднання річкового флоту "Укррічфлот" Державної акціонерної судноплавної компанії, на основі майна суднобудівних і судноремонтних заводів, ремонтно-експлуатаційних баз флоту, річкових портів та інших підприємств, за виключенням, зокрема, підприємств охорони здоров'я.

Відповідно до п. 5 Концепції перетворення Українського міжгалузевого державного об'єднання річкового флоту "Укррічфлот" у процесі приватизації, організації охорони здоров'я зберігають свій статус державних. Фонд державного майна України передає Правлінню Державної акціонерної судноплавної компанії право оперативного управління господарською діяльністю цих організацій.

За результатами проведеної інвентаризації майна Українського міжгалузевого державного об'єднання річкового флоту "Укррічфлот" було складено Інвентаризаційну відомість переліку майна, що передане засновником - Фондом державного майна України у власність Акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот" станом на 10.11.1992 при формуванні її Статутного фонду (далі - Інвентаризаційна відомість станом на 10.11.1992).

В Інвентаризаційну відомість станом на 10.11.1992 увійшли, серед іншого, під інвентарним № 36 НП будівля адміністративного корпусу № 2 за адресою: АДРЕСА_1, вартістю 3 513,5 тис. крб. та під інвентарним № 37 НП будівля виробничого корпусу за адресою: АДРЕСА_1/5, вартістю 108,5 тис. крб.

Відповідно до п. 1 наказу Фонду державного майна України від 10.11.1992 № 477 "Про перетворення підприємств і організацій Українського міжгалузевого державного об'єднання річкового флоту "Укррічфлот" в акціонерні товариства" на базі державного майна транзитного/магістрального флоту, головного підприємства, 20-ти підприємств та структурних одиниць "Укррічфлот" створено Державну акціонерну судноплавну компанію "Укррічфлот" шляхом випуску акцій на повну вартість її майна.

26.02.1993 Фондом державного майна України видано наказ № 105, яким затверджено план продажу/розміщення акцій Державної акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот" згідно з протоколом рішення про випуск акцій від 30.12.1992.

Міністерством фінансів України видано свідоцтво про реєстрацію випуску цінних паперів № 11/1/93 від 15.01.1993, відповідно до якого здійснено випуск акцій на суму 6 714 476 000 крб. Протягом 1994-1996 років сто відсотків випущених акцій були реалізовані державою.

14.10.2002 Головним управлінням комунальної власності міста Києва видано Акціонерній судноплавній компанії "Укррічфлот" свідоцтво серії НБ № 010005673 про право колективної власності на нежилий будинок площею 3 930,40 кв.м., розташований у місті Києві за адресою: АДРЕСА_1, літера "А" , а також свідоцтво серії НБ № 010005674 на право колективної власності на нежилий будинок площею 522,80 кв.м., розташований у м. Києві за адресою: АДРЕСА_1, літера "Б".

18.12.2002 між АСК "Укррічфлот" - продавець та ТОВ "Мальви" - покупець укладено договір купівлі-продажу частини нежилого будинку, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бабич О.М. 18.12.2002 та зареєстрований в реєстрі за № 4426, відповідно до якого ТОВ "Мальви" придбано 3/100 частину нежилого будинку - будівлі адміністративного корпусу № 2, що знаходиться по АДРЕСА_1 літера А в м. Києві та складається з нежилих приміщень першого поверху, загальною площею 99,2 кв.м.: приміщення № 17: приміщення 2 пл. - 64,2 кв.м, приміщення 10 пл. - 1,1 кв.м, приміщення 11 пл. - 1 кв.м, приміщення 12 пл. - 6,9 кв.м, приміщення 13 пл. - 8,4 кв.м та приміщення № 24: приміщення 1 пл. - 4,2 кв.м, приміщення 2 пл. - 7 кв.м., приміщення 3 пл. - 6,4 кв.м. (далі - Договір купівлі-продажу від 18.12.2002). Вказані приміщення були придбані ТОВ "Мальви" за 453 000,00 грн. (п. 3 наведеного договору).

За актом прийому-передачі приміщення від 20.12.2002, продавець передав, а покупець прийняв, згідно договору купівлі-продажу від 18.12.2002, 3/100 частин нежилого будинку.

04.01.2003 між ТОВ "Мальви" - продавець та приватним підприємцем ОСОБА_3 - покупець укладено договір купівлі-продажу частини нежилого будинку, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гавловською І.О. 04.01.2003 та зареєстрований в реєстрі за № 24, за яким продавець продав, а покупець купив належні продавцю на праві власності 3/100 частин нежилого будинку - будівлі адміністративного корпусу № 2, що знаходиться по АДРЕСА_1 літера А в м. Києві, що складаються з нежилих приміщень першого поверху, загальною площею 99,2 кв.м: приміщення № 17: приміщення 2 пл. - 64,2 кв.м, приміщення 10 пл. - 1,1 кв.м, приміщення 11 пл. - 1 кв.м., приміщення 12 пл. - 6,9 кв.м, приміщення 13 пл. - 8,4 кв.м та приміщення № 24: приміщення 1 пл. - 4,2 кв.м., приміщення 2 пл. - 7 кв.м, приміщення 3 пл. - 6,4 кв.м. (далі - договір купівлі-продажу від 04.01.2003). Вказані приміщення були придбані приватним підприємцем ОСОБА_3 за 480 000,00 грн. згідно Угоди від 22.12.2003 про внесення змін до договору купівлі продажу від 04.01.2003.

За актом прийому-передачі приміщення від 04.01.2003, продавець передав, а покупець прийняв, згідно договору купівлі-продажу від 04.01.2003, 3/100 частин нежилого будинку.

Вважаючи, що дві будівлі поліклінічного відділення Державного закладу "Республіканської клінічної лікарні Міністерства охорони здоров'я України" всупереч вимог законодавства, яке діяло на момент вчинення договору купівлі-продажу від 18.12.2002, комісією по приватизації АСК "Укррічфлот" були безпідставно включені до переліку об'єктів, які підлягають приватизації, а також враховуючи той факт, що витребування спірного майна з незаконного володіння Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 пов'язане з його відчуженням на підставі договору купівлі-продажу від 19.12.2002 в результаті незаконної приватизації, прокурор звернувся до господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, Міністерства охорони здоров'я України, Державного закладу "Республіканська клінічна лікарня Міністерства охорони здоров'я України" з позовом та заявою про зміну підстави позову до ПАТ "Судноплавна компанія "Укррічфлот", ТОВ "Мальви", ФОП ОСОБА_3 про:

- визнання недійсним договору купівлі-продажу від 18 грудня 2002 року, укладеного між АСК "Укррічфлот" та ТОВ "Мальви";

- витребування у ФОП ОСОБА_3 з незаконного володіння нежилі приміщення групи № 17: приміщення № 10 - вбиральня - площею 1,1 кв.м., приміщення № 11 - вмивальник - площею 1,0 кв.м., приміщення № 12 - допоміжне - площею 7,4 кв.м., приміщення № 13 - основне - площею 8,7 кв.м., приміщення групи № 24: приміщення № 1 - допоміжне - площею 4,2 кв.м., приміщення № 2 - допоміжне - площею 7,0 кв.м.., приміщення № 3 - допоміжне - площею 6,5 кв.м. нежилого будинку (літера А) - будівлі адміністративного корпусу № 2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на користь Міністерства охорони здоров'я України.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції від 03.07.2013 року та постанову суду апеляційної інстанції від 15.01.20014 року у даній справі № 910/4585/13 та направляючи дану справу на новий розгляд, Вищий господарський суд України у своїй постанові від 01.04.2014 року вказав на передчасність висновків попередніх , а саме:

- суди попередніх інстанцій не зазначили, яким саме нормам матеріального права, чинним на момент укладення договору, він не відповідає, при цьому Вищий господарський суд України вказав на неправильність застосування судом апеляційної інстанції при наданні правової оцінки оскаржуваному договору від 18.12.2002 норм Цивільного кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2004;

- обмежившись посиланням на рішення господарського суду міста Києва від 06.12.2010 у справі № 46/288 та від 13.11.2012 у справі № 5011-13/9233-2012, суди попередніх інстанцій вказали про порушення інтересів держави, оскільки АСК "Укррічфлот" у приватну власність при формуванні статутного фонду отримані приміщення, в яких розташовувався заклад охорони здоров'я, діяльність якого спрямована на виконання соціальних функцій держави, проте не врахували, що важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб'єктний склад спору, а також те, що преюдиціальне значення, у розумінні приписів статті 35 Господарського процесуального кодексу України, мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі сторони, що й у справі, яка розглядається, тобто має місце тотожність суб'єктного складу спору. При цьому Вищий господарський суд України зазначив, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою перевірку тотожності суб'єктивного складу сторін у вказаних справах, що свідчить про передчасність врахування встановлених у цих справах фактів про порушення інтересів держави внаслідок отримання АСК "Укррічфлот" у приватну власність приміщень, в яких розташовувався заклад охорони здоров'я, діяльність якого спрямована на виконання соціальних функцій держави. За таких обставин, Вищий господарський суд України вказав, що судам слід з'ясувати наявність у АСК "Укррічфлот" права розпоряджатися (відчужувати) спірні приміщення;

- суди попередніх інстанцій залишили поза увагою з'ясування обставин щодо кількості будівель, що розташовані за адресою: м. Київ, АДРЕСА_1, які знаходилися та знаходяться в користуванні позивача-3, а також з'ясування, чи були спірні приміщення предметом вирішення у справах господарського суду міста Києва № 46/288 та № 5011-13/9233-2012.

Так, як зазначалося вище, при новому розгляді справи рішенням господарського суду міста Києва від 16.03.2016 року у справі № 910/4585/13 у задоволенні позову відмовлено повністю. Стягнуто з Фонду державного майна України, Міністерства охорони здоров'я України, Державного закладу "Республіканська клінічна лікарня Міністерства охорони здоров'я України" судовий збір.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні даного позову, виходячи з наступного.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, предметом спору у даній справі є, зокрема, вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 18.12.2002, укладеного між АСК "Укррічфлот" та ТОВ "Мальви".

Згідно з абз. 3 п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009, № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Водночас, за змістом абз. 5 п. 5 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Отже, враховуючи те, що спірний договір купівлі-продажу частини нежилого будинку укладено між АСК "Укррічфлот" (продавець) та ТОВ "Мальви" (покупець) 18 грудня 2002 року, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що для встановлення недійсності даного правочину слід застосовувати положення Цивільного кодексу Української РСР, введеного в дію Законом Української РСР від 18 липня 1963 року в редакції, чинній станом на час укладення спірного договору.

Відповідно до частини 1 статті 48 Цивільного кодексу Української РСР, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

Статтею 224 Цивільного кодексу Української РСР визначено, що за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові. Якщо продавець майна не є його власником, покупець набуває права власності лише в тих випадках, коли згідно з статтею 145 цього Кодексу власник не вправі витребувати від нього майно (стаття 225 Цивільного кодексу Української РСР).

Таким чином, встановленню підлягає факт наявності або відсутності у АСК "Укррічфлот" (відповідача-1) права власності на майно (нежилі приміщення), яке було предметом купівлі-продажу за спірним договором.

Відповідно до пункту 2 договору купівлі-продажу від 18.12.2002 вбачається, що нежилі приміщення належали АСК "Укррічфлот" (продавцю) на підставі Свідоцтва про право власності на нежилий будинок серії НБ № 0100005673, виданого Головним управлінням комунальної власності м. Києва Київської міської державної адміністрації 14.10.2002 року, на підставі Наказу "Про оформлення права власності на об'єкт нерухомого майна" від 14.10.2002 року № 782-В, зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 16.10.2002 року під № 5420п.

Реалізація повноважень Головного управління комунальної власності м. Києва Київської міської державної адміністрації станом на час видачі вищенаведеного свідоцтва регламентувалася Положенням про порядок оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна, затвердженого розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 31.08.2001 № 1820, що зареєстроване в Київському міському управлінні юстиції 31.08.2001 за № 62/364.

Відповідно до п. 9 Положення про порядок оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна для оформлення права власності та видачі свідоцтва про право власності на об'єкти нерухомого майна (групу об'єктів) до відповідного органу подається заява по кожній адресі за зразком згідно з додатком 4 до цього Положення, а також матеріали поточної технічної інвентаризації об'єкта нерухомого майна, оформлені БТІ. У разі необхідності орган, який здійснює оформлення права власності з видачею свідоцтва про право власності, може запросити у замовника додаткові документи щодо об'єкта нерухомого майна, або його власника крім тих, що передбачені цим Положенням. Адреса об'єкта нерухомого майна у всіх поданих документах має бути зазначена однаково. У випадку наявності в поданих документах розбіжностей в частині поштової адреси, або у випадку оформлення права власності на новозбудований об'єкт, в свідоцтвах про право власності зазначається поштова адреса об'єкта, присвоєна відповідним розпорядженням районної у м. Києві державної адміністрації.

З приписів зазначеного Положення вбачається, що до повноважень Головного управління комунальної власності м. Києва Київської міської державної адміністрації не віднесено визнання чи невизнання права власності на нежитлові приміщення за будь-якими юридичними чи фізичними особами. Вказаний орган уповноважений на видачу свідоцтв про право власності, які прямо не встановлюють право власності на об'єкт нерухомості або ж не надають таке право, а лише посвідчують факт його виникнення.

Відтак, станом на час укладення спірного договору право власності АСК "Укррічфлот" на відчужувані приміщення посвідчувалось Свідоцтвом про право власності на нежилий будинок серії НБ № 0100005673, виданим Головним управлінням комунальної власності м. Києва Київської міської державної адміністрації 14.10.2002 року.

При цьому як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, вищенаведені Наказ "Про оформлення права власності на об'єкт нерухомого майна" від 14.10.2002 року № 782-В від 14.10.2002 року № 782-В та його реєстрація 16.10.2002 року під № 5420п не оскаржувались та недійсними не визнавались, докази протилежного в матеріалах справи відсутні.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, відповідно до пункту 1 Фонду державного майна України від 10.11.1992 № 477 "Про перетворення підприємств і організацій Українського міжгалузевого державного об'єднання річкового флоту "Укррічфлот" в акціонерні товариства" (далі - наказ Фонду державного майна України від 10.11.1992 № 477) на базі державного майна транзитного/магістрального флоту, головного підприємства, 20-ти підприємств та структурних одиниць "Укррічфлот" (додаток № 1) створено Державну акціонерну судноплавну компанію "Укррічфлот" шляхом випуску акцій на повну вартість її майна.

Згідно пункту 2 наказу Фонду державного майна України від 10.11.1992 № 477 затверджено Статут Державної акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот".

Крім того, відповідно до п. 5 зазначеного наказу статус державних підприємств залишено вказаним у цьому пункті підприємствам та організаціям, а саме: Українська державна інспекція Регістру та безпеки судноплавства /Держнагляд України/; Госпрозрахункове підприємство водних шляхів "Укрводшлях"; Організація охорони здоров'я/ Київська центральна стоматологічна поліклініка, Запорізька басейнова лікарня/. Державний заклад "Республіканська клінічна лікарня Міністерства охорони здоров'я України" не був включений до наведеного переліку.

Відповідно до п. 1.1 Статуту Публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" (далі - Статут), Публічне акціонерне товариство "Судноплавна компанія "Укррічфлот", яке далі в цьому Статуті іменується "Компанія", засноване на підставі наказу Фонду державного майна України від 10.11.1992 № 477 та продовжує свою діяльність. У зв'язку із приведенням Статуту Компанії у відповідність до Закону України "Про акціонерні товариства" від 17 вересня 2008 року № 514-VІ (із змінами і доповненнями) повне найменування Компанії було змінено згідно рішення загальних зборів акціонерів від 20.04.200 року. Попереднє повне найменування: Акціонерна судноплавна компанія "Укррічфлот". Нове повне найменування: Публічне акціонерне товариство "Судноплавна компанія "Укррічфлот". Зміна повного та скороченого найменувань Компанії не призводить до зміни чи припинення будь-яких прав та обов'язків (як майнових, так і не майнових), які належали Компанії до зміни найменування.

Згідно п. 1.2 Статуту Компанія заснована на базі приватизованого державного майна підприємств річкового транспорту та є правонаступником підприємств, зазначених в наказі Фонду державного майна України від 10.11.1992 № 477.

Відповідно до п.п. 4.1.1 п. 4.1 Компанія є власником майна, переданого їй засновниками та акціонерами у власність, в тому числі в оплату акцій.

Отже, Фонд державного майна України як засновник відповідача-1 передав у власність останнього майно на виконання наказу Фонду державного майна України від 10.11.1992 № 477, що додатково підтверджується витягом з Інвентаризаційної відомості переліку майна, що передане засновником - Фондом державного майна України у власність Акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот" при формуванні її статутного фонду станом на 10.11.1992.

При цьому, як вірно вказав суд першої інстанції, саме на Фонд державного майна України покладався обов'язок дотримання чинного на той час законодавства, яке регулює порядок приватизації, зокрема, Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств".

Відповідно до п. 2 спільного наказу Міністерства України у справах роздержавлення власності і демонополізації виробництва № 22 від 20.03.1992 і Фонду державного майна України № 81 від 20.03.1992 на створену згідно пункту 1 цього наказу Приватизаційну комісію покладався обов'язок, зокрема, до 1 квітня 1992 року провести уточнення результатів інвентаризації на 01.10.1991 року виробничих і невиробничих фондів станом на 1 січня 1992 року.

Таким чином, на переконання колегії суддів, вищенаведений витяг з Інвентаризаційної відомості станом на 10.11.1992 підтверджує, що спірні нежилі приміщення (будівля адміністративного корпусу № 2 за адресою: АДРЕСА_1 під інвентарним № 36 НП та будівля виробничого корпусу за адресою: АДРЕСА_1/5 під інвентарним № 37 НП), які в подальшому були відчужені АСК "Укррічфлот" на користь ТОВ "Мальви" згідно спірного договору, були включені до переліку майна, що передане засновником - Фондом державного майна України у власність Акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот" при формуванні її статутного фонду.

При цьому суд звертає увагу, що витяг з Інвентаризаційної відомості станом на 10.11.1992 містить, зокрема, підпис Заступника Голови Фонду Б. Буца, у зв'язку з чим повністю спростовуються доводи позивача-1 з приводу того, що Фонд державного майна України не несе відповідальності за інформацію, яка міститься в інвентаризаційних відомостях, оскільки такі відомості складаються виключно на підприємстві, підписуються керівником підприємства, головним бухгалтером.

Крім того колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, про безпідставність посилань позивача-1 на приписи Положення про інвентаризацію майна державних підприємств, що приватизуються (корпоратизуються), а також майна державних підприємств та організацій, яке передається в оренду (повертається після закінчення строку дії договору оренди або його розірвання), яке було затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.1993 № 158, тоді як витяг з Інвентаризаційної відомості складено станом на 10.12.1992. Також, з огляду на підписання витягу з Інвентаризаційної відомості станом на 10.12.1992 Заступником Голови Фонду, не відповідають дійсності доводи позивача-1 й про те, що він дізнався про порушення інтересів держави внаслідок отримання АСК "Укррічфлот" у приватну власність спірних нежитлових приміщень, в яких розташовувався заклад охорони здоров'я, діяльність якого спрямована, зокрема, на виконання соціальних функцій держави, лише з позову прокурора у даній справі.

Колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що ні прокурором, ні позивачами, ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не було доведено суду належними і допустимими доказами той факт, що відповідач-1 не являвся власником спірних нежилих приміщень, які були відчужені ним на користь відповідача-2 згідно спірного договору купівлі-продажу від 18.12.2002.

Приписами статті 86 Цивільного кодексу Української РСР було встановлено, що право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Право власності в Україні охороняється законом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності.

Отже, будучи власником спірних нежилих приміщень, відповідач-1 мав право ними розпоряджатися (відчужувати) (стаття 225 Цивільного кодексу Української РСР).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що відсутні підстави стверджувати, що договір купівлі-продажу від 18.12.2002 був укладений відповідачем-1 та відповідачем-2 всупереч приписів ст.ст. 224, 225 Цивільного кодексу Української РСР, тоді як згідно частини 1 статті 48 Цивільного кодексу Української РСР, недійсною є тільки та угода, що не відповідає вимогам закону.

Щодо доводів прокурора та позивачів стосовно того, що договір купівлі-продажу від 18.12.2002, укладений між відповідачем-1 та відповідачем-2, був укладений також всупереч постанови Верховної Ради України "Про перелік об'єктів, які не підлягають приватизації у зв'язку з їх загальнодержавним значенням" від 03.03.1995 № 88/95-ВР та Концепції перетворення Українського міжгалузевого державного об'єднання річкового флоту "Укррічфлот" у процесі приватизації, якими встановлено заборону приватизації майна закладів охорони здоров'я, які входили до складу об'єднання, та визначено, що майно Республіканської клінічної лікарні МОЗ України не підлягало приватизації, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки постанова Верховної Ради України "Про перелік об'єктів, які не підлягають приватизації у зв'язку з їх загальнодержавним значенням" була прийнята 03.03.1995, тобто після передачі спірних приміщень відповідачу-1 у власність.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" від 04.03.1992 року № 2163-XII, який було введено в дію з 15 березня 1992 року Постановою Верховної Ради України від 4 березня 1992 року № 2164-XII (тут і далі - в редакції, яка була чинна станом на 10.11.1992) приватизація майна державних підприємств України (надалі - приватизація) - це відчуження майна, що перебуває у загальнодержавній, республіканській (Республіки Крим) і комунальній власності, на користь фізичних та недержавних юридичних осіб.

Відповідно до ст. 6 вказаного Закону України, суб'єктами приватизації є: державні органи приватизації; покупці; продавці; представники і посередники.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств", державну політику в сфері приватизації здійснюють Фонд державного майна України, органи приватизації Республіки Крим та адміністративно-територіальних одиниць. Фонд державного майна України та його регіональні відділення і представництва на місцях діють на підставі цього Закону та Положення про Фонд державного майна України, що затверджується Верховною Радою України.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" Фонд державного майна України та його регіональні відділення і представництва на місцях діють на підставі цього Закону та Положення про Фонд державного майна України, що затверджується Верховною Радою України. Фонд державного майна України у процесі приватизації здійснює такі основні повноваження, зокрема: змінює організаційно-правову форму підприємств, що перебувають у загальнодержавній власності, шляхом перетворення їх у господарські товариства чи виступає орендодавцем майна, що перебуває у загальнодержавній власності; продає майно, що перебуває у загальнодержавній власності, у процесі його приватизації, включаючи майно ліквідованих підприємств і об'єктів незавершеного будівництва; створює комісії по приватизації; затверджує плани приватизації майна, що перебуває у загальнодержавній власності; укладає угоди щодо розробки планів приватизації та оцінки вартості майна об'єктів приватизації; розробляє і подає Кабінету Міністрів України проекти державних програм приватизації, організує та контролює їх виконання.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 18 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" продаж часток (акцій, паїв), що належать державі в майні господарських товариств, здійснюється шляхом перетворення державних підприємств у акціонерні товариства. При перетворенні державного підприємства в акціонерне товариство його засновником виступає відповідний орган приватизації, який діє в межах повноважень, передбачених для засновників акціонерного товариства законодавством.

З огляду на викладене, в спірному випадку, в ролі державного органу приватизації виступав Фонд державного майна України (позивач-1).

Отже, здійснюючи приватизаційну політику держави щодо Українського міжгалузевого державного об'єднання річкового флоту "Укррічфлот", Фонд державного майна України діяв як орган публічної влади і повинен був діяти та ухвалювати свої рішення в межах чинних на той час законів та підзаконних актів.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, витяг з Інвентаризаційної відомості переліку майна, що передане засновником - Фондом державного майна України у власність Акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот" при формуванні її статутного фонду станом на 10.11.1992, на підставі якого Головним управлінням комунальної власності м. Києва Київської міської державної адміністрації 14.10.2002 року відповідачу-1 було видане Свідоцтво про право власності на нежилий будинок серії НБ № 0100005673, яким посвідчувалось право власності останнього на спірні нежилі приміщення, було підписане уповноваженим представником Фонду державного майна України (позивача-1), а також Фондом державного майна України був виданий наказ № 477 від 10.11.1992 "Про перетворення підприємств і організацій Українського міжгалузевого державного об'єднання річкового флоту "Укррічфлот" в акціонерні товариства".

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що передача спірних нежилих приміщень у власність відповідача-1 була здійснена саме у зв'язку з діями органу державної влади у процесі приватизації, яким в спірному випадку виступав Фонд державного майна України (позивач-1), тоді як АСК "Укррічфлот" (відповідач-1) на законних підставах отримав спірні нежилі приміщення у власність, і таке не спростовано ані прокурором, ані позивачами у справі.

Відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" №475/97-ВР від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федоренко проти України" від 30 червня 2006 року визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

Виходячи зі змісту пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини "Стретч проти Сполученого Королівства" від 24 червня 2003 року майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади.

У пункті 37 наведеного рішення Європейського суду з прав людини "Стретч проти Сполученого Королівства" вказано, що згідно з усталеною практикою Суду при здійсненні будь-якого втручання має забезпечуватися "справедливий баланс" між необхідністю забезпечення загальних інтересів суспільства та необхідністю захисту основоположних прав відповідної особи. Вимога забезпечення такого балансу знаходить своє відображення у всій структурі статті 1 Першого протоколу, включно з її другою частиною. Отже, має бути забезпечено належне пропорційне співвідношення між використаними засобами та поставленими цілями. Крім того, як і в інших сферах соціальної, фінансової чи економічної політики, при впровадженні законів, які регулюють майнові та договірні правовідносини, національні органи влади користуються певним полем розсуду (див., mutatis mutandis, рішення у справі "АГОСІ" проти Сполученого Королівства" (AGOSI v. the United Kingdom) від 24 жовтня 1986 року, серія А, № 108, п. 52).

Згідно пункту 41 рішення Європейського суду з прав людини "Стретч проти Сполученого Королівства" Суд визнав, що у розглядуваній справі відбулося непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном, і тому констатував, що мало місце порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Отже, рішенням Європейського суду з прав людини "Стретч проти Сполученого Королівства" (пункти 37-41) було встановлено, що оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення ст.1 Першого протоколу Конвенції".

Таким чином, застосовуючи при розгляді даної справи вищенаведену практику Європейського суду з прав людини, колегія суддів вважає, що визнання недійсним договору, згідно якого продавець (в спірному випаду - АСК "Укррічфлот") відчужив майно, отримане від держави в процесі приватизації, та подальше позбавлення покупця цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим (пункти 37-41 наведеного рішення Європейського суду з прав людини).

Крім того, під час нового розгляду даної справи у суді першої інстанції, місцевим господарським судом були враховані вказівки Вищого господарського суду України.

Так, прокурор та позивачі в обґрунтування позовних вимог посилались на рішення господарського суду міста Києва від 06.12.2010, залишене без змін постановою Вищого господарського суду України від 05.0.7.2011 у справі № 46/288, та рішення господарського суду міста Києва від 13.11.2012 у справі № 5011-13/9233-2012, які, на їх думку, мають преюдиціальне значення на підставі приписів ст. 35 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні спору у даній справі № 910/4585/13.

Однак, судова колегія не може погодитися з такими доводами прокурора та позивачів, виходячи з наступного. Як вірно зазначив місцевий господарський суд, важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб'єктний склад спору, а також те, що преюдиціальне значення, у розумінні приписів статті 35 Господарського процесуального кодексу України, мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі сторони, що й у справі, яка розглядається, тобто має місце тотожність суб'єктного складу спору. Здійснивши перевірку суб'єктивного складу сторін у вищевказаних справах № 46/288 та № 5011-13/9233-2012, суд дійшов висновку, що суб'єктний склад сторін у даній справі № 910/4585/13 не є тотожнім суб'єктному складу сторін у справах № 46/288 та № 5011-13/9233-2012. За таких обставин, у суду відсутні підстави для врахування фактів, встановлених у справах № 46/288 та № 5011-13/9233-2012, в тому числі про порушення інтересів держави внаслідок отримання АСК "Укррічфлот" у приватну власність приміщень, в яких розташовувався заклад охорони здоров'я, діяльність якого спрямована на виконання соціальних функцій держави.

Як вірно встановлено судом першої інстанції у АСК "Укррічфлот" було наявне право розпоряджатися (відчужувати) спірні приміщення.

При цьому, на переконання колегії суддів апеляційного господарського суду, під час нового розгляду справи судом першої інстанції були з'ясовані обставини щодо кількості будівель, що розташовані за адресою: м. Київ, АДРЕСА_1, які знаходилися та знаходяться в користуванні позивача-3, а також з'ясувано, чи були спірні приміщення предметом вирішення у справах Господарського суду міста Києва № 46/288 та № 5011-13/9233-2012.

Так, як вбачається з письмових пояснень позивача-3 стосовно збільшення площі витребуваних приміщень, яка станом на момент розгляду справи становить 35,9 кв.м (приміщення № 17, № 24), тоді як станом на момент виготовлення Технічного паспорту від 1995 року площа спірних приміщень становила 21,8 кв.м (приміщення № 112 - № 115), а станом на момент виготовлення Поверхового плану від 2002 року та укладення спірного договору - 35,0 кв.м (приміщення № 17, № 24). Судом встановлено, що збільшення загальної площі спірних приміщень відбулось в результаті уточнення лінійних розмірів та/або арифметичної помилки, що вбачається з інформації довідки-характеристики Комунального підприємства Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна № 570956 від 28.10.2002.

Щодо конкретизації поштової адреси об'єкта, за якою розташовуються спірні приміщення, колегія суддів зазначає наступне. Як зазначив позивач-3, вірною адресою, за якою розташовані спірні приміщення, загальною площею 35,9 кв. м., необхідно вважити АДРЕСА_1 літера "А". При цьому позивач-3 виходив з того, що наявними в матеріалах справи доказами, а саме: Технічним паспортом на адміністративну будівлю по АДРЕСА_1, складеним 30.11.1995 року, розробленим головним інженером "Річтранспроект" та затвердженим віце-президентом АСК "Укррічфлот"; листом Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна від 25.07.2002 № 17252; рішенням господарського суду міста Києва у справі 46/288, даними інвентаризаційної відомості 1992 року - інвентарні № 36 НП, № 37 НП), підтверджується, що за адресами АДРЕСА_1; АДРЕСА_1; АДРЕСА_1 розташовані одні й ті самі будівлі. Також, згідно мапи міста, роздрукованої з інтернет-ресурсу http://mapia.ua/ua/kyiv/addresses/str-petra-sagaidachnogo-10-, існує лише будинок, що розміщено на розі АДРЕСА_1. Крім того, розпорядженням КМ України від 30.10.2013 р. № 850 - р "Про віднесення нежитлових приміщень у м. Києві до сфери управління МОЗ" нежитлові приміщення, загальною площею 1 955,03 кв. м. у будівлях літери "А" та "Б" по АДРЕСА_1 віднесено до сфери управління МОЗ.

Таким чином, суд першої інстанції вірно взяв до уваги надані позивачем-3 пояснення та врахував відсутність у прокурора та сторін розбіжностей з приводу загальної площі та вірної адреси, за якою розташовані спірні приміщення, які є предметом вирішення у даній справі. При цьому, як вірно зазначив суд першої інстанції, спірні приміщення не були предметом вирішення у справах господарського суду міста Києва № 46/288 та № 5011-13/9233-2012.

Приписами ст. 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Частиною першою статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно п.п. 2.1 п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (із змінами, внесеними постановою Пленуму Вищого господарського суду України № 13 від 17.12.2013 р.) зазначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Таким чином, враховуючи зазначене вище, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що спірний договір купівлі-продажу від 18.12.2002, укладений між АСК "Укррічфлот" та товариством з обмеженою відповідальністю "Мальви" відповідав на момент його вчинення (укладення) вимогам законодавства, яке діяло на момент вчинення (укладення) цього договору.

Оскільки, як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції дійшли до висновку про відсутність підстав для визнання недійсним спірного договору купівлі-продажу від 18.12.2002, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом правомірно було відмовлено у задоволенні позову в цій частині.

З огляду на ту обставину, що судом встановлено відсутність підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу від 18.12.2002, укладеного між АСК "Укррічфлот" та ТОВ "Мальви", позовна вимога про витребування у ФОП ОСОБА_3 з незаконного володіння нежилі приміщення групи № 17: приміщення № 10 - вбиральня - площею 1,1 кв.м., приміщення № 11 - вмивальник - площею 1,0 кв.м., приміщення № 12 - допоміжне - площею 7,4 кв.м., приміщення № 13 - основне - площею 8,7 кв.м., приміщення групи № 24: приміщення № 1 - допоміжне - площею 4,2 кв.м., приміщення № 2 - допоміжне - площею 7,0 кв.м., приміщення № 3 - допоміжне - площею 6,5 кв.м. нежилого будинку (літера А) - будівлі адміністративного корпусу № 2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на користь Міністерства охорони здоров'я України, задоволенню також не підлягає.

Щодо поданої відповідачем-1 заяви про застосування строку позовної давності, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає наступне.

У Цивільному кодексі України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).

Відповідно статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Визначення початку відліку позовної давності міститься у статті 261 ЦК України, зокрема, згідно частини 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Наслідки спливу позовної давності визначені в статті 267 ЦК України. Так, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч. 5 ст. 267 ЦК України).

Водночас судом враховані роз'яснення, надані господарським судам у п. 2.2 п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 10, а саме: за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Оскільки, як під час розгляду справи у суді першої інстанції, так і під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, судом не встановлено порушення інтересів держави в особі позивачів з боку відповідачів, тобто право позивачів не порушене, колегія суддів апеляційного господарського суду про відмову у задоволенні позові з підстав його необґрунтованості.

Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції, заступником прокурора міста Києва не було подано належних та переконливих доказів в обґрунтування заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі, на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 16.03.2016 року, прийняте після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.

Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.

Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги заступника прокурора міста Києва, слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 16.03.2016 року залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 49, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва на рішення господарського суду міста Києва від 16.03.2016 року у справі № 910/4585/13 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 16.03.2016 року у справі № 910/4585/13 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/4585/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді Л.В. Чорна

К.В. Тарасенко