Ухвала

від 08.12.2016 по справі 826/25442/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/25442/15 Головуючий у 1-й інстанції: Данилишин В.М. Суддя-доповідач: Костюк Л.О.

У Х В А Л А

Іменем України

08 грудня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Костюк Л.О.;

суддів: Бужак Н.П., Твердохліб В.А.;

за участю секретаря: Драч М.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 серпня 2016 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Міськжитлобуд» до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправними та скасування рішень,-

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2015 року, Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Міськжитлобуд» (далі - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позов до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у місті Києві (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 11 червня 2015 року № 0003652202 та № 0003662202 (далі - оскаржувані рішення).

В обґрунтування позову зазначено, що оскаржувані рішення є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки прийняті відповідачем на підставі висновків, зроблених за результатами перевірки позивача, які не відповідають фактичним обставинам.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 серпня 2016 року позов задоволено повністю.

Визнано протиправними та скасувано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у місті Києві від 11 червня 2015 року № 0003652202 та № 0003662202.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Згідно зі ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в повному обсязі, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, що відповідачем у період із 22 квітня по 08 травня 2015 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Івксантехбуд» за листопад-грудень 2014 року, ТОВ «Альтіс-Ліфт», ТОВ «ДКФ Буд», ТОВ «Айріка» за грудень 2014 року, за результатами якої складено акт перевірки від 18 травня 2015 року №439/26-54-22-02/30153713 (далі - акт перевірки).

Актом перевірки встановлено порушення позивачем: пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 149.1 ст. 149 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток за 2014 рік на суму 66 599, 00 грн.; п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість (далі - ПДВ) за листопад-грудень 2014 року на загальну суму 153 220,00 грн.

На підставі акту перевірки 11 червня 2015 року відповідачем прийнято оскаржувані рішення: № 0003652202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 66 599, 00 грн. за основним платежем та у розмірі 33 300, 00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0003662202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 153 220, 00 грн. за основним платежем та у розмірі 76 610, 00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

За результатами адміністративного (досудового) оскарження, вказані рішення залишено без змін.

У ході розгляду справи встановлено, що висновок відповідача про заниження позивачем податку на прибуток за 2014 рік та заниження ПДВ за листопад-грудень 2014 року ґрунтується на виявленому у ході перевірки факті відсутності реального здійснення господарських операцій за участю позивача та його контрагента - ТОВ «Івксантехбуд».

Надаючи правову оцінку обставинам справи слід зазначити наступне.

Як зазначено в інформаційному листі Вищого адміністративного суд України від 02 червня 2011 року (06 травня 2011 року) №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Щодо твердження апелянта про укладення правочинів з ТОВ «Івксантехбуд» з метою штучного формування витрат та податкового кредиту, які не мають на меті рреального товарного характеру, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Отже, у межах даного спору слід, зокрема, встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між позивачем та ТОВ «Івксантехбуд», обставини виконання умов договорів, ділову мету в їх укладанні, встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції (зокрема, чи були платниками податку на додану вартість).

Відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, основним видом діяльності позивача є будівництво житлових і нежитлових будівель. Крім того, Державною архітектурно-будівельною інспекцією України (далі - ДАБІ України) позивачу видано ліцензію на здійснення господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури.

У сферу діяльності Товариства входять генпідрядні роботи, проектування, узгодження та супровід проектів. Як генеральний підрядник, Товариство здійснює всі види проектних робіт (архітектурне та будівельне проектування, конструювання несучих конструкцій, проектування внутрішніх інженерних мереж тощо), будівельно-монтажні роботи різного рівня складності, ремонтні та оздоблювальні роботи, дизайн-проекти приміщень, у т.ч. архітектурні погодження перепланувань приміщень, здачу об'єктів приймальній комісії та замовнику.

До складу Товариства входить архітектурно-проектне бюро, комплексні бригади висококваліфікованих фахівців різного профілю, інженерно-технічний персонал з великим досвідом роботи. Товариство має потужний парк власної техніки, володіє шістьма промисловими базами, на яких виготовляються столярні вироби, пластикові вікна, вироби з металу та ін.

З метою здійснення господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури та виконуючи всі ліцензійні умови, Товариство в 2014 році черговий раз отримало в Державній архітектурно-будівельній інспекції України Ліцензію строком дії 2014 - 2019 роки.

При будівництві таких великих об'єктів Позивач багато видів будівельних робіт виконує самостійно, а на деякі - наймає підрядні організації, серед них такі, як ТОВ «Івксантехбуд» (код ЄДРПОУ 37533329), ТОВ «Альтіс-ліфт» (код ЄДРПОУ 35909050), ТОВ «ДКФ БУД» (код ЄДРПОУ 36940568), ТОВ «Айріка» (код ЄДРПОУ 34352481).

Так, 22 вересня 2009 року між ТОВ «Лівобережжя Плюс», як замовником, та позивачем, як генпідрядником, укладено договір генерального підряду на виконання комплексу будівельних робіт об'єкту будівництва № 3-22-09 (далі - договір № 3-22-09), за умовами якого замовник доручає, а генпідрядник приймає до виконання замовлення на будівництво об'єкту (комплекс будівель, споруд та інженерних мереж «Культурно-оздоровчого та ділового центру з стоянкою для човнів», що розташований в місті Києві по вул. Дніпровська набережна, 14) (далі - об'єкт будівництва) «під ключ», згідно проектної документації та умов договору.

На виконання умов договору № 3-22-09, ТОВ «Лівобережжя Плюс» надано позивачу, як генпідряднику, відповідний будівельний майданчик, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією акту приймання-передачі будівельного майданчику.

Слід звернути увагу на те, що реальність договору № 3-22-09 відповідачем не ставиться під сумнів.

Поряд з цим, з метою виконання власних зобов'язань за договором № 3-22-09, позивачем, як замовником, 05 листопада 2013 року укладено з ТОВ «Івксантехбуд», як підрядником, договір підряду № 511/13, за умовами якого підрядник зобов'язується своїми силами та засобами з власних матеріалів, виконати комплекс робіт з монтажу внутрішніх систем опалення, водопостачання та каналізації відповідно до проектної документації на об'єкті будівництва.

Крім того, з метою здійснення власної господарської діяльності, позивачем, як замовником, укладено з ТОВ «Івксантехбуд», як підрядником, договори підряду № 2210/4 від 22 жовтня 2014 року та № 2310/4 від 23 жовтня 2014 року, за умовами яких підрядник зобов'язувався своїми силами та засобами з власних матеріалів, виконати комплекс робіт з улаштування ізоляції, внутрішніх систем опалення, водопостачання та каналізації на реконструкції нежитлових приміщень (в літ. «А») групи нежитлових приміщень №№ 516, 518, 519, 521, 522, 523 під влаштування житлових квартир №№ 516, 518, 519, 521, 522, 523 відповідно до проектно-кошторисної документації по вул. Голосіївській, 13 в Голосіївському районі м. Києва, а замовник зобов'язується прийняти і оплатити виконані роботи.

Щодо твердження відповідача про відсутність реального здійснення операцій ТОВ «Івксантехбуд», колегія суддів звертає увагу на наступне.

На підтвердження виконання умов вказаних вище договорів підряду № 511/13 від 05 листопада 2013 року, № 2210/4 від 22 жовтня 2014 року та № 2310/4 від 23 жовтня 2014 року представником позивача надано суду копії відповідних локальних кошторисів, довідок про вартість виконаних робіт, актів приймання виконаних будівельних робіт, розрахунків договірної ціни, підсумкової відомості ресурсів, податкових накладних та платіжних доручень.

При цьому, встановлено, що приміщення, на яких виконувались роботи за договорами підряду № 2210/4 від 22 жовтня 2014 року та № 2310/4 від 23 жовтня 2014 року, належать позивачу на праві власності.

У ході розгляду справи з'ясовано, що усі надані позивачем первинні документи оформлені належним чином, підписані уповноваженими особами.

Поряд з цим, встановлено, що ТОВ «Івксантехбуд» станом на час існування спірних правовідносин мало відповідну ліценцію на здійснення господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури, а також було належним чином зареєстроване як платник ПДВ. При цьому, відповідачем не надано суду належних доказів анулювання (скасування) вказаної ліценції та/або реєстрації платником ПДВ.

На підставі вище викладеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо критичного ставлення до посилань відповідача в обґрунтування правомірності прийняття оскаржуваних рішень на податкову інформацію (акт про неможливість проведення зустрічних звірок) контролюючих органів щодо ТОВ «Івксантехбуд» та його контрагентів, оскільки такої інформації (акту) відповідачем, в порушення вимог ч. 2 ст. 71 КАС України, суду не надано.

При цьому, така інформація (акт) не є належним та достатнім доказом фіктивності правочинів між позивачем та ТОВ «Івксантехбуд».

Щодо посилання відповідача на нереальність здійснення операцій ТОВ «Івксантехбуд» через відсутність товаротранспортних накладних, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до п. 1.1. договорів підряду, укладених із ТОВ «Івксантехбуд», підрядник зобов'язується своїми силами та засобами з власних матеріалів виконати комплекс робіт.

Згідно п. 5.1.10. договорів підряду, ТОВ «Івксантехбуд» зобов'язується мати персонал, який відповідає встановленим кваліфікаційним вимогам та необхідні дозволи (сертифікати) для виконання робіт.

Відповідно до ст. 837 Цивільного Кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно з ст. 875 Цивільного Кодексу України за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно- кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Відповідно до ст. 839 Цивільного Кодексу України, підрядник зобов'язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором.

Таким чином, обов'язку ТОВ «Івксантехбуд» перевозити, приймати, зберігати матеріали підрядника, а також збирати інформацію про осіб, які виконують роботи, договором та чинним законодавством України не передбачено.

Отже, позивач самостійно не здійснював транспортування матеріалів для виконання робіт, а відтак товаротранспортні накладні не складалися.

Також слід зазначити, що товаротранспортні накладні прямо не визначені законодавством як обов'язковий первинний документ для підтвердження поставки товару. При цьому, лише відсутність товаротранспортних накладних не може свідчити про безтоварний характер угоди.

Відповідно до інформаційного листа ВАСУ від 01.11.2011 р. № 1936/11/13-11, сама собою наявність або відсутність окремих документів чи помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Таким чином, висновки відповідача про не реальність здійснення операції, які ґрунтуються на тому, що до перевірки не було надано товаротранспортних документів, неправомірними.

Натомість, існуючі підтверджуючі документи належним чином фіксують факт здійснення господарських операцій та складені у відповідності до вимог законодавства.

Щодо посилання відповідача на нереальність здійснення операцій з ТОВ «Івксантехбуд» через відсутність трудових ресурсів та обладнання, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Так, ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві без проведення зустрічної перевірки ТОВ «Івксантехбуд», про що свідчить пункт 3.1. Акту та лист від 02 грудня 2016 року, робить висновки про неможливість виконувати ТОВ «Івксантехбуд» роботи згідно договорів підряду.

Слід звернути увагу на посилання позивача, що на момент укладення правочинів, зазначених в акті, всі контрагенти ТОВ «Івксантехбуд» перебували на обліку і ніяких відомостей про стан і види діяльності, які б суперечили чинному законодавству України, в зазначених реєстрах не містилося.

Перевіряти кількісний склад трудового колективу, матеріально технічну базу підприємства контрагентів, а саме ТОВ «Івксантехбуд», як зазначається позивачем не має права.

На момент укладення зазначених правочинів, повноваження представників були перевірені, зміст та форма правочинів були піддані ретельному правовому аналізу. І повноваження представників, і зміст, і форма правочинів відповідали та відповідають чинному законодавству України.

Відповідачем в апеляційній скарзі звернено увагу про ненадання документів про вступний інструктаж з питаня охорони праці.

Зазначене вище твердження, позивачем спростовано.

Колегія суддів звертає надаючи правову оцінку звертає увагу на обґрунтування даного твердження відповідача в поясненнях та запереченнях, та на вимоги Закону України «Про охорону праці», допуск до роботи осіб, які не пройшли навчання і перевірки знань з питань охорони праці, забороняється.

Пунктом 6.1. Типового положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці та Переліку робіт з підвищеною небезпекою, затвердженого Наказом Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 26.01.2005 р. № 15 передбачено, що працівники під час прийняття на роботу та періодично повинні проходити на підприємстві інструктажі з питань охорони праці, надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків, а також з правил поведінки та дій при виникненні аварійних ситуацій, пожеж і стихійних лих.

Згідно п. 6.3 цього положення, вступний інструктаж проводиться: з усіма працівниками, які приймаються на постійну або тимчасову роботу, незалежно від їх освіти, стажу роботи та посади з працівниками інших організацій, які прибули на підприємство і беруть безпосередню участь у виробничому процесі або виконують інші роботи для підприємства; з учнями та студентами, які прибули на підприємство для проходження трудового або професійного навчання; з екскурсантами у разі екскурсії на підприємство.

Запис про проведення вступного інструктажу робиться в журналі реєстрації вступного інструктажу з питань охорони праці.

В акті перевірки вказано, що журнал вступного інструктажу з питань охорони праці товариство не надавало.

Проте позивачем надано пояснення та заперечення, що для перевірки було надано журнал вступного інструктажу з питань охорони праці, але з незрозумілих причин його не було прийнято до уваги та інформацію про його надання не відображено в Акті перевірки.

У зв'язку з зазначеним вище, колегія суддів приходить до висновку, що товариством надано усю інформацію та документи, що свідчать про проведення вступного інструктажу з питань охорони праці з працівниками ТОВ «Івксантехбуд» , зокрема журнал вступного інструктажу питань охорони праці.

Крім зазначеного вище, належних доказів відсутності у вказаного контрагента позивача основних фондів та виробничих потужностей відповідачем суду також не надано.

Відповідно до ч. 4 ст. 72 КАС України, вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Поряд з цим, в акті перевірки не зазначено доказів на підтвердження наявності обвинувального вироку або постанови суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, та/або інших судових рішень, в яких була б встановлена фіктивність спірних правочинів.

Згідно з пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Тобто, платник податків може формувати валові витрати у разі реального придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у своїй господарській діяльності що, у першу чергу, має підтверджуватися належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статусу первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати.

Відповідно до пп. 14.1.181 п.14.1 ст.14, п.п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 201.4, 201.6, 201.10 ст. 201 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Тобто, законодавцем визначено підставу виникнення у платника податку права на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податку податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених нормами чинного законодавства, та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником ПДВ.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені у разі фактичного здійснення господарської операції, тобто достовірні первинні документи.

Згідно зі ст. 1, ч. 3 ст. 8, ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як також зазначено в інформаційному листі Вищого адміністративного суд України від 02 червня 2011 року (06 травня 2011 року) №742/11/13-11, якщо фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатись первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені у разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що позивачем надано усі належним чином оформлені первинні документи, якими, за переконанням суду, підтверджується реальність здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Івксантехбуд», у зв'язку з чим суд першої інстанції прийшов до правильного висновк щодо необґрунтованість тверджень відповідача щодо протиправного заниження позивачем податку на прибуток та заниження суми ПДВ за перевіряємий період.

Отже, виходячи із меж заявлених позовних вимог, зважаючи на вище викладені норми та з'ясовані обставини, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що оскаржувані рішення відповідачем прийняті протиправно, а тому, як наслідок, вони підлягають скасуванню.

Згідно з ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Таким чином, із системного аналізу вище викладених норм та з'ясованих судом обставин вбачається, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Міськжитлобуд» до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправними та скасування рішень є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач по справі, як суб'єкт владних повноважень, не виконав покладений на нього обов'язок щодо доказування правомірності вчинених ним дій та прийняття оскаржуваного рішення.

Натомість, позивачем надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовує позовні вимоги.

Зі змісту ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у місті Києві - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 серпня 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст. 212 КАС України.

(Повний текст виготовлено - 08 грудня 2016 року).

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Костюк Л.О.

Судді: Бужак Н.П.

Твердохліб В.А.