Постанова

від 07.12.2016 по справі 822/1549/16

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 822/1549/16

Головуючий у 1-й інстанції: Ковальчук О.К.

Суддя-доповідач: Білоус О.В.

07 грудня 2016 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Білоуса О.В.

суддів: Курка О. П. Совгири Д. І.

за участю:

секретаря судового засідання: Мирошниченко С.О.,

представника відповідача - Кундиловської М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Красилівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби України у Хмельницькій області на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Красилівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби України у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Красилівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Хмельницькій області від 22.06.2016 року №91032-13, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі 857,32 грн, та №91033-13, яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі 8570,0 грн.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року адміністративний позов ОСОБА_3 задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення, як таке, що ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, прийнявши нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог позивачу в повному обсязі.

В судовому засіданні представник відповідача вимоги апеляційної скарги підтримала в повному обсязі та за обставин, викладених в ній, просила її задоволити.

Позивач, скориставшись наданим йому правом подання письмових заперечень на апеляційну скаргу відповідача за допомогою засобів поштового зв'язку, водночас заявив клопотання про розгляд даної справи судом апеляційної інстанції без його участі.

Враховуючи, що судом участь позивача в судовому засіданні не визнавалась обов'язковою, колегія суддів прийшла до висновку щодо можливості апеляційного розгляду справи за даної явки сторін.

Заслухавши суддю-доповідача та представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана постанова - скасуванню, з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позовних вимог, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 є власником двох об'єктів нерухомості, площа яких складає 81,3 м.кв. та 812,7м.кв. відповідно.

22.06.2016 року Красилівською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Хмельницькій області в особі Старокостянтинівського відділення відповідно до підпункту 266.7.2. пункту 266.7 статті 266 ПК України прийняті податкові повідомлення-рішення №91032-13 та №91033-13, якими визначено позивачу суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в розмірі 857,32 грн. та 8570,00 грн. відповідно.

Вважаючи вказані дії відповідача протиправними позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що станом на день формування оскаржуваних податкових повідомлень - рішень ставка податку для об'єктів житлової нерухомості становила 0 відсотків, а для об'єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб на території міста Старокостянтинова, взагалі не була встановлена, оскільки міська рада у визначений ПК України строк не прийняла рішення про встановлення ставок з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Колегія суддів не погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції та зважає на таке.

01 січня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» № 71-VIII від 28 грудня 2014 року, яким викладено в новій редакції ст. 266 Податкового кодексу України «Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки».

Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України, платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

В силу підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Відповідно до підпункту 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 Податкового кодексу України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Згідно підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України, обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості.

Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" № 71-VIII від 28 грудня 2014 року не змінює вид податку, а запроваджує новий податок, який в свою чергу підлягає сплаті з 01 січня 2015 року.

Відтак, судова колегія зазначає, що посилання судом першої інстанції в обґрунтуваннях власних висновків на рішенням 4 сесії Старокостянтинівської міської ради від 29.01.2016 року № 5 (підпункти 1.6 та 1.7 п.1), яким внесені зміни та доповнення до Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, затверджене рішенням 47 сесії міської ради від 30.01.2015 року №4 "Про встановлення місцевих податків", а саме: підпункт 5.3 пункту 5 викладено в такій редакції: "5.3 ставка податку для об'єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб, встановлюється у розмірі 0 відсотків до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування", а підпункт 5.4 пункту 5 (крім абзацу 6) визнаний таким, що втратив чинність до прийняття рішення щодо ставки податку для об'єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб, відповідно до вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", як на підставу того, що станом на день формування податкових повідомлень - рішень ставка податку для об'єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб на території міста Старокостянтинова, взагалі не була встановлена, є невірним, оскільки рішення органу місцевого самоврядування не може вплинути на підстави нарахування та обов'язок платниками сплачувати податки та збори, оскільки останні прямо закріплені законодавцем нормами ПК України.

Пунктом 4.4 ст.4 Податкового кодексу України визначено, що установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами та радами об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад у межах її повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Згідно з п. 4.1.9. ст. 4 ПК України, стабільність - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року. Принцип стабільності застосовується у разі внесення змін до елементів податків, а не при прийнятті нових податків.

Пунктом 7.3 ст. 7 ПК України визначено, що будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

Водночас, суд апеляційної інстанції критично ставиться до посилань суду першої інстанції на положення пункту 12.3.4 ст. 12 ПК України, де визначено, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

В розрізі здійсненого аналізу норм чинного законодавства, судова колегія апеляційної інстанції дійшла висновку про необхідність застосування до правовідносин, які виникли, положення пункту 12.3.5. ст. 12 ПК України, яким закріплено, що у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об'єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Таким чином, питання сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, визначаються виключно Податковим кодексом України, а тому в даному випадку, рішення органу місцевого самоврядування не може вплинути на підстави нарахування та обов'язок платника сплачувати податки та збори.

Крім цього, дотримання вимог ст. 4 ПК України, зокрема щодо принципу стабільності податкового законодавства та принципу соціальної справедливості, покладається на законодавця. Будь-яких змін до ПК України на момент винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення внесено не було, норми ст.266 ПК України є чинними та не визнавалися неконституційними, а отже підлягають застосуванню.

Стаття 58 Конституції України передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Цей принцип треба розуміти так, що дія закону починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої ст. 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів від 9 лютого 1999 року).

Також судова колегія звертає увагу на те, що саме за державою (в особі органу законодавчої влади) визнається право вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, з метою встановлення правил сплати податків чи інших зборів (в тому числі і підстав для звільнення від їх сплати).

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

В силу ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У своєму рішенні від 14.10.2010 р. прийнятому в справі "Щокін проти України" (заяви N 23759/03 та N 37943/06) Європейський Суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, у другому реченні першого пункту йде мова про те, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів" (п. 50).

Тому, введення нового виду податку - "на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки" на підставі Закону № 71-VIII та встановлення чітких правил його сплати, слід вважати "законним втручанням" держави у мирне володіння майном особи та узгоджується із практикою Європейський Суд з прав людини.

З огляду на вище викладене, судова колегія апеляційної інстанції вважає, що податкові повідомлення-рішення Красилівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Хмельницькій області від 22.06.2016 року №91032-13 та №91033-13, якими позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у розмірі 857,32 грн., та 8570,0 грн. є законними та обґрунтованими, а підстави для їх скасування - відсутні.

У відповідності із ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ч. 3 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Згідно пп. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, тобто прийнята постанова не відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і підлягає скасуванню з постановлянням нової постанови про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу Красилівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби України у Хмельницькій області задоволити повністю.

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Красилівська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби України у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень скасувати.

Прийняти нову постанову.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 12 грудня 2016 року.

Головуючий Білоус О.В. Судді Курко О. П. Совгира Д. І.