Ухвала

від 06.12.2016 по справі 317/1928/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний № 317/1928/14 головуючий у 1 інстанції Гончаренко П.П.

провадження № 22-ц /778/4248/16 суддя-доповідач ОСОБА_1

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі головуючого судді Осоцького І.І.,

суддів Кухаря С.В, ОСОБА_2,

за участю секретаря судового засідання Бурима В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою заступника прокурора Запорізької області на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 16 серпня 2016 року у справі за позовом Запорізької місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі органу уповноваженого державою на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах - Головного управління Держгеокадастру в Запорізькій області до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу, Реєстраційної служби Запорізького районного управління юстиції Запорізької області, третя особа: ОСОБА_6, Державна інспекція сільського господарства у Запорізькій області, ОСК «Гриф-2006», Запорізька районна державна адміністрація Запорізької області, про визнання недійсним та скасування державних актів на право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки та повернення її власнику,

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2014 року Запорізький міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері звернувся до суду в інтересах держави в особі органа уповноваженого державою на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах: Головного управління Держземагенства у Запорізькій області з уточненим позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу, Реєстраційної служби Запорізького районного управління юстиції Запорізької області, третя особа: ОСОБА_6, Державна інспекція сільського господарства у Запорізькій області, ОСК «Гриф-2006», Запорізька районна державна адміністрація Запорізької області про визнання недійсним та скасування державних актів на право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки та повернення її власнику.

У зв'язку із зміною в законодавстві первинний позивач був замінений на Запорізьку місцеву прокуратуру №2 яка діє в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру в Запорізькій області.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що було проведеною перевіркою за участю спеціалістів Державної інспекції сільського господарства в Запорізькій області встановлені порушення земельного законодавства при виділенні земельних ділянок на території Долинської сільської ради. В результаті чого, розпорядження голови Запорізької районної державної адміністрації від 03.03.2007 року №2/51, на виконання якого, членам ОСК «Гриф-2006» було передано у власність земельні ділянки за рахунок земель ОСК «Гриф-2006», зокрема ОСОБА_3 (в районі пр. Радянського у м. Запоріжжі), передано у власність земельну ділянку №6 площею 0,1000 га., (кадастровий номер 2322183500:12:001:0619) для ведення садівництва, було скасовано постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 15.02.2012 року. Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2013 року рішення суду першої інстанції залишено без змін. У подальшому, на підставі зазначеного Розпорядження, ОСОБА_3 було видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 703013, який було зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право користування землею, договорів оренди землі за № 010726000351 від 20.03.2007року.

Посилаючись на вищевикладене прокурор вважає, що ОСОБА_3 набув право власності на земельну ділянку в порушення норм ст.ст. 118, 123 ЗК України, у зв'язку з чим державний акт серії ЯГ № 703013 підлягає визнанню недійсним, оскільки ОСОБА_3 було відведено земельну ділянку, яка не перебувала у його користуванні, на підставі технічної документації із землеустрою та без розроблення проекту землеустрою.

Надалі ОСОБА_3 передав спірну земельну ділянку за договором купівлі-продажу ВКС № 857791 від 29.12.2007 року на користь ОСОБА_7, про що було зроблено відповідну позначку про перехід права власності. На підставі зазначеного договору купівлі-продажу земельної ділянки ОСОБА_7 14.04.2008 року видано державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯЕ № 276088.

За заявою ОСОБА_7 держреєстратором Реєстраційної служби Запорізького РУЮ Запорізької області ОСОБА_8 06.03.2013р. прийнято рішення №748325 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень внесено запис № 289344 про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна № 18029723221 за ОСОБА_7, видано ОСОБА_8 №1021487 з державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

В подальшому ОСОБА_7 за договором купівлі-продажу №531 від 12.03.2013 року передала вказану земельну ділянку у приватну власність ОСОБА_4, про що державним нотаріусом ОСОБА_5 прийнято рішення № 837519 від 12.03.2013 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

На підставі вказаного рішення нотаріуса до державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень внесено запис №325818 про реєстрацію права власності на земельну ділянку (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна №18029723221) (кадастровий номер 2322183500:12:001:0619) за ОСОБА_4

Згідно інформаційної довідки на даний час ОСОБА_4 є власником спірної земельної ділянки.

Виходячи з вищевикладеного, прокурор просить суд: визнати недійсними державні акти на право власності на земельну ділянку, серія ЯГ № 703013 від 20.03.2007 року та серія ЯЕ № 276088, скасувати записи про державну реєстрацію вказаних державних актів; скасувати рішення державного реєстратора ОСОБА_8 від 06.03.2013 року; скасувати запис № 289344 про державну реєстрацію за ОСОБА_6 права власності на спірну земельну ділянку; скасувати рішення приватного нотаріуса ОСОБА_5 від 12.03.2013 року № 837519 про державну реєстрацію за ОСОБА_4 права власності на спіну земельну ділянку; скасувати запис № 325818 про державну реєстрацію за ОСОБА_4 права власності на спіну земельну ділянку; витребувати у ОСОБА_4 спірну земельну ділянку.

Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 16 серпня 2016 року у задоволені позову відмовлено.

Заступник прокурора Запорізької області подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить змінити рішення суду першої інстанції, виключивши з його мотивувальної частини абзац 3 сторінки 3 по 8 абзац сторінки 6 включно, що посилання на на розпорядження Запорізької райдержалдміністрації від 03.03.2007 року № 2/51.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи у позові, суд обгрунтовно виходив із недоведеності протизаконної поведінки відповідачів при набутті права власності на спірну земельну ділянку.

З матеріалів справи слідує, що розпорядженням голови Запорізької районної державної адміністрації від 03.03.2007 року №2/51 членам ОСК «Гриф-2006» було передано у власність земельні ділянки за рахунок земель ОСК «Гриф-2006», зокрема ОСОБА_3 (в районі пр. Радянського у м. Запоріжжі), передано у власність земельну ділянку №6 площею 0,1000 га., (кадастровий номер 2322183500:12:001:0619) для ведення садівництва, було скасовано постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 15.02.2012 року. Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2013 року рішення суду першої інстанції залишено без змін. У подальшому, на підставі зазначеного Розпорядження, ОСОБА_3 було видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 703013, який було зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право користування землею, договорів оренди землі за № 010726000351 від 20.03.2007року.

Надалі ОСОБА_3 передав спірну земельну ділянку за договором купівлі-продажу ВКС № 857791 від 29.12.2007 року на користь ОСОБА_7, про що було зроблено відповідну позначку про перехід права власності. На підставі зазначеного договору купівлі-продажу земельної ділянки ОСОБА_7 14.04.2008 року видано державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯЕ № 276088.

Крім того, за заявою ОСОБА_7 державним реєстратором Реєстраційної служби Запорізького РУЮ Запорізької області ОСОБА_8 06.03.2013 року прийнято рішення №748325 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень внесено запис № 289344 про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна № 18029723221 за ОСОБА_7 про що видано ОСОБА_8 №1021487 з державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

В подальшому ОСОБА_7 за договором купівлі-продажу №531 від 12.03.2013 року передала вказану земельну ділянку у приватну власність ОСОБА_4, про що державним нотаріусом ОСОБА_5 прийнято рішення № 837519 від 12.03.2013 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

На підставі вказаного рішення нотаріуса до державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень внесено запис №325818 про реєстрацію права власності на земельну ділянку (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна №18029723221) (кадастровий номер 2322183500:12:001:0619) за ОСОБА_4

Згідно інформаційної довідки на даний час ОСОБА_4 є власником спірної земельної ділянки.

21 травня 2015 року Постановою Вищого Адміністративного Суду України постанови Запорізького окружного адміністративного суду та Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду були скасовані, постановлене нове рішення, яким Розпорядження голови Запорізької районної державної адміністрації від 03.03.2007 року № 2/51 «Про безоплатну передачу громадянам - членам ОСК «Гриф-2006» у власність земельних ділянок для ведення садівництва» визнано законним та зазначено, що встановлювалися межі земельних ділянок ОСК „Гриф-2006В»в натурі з закріпленням їх межовими знаками / т.2 а.с. 66-69 /

За змістом ст. 152 ЗК України визнання недійсним державного акта на право власності на землю як правовстановлюючого документу зазначеною нормою не передбачено.

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» звертає особливу увагу судів на те, що за вимогами ст. 215 ЦК України особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину (п. 26). Норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсним наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою ст. 388 ЦК України (п. 10).

Оскільки позовні вимоги щодо визнання недійсними та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку та вимога скасувати реєстрацію державного акту права власності на земельну ділянку заявлено з підстав недійсності угоди, за якою здійснювалося відчуження земельної ділянки, то відсутність підстав для задоволення вимог позову щодо угоди, за якою здійснювалося відчуження земельної ділянки спростовує правові підстави для визнання недійсним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку та вимоги про скасування реєстрації державного акту права власності на земельну ділянку, відтак, такі похідні вимоги позивача про визнання недійсними державних актів на право власності на земельну ділянку та вимоги про скасування реєстрації державного акту права власності на земельну ділянку також задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 116 ЗК України (в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин), громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права власності на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

За змістом ст. 126 ЗК України (в редакції що діяла на час виникнення спірних правовідносин) право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом та виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.

Згідно з п. 12 Перехідних положень ЗК України (що діяли на момент виникнення спірних правовідносин), до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність та земель, зазначених в абзаці 3 цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів відповідні органи виконавчої влади.

У відповідності до п. 6 ст. 20 Закону України «Про землеустрій», місцева державна адміністрація погоджує документацію із землеустрою у випадках та порядку, визначених Земельним кодексом України та Законом України "Про землеустрій», щодо відповідності зазначеної документації законодавству у сфері містобудування та архітектури, охорони культурної спадщини.

Відповідно до ст. 41 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», Голови місцевих державних адміністрацій видають розпорядження одноособово і несуть за них відповідальність згідно із законодавством.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно, яким є земельна ділянка, є, офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на неї та обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Зважаючи на вищевикладене, Розпорядження голови Запорізької районної державної адміністрації є юридичним фактом виявлення волі органу місцевої державної влади і офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів виникнення прав на земельну ділянку.

Суд правильно не погодився з доводами позивача про те, що скасування розпорядження Запорізької районної державної адміністрації від 03.03.2007 року № 2/51 є підставою для визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, оскільки вони не відповідають загальним принципам права, бо відповідачем по справі, на реалізацію скасованого розпорядження голови районної державної адміністрації вже було отримано Державний акт на право власності на земельну ділянку.

Зазначене рішення про надання земельної ділянки у власність за своєю природою є індивідуальним актом застосування норм права (правозастосовним актом індивідуальної дії), який за юридичними наслідками відноситься до правоконстатуючих актів, і який є виконаними в силу самого його прийняття.

Така позиція узгоджується з п.4 Рішення Конституційного суду України №1-9/2009 від 16 квітня 2009 року (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування), в якому вказується, що ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.

Право власності є абсолютним правом, яке включає володіння, користування, розпорядження, та якого ніхто не може бути позбавлений, крім випадків, передбачених законом (ст.41 Конституції України, ст. ст. 316, 319 ЦК України).

Відповідно до положень ст. 140 Земельного кодексу України підставами припинення права власності на земельну ділянку є: а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника; г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; д) конфіскація за рішенням суду; є) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Судом першої інстанції правильно було зазначено, що жодної з підстав передбачених ст.ст.140, 143 ЗК України в позові не наведено та не зазначено доказів їх наявності. Оскільки вилучення земельних ділянок в порядку, передбаченому земельним законодавством не проводилося, а відповідачем отримано державний акт і він не надав згоди на позбавлення його права власності на земельну ділянку, слід вважати, що передбачені законом підстави для визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку та повернення її в державну власність відсутні.

Особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного суду України від 18 вересня 2013 року № 6-92цс13).

Позивачем в даній справі не доведена не правова (протизаконна) поведінка відповідачів при набутті права власності на спірну земельну ділянку.

Таким чином, маючи необхідний обсяг цивільної дієздатності, відповідно до ст. 90 ЗК України, ОСОБА_3 продав земельну ділянку ОСОБА_6 за договором купівлі-продажу ВКС № 857791 від 29.12.2007 року, а остання подала земельну ділянку ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу № 531 від 12.03.2013 року.

Судом встановлено, що на момент укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки ОСОБА_3 мав Державний акт на право власності на земельну ділянку, що був належним чином зареєстрований, також, в ході перевірки нотаріусом належності даної земельної ділянки на праві власності ОСОБА_3, не виникло жодних сумнівів стосовно законності набуття ОСОБА_6 земельної ділянки. Нотаріусом також було з'ясовано, що земельна ділянка на момент укладення договору купівлі-продажу під арештом, забороною або у спорі не знаходилася, ОСОБА_6 не набувала майно в сумнівній ситуації - договір між сторонами укладався нотаріально в присутності нотаріуса та був відплатним.

Аналогічна ситуація виникла при укладенні між ОСОБА_6 та ОСОБА_9 договору купівлі-продажу №531 від 12.03.2013 року на спірну земельну ділянку.

Зважаючи на вищевикладене, під час укладення договору було дотримано всі вимоги, передбачені ст. 203 ЦК України, дотримання яких є необхідним для чинності правочину, а отже немає підстав для застосування ст. 215 ЦК України.

Зважаючи на вищевикладене, під час укладення договору було дотримано всі вимоги, передбачені ст. 203 ЦК України, дотримання яких є необхідним для чинності правочину, а отже немає підстав для застосування ст. 215 ЦК України.

Згідно із ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України передбачено, в разі придбання майна за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння не з їхньої волі іншим шляхом.

Пунктом 26 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» визначено, що відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК.

Отже ОСОБА_4 набула спірну земельну ділянку на законних підставах, за відплатним договором, який було укладено з дотриманням вимог чинного законодавства, крім того, судом встановлено, що Розпорядження голови Запорізької районної адміністрації є виявленням волі розпорядника землі, а отже, підстав застосовувати статтю 388 ЦК України немає.

Відповідно до ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

За таких обствин справи, ухвалене у цій спрві рішення суду відповідає вимогам норм матеріальногт і процесуального права, підстав для його зміни згідно до вимог апеляційної скарги не мається, оскільки доводи апеляційної скарги зводяться для зміни підстав позову, який було розглянуто з ухваленням судового рішення.

Керуючись ст., ст. 307, 308, 313, 317 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу заступника прокурора Запорізької області відхилити.

Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 16 серпня 2016 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: