Рішення

від 07.08.2020 по справі 317/1928/14-ц

ЗАПОРІЗЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 2/317/161/2020

Справа № 317/1928/14-ц

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.07.2020 року м. Запоріжжя

Запорізький районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Громової І.Б..,

при секретарі Коваль В.В..

за участю

представника позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Запорізької місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі органу уповноваженого державою на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах - Головного управління Держгеокадастру в Запорізькій області до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу, Запорізької районної державної адміністрації Запорізької області, третя особа: ОСОБА_6 , ОСК Гриф-2006 про визнання недійсним та скасування державних актів на право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки та повернення її власнику,

ВСТАНОВИВ:

В травні 2014 року Запорізький міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері звернувся до суду в інтересах держави в особі органа уповноваженого державою на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах: Головного управління Держземагенства у Запорізькій області з уточненим позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу, Реєстраційної служби Запорізького районного управління юстиції Запорізької області, третя особа: ОСОБА_6 , Державна інспекція сільського господарства у Запорізькій області, ОСК Гриф-2006 , Запорізька районна державна адміністрація Запорізької області про визнання недійсним та скасування державних актів на право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки та повернення її власнику.

У зв`язку зі зміною в законодавстві первинний позивач був замінений на Запорізьку місцеву прокуратуру №2 яка діє в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру в Запорізькій області.

16 серпня 2016 року по справі було прийняте рішення - в позовних вимогах було відмовлено. 06.12.2016 року ухвалою Апеляційного суду Запорізької області рішення Запорізького районного суду Запорізької області було залишено без змін.

26 вересня 2019 року постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду касаційна скарга першого заступника прокурора Запорізької області була задоволена, та рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 16 серпня 2016 року та ухвала Апеляційного суду Запорізької області від 06 грудня 2016 року скасовані. Справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справу прийнято до розгляду у загальному позовному провадженні відповідно до вимог ЦПК України 2018 року. Позивачам було надано час та можливість усунути недоліки позовної заяви, надати суду докази, визначити коло осіб, що прийматимуть участь у справі. Вказаним процесуальним правом позивач скористався на власний розсуд, надав суду заяву в якій просив виключити з кола учасників третю особу - Державну інспекцію сільського господарства у Запорізькій області. Судом відповідно було винесено ухвалу про виключення з кола учасників як третю особу, що не заявляє самостійних вимог - Державну інспекцію сільського господарства у Запорізькій області. Позовних вимог позивач не уточнював, залишив їх без змін взагалі.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив наступне.

Проведеною перевіркою за участю спеціалістів Державної інспекції сільського господарства в Запорізькій області встановлені порушення земельного законодавства при виділенні земельних ділянок на території Долинської сільської ради. В результаті чого, розпорядження голови Запорізької районної державної адміністрації від 03.03.2007 року №2/51, на виконання якого, членам ОСК Гриф-2006 було передано у власність земельні ділянки за рахунок земель ОСК Гриф-2006 , зокрема ОСОБА_3 (в районі пр. Радянського у м. Запоріжжі), передано у власність земельну ділянку № НОМЕР_1 площею 0,1000 га., (кадастровий номер 2322183500:12:001:0619) для ведення садівництва, було скасовано постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 15.02.2012 року. Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2013 року рішення суду першої інстанції залишено без змін. У подальшому, на підставі зазначеного Розпорядження, ОСОБА_3 було видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 703013, який було зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право користування землею, договорів оренди землі за № 010726000351 від 20.03.2007року.

Посилаючись на вищевикладене прокурор вважає, що ОСОБА_3 набув право власності на земельну ділянку в порушення норм ст.ст. 118, 123 ЗК України, у зв`язку з чим державний акт серії ЯГ № 703013 підлягає визнанню недійсним, оскільки ОСОБА_3 було відведено земельну ділянку, яка не перебувала у його користуванні, на підставі технічної документації із землеустрою та без розроблення проекту землеустрою.

Надалі ОСОБА_3 передав спірну земельну ділянку за договором купівлі-продажу ВКС № 857791 від 29.12.2007 року на користь ОСОБА_7 , про що було зроблено відповідну позначку про перехід права власності. На підставі зазначеного договору купівлі-продажу земельної ділянки ОСОБА_7 14.04.2008 року видано державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯЕ № 276088.

Крім того, за заявою ОСОБА_7 державним реєстратором Реєстраційної служби Запорізького РУЮ Запорізької області Ткаліч В.О. 06.03.2013 року прийнято рішення №748325 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень внесено запис № 289344 про державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна № 18029723221 (земельна ділянка кадастровий номер 2322183500:12:001:0619) за ОСОБА_7 про що видано Витяг №1021487 з державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

В подальшому ОСОБА_7 за договором купівлі-продажу №531 від 12.03.2013 року передала вказану земельну ділянку у приватну власність ОСОБА_4 , про що державним нотаріусом Кияницею Н.В. прийнято рішення № 837519 від 12.03.2013 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

На підставі вказаного рішення нотаріуса до державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень внесено запис №325818 про реєстрацію права власності на земельну ділянку (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №18029723221) (кадастровий номер 2322183500:12:001:0619) за ОСОБА_4 .

Згідно інформаційної довідки на даний час ОСОБА_4 є власником спірної земельної ділянки.

Виходячи з вищевикладеного, прокурор просить суд: визнати недійсними державні акти на право власності на земельну ділянку, серія ЯГ № 703013 від 20.03.2007 року та серія ЯЕ № 276088, скасувати записи про державну реєстрацію вказаних державних актів; скасувати рішення державного реєстратора Ткаліч В.О. від 06.03.2013 року; скасувати запис № 289344 про державну реєстрацію за ОСОБА_6 права власності на спірну земельну ділянку; скасувати рішення приватного нотаріуса Кияниці Н.В. від 12.03.2013 року № 837519 про державну реєстрацію за ОСОБА_4 права власності на спіну земельну ділянку; скасувати запис № 325818 про державну реєстрацію за ОСОБА_4 права власності на спіну земельну ділянку; витребувати у ОСОБА_4 спірну земельну ділянку.

В судовому засіданні прокурор, що приймав участь в розгляді справи позов підтримав в повному обсязі та просив його задовольнити з підстав викладених в заяві.

Представник позивача ГУ Держгеокадастру в Запорізькій області також позов підтримав в повному обсязі та просив його задовольнити.

Відповідач - ОСОБА_3 в судове засідання не з`являвся, причин неявки суду не повідомляв, про час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином.

Відповідачка - ОСОБА_4 , в судове засідання не з`являлася, причин неявки суду не повідомляла, про час та місце розгляду справи повідомлялась своєчасно та належним чином. Відповідачка - ОСОБА_5 в судове засідання не з`являлася, причин неявки суду не повідомляла, про час та місце розгляду справи повідомлялась своєчасно та належним чином. Представник відповідача - Запорізької районної державної адміністрації Запорізької області (сектор з питань державної реєстрації Запорізької районної державної адміністрації Запорізької області) в судове засідання не з`явився.

Третя особа - Представник ОСК Гриф-2006 про судові засідання повідомлений своєчасно, належним чином, ознайомлений з матеріалами справи, проти позову заперечував в повному обсязі про що надав письмові заперечення, що обраний позивачем спосіб захисту прав на земельну ділянку, шляхом визнання недійсним державного акту на право власності на землю як правовстановлюючого документу, нормами ст. 16 ЦК України та ст. 152 ЗК України не передбачено.

Суд вважає можливим розглянути справу за відсутністю осіб, які не з`явились в судове засідання у справі, на підставі наявних у справі доказів. Додаткових доказів позивачами не надано. Суд розглядає справу за вимогами ЦПК 2018 року.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши усі докази у сукупності, суд вважає, що позов є необґрунтованим та не підлягає задоволенню з наступних підстав.

В судових засіданнях встановлено, що на підставі проведеної перевірки за участю спеціалістів Державної інспекції сільського господарства в Запорізькій області встановлені порушення земельного законодавства при виділенні земельних ділянок на території Долинської сільської ради Запорізького району, що підтверджується Актами перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 04.01.2012 року та від 28.03.2014 року.

В судовому засіданні, прокурор не пояснив підстав для початку проведення перевірки, оскільки Розпорядження, на підставі якого відводилися земельні ділянки, було видане 03.03.2007 року, а перевірка проводилась аж у 2012 році.

Втім, прокурор зазначив, що порушення вимог чинного законодавства було встановлено лише у 2012 році результатом вказаної перевірки, у зв`язку з чим, прокурор вважає, що заявив позов у межах встановленого трирічного строку позовної давності.

Розпорядженням голови Запорізької районної державної адміністрації від 03.03.2007 року №2/51 членам ОСК Гриф-2006 було передано у власність земельні ділянки за рахунок земель ОСК Гриф-2006 , зокрема ОСОБА_3 (в районі пр. Радянського у м. Запоріжжі), передано у власність земельну ділянку № НОМЕР_1 площею 0,1000 га., (кадастровий номер 2322183500:12:001:0619) для ведення садівництва. У подальшому, на підставі зазначеного Розпорядження, ОСОБА_3 було видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 703013, який було зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право користування землею, договорів оренди землі за № 010726000351 від 20.03.2007року.

Надалі ОСОБА_3 передав спірну земельну ділянку за договором купівлі-продажу ВКС № 857791 від 29.12.2007 року на користь ОСОБА_7 , про що було зроблено відповідну позначку про перехід права власності. На підставі зазначеного договору купівлі-продажу земельної ділянки ОСОБА_7 14.04.2008 року видано державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯЕ № 276088.

Крім того, за заявою ОСОБА_7 державним реєстратором Реєстраційної служби Запорізького РУЮ Запорізької області Ткаліч В.О. 06.03.2013 року прийнято рішення №748325 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень внесено запис № 289344 про державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна № 18029723221 (земельна ділянка кадастровий номер 2322183500:12:001:0619) за ОСОБА_7 про що видано Витяг №1021487 з державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

В подальшому ОСОБА_7 за договором купівлі-продажу №531 від 12.03.2013 року передала вказану земельну ділянку у приватну власність ОСОБА_4 , про що державним нотаріусом Кияницею Н.В. прийнято рішення № 837519 від 12.03.2013 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

На підставі вказаного рішення нотаріуса до державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень внесено запис №325818 про реєстрацію права власності на земельну ділянку (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №18029723221) (кадастровий номер 2322183500:12:001:0619) за ОСОБА_4 .

Згідно інформаційної довідки на даний час ОСОБА_4 є власником спірної земельної ділянки.

Оскільки вирішення заявлених позовних вимог позивача залежить від встановлення правомірності розпорядження Запорізької районної державної адміністрації від 03 березня 2007 року № 2/51 Про безоплатну передачу громадянам - членам ОСК Гриф-2006 , на підставі якого був виданий державний акт та земельна ділянка вибула з державної власності, позивачу необхідно довести саме незаконність розпорядження Запорізької районної державної адміністрації.

Позивачами в судовому засіданні не доводилась незаконність прийнятого розпорядження взагалі. Позовної вимоги щодо визнання розпорядження Запорізької районної державної адміністрації від 03 березня 2007 року № 2/51 Про безоплатну передачу громадянам - членам ОСК Гриф-2006 не заявлялося. Суд не може виходити за межі заявлених позовних вимог та вирішувати питання щодо незаконності будь-якого локального нормативного акту самостійно.

У випадку, якщо позивач заявив би вимоги щодо визнання розпорядження незаконним необхідно було би перевірити чи прийняте воно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, з використанням повноважень які надано, обґрунтовано, безсторонньо, добросовісно, розсудливо та інше. Жодних підстав та обґрунтувань для визнання розпорядження незаконним та скасування його - позивачами не було наведено.

Чинне законодавство України не містить нормативного закріплення про недійсність з моменту ухвалення розпорядження суб`єкта владних повноважень у випадку визнання його незаконності та скасування. Всі справи щодо скасування після прийняття розпорядження Запорізької районної державної адміністрації від 03.03.2007 року №2/51 були закриті.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільній інтереси у спосіб, визначений законами України.

Зважаючи на положення ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Особа права якої порушили може скористатися не будь-яким, а певним способом захисту свого права.

За вимогами ч. 3 ст. 152 ЗК України передбачені наступні шляхи здійснення захисту прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки:

а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

За змістом ст. 152 ЗК України визнання недійсним державного акта на право власності на землю як правовстановлюючого документу зазначеною нормою не передбачено.

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними звертає особливу увагу судів на те, що за вимогами ст. 215 ЦК України особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину (п. 26). Норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсним наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою ст. 388 ЦК України (п. 10).

Оскільки вимог щодо визнання розпорядження Запорізької районної державної адміністрації від 03 березня 2007 року № 2/51 Про безоплатну передачу громадянам - членам ОСК Гриф-2006 не заявлялося; а позовні вимоги щодо визнання недійсними та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку та вимога скасувати реєстрацію державного акту права власності на земельну ділянку заявлено з підстав недійсності угоди, за якою здійснювалося відчуження земельної ділянки, то відсутність підстав для задоволення вимог позову щодо угоди за якою здійснювалося відчуження земельної ділянки спростовує правові підстави для визнання недійсним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку та вимоги про скасування реєстрації державного акту права власності на земельну ділянку, відтак, такі похідні вимоги позивача про визнання недійсними державних актів на право власності на земельну ділянку та вимоги про скасування реєстрації державного акту права власності на земельну ділянку також задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 116 ЗК України (в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин), громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права власності на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

За змістом ст. 126 ЗК України (в редакції що діяла на час виникнення спірних правовідносин) право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом та виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України Про місцеві державні адміністрації , розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, є обов`язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.

Згідно з п. 12 Перехідних положень ЗК України (що діяли на момент виникнення спірних правовідносин), до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність та земель, зазначених в абзаці 3 цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів відповідні органи виконавчої влади.

У відповідності до п. 6 ст. 20 Закону України Про землеустрій , місцева державна адміністрація погоджує документацію із землеустрою у випадках та порядку, визначених Земельним кодексом України та Законом України "Про землеустрій , щодо відповідності зазначеної документації законодавству у сфері містобудування та архітектури, охорони культурної спадщини.

Відповідно до ст. 41 Закону України Про місцеві державні адміністрації , Голови місцевих державних адміністрацій видають розпорядження одноособово і несуть за них відповідальність згідно із законодавством.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , державна реєстрація речових прав на нерухоме майно, яким є земельна ділянка, є, офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на неї та обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Зважаючи на вищевикладене, Розпорядження голови Запорізької районної державної адміністрації є юридичним фактом виявлення волі органу місцевої державної влади і офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів виникнення прав на земельну ділянку, а не бажанням окремої посадової особи , як про це зазначено в позовній заяві.

Суд не погоджується з доводами позивача про те, що скасування розпорядження Запорізької районної державної адміністрації від 03.03.2007 року № 2/51 є підставою для визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, оскільки вони не відповідають загальним принципам права, тому що відповідачем по справі, на реалізацію скасованого розпорядження голови районної державної адміністрації вже було отримано Державний акт на право власності на земельну ділянку.

Зазначене рішення про надання земельної ділянки у власність за своєю природою є індивідуальним актом застосування норм права (правозастосовним актом індивідуальної дії), який за юридичними наслідками відноситься до правоконстатуючих актів, і який є виконаними в силу самого його прийняття.

Така позиція узгоджується з п.4 Рішення Конституційного суду України №1-9/2009 від 16 квітня 2009 року (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування), в якому вказується, що ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.

Право власності є абсолютним правом, яке включає володіння, користування, розпорядження, та якого ніхто не може бути позбавлений, крім випадків, передбачених законом (ст.41 Конституції України, ст. ст. 316, 319 ЦК України).

Відповідно до положень ст. 140 Земельного кодексу України підставами припинення права власності на земельну ділянку є: а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника; г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; д) конфіскація за рішенням суду; є) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Статтею 143 ЗК України встановлено, що примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі: а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; б) неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об`єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров`ю населення) в строки, встановлені вказівками-приписами) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) у агропромисловому комплексі; в) конфіскації земельної ділянки; г) примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності; ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов`язаннях власника цієї земельної ділянки; д) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Отже, статтями 140 та 143 ЗК України, встановлено вичерпний перелік підстав, в тому числі і примусових, припинення права власності на земельну ділянку, серед яких підстави на які посилається прокурор відсутні.

Жодної з підстав передбачених ст.ст.140, 143 ЗК України в позові не наведено та не зазначено доказів їх наявності. Оскільки вилучення земельних ділянок в порядку, передбаченому земельним законодавством не проводилося, а відповідачем отримано державний акт і він не надав згоди на позбавлення його права власності на земельну ділянку, слід вважати, що передбачені законом підстави для визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку та повернення її в державну власність відсутні.

Ухвалю Апеляційного суду Запорізької області №/п22-ц/778/137/16 від 28.01.2016р. встановлено, що положеннями ст. 123 ЗК України, посиланням на які, зокрема, обґрунтовано позов, визначають порядок надання у постійне користування земельних ділянок юридичним особам.

Особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного суду України від 18 вересня 2013 року № 6-92цс13).

Позивачем в даній справі не доведена не правова (протизаконна) поведінка відповідачів при набутті права власності на спірну земельну ділянку.

Оскільки позовні вимоги щодо визнання недійсними та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку та вимога скасувати реєстрацію державного акту права власності на земельну ділянку заявлено з підстав недійсності угоди, за якою здійснювалося відчуження земельної ділянки, то відсутність підстав для задоволення вимог позову щодо угоди за якою здійснювалося відчуження земельної ділянки спростовує правові підстави для визнання недійсним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку та вимоги про скасування реєстрації державного акту права власності на земельну ділянку, відтак, такі похідні вимоги позивача про визнання недійсними державних актів на право власності на земельну ділянку та вимоги про скасування реєстрації державного акту права власності на земельну ділянку також задоволенню не підлягають, вимог щодо визнання незаконним розпорядження Запорізької районного адміністрації заявлено не було.

Вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, потрібно враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК).

Таким чином, маючи необхідний обсяг цивільної дієздатності, відповідно до ст. 90 ЗК України, ОСОБА_3 продав земельну ділянку ОСОБА_6 за договором купівлі-продажу ВКС № 857791 від 29.12.2007 року, а остання подала земельну ділянку ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу № 531 від 12.03.2013 року.

Судом встановлено, що на момент укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки ОСОБА_3 мав Державний акт на право власності на земельну ділянку, що був належним чином зареєстрований, також, в ході перевірки нотаріусом належності даної земельної ділянки на праві власності ОСОБА_3 , не виникло жодних сумнівів стосовно законності набуття ОСОБА_6 земельної ділянки. Нотаріусом також було з`ясовано, що земельна ділянка на момент укладення договору купівлі-продажу під арештом, забороною або у спорі не знаходилася, ОСОБА_6 не набувала майно в сумнівній ситуації - договір між сторонами укладався нотаріально в присутності нотаріуса та був відплатним.

Аналогічна ситуація виникла при укладенні між ОСОБА_6 та ОСОБА_8 договору купівлі-продажу №531 від 12.03.2013 року на спірну земельну ділянку.

Зважаючи на вищевикладене, під час укладення договору було дотримано всі вимоги, передбачені ст. 203 ЦК України, дотримання яких є необхідним для чинності правочину, а отже немає підстав для застосування ст. 215 ЦК України.

Згідно із ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України передбачено, в разі придбання майна за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння не з їхньої волі іншим шляхом.

Пунктом 26 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року №5 Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав визначено, що відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК.

Позовні вимоги містили посилання на ст. 61 ЦПК України (2004 року), щодо відсутності необхідності доказування фактів, які встановлені в інших судових справах. В той же час, жодного доказу, який би свідчив про незаконність набуття і володіння земельною ділянкою ОСОБА_4 позивач не навів.

Проте, судом встановлено, що ОСОБА_4 набула спірну земельну ділянку на законних підставах, за відплатним договором, який було укладено з дотриманням вимог чинного законодавства, крім того, судом встановлено, що Розпорядження голови Запорізької районної адміністрації є виявленням волі розпорядника землі, а отже, підстав застосовувати статтю 388 ЦК України немає.

Відповідно до ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання.

За положеннями ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Відповідно до ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 07.11.2013 року по справі № 317/2795/13-ц пр. № 2/317/1262/2013 встановлено, що на підставі Розпорядженням № 14/526 від 22.12.2006 р., між ОСК Гриф-2006 (як орендарем) та Запорізькою районною державною адміністрацією (як орендодавцем) 30.01.2007 року було укладено договір оренди землі, терміном на 12 років, який зареєстровано в Запорізькій регіональній філії ДП Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельним ресурсам , про що у книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі внесено запис від 05.02.2007 року № 040726000001. Зазначений договір не визнаний недійсним та не оскаржується сторонами.

Таким чином, за будь-яких умов спірна земельна ділянка не може знаходитися на теперішній час, у володінні, користуванні чи розпорядженні держави, а отже, вимога позивача витребувати земельну ділянку (кадастровий номер 2322183500:12:001:0619) у ОСОБА_4 на користь ГУ Держземагенства у Запорізькій області задоволенню не підлягає, оскільки вказане агентство ліквідовано.

Законом України Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, Першого протоколу і протоколів № 2, 4, 7 і 11 до Конвенції №475/97-ВР від 17 липня 1997 року ратифікована Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Перший протокол і протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Згідно зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична чи юридична особа має право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі Федоренко проти України від 30 червня 2006 року визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути існуючим майном або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні виправданими очікуваннями щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

Виходячи зі змісту пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини Стретч проти Сполученого Королівства від 24 червня 2003 року майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. У рішенні Європейський суд з прав людини зазначив: наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила .

У цій справі Європейський суд дійшов висновку, що оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції .

Верховний Суд України у постанові від 14 березня 2007 року, на підставі ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини застосовував рішення Європейського суду з прав людини Стретч проти Сполученого Королівства та зазначив, що самі по собі допущені органами публічної влади порушення при визначенні умов та порядку приватизації не можуть бути безумовною підставою для визнання приватизаційних договорів недійсними, повернення приватизованого майна державі в порушення права власності набувача, якщо вони не допущені в наслідок винної, протиправної поведінки самого набувача.

Доводами позову та доданими до матеріалів справи доказами, прокурором та представником позивача не доведена не правова (протизаконна) поведінка відповідачів при набутті права власності на спірну земельну ділянку.

За таких підстав, у задоволенні позову треба відмовити у повному обсязі.

Враховуючи викладене, на підставі ст.ст. Цивільного процесуального кодексу України 2018 року, ст.ст. 90, 116, 126, 152 ЗК України, ст.ст. 6, 20, 41 Закону України Про місцеві державні адміністрації , ст. 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , ст. ст. 13, 41 Конституції України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог Запорізької місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі органу уповноваженого державою на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах - Головного управління Держгеокадастру в Запорізькій області до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу, Запорізької районної державної адміністрації Запорізької області, третя особа: ОСОБА_6 , ОСК Гриф-2006 про визнання недійсним та скасування державних актів на право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки та повернення її власнику - відмовити в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржено протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги до Запорізького апеляційного суду.

Заява про перегляд заочного рішення може бути подана відповідачем протягом 30 днів з дня отримання копії рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 355 ЦПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

У відповідності до п.п.п. 15.5 п.п.15 п. 1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України (в редакції від 03.10.2017), до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

У відповідності до п. 3 Розділу ХІІ Прикінцеві положення ЦПК України (в редакції від 17.07.2020), під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Повний текст рішення буде виготовлено 07.08.2020 р.

Суддя І.Б. Громова