Постанова

від 26.10.2016 по справі 810/2842/16

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 жовтня 2016 року 810/2842/16

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Лапія С.М., суддів: Балаклицького А.І., Щавінського В.Р., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Києві адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фоззі-Фуд» до Державної фіскальної служби України про визнання недійсною та скасування індивідуальної податкової консультації, зобов'язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Фоззі-Фуд» з позовом до Державної фіскальної служби України про визнання недійсною та скасування індивідуальної податкової консультації від 04.08.2016 №16910/6/99-99-15-02-02-15, зобов'язання надати нову консультацію на запит ТОВ «Фоззі-Фуд» від 15.03.2016 з урахуванням висновків суду.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що індивідуальна податкова консультація відповідача, викладена у листі від 04.08.2016 №16910/6/99-99-15-02-02-15, суперечить вимогам чинного податкового законодавства України, зокрема ст. 52 ПК України, і є незаконною. Також, обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що відповідачем протиправно не враховано презумпцію правомірності рішень платника податків та принцип стабільності, встановлені пп. 4.1.4, 4.1.9 п. 4.1 ст. 4 ПК України.

Представник позивача звернувся до суду з письмовим клопотанням, яким підтримав позовні вимоги, просив позов задовольнити та розглядати справу за його відсутності.

Відповідач надав суду письмові заперечення проти позову, в яких просив відмовити у його задоволенні, посилаючись на те, що податкові консультації за своїм змістом не є ані рішеннями суб'єкта владних повноважень, ані нормативно-правовими актами індивідуальної дії та не створюють і не припиняють права чи обов'язки особи.

На підставі ч. 4 ст. 122, ч. 6 ст. 128 КАС України судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов задоволенню не підлягає у зв'язку з наступним.

Так, 15.03.2016 позивач звернувся до ДФС України із запитом від 15.03.2016, в якому просив надати письмову індивідуальну податкову консультацію з питань:

- чи має право Товариство зменшити фінансовий результат до оподаткування у 2015 та 2016 роках на суму отриманих доходів у вигляді дивідендів від ІСІ та/або від материнської компанії, власником корпоративних прав яких воно є?

- якщо Товариство має право зменшити фінансовий результат до оподаткування на вказані дивіденди, просимо роз'яснити, якими саме доходами вважаються такі дивіденди в розумінні положень пп. 140.4.1 п. 140.4 ст. 140 ПК України?

Позивач 20.04.2016 отримав лист ДФС України від 13.04.2016 № 8210/6/99-99-19-02-02-15, яким відповідач повідомив, що з порушених позивачем питань він направив запити до Комітету Верховної Ради України з питань податкової і митної політики та ОСОБА_1 фінансів України та що роз'яснення буде надано після отримання відповіді на ці запити.

Листом від 04.08.2016 №16910/6/99-99-15-02-02-15 «Про надання консультації» ДФС України повідомило позивача, що з питання коригування фінансового результату до оподаткування товариством - платником податку на прибуток, що є власником корпоративних прав, на суми доходів, отриманих у вигляді дивідендів від ІСІ та/або від материнської компанії, слід керуватися листом ОСОБА_1 фінансів України від 25.07.2016 №31-11130-09-10/21370.

ОСОБА_1 фінансів України від 25.07.2016 №31-11130-09-10/21370 був доданий до листа ДФС України від 04.08.2016 №16910/6/99-99-15-02-02-15.

У листі ОСОБА_1 фінансів України від 25.07.2016 №31-11130-09-10/21370 зазначено, що платник податку на прибуток зменшує фінансовий результат до оподаткування на суму нарахованих доходів у вигляді дивідендів, що підлягають виплаті на його користь від:

платників податку на прибуток, для яких підпунктами 57.1-1.2 та 57.1-1.3 п. 57.1-1 ст. 57 Кодексу передбачено особливості сплати авансових внесків при виплаті дивідендів, крім платників, прибуток яких звільнений від оподаткування, та інститутів спільного інвестування;

платників єдиного податку, які сплачують авансові внески з податку на прибуток.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Відповідно до п.п. 14.1.172 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковою консультацією є допомога контролюючого органу конкретному платнику податків стосовно практичного використання конкретної норми закону або нормативно-правового акта з питань адміністрування нарахування та сплати податків чи зборів, контроль за справлянням яких покладено на такий контролюючий орган.

Згідно положень ст. 52 ПК України за зверненням платників податків контролюючі органи надають безоплатно консультації з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства протягом 30 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом. Податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію. За вибором платника податків консультація надається в усній, письмовій або електронній формі. Консультація, надана в письмовій або електронній формі, обов'язково повинна містити опис питань, що порушуються платником податків, з урахуванням фактичних обставин, вказаних у зверненні платника податків, обґрунтування застосування норм законодавства та висновок з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства. Контролюючі органи мають право надавати консультації виключно з тих питань, що належать до їх повноважень.

З огляду на викладене, податкова консультація надається конкретному платнику податків, має індивідуальний характер, стосується практичного використання конкретної норми закону чи нормативно-правового акту та надається з питань адміністрування нарахування та сплати податків чи зборів.

Податковим кодексом України встановлено, що платник податків може оскаржити до суду як правовий акт індивідуальної дії надану йому індивідуальну податкову консультацію, викладену в письмовій або електронній формі, яка, на думку такого платника податків, суперечить нормам або змісту відповідного податку чи збору (пункт 53.3 ст. 53 ПК України).

Отже, Податковий Кодекс України в якості підстав для визнання недійсною податкової консультації чітко визначає суперечність такої консультації нормам або змісту відповідного податку чи збору.

З аналізу зазначених норм Податкового кодексу України вбачається, що податкові консультації не мають сили нормативно - правового акта, а тому не можуть вступати в конкуренцію з іншими рішеннями (нормативно - правовими актами чи правовими актами індивідуальної дії) суб'єкта владних повноважень, оскільки за юридичною природою є відмінними від останніх.

Така форма оприлюднення офіційного розуміння окремих положень законодавства, що регулює податкові правовідносини, не породжує для відповідних суб'єктів настання будь-яких юридичних наслідків, не впливає на їхні права та обов'язки, а також не є обов'язковою для виконання.

Таким чином, суд вважає, що податкові консультації за своїм змістом не є рішеннями суб'єкта владних повноважень, а також не є нормативно-правовими актами та не створюють і не припиняють права чи обов'язки особи, а є лише допомогою контролюючого органу конкретному платнику податків стосовно практичного використання конкретної норми закону. Жодних управлінських висновків оскаржувана податкова консультація не містить, вчинити будь-які обов'язкові дії позивачу вона не приписує та, відповідно, не порушує права свободи та інтереси осіб у сфері публічно - правових відносин.

Аналогічна правова позиція висловлена Вищим адміністративним судом України, зокрема, у постанові від 25.06.2015 № К/9991/31758/12.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Суд вважає, що для ухвалення правосудного судового рішення, яким суд поновлює чи в інший спосіб надає захист порушеним правам, свободам чи інтересам особи, повинні бути порушені права особи.

В адміністративному позові позивач не зазначає, чим саме порушені його законні права чи інтереси.

Відповідно до частини першої ст. 9 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно зі статтею 86 цього ж Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є не обґрунтованими, відповідно, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 69-72, 86, 98, 122, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд,-

п о с т а н о в и в:

У задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий - суддя Лапій С.М.

Судді: Щавінський В.Р.

ОСОБА_2